Виконання покарання у виді конфіскації

Майна

Згідно із ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіс­кується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина май­на конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Як і покарання у виді штрафу, покарання у виді конфіскації майна належить до майнових покарань, тобто обмеженню підлягають виключно майнові права засуджених.

Проте на відміну від штрафу, який може бути сплачений (або при­мусово стягнутий) з майна, придбаного засудженим як до моменту ви­несення вироку, так і після цього, конфіскація поширюється лише на майно, придбане до моменту засудження або і після цього, але на кош­ти, що підлягали конфіскації за вироком.

Вищезазначені покарання розрізняються і за ступенем репресив­ності. Так, конфіскація може бути звернена на все майно, що перебу­ває у власності засудженого, або на значну його частину. Виняток скла­дає лише майно, що входить до переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами. Обсяг позбавлення права власності при застосуванні штрафу значно менший, його межі зазначені в санкціях статей Особливої частини КК України. Крім того, закон вимагає, щоб при призначенні штрафу враховувався майновий стан винного.

У системі покарань КК України конфіскація майна передбачена виключно як додаткове покарання і встановлюється за тяжкі та особ­ливо тяжкі корисливі злочини. Тобто конфіскація майна завжди поєдна­на з реальним відбуванням засудженим таких покарань, як позбавлен­ня волі на певний строк або довічне позбавлення волі. Чинне законо­давство не передбачає заміну покарання у виді конфіскації майна іншим покаранням внаслідок неможливості його виконання.

Конфіскація означає вилучення майна. Згідно з п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 29 вересня 1953 р. № 7 «Про су­дову практику по застосуванню конфіскації», заміна конфіскації май­на грошовою сумою, рівною вартості цього майна, не допускається, тобто майно повинне вилучатися винятково в натуральному вираженні. ^{а в}ідміну від цього, штраф є грошовим стягненням; право вирішува-

ти, за рахунок якого конкретно майна сплачувати присуджену суму штрафу, залишається за засудженим. І лише у разі невиконання засуд­женим добровільно даного покарання штраф може бути стягнутий при­мусово в порядку, встановленому Законом.

На відміну від неможливості сплати штрафу, коли допускається його заміна іншим покаранням, законодавством не передбачено можливості заміни покарання у виді конфіскації майна іншим покаранням. Крім того, законом не передбачено можливості відстрочки або розстрочки виконання цього покарання, а також добровільного його виконання. Головне, що поєднує покарання у виді штрафу і конфіскації майна, це те, що вони повинні позбавляти права власності засудженого, тобто їхнім застосуванням повинне погіршуватися майнове становище засу­дженого.

Ефективність виконання покарання у виді конфіскації майна зале­жить від того, наскільки своєчасно і повно вжито заходів для забезпе­чення виконання вироку. Так, згідно з ч. 2 ст. 125 КПК України в спра­вах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечен­ня виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову. При цьому слідчий може доручити органам дізнання провести розшуково-оперативні заходи, спрямовані на виявлення май­на, що може бути об'єктом стягнення в процесі виконання конфіскації.

Згідно із ст. 126 КПК України забезпечення цивільного позову і мож­ливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким переда­но майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідаль­ність за його незбереження. Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, в якої проводиться опис, і чле­нами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК Ук­раїни. Арешт майна і передача його на зберігання оформляються про­токолом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запро­шується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно із ст. 48 КВК України суд, який постановив вирок, що перед­бачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не провади­лося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Дер­жавною виконавчою службою за місцем знаходження майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

На практиці суди часто зіштовхуються із ситуаціями, коли майно, що підлягає конфіскації, до моменту виконання вироку перебуває в різних місцях, у декількох осіб. У таких випадках на всі необхідні для виконан­ня вироку документи повинні видаватися дублікати, які потім мають на­правлятися у відповідні відділи Державної виконавчої служби України.

На цьому ж етапі виконання вироку суду в частині конфіскації май­на повинні бути вчасно вжиті заходи для забезпечення прав і законних інтересів стягувача, яким тут виступає держава. Тому одночасно з на­правленням зазначених вище документів державному виконавцю суд, що ухвалив вирок, письмово сповіщає про майбутню конфіскацію відповідну фінансову установу, на території якої знаходиться майно за­судженого.

Характеризуючи взаємозв'язок забезпечення виконання покаран­ня і виконавчого провадження, можна констатувати: якщо підставою першого є потреба забезпечити виконання майбутнього вироку в час­тині конфіскації майна, то підставою виконавчого провадження є не­обхідність примусової реалізації винесеного вироку. Способи забезпе­чення можливої конфіскації майна вичерпно визначені в законі і не можуть бути розширені, як і визначені законом заходи примусового

виконання.

Особливістю процесу забезпечення можливої конфіскації є те, що способи забезпечення можливого призначення даного покарання подібні до тих, що має право застосовувати державний виконавець до боржника, забезпечуючи виконання судових рішень. До цих способів належать накладення арешту на майно, його опис і передача на зберіган­ня. Найбільш істотні відмінності між способами забезпечення можли­вої конфіскації майна і примусовими заходами, які реалізуються в про­цесі виконавчого провадження, полягають в тому, що способами забез­печення можливої конфіскації майна створюються гарантії можливого виконання, а примусовими заходами державного виконавця дося­гається саме виконання.

Разом із тим, відносно процесу виконання покарання заходи забез­печення мають додатковий характер і відіграють допоміжну роль. Тому Державному виконавцю після прийняття справи до провадження часто

доводиться усувати недоліки, допущені слідчими і дізнавачами в про­цесі накладення арешту на майно.

У статті 49 КВК зазначено, що конфіскації підлягає майно, що є особистою власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахун­ках і вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, що передано засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішують­ся в порядку, встановленому законом.

Процес виконання покарання у виді конфіскації майна подібний до процесу примусового виконання покарання у виді штрафу. Тому не­обхідно зупинитись лише на особливостях виконавчого провадження під час виконання покарання у виді конфіскації майна. Згідно із ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відкриття виконав­чого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, строк для добровільного виконання не встановлюється, тобто законо­давством передбачено негайне виконання виконавчих документів про конфіскацію майна. У зв'язку з цим згідно із ст. 25 вищезазначеного Закону, якщо рішення підлягає негайному виконанню, то державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання документів, зазначених у ст. 18 цього Закону. Крім того, за виконавчим документом про конфіскацію майна державний виконавець розпочинає вчиняти виконавчі дії не пізніше ніж у 5-ден-ний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого про­вадження.

Після одержання виконавчого листа державний виконавець негай­но перевіряє наявність майна, зазначеного в опису, виявляє інше май­но, що підлягає конфіскації, і складає опис цього майна. При наявності довідки про те, що опису майна не провадилося, державний виконавець вживає заходів до виявлення майна засудженого, що підлягає конфіс­кації, і при його виявленні складає опис цього майна. В разі застосуван­ня конфіскації всього майна — необхідно говорити про його розшук у різних місцях знаходження, і в цьому випадку загальний акт опису може складатися з актів опису в окремих приміщеннях, де мешкала особа, а також включати акти опису, проведені у гаражі або автомобілі, належ­них особі, тощо.

Згідно з п. 5.6.6. Інструкції про проведення виконавчих дій при конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна дер­жаві акт опису складається в трьох примірниках. Перший залишається

провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розпис­ку (на першому примірнику) боржнику, представнику податкових ор­ганів (якщо він був присутній) або надсилаються їм. Тобто в цьому ви­падку не тільки боржник, а й податкові органи можуть виявити пору­шення законності під час проведення опису майна засудженого, що потребує негайного реагування на такі факти.

Якщо у державного виконавця крім виконавчого листа про конфіс­кацію майна є інші виконавчі документи про майнові стягнення з за­судженого, то спочатку задовольняються у встановленій законом чер­говості пред'явлені до засудженого інші вимоги. Порядок задоволення претензій до засудженого за рахунок його майна, що підлягає конфіс­кації, встановлений у ст. 44 Закону України «Про виконавче проваджен­ня». Наприклад, у першу чергу можуть задовольнятися вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальни­ка; у другу чергу — вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридич­ної допомоги, вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних 'їхньому майну злочином; у третю чергу — вимоги щодо податків і не­податкових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'яз­кового страхування; у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги в порядку надходження виконавчих документів.

Іншими словами, лише після задоволення усіх вимог попередніх черг, що пред'явлені до засудженого, виникає можливість безпосередньо ви­конувати покарання у виді конфіскації майна. У цих нормах закріпле­не відоме положення, відповідно до якого при всіх умовах у першу чер­гу встановлюються і реалізуються відновлювальні і компенсаційні май­нові правовідносини і лише потім — конфіскаційні.

На сьогодні порядок передачі конфіскованого майна фінансовим органам регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 «Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіс­кованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпо­рядження ним». Так, державні виконавці здійснюють облік, попередню оцінку, а також несуть відповідальність за зберігання конфіскованого майна до передачі його для подальшого розпорядження. Безпосередня оцінка конфіскованого майна провадиться комісією, яка утворюється в складі державного виконавця, представників державних податкових шспекцій, фінансових органів та органів (організацій), які здійснюють Розпорядження цим майном. У разі розбіжності в оцінці майна між представниками комісії та у випадках, передбачених законодавством ^країни, оцінка провадиться спеціалістами-експертами. За результата­ми роботи комісії складається акт опису, оцінки та передачі майна. Усі Примірники акта підписуються членами комісії та затверджуються в ^термін не пізніше трьох днів після його складання керівником чи заступ-

ником керівника відповідного відділу Державної виконавчої служби України.

Місцеві податкові інспекції на основі актів опису, оцінки та пере­дачі майна забезпечують здійснення загального контролю за повнотою та своєчасністю перерахування до Державного бюджету виручки від ре­алізації майна, а також відповідних податків. Акт опису, оцінки та пе­редачі майна є підставою для реалізації конфіскованого майна через торгові біржі та аукціони, безоплатної передачі, знищення. Безпосеред­ньо механізм розпорядження майном, що підлягає конфіскації за виро­ком суду, встановлено в п. 9 вищезазначеного Порядку. Тобто са­мостійно вживати заходів з реалізації конфіскованого майна державний виконавець не вправі. У цьому одна з істотних відмінностей механізму примусового виконання покарання у виді штрафу від процесу виконан­ня конфіскації майна.

Після передачі конфіскованого майна фінансовим органам вико­навчий лист з відміткою щодо виконання вироку про конфіскацію май­на повертається суду, який постановив вирок. День надходження до суду зазначених документів вважається моментом закінчення виконання вироку суду в частині конфіскації майна. Фінансові органи передають суду, який постановив вирок, відомості, що підтверджують виконання вироку в частині конфіскації майна. Так, по реалізованому майну таки­ми відомостями є інформація про виручену суму, по майну, що переда­но безоплатно, — коли і кому воно передано.

Проте на практиці трапляються випадки, коли вирок суду, що на­брав законної сили, повністю або в частині конфіскації майна скасо­вується, тобто виникає необхідність повороту виконання. Згідно з п. 18 постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 у разі скасування рішення суду про конфіскацію майна або рішення іншого органу про перехід його у власність держави орган, у розпоряд­ження якого воно надійшло, повертає майно або його вартість відшко­довується власникові в порядку, встановленому законодавством, у тому числі органами Державного казначейства.

На підставі Інструкції про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спад­коємства перейшло у власність держави, та скарбів, у разі скасування вироку суду про конфіскацію майна повернення майна проводиться податковим органом у 10-денний строк з дня подачі заяви про його по­вернення. До заяви додається завірена копія документа про скасуван­ня відповідним державним органом рішення, на основі якого дане май­но надійшло у власність держави, чи завірений у встановленому порядку витяг із цього документа. У разі, якщо до моменту подання заяви май­но вже реалізоване, податкова інспекція у 5-денний строк пересилає документи відповідному фіноргану (про що повідомляє заявнику), який

ПО

V Ю-денний строк з дня одержання документів повинен відшкодувати

вартість майна.

Повернення майна чи відшкодування його вартості проводиться, якшо заява про це подана в податкову інспекцію не пізніше шести місяців з дня повідомлення зацікавленої особи про скасування рішен­ня, на підставі якого це майно перейшло у власність держави. Після закінчення зазначеного строку заяви до розгляду не приймаються.

Повернення майна власникові проводиться в натурі, якщо майно, передане торговельним та іншим організаціям для реалізації чи перероб­ки, ще не реалізоване чи не перероблене. Якщо майно вже реалізоване чи перероблене, власникові повертається із коштів відповідного бюд­жету сума вартості майна, фактично одержана від його реалізації без відрахування витрат, пов'язаних з реалізацією. Скарги на дії посадових осіб фінансових органів, пов'язані з відшкодуванням вартості реалізо­ваного майна, що підлягає поверненню, подаються у вищестоящий фінансовий орган. Скарги розглядаються і рішення по них приймають­ся в строки, встановлені чинним законодавством.

Вимога про повернення майна, яке було передане безоплатно, чи відшкодування його вартості пред'являється зацікавленою особою до тієї організації, яка прийняла це майно. Спори, що виникають з при­воду майна, переданого безоплатно, вирішуються судом.

Тобто на відміну від механізму повернення сплаченої (стягненої) суми штрафу для повернення конфіскованого майна спеціальна ухва­ла суду не виноситься і виконавче провадження про повернення майна не порушується. Заява про повернення конфіскованого майна з проце­суальним документом, який свідчить про скасування вироку суду, за яким здійснена конфіскація майна, подається безпосередньо до подат­кових органів, які від імені держави виконували функцію стягувача.

На відміну від виправно-трудового законодавства КВК України не містить спеціальної норми, яка регламентувала б питання відносно май­на засудженого, котре виявлено після виконання вироку в частині конфіскації майна. Проте згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» суд може вирішувати питання про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого, яке придбане до винесення вироку і підлягає за законом конфіскації, а та­кож на майно, яке було придбане хоча б і після винесення вироку, але на гроші чи за рахунок майна, які підлягають конфіскації за вироком, у випадках, коли не закінчився строк давності виконання вироку.

Після повернення виконавчого листа про конфіскацію майна до ^СУДУ державний виконавець не здійснює цілеспрямовану діяльність по виявленню неконфіскованого майна. Таке майно може виявлятися ор-

ганами дізнання і слідства під час розслідування інших кримінальних справ, державним виконавцем під час здійснення інших виконавчих проваджень. Можливість звернення стягнення на додатково виявлене майно, що підлягає конфіскації, відповідає принципу реальності вико­нання майнових покарань. Крім того, така можливість має на меті ще й попередження випадків приховування майна. Проте необхідною умо­вою для звернення стягнення на неконфісковане майно е відкриття нового виконавчого провадження.

У процесі виконання покарання у виді конфіскації майна нерідко трапляються випадки розтрати, відчуження, приховування або незакон­ної передачі майна, на яке накладено арешт. Нерідко службові особи кредитних організацій здійснюють банківські операції з грошовими коштами (внесками), на які накладено арешт. Однією з гарантій вико­нання покарання у виді конфіскації майна є кримінальна відпові­дальність за приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано (ст. 388 КК України). Така норма роз­рахована насамперед на попереджувальний ефект, що сприяло б безпе­решкодній реалізації вироку суду в частині конфіскації майна. Суб'єк­том цього злочину може бути будь-яка особа, якій майно, що підлягає конфіскації, передано на відповідальне зберігання за актом опису або під розписку. Із суб'єктивної сторони винний усвідомлює, що в нього знаходиться майно засудженого, котре підлягає конфіскації, і не бажає його передавати державному виконавцю. Необхідно зазначити, що підо­зрюваний, обвинувачений або підсудний мають право відмовитись да­вати показання і відповідати на запитання, в тому числі і щодо майна. В цьому разі вони не можуть бути притягнуті до кримінальної відпові­дальності за ст. 388 КК України.

Привласнення або розтрата такого майна або заволодіння ним шля­хом зловживання службовим становищем тягне відповідальність за ст. 191 КК України, а умисне його знищення або пошкодження може тяг­ти за собою відповідальність за ст. 194 КК України.

Нерідко покарання у виді конфіскації майна не виконуються внаслідок бездіяльності самих державних виконавців, інших посадових осіб Державної виконавчої служби України. Враховуючи це, у КК України в ст. 382 передбачено відповідальність за умисне невиконання службо­вою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали за­конної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Поиск по сайту: