Умови відбування покарання в колоніях

Частиною 2 ст. 102 КВК України визначено, що «режим має зводити і
до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повин-ч
но сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку й
усвідомленню людської гідності». Це положення цілком відповідає реко­
мендаціям, які містяться у Мінімальних стандартних правилах поводжен-'
ня із засудженими та Європейських тюремних правилах, відповідно до яких'
прийнятий в установі режим повинен прагнути зводити до мінімуму різни­
цю між життям у в'язниці й життям на волі. Отже, для дотримання даних
рекомендацій життя засуджених повинне відповідати тому життєвому
рівню, який у даний час характерний для нашого суспільства. У 2004 р._?!;
наприклад, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць був''
встановлений у розмірі 362 грн. 23 коп., а видатки на тримання однієї осо­
би, позбавленої волі, складали приблизно половину цієї суми. •'

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини кожна людин% має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, ме-_; | дичний догляд і необхідне соціальне забезпечення, які необхідні для підтримання її здоров'я й добробуту. Прикладом утілення цих положень. у національне законодавство є ст. 48 Конституції України, відповідно до {| якої кожен громадянин України (а засуджені до позбавлення волі про­довжують залишатися громадянами України) має право на достатній життєвий рівень, а саме: достатнє харчування, одяг, житло. Крім того, і в ст. 49 Конституції проголошено, що кожен має право на охорону здо­ров'я і медичну допомогу.

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування осіб, позбавлених волі, належить до найбільш істотних умов відбування по­карання. У свою чергу порядок і умови виконання й відбування пока­рання складають режим позбавлення волі.

У колоніях, на відміну від того безладного способу життя, що зре­штою привів особу в місця позбавлення волі, ритм життя засуджених є чітко налагодженим, розміреним, завдяки суворо регламентованому розпорядку дня, який включає в себе час підйому, туалету, фізичної за­рядки, приймання їжі, розводу на роботу, перебування на виробництві, перевірку наявності засуджених, проведення загальноосвітнього та про­фесійно-технічного навчання, виховних, культурно-масових та спор­тивно-оздоровчих заходів. Обов'язковими елементами розпорядку ДНЯ незалежно від зайнятості засуджених на виробництві, оперативної об-

ановки, пори року є безперервний восьмигодинний сон засуджених і адання їм особистого часу від 1 до 2 годин. Правила внутрішнього озпорядку установ виконання покарань містять Типовий розпорядок пня засуджених, де у годинах та хвилинах визначається, чим займаються суджені протягом доби. В кожній установі виконання покарань роз­порядок дня складається з урахуванням місцевих умов, тривалості дня та затверджується начальником установи. Розпорядок дня установи пе­редбачає не тільки зайнятість засуджених, але й порядок та час роботи всіх відділів, служб, об'єктів та дільниць установи, у тому числі медич­ної частини, лазні-пральні, перукарні, крамниці, їдальні.

Наближення умов відбування покарання до рівня життя на свободі в колоніях грунтується й на тезі, що ізоляція як необхідний атрибут поз­бавлення волі в колоніях не є абсолютною. Засуджені мають можливість мати контакти з зовнішнім світом у визначених кримінально-виконав­чим законодавством формах шляхом побачень як із родичами, так і з іншими особами, їм надається можливість у деяких випадках виїжджа­ти за межі колоній, дозволяється мати телефонні розмови, одержувати посилки, передачі і бандеролі, листуватися. Засудженим до позбавлен­ня волі створюються необхідні житлово-побутові умови, вони забезпе­чуються приміщеннями для проживання, їм надається одяг, натільна білизна й взуття за сезоном, а також триразове гаряче харчування. Крім того, засуджені мають право придбавати в магазинах колоній продукти харчування та предмети першої потреби, що теж сприяє поліпшенню їх рівня життя під час відбування покарання.

Умови відбування покарання врегульовані главою 17 КВК України. Згідно зі ст. 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправ­них і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умо­ви, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою трьох квадратних метрів, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі — п'ять квадратних метрів. Необхідно зверну­ти увагу на те, що ці норми поки що не відповідають міжнародним стан­дартам, оскільки за висновками Комітету проти катувань Ради Європи житлову площу, що є меншою семи квадратних метрів, слід розглядати як застосування тортур у місцях позбавлення волі.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце й постільні речі. За нормами, встановленими Державним департаментом України з пи­тань виконання покарань, установи виконання покарань забезпечують­ся (в основному за рахунок власного виробництва) меблями, інвента­рем і предметами господарського призначення, а особи, позбавлені волі, забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном із урахуванням статі, віку й кліматичних умов, а в лікувальних закладах — спеціальним

одягом і взуттям. Вартість речового майна, виданого засудженим у ко­ристування, відшкодовується ними за рахунок коштів, зароблених у місцях позбавлення волі, та згідно із заявами за рахунок коштів, щ₀ надійшли на особові рахунки. Після оплати вартості отриманого май­на воно переходить у власність засудженого.

За частиною 4 ст. 115 КВК засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непра­цюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних 1 колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам І — понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а та- | кож особам, які звільнені від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і ко^ мунально-побутові послуги надаються безоплатно.

Правилами внутрішнього розпорядку визначається асортимент та кількість предметів, виробів і речей, які можуть перебувати у засудже­ного. Якщо їх більше за встановлені норми, то вони вилучаються у за- | судженого і здаються на склад, про що складається акт. Разом із тим, загальна вага предметів і речей (з урахуванням й тих, що зберігаються на складах), які належать засудженому, у всіх випадках не повинна пе­ревищувати 50 кг.

В установах виконання покарань засуджені не тільки можуть прид-бавати продукти харчування й предмети першої потреби. З метою на­ближення умов життя в колонії до життя на свободі засудженим можуть надаватися й додаткові платні послуги: медичне обслуговування, фото­графування, ремонт годинників, електробритв та інший дрібний ремонт дозволених до використання предметів і речей, банно-пральні послуги, прокат кіно- та відеофільмів тощо.

Одним з елементів режиму, що відображає різницю між умовами відбування покарання у колоніях різного рівня безпеки, є право засуд­жених до позбавлення волі придбавати продукти харчування та предме­ти першої потреби (ст. 108 КВК). Це положення відповідає ст. 76. 2) Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями, де сказано, що засуджені до позбавлення волі повинні мати можливість витрачати частину зароблених ними коштів на придбання дозволених предметів особистого вжитку.

За КВК України засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потре­би гроші, зароблені в колонії, в сумі до 100% мінімального розміру за- | робітної плати (ст. 138); у колонії середнього рівня безпеки — до 80% (ст. 139), а у колонії максимального рівня безпеки — до 70% мінімально­го розміру заробітної плати (ст. 140). Слід сказати, що ці суми є базови­ми, бо засудженим, які відбувають покарання у дільницях ресоціалізацй,

можуть бути змінені умови відбування покарання. Так, при сумлінній поведінці і ставленні до праці за клопотанням начальника відділення _С0ціально-психологічної служби постановою начальника колонії, пого­дженою зі спостережною комісією, засудженим може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші у виправній колонії: мінімально­го рівня безпеки після відбуття не менше третини строку покарання в сумі 50% мінімального розміру заробітної плати; середнього рівня без­пеки після відбуття не менше половини строку покарання — 40% мінімального розміру заробітної плати; максимального рівня безпеки після відбуття не менше половини строку покарання —30% мінімально­го розміру заробітної плати.

За загальним правилом працездатні засуджені можуть придбавати продукти харчування та предмети першої потреби лише за безготівко­вим розрахунком і на кошти, зароблені в колоніях. Що стосується не­працездатних засуджених, тобто чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — віком понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, неповнолітніх, то ці позбавлені волі можуть прид­бавати продукти харчування та предмети першої потреби також на гроші, одержані за поштовими переказами, за рахунок пенсій чи інших доходів. За статтею 108 КВК сума грошей, яку можуть витрачати непра­цездатні особи для придбання продуктів харчування та предметів пер­шої потреби, дорівнює: для інвалідів першої групи, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, — сумі мінімального розміру заробітної плати, а для інвалідів другої гру­пи — сумі, що становить шістдесят відсотків мінімального розміру за­робітної плати.

Для придбання засудженими продуктів харчування та предметів першої потреби в колоніях організована щоденна робота магазинів. За графіком у час, визначений розпорядком дня, кожний засуджений у складі відділення соціально-психологічної служби може відвідувати магазин 3-4 рази на місяць.

Засудженим, що тримаються в дільницях посиленого контролю або в камерах колоній (секторів) максимального рівня безпеки, придбання продуктів харчування й предметів першої потреби два рази на місяць здійснюють начальники відділень на підставі заяви засудженого, пого­дженої з начальником установи.

Асортимент продуктів харчування та предметів першої потреби, які можуть придбати засуджені, затверджений Державним департаментом України з питань виконання покарань. Загалом він співпадає з пе­реліком продуктів харчування, предметів першої потреби та засобів осо­бистої гігієни, які можуть отримувати засуджені у посилках (передачах). До речі, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань

дозволяють засудженим за кошти, зароблені в колонії або отримані за поштовими переказами, придбавати в установленій відповідним пе­реліком кількості й асортименті продукти харчування та предмети пер­шої потреби в магазині колонії в рахунок належних їм посилок.

Однією з доволі істотних умов відбування покарання є контакти позбавлених волі із зовнішнім світом. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями рекомендують надавати позбавленим волі «мож­ливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним на­глядом із їхніми сім'ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин». За статтею ПО КВК особи, позбавлені волі, мають право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Засуджені, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімально­го, середнього та максимального рівня безпеки, можуть одержувати щомісяця короткострокове й один раз на три місяці тривале побачен­ня. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими осо­бами й проходять у присутності молодшого інспектора служби нагляду й безпеки. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживан­ня і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлю-вачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі поба­чення можуть надаватися й з особами, з якими засуджені не перебува­ли в зареєстрованому шлюбі, за умови, що у них є спільні неповнолітні діти, що підтверджено їх свідоцтвами про народження та довідкою ор­гану місцевого самоврядування про факт проживання засудженого (за­судженої) з особою, яка прибула на побачення, однією сім'єю. Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих поба­чень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів.

Крім побачень засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські телефонні розмови опла­чуються з особистих коштів засуджених. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення — телефонними розмовами. Пра­вила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не дозволя­ють побачення і телефонні розмови між засудженими до позбавлення волі, які перебувають у різних кримінально-виконавчих установах.

За заявою засудженого або особи, яка прибула на побачення, дозвіл на його проведення надається начальником колонії, а у разі його відсут­ності — першим заступником або посадовою особою, яка виконує його обов'язки. Ці посадовці приймають осіб, які прибули на побачення, інформують про поведінку засудженого і роз'яснюють правила по­ведінки під час побачення, попереджають про можливу відповідальність

за нелегальні передачі. Особам, які прибули на побачення, до кімнат тривалих побачень дозволяється проносити продукти харчування та цивільний одяг для використання під час побачення, а також предмети та речовини, зберігання яких засудженим не заборонено. У свою чергу, засуджені можуть проносити в кімнати тривалих побачень туалетні речі, туалетні вироби, власні альбоми, літературу чи періодичні видання, якщо вони бажають передати їх родичам. Не дозволяється передавати засудженим або ж отримувати від них будь-які документи, записи, крес­лення і т. ін. Якщо є достатні підстави підозрювати, що особа, яка при­була на тривале побачення, має намір передати засудженому предмети, вироби та речовини, зберігання яких заборонено засудженим, або от­римати від засудженого заборонені речі, начальник установи доводить до відома такій особі, що побачення буде надано лише після того, як особа погодиться на огляд її речей і одягу до і після побачення. У разі виявлення в особи, яка прибула на побачення, прихованих від огляду заборонених предметів тривале побачення не надається й вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Коли особа, яка прибула на побачення, відмовиться від огляду речей і одягу, за її бажанням можливе надання короткострокового побачення.

Щодо засуджених, то вони у будь-якому випадку підлягають повно­му обшуку до і після побачень.

Яскравим прикладом прояву принципу гуманізму у поводженні із засудженими є надання їм можливості короткочасних виїздів за межі виправних колоній. Так, ст. 111 КВК передбачає, що засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального й середнього рівня без­пеки, виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк до семи діб, не рахуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, але не більше трьох діб, у разі таких виключних обставин, як смерть або тяжка хвороба близького ро­дича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило знач­ну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.

Дозвіл на короткочасний виїзд у зв'язку з виключними обставина­ми дається начальником колонії протягом доби за заявою засудженого з урахуванням особи й поведінки засудженого. Час перебування засуд­женого поза межами колонії зараховується в строк відбування покаран­ня. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

Одержання засудженими до позбавлення волі посилок, передач і бандеролей є ще одним каналом підтримання зв'язків із зовнішнім світом. На відміну від побачень, кількість яких не залежить від рівня безпеки колонії, посилки позбавлені волі мають право одержувати: у колонії мінімального рівня безпеки — сім посилок (передач) і чотири бандеролі; у колонії середнього рівня безпеки — шість посилок (пере-

дач) і чотири бандеролі; у колонії максимального рівня безпеки — п'ять посилок (передач) і дві бандеролі. Максимальна вага однієї посилки (передачі) визначається за діючими поштовими правилами й може до­сягати ЗО кг. Порядок одержання засудженими посилок (передач) і бан­деролей та перелік продуктів харчування, предметів першої потреби та засобів особистої гігієни, які можна і які заборонено надсилати засуд­женим у посилках (передачах), визначається Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Так, згідно з Переліком, за­твердженим Державним департаментом України з питань виконання покарань, засудженим можна надсилати будь-які придатні до вживан­ня продукти харчування, виготовлені не в домашніх умовах, а також тютюнові вироби фабричного розфасування, сигарети та чай. Це озна­чає, що обмеження встановлені на продукти, що швидко псуються, з простроченим терміном реалізації, консервовані продукти, виготовлені в домашніх умовах, продукти, що потребують додаткового приготування шляхом термічної обробки, а також на спиртні напої та пиво. У число предметів першої потреби входять: одяг, білизна, взуття, годинники із некоштовних металів, бритви електричні або механічні чи безпечні з касетними головками, електрокип'ятильники побутові промислового виробництва, засоби особистої гігієни, підручники і навчальне прилад­дя, література та періодичні видання, настільні ігри тощо. Правила внутрішнього розпорядку роблять виняток для важкохворих засудже­них, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при ви­правних колоніях, інвалідів першої та другої груп, які незалежно від призначеного їм виду виправної колонії можуть одержувати додаткові посилки (передачі) і бандеролі в кількості й асортименті, що визнача­ються медичним висновком. При цьому лікарські засоби і вироби ме­дичного призначення, які одержують засуджені відповідно до медичного висновку, не включаються в число посилок (передач) і бандеролей.

Згідно зі ст. 113 КВК усім категоріям засуджених до позбавлення волі дозволяється одержувати й відправляти листи й телеграми за власний рахунок без будь-яких обмежень їх кількості. Листування між позбав­леними волі, які не є родичами, можливе тільки з дозволу адміністрації колонії.

Відправлення засудженими листів проводиться тільки через адмі­ністрацію колонії. Оскільки кореспонденція засуджених підлягає пере­гляду, то для спрощення цієї процедури листи опускаються до пошто­вих скриньок на території колонії або передаються представникам адміністрації у незапечатаному вигляді. Листи засуджених, виконані тайнописом, шифром або із застосуванням інших умовностей, а також ті, що мають цинічний характер або відомості, що не підлягають розго­лошенню, адресату не надсилаються і знищуються, про що оголо­шується засудженому.

За частиною 4 ст. 113 КВК пропозиції, заяви і скарги, адресовані уповноваженому Верховної Ради України з прав людини та прокуро­рові, переглядові не підлягають і не пізніш як у добовий строк надси­лаються за належністю. У зв'язку з цим показово, що § 43 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань називає ще од­ного адресата, кореспонденція якому переглядові не підлягає, — це Європейський Суд з прав людини. Така редакція хоча й виходить за межі норми КВК України, але, разом із тим, вона більш близька до ч. З ст. 36 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями, де сказано, що кожен в'язень повинен мати можливість звертатися як до органів центрального тюремного управління, так і до судової влади чи інших компетентних органів із заявами чи скаргами, зміст яких не повинен цензоруватися. Так само й ст. 42.3 Європейських тюремних правил містить положення, згідно з яким кожному ув'язненому дозволяється направляти в незапечатаному конверті прохання або скаргу в центральні органи управління кримінальне-виконавчою системою, судові чи інші компетентні органи. Отже, хоча позбавлені волі в Україні й не можуть звертатися в центральний апарат Державного департаменту України з питань виконання покарань або ж у вітчизняні суди без того, щоб їх за­яви чи скарги переглядалися адміністрацією колонії, але на рівні підза-конного нормативного акту їм усе ж таки дозволяється звертатись за захистом своїх прав до Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст. З Європейських тюремних правил цілі виправного впли­ву на засуджених полягають у тому, щоб зберегти їх здоров'я та гідність. У справі підтримання здоров'я засуджених особливо важливу роль безсумнівно відіграє харчування засуджених. У Пояснювальній записці до Європейських тюремних правил звертається увага на те, що їжа та вода складають основу самого життя й неминуче опиняються в центрі уваги людей, що приречені на монотонність тюремного існування. Якість 'їжі, її приготування та зовнішній вид можуть виявитися вирі­шальними при оцінці ув'язненими того, наскільки уважно та відпо­відально ставиться до них адміністрація місця позбавлення волі. Через це організація харчування також важлива для вироблення у осіб, поз­бавлених волі, позитивного ставлення до всього процесу їх виправлен­ня та навчання. Ось чому повинно бути зроблено все для того, щоб за­безпечити ув'язненим таке харчування й такі умови, в яких приймається їжа, що були б максимально наближені до середнього рівня в системі громадського харчування за межами місць позбавлення волі. 16 червня 1992 року постановою Кабінету Міністрів України були затверджені норми добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі. Для різних категорій позбавлених волі встановлено 11 норм харчування. Норми харчування осіб, позбавлених волі, є дифе­ренційованими. Окремо є норми для дорослих і неповнолітніх, для

дітей, що перебувають у будинках дитини при установах виконання по­карань, для хворих, що перебувають на стаціонарному лікуванні, для вагітних жінок і матерів-годувальниць, для осіб, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Норми харчування враховують місцезнаходжен­ня особи (у дорозі, в колонії чи слідчому ізоляторі), характер зайнятості засуджених на роботі. Залежно від цих показників змінюється асорти- | мент продуктів і сумарна енергетична цінність тієї чи іншої норми. Як правило, кожна з норм забезпечення засуджених продуктами харчуван­ня поділяється на дві піднорми: загальну і норму дієтичного харчуван­ня. Так, норма № 1 А (загальна) забезпечення продуктами харчування засуджених, що перебувають в установах виконання покарань, перед­бачає на добу: 500 г хліба із суміші борошна житнього і пшеничного 1 сорту; 150 г хліба пшеничного із борошна 2 сорту; 120 г крупи; 100 г м'яса; 100 г риби; 550 г картоплі; 250 г овочів, а також бобові, макаронні ви­роби, жири, маргарин, олія, цукор, чай, сіль і т. ін. Енергетична цінність цієї норми складає 3026,2 ккал. Норма № 1 Б (дієтичного харчування) за рахунок доповнення деякими продуктами харчування (масло тварин­не, рис, манна крупа) має енергетичну цінність 3059,4 ккал.

За підсумками чотирьох інспекційних поїздок в Україну експертів Комітету проти катувань Ради Європи, що відбулися в 1998,1999,2000 і 2002 рр., було зроблено висновок, що харчування засуджених та ув'яз­нених в Україні не є достатнім для підтримання їх здоров'я, а отже є порушенням прав людини. Така ситуація склалась через щорічне недо­статнє фінансування з Державного бюджету потреб установ виконання покарань. Для виправлення цього становища Державний департамент України з питань виконання покарань розробив комплексну програму щодо покращення продовольчого забезпечення спецконтингенту та зміцнення матеріальної бази установ кримінально-виконавчої системи України на 2001-2005 рр. Посилення уваги до самозабезпечення кри­мінально-виконавчої системи привело до позитивних зрушень. Так, на початок 2004 року серед установ виконання покарань функціонувало 11 виправних колоній із сільськогосподарським профілем виробництва, які обробляли 48 тис. га землі. З метою забезпечення продуктами хар­чування всіх осіб, позбавлених волі, у цих колоніях вирощують зернові, технічні культури, картоплю, овоче-баштанні рослини, розвивають птахівництво, тваринництво. Колонії мають тепер власні переробні комплекси: млини, хлібопекарні, обладнання для виробництва мака­ронних виробів, дільниці консервації та соління овочів, цехи виготов­лення молочної продукції тощо.

Ще однією з умов відбування покарання є медико-санітарне забез­печення засуджених до позбавлення волі, що здійснюється медичною службою установ виконання покарань. Відповідно до міжнародних до­кументів медичне обслуговування в установах виконання покарань має

надаватися й організовуватися за такими якісними стандартами й на високому професійному рівні, що відповідають тим, які використову­ються в установах охорони здоров'я поза місцями позбавлення волі. Відповідності до ч. 2 ст. 116 КВК лікувально-профілактична і санітар­но-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і провадиться так, як це визначено законодавством про охорону здо­ров'я. Це означає, що організація медико-санітарного забезпечення в колоніях відповідає вимога^ її надання населенню країни. Станом на 2004 рік у кримінально-виконавчій системі України функціонує 21 лікарня, з яких соматичного профілю — 11, протитуберкульозного — 10.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачають, що в колоніях здійснюється: а) клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров'я, а при виявленні хвороб — застосування раціональної терапії та встановлення непрацез­датності; б) амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування мето­дами та засобами, що рекомендовані інструктивно-методичними вка­зівками Міністерства охорони здоров'я України.

На медичну службу установ виконання покарань покладені завдання:

- здійснення медичного контролю за станом здоров'я осіб, позбав­
лених волі, шляхом проведення систематичних медичних оглядів та
обстежень з метою своєчасного виявлення хворих із соматичними,
інфекційними, паразитарними й іншими захворюваннями та осіб з па­
тологічними та передпатологічними станами;

- надання медичної допомоги в місцях позбавлення волі, а при не­
обхідності — залучення ресурсів лікувальних закладів територіальних
органів охорони здоров'я;

—організація забезпечення медичного благополуччя;

—контроль за організацією харчування осіб, які тримаються в місцях
позбавлення волі відповідно до норм, що визначені Кабінетом Міністрів
України; систематичний аналіз стану захворюваності й утрати працез­
датності з метою проведення лікувально-профілактичних заходів;

- пропаганда медичних та гігієнічних знань.

Крім того, що засуджені забезпечені належного рівня обслуговуван­ням медичною службою колонії, вони також мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до медичних установ, що надають платні послуги. Консультації та лікування у таких випадках проводяться в медичній частині колонії під наглядом працівників ме­дичної служби. Оплата цих послуг і придбання ліків здійснюються за Рахунок власних коштів засудженими або їх родичами.

Поиск по сайту: