Поняття, значення і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі

Необхідною умовою ефективного досягнення цілей покарання є індивідуалізація покарання не тільки при його призначенні, а й при його виконанні, що передбачає зміну обсягу кари залежно від поведінки за­судженого, іншими словами — на стадії виконання покарання має місце індивідуалізація карально-виховного процесу, тобто визначення опти­мальних засобів виховного характеру для досягнення позитивних змін в особистості засудженого, розробці сучасних науково обґрунтованих програм комплексної психолого-педагогічної переорієнтації осіб, які відбувають покарання, для подальшої їхньої ресоціалізації.

Особи, які вчинили злочини і засуджені до позбавлення волі, повинні відбувати призначений судом строк покарання в установах виконання по­карань. За цей час з ними має бути проведений складний комплекс різних заходів виховного характеру. Процес виховання і особливо виправлення дорослих людей складний сам по собі, однак найбільша складність цього процесу виявляється в умовах місць позбавлення волі, коли він відбувається при негативному оточенні, в умовах міжгрупових і особистісних кон­фліктів. Різний вік засуджених, різний рівень їхньої соціально-моральної зіпсованості, відмінності в характері, ступінь суспільної небезпеки вчине­них злочинів, тривалість злочинного способу життя та інші фактори потре­бують різноманітних підходів до різних груп засуджених на підставі Індивідуальних програм соціально-психологічної роботи у процесі ор­ганізації всієї діяльності в установах виконання покарань. Разом із тим, певним групам засуджених властиві загальні, найбільш суттєві ознаки, згідно з якими вони можуть розподілятись на відносно однорідні категорії. Необхідність дотримання вимог диференційованого виконання покаран-ня У виді позбавлення волі обумовила класифікацію засуджених.

За словником «класифікація» — це розподіл будь-якої чисельності, ^множини на відносно однорідні групи, класи. Вона базується на суджен­нях про схожість і відмінність між об'єктами, є опорним пунктом. Наука неможлива без класифікації і типології об'єктів і пред-

метів, що вивчаються. Більше того, класифікація — одна з потп_ея
людського розуму, яка певним чином забезпечує економію мислення
Вона має також і важливе практичне значення, оскільки обґрунтов*
диференційований підхід до впливу на різні класи об'єктів, більш гли­
боке їх вивчення і осмислення. '
Значення класифікації засуджених полягає в тому, що вона забезпе<

— ізоляцію різних категорій засуджених, що зменшує шкідлив
взаємовплив. Відомо, що понад 30% рецидивістів, котрі відбувають по!
карання, новий злочин вчинили завдяки набутому досвіду в місцях й
бавлення волі;

— індивідуалізацію виконання призначеного покарання, врахов'
чи при цьому особисті відмінності різних категорій засуджених, то"
забезпечення карально-виховного впливу, необхідного з точки зору йо:
характеру і ступеня інтенсивності безпосередньо для даної категорії за­
суджених (класифікаційної групи). Цілком зрозуміло, що режим тр»
мання і заходи такого впливу щодо осіб, які раніше відбували покарай!
ня, суттєво відрізняються від режиму й аналогічних заходів, які зас
вуються до осіб, засуджених уперше. Згідно зі ст. 67 Мінімальний
стандартних правил поводження з ув'язненими класифікація засуджВІ
них має на меті: а) відокремлення ув'язнених від злочинців, які черві
своє злочинне минуле то негативні риси характеру можуть шкідлив*
впливати на них; б) розподіл ув'язнених на категорії, які полегшую!*
роботу з ними, з метою повернення до життя в суспільстві; -і я_:'

— створення умов для належного виконання покарання під час його
відбування засудженими. Європейські тюремні правила (пункти 11, Й)
рекомендують при розміщенні в'язнів за різними установами або режимі⁴
ми належним чином враховувати їх правове становище (попередньо ув'яз*
нений або засуджений в'язень, засуджений уперше, рецидивіст, короткий
чи тривалий термін позбавлення волі), особливі вимога щодо режиму, мв"»;
дичні потреби, стать та вік. Відокремлювати від таких в'язнів, які можу!*
використовувати спільне розміщення на свою користь, шкідливо впливав
ти на інших; сприяти розміщенню, яке полегшує їх виправлення та соціаль*
ну реінтеграцію і враховує вимоги управління та безпеки; '

— створення раціональної системи установ виконання покаранні
(УВП), на яку впливає характер і стан злочинності у країні, отже, і склаД
засуджених до позбавлення волі. Структура, штати, розміщення об'єктів
на території УВП залежать від визначення певних категорій засуджений!
тобто від офіційної класифікації. Для застосування різних виправнй*
режимів або розміщення особливих категорій в'язнів Європейські тк>*
ремні правила в міру можливості рекомендують використовувати окреш
установи або окремі блоки таких установ (п. 13).

Таким чином, класифікація засуджених до позбавлення волі — розподіл їх на відносно однорідні категорії за певними ознаками створення найбільш ефективних умов у досягненні цілей покарання

Зміст класифікації залежить від її основи, класифікаційної ознаки /критерію). У свою чергу критерії визначаються завданнями (цілями) групування.

Класифікація засуджених до позбавлення волі, яка передбачена нормами кримінально-виконавчого права, має тісний зв'язок з кла­сифікацією злочинів у кримінальному праві і класифікацією особи зло­чинця у кримінології. Вони перебувають у постійній взаємодії, допов­нюють одна одну, і це зрозуміло, оскільки досягнення цілей покарання у виді позбавлення волі неоднакове стосовно різних категорій засудже­них, що обумовлено різними факторами.

Крім того, кримінальне право класифікує злочинців за статтю і віком, а також залежно від їхньої минулої злочинної діяльності. За цією ознакою можна вирізнити: а) осіб чоловічої і жіночої статі, повнолітніх та неповнолітніх, осіб, які вчинили злочин уперше (серед них і особи, які вчинили злочини умисно і з необережності); б) рецидивістів (інко­ли така класифікація має назву класифікації залежно від соціальної не­безпеки особи злочинця або класифікації за суб'єктом).

Віднесення злочину до певної класифікаційної групи пов'язане з певними правовими наслідками для засуджених, що вчинили злочини, причому ці наслідки мають досить суттєве значення з точки зору при­значення і виконання покарання. Наприклад, чоловіки, які засуджені за особливо тяжкий злочин, можуть відбувати покарання у виправній колонії як середнього, так і максимального рівня безпеки, де умови ут­римання суттєво відрізняються, і саме за такими особами, як правило, встановлюється адміністративний нагляд; порівняно з іншими засудже­ними вони потребують значно більшого терміну перебування у колонії для застосування умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким та ін.

Кримінально-правова класифікація не ставить перед собою завдан­ня якось впливати на порядок організації виконання і відбування по­карання. Вона покликана розв'язувати інші проблеми, головні з яких — вирішення питання притягувати чи не притягувати особу до кримі­нальної відповідальності, кваліфікація злочину, вид і розмір покарання, Що призначається, тощо.

Головним завданням, метою класифікації засуджених до позбавлен­ня волі є передусім диференціація 'їх за установами виконання покаран­ня для того, щоб забезпечити індивідуалізацію покарання на стадії його виконання. Це означає зміну обсягу покарання залежно від особи засу­дженого, його поведінки під час відбування покарання, характеру і сту­пеня небезпеки вчиненого злочину. Окрім того, необхідність індивіду-^алізації виконання покарання передбачає обрання індивідуальних за-^с°бів і методів впливу, вибір необхідних саме конкретному засудженому заходів виховного характеру.

Отже, індивідуалізація покарання при його виконанні означав
індивідуалізацію всього карально-виховного процесу. Це потребує встаМ
новлення не загальних вимог для всіх засуджених у цілому, а безносе^
редньодля конкретної, однорідної групи, категорії засуджених, і робить
ся для того, щоб забезпечити диференційний підхід до процесу виконані.'
ня покарання, надає можливість працівникам різних служб устан<$|
виконання покарання більш ефективно взаємодіяти між собою у вйз-'
наченні оптимальних заходів виховного впливу на засуджених. І¹

У літературі традиційно виділяють дві класифікаційні системи: пер£ ша — юридична (яка має правове значення), друга — психологічна (які, має педагогічне значення). Іноді їх ще називають зовнішньою і внут-1 рішньою, первинною і вторинною.

Оскільки головним завданням класифікації засуджених до позба„-лення волі є, як результат, досягнення максимальної ефективності ви­конання покарання, то в основу юридичної класифікації покладені ДІЙ тісно пов'язаних між собою групи ознак, які визначають:

а) особу засудженого;

б) характер і тяжкість вчиненого злочину. •
До першої групи ознак слід віднести соціально-демографічні (вік

стать, стан здоров'я, ступінь непрацездатності) і правові (громадянсті|
во, попереднє відбування покарання у виді позбавлення волі тощо). ^!-,І;
Згідно з законом і вказаними критеріями засуджені до позбавлення
волі поділяються: 'Ч>

—за віком: на дорослих і неповнолітніх. Дорослі засуджені тримають\
ся у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня
безпеки (ст. 18 КВК України), неповнолітні засуджені — у виховних ко4
лоніях (ст. 19 КВК). Виокремлення із загальної кількості засуджених неп(%
внолітніх обумовлено тим, що психіка і інтелект засудженого на час вчи*
нення ним злочину ще недостатньо сформовані і розвинуті. При відбуванні,_:
покарання таким засудженим на перший план як найважливіші висувають"
ся виховні завдання, тому і колонії, де вони тримаються, мають назву ви­
ховних. Крім того, ці спеціальні колонії для неповнолітніх засуджених існу^
ють для ізоляції їх від шкідливого впливу дорослих злочинців;

—за статтю, що зумовлює окреме тримання осіб жіночої статі і чо­
ловічої. Ця вимога поширюється і на неповнолітніх засуджених.

Засуджені іноземні громадяни та особи без громадянства повинні були б триматися окремо від засуджених громадян України. Для таких засуджених раніше, за часів існування Радянського Союзу, створювали* ся спеціальні установи виконання покарань. Нині за наказом Держде­партаменту України з питань виконання покарань спеціально виділені колонії, в яких утримуються ці особи. За станом здоров'я засуджені поділяються на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі та хронічні захворювання. Наприклад, засуджені, хворі на туберкульоз, ут-

имукяься в окремих, спеціальних виправних установах на правах ліку-альних. Засуджені особи пенсійного віку, а також засуджені інваліди рщої і другої груп мають певні пільги щодо працевлаштування, оплати праці, обов'язкового навчання тощо. Окремо розміщуються засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі для робіт по господарському обслуго­вуванню цієї установи, вагітні жінки і жінки з немовлятами, при дея­ких установах виконання покарання створені будинки дитини.

Серед даних, які характеризують особу засудженого, важливе зна­чення має його минула злочинна діяльність, тобто сукупність відомос­тей, що дають уявлення про характер раніше вчинених злочинів, вид по­карання, яке відбувала людина раніше. Згідно з названими підставами кримінально-виконавче право вирізняє такі групи засуджених:

1) засуджені уперше;

2) особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.
Ці засуджені тримаються окремо в спеціально створених для них

установах виконання покарань різного рівня безпеки.

Принцип роздільного тримання засуджених в УВП на практиці здійс­нюється відповідно до ст. 92 КВК України. Так, уперше засуджених до поз­бавлення волі чоловіків тримають окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; уперше засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від уперше засуджених за тяжкі злочини.

Ізольовано від інших засуджених, а також окремо тримаються засуд­жені до довічного позбавлення волі, засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі, засуджені, яким по­карання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено поз­бавленням волі на певний строк у порядку помилування. Окремо трима­ються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, а також засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.

Проте вимога роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Порядок тримання таких засу­джених у лікувальних установах визначається нормативно-правовими акта­ми Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Отже, класифікація засуджених до позбавлення волі передбачає пе-Редусім ізоляцію і роздільне тримання в'язнів. Але під ізольованим і роздільним триманням слід мати на увазі таке їхнє перебування не тільки на території житлових секцій та інших приміщень установи ви­конання покарання, а й на виробництві.

У спеціальній літературі висловлюються пропозиції щодо ізольова­ного тримання засуджених психопатів. Це дозволяло б, з одного боку, застосовувати такий карально-виховний процес, який потрібен саме для ^Такої категорії людей, умови тримання яких включали б усі вимоги зви-

V

чайного режиму і доповнювалися б специфічними засобами медично-,
го і психологічного характеру, а з другого — створювати нормальну об, ї
становку відбування покарання для здорових засуджених.,,

До другої групи ознак належать характер і ступінь суспільної небез-1
пеки вчиненого злочину. Виходячи з цього критерію, окрім осіб, зазнач,
чених у ст. 92 КВК, виокремлюються групи засуджених:,,

1) які вчинили злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особ->І
ливо тяжкі злочини;

2) чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяж<- >
кості, умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбу».;.
вання покарання у виді позбавлення волі. _ч

Окреме тримання засуджених за названими ознаками здійснюється з
з урахуванням інших підстав класифікації (стать, вік, особа засуджено­
го, громадянство і т. ін.). Наприклад, особа, яка вчинила тяжкий зло­
чин, відбуватиме покарання в одній із таких установ: виправній колонії,
мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, якщо¹,
злочин вчинено жінкою, і у виховній колонії, якщо такий злочин вчи- І
нений неповнолітньою особою; середнього рівня безпеки, якщо злочин,»
вчинено дорослим чоловіком.,<з •'

Таким чином, юридична класифікація засуджених до позбавлення,, волі впливає на систему установ виконання покарання, призводить до, змін у правовому становищі засуджених.

Водночас при організації процесу карально-виховного впливу в кон-,,_; кретній установі виконання покарання така класифікація у ряді випадків ₅ є недостатньою. З метою диференціації цього процесу з'являється нет_і; обхідність вирізнити інші групи засуджених, які мають спільні риси з точ-/ї ки зору психолого-педагогічної характеристики осіб, які відбувають по­карання. Виділення таких груп за певними ознаками є по суті своїй пси-,, холого-педагогічною класифікацією. Глибоке і всебічне вивчення особи, засудженого — обов'язкова умова виховного процесу в місцях позбавлен­ня волі, завдяки чому він стає більш обґрунтованим і усвідомленим, доз­воляє враховувати особливості психологічної структури тих, хто відбуває, покарання, орієнтувати систему їх правових і моральних переконань відповідно до норм і цінностей, прийнятих у суспільстві.

На відміну від юридичної, психолого-педагогічна класифікація не впливає на правове становище засудженого, однак її застосування обов'язкове при формуванні відділень соціально-психологічної служби і бригад засуджених, при поселенні в житлове приміщення. Критеріями такої класифікації можуть бути вік, освіта, властивості характеру, про-, фесія і трудовий досвід, стан здоров'я, сімейний стан, ступінь соціаль­но-моральної занедбаності, характер антисоціальної спрямованості осо­би засудженого тощо.

Психологічну класифікацію засуджених на відміну від юридичної інколи називають ще внутрішньою, бо використовується вона безпосе-

яньо в установі виконання покарання під час перебування засудже-Р _х у відділенні карантину, діагностики і розподілу, насамперед, для осягнення педагогічних цілей. Вона не впливає на розподіл засудже­них за видами установ виконання покарання, проте її мають на увазі, коли необхідно розподілити засуджених між установами одного й того ж виду. Наприклад, засуджені, до яких згідно з вироком суду (ст. 96 КК України) застосовується примусове лікування, направляють­ся до тих колоній, де буде організоване їхнє лікування, зокрема хворі на туберкульоз — у спеціалізовані лікувальні установи.

Професія, трудовий досвід беруться до уваги при працевлаштуванні, а значить, і при комплектуванні відділень соціально-психологічної служби. Обмежено працездатні, так звана «госпобслуга», може триматися окремо. Якщо виховний процес в установах виконання покарання розгляда­ти як постійне проходження засудженим певних етапів виправлення, то слід якимось чином визначити ці етапи, щоб зафіксувати на кожному з них досягнення щодо кожного засудженого. Саме це і передбачає кри­мінально-виконавче законодавство (статті 100, 101 КВК України). Так, наприклад, серед засуджених вирізняють групи осіб, які стали на шлях виправлення, які твердо стали шлях виправлення і довели своє виправ­лення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці, навчан­ня, активною життєвою позицією. Віднесення засудженого до однієї з певних груп має велике практичне значення і пов'язане зі зміною умов тримання при відбуванні покарання: від покращання їх в межах однієї колонії або переведення до установи з менш суворими умовами триман­ня, аж до умовно-дострокового звільнення (статті 81,107 КК України). Цілком зрозуміло, що не всі засуджені одразу стають на шлях ви­правлення. Серед них чимало й таких, які порушують встановлені пра­вила. Щоб мати можливість здійснити стосовно таких засуджених більш інтенсивний карально-виховний вплив, кримінально-виконавче зако­нодавство виокремлює такі групи, як порушники режиму, злісні поруш­ники режиму (статті 101,133 КВК України). Віднесення засудженого до однієї з таких груп також має серйозні наслідки — умови тримання під час відбування покарання можуть погіршуватися: таких осіб переводять До дисциплінарного ізолятора, приміщення камерного типу, в карцер. Психологічна класифікація засуджених до позбавлення волі може Здійснюватися і за такими критеріями, як ступінь педагогічної занедба­ності засуджених та їхньої моральної деформації, і таким чином розріз­няти осіб з неукоріненими антисуспільними поглядами і звичками, із сформованою антисуспільною установкою і з особливо стійкою анти-^сУспільною установкою. Така класифікація у більшості випадків законом Не регулюється, тож залишається широке поле для творчих пошуків з боку працівників установ виконання покарання і наукових працівників.

У спеціальній літературі пропонується виділяти засуджених за спрямо­ваністю особистості як системою потреб, потягів, переконань, ідеалів, інте-

ресів, прихильностей, світогляду, які визначають вибірковість ставлення індивіда до оточуючого світу, його життєві плани, перспективи діяльності і на цій підставі диференціювати їх на осіб зі стійкою позитивною, стійкою, негативною, пристосовницькою та нестійкою або суперечливою спрямоч ваністю особистості. Вважається, що володіння цією класифікацією доз­волить забезпечити правильність вибору стратегії і тактики індивідуальною впливу на особистість, прогнозувати її поведінку як у період відбування; покарання, так і після звільнення з установ виконання покарання.

Відповідно до практичних цілей класифікації можлива диференціацщ засуджених і за іншими критеріями. Так, у педагогічних цілях можна роз­поділяти засуджених залежно від строку покарання, їхнього ставлення до, праці, навчання як до засудження, так і в період відбування покар; ставлення до вчиненого злочину, до призначеного покарання і т. ін. урахуванням вікових особливостей можна також виділяти засуджен молодого віку (18 — 25 років), середнього та старшого (понад 60 років)

Необхідність організації виховної роботи серед засуджених молодой)ц
віку пояснюється тим, що це вік найактивнішого періоду соціалізації осо-ц
бистості, період, коли відбувається формування основних рис характер^
особи. Крім того, останнім часом, як свідчить наукова статистика, помітну:
збільшилася кількість засуджених віком від 18 до 25 — ЗО років, і становитьл
60, а в деяких УВП — до 70% від загальної кількості всіх засуджених. 10%,
зрозуміло, слід враховувати у виховній роботі. Тому в деяких установах ви-ІІ
конання покарання засуджених молодого віку об'єднують в окремі вдау
ділення соціально-психологічної служби, виробничі бригади і ланки. Пракгі
тика знає випадки, коли створювалися цілі молодіжні колонії.; І

Розглянемо таку класифікаційну ознаку, як спрямованість вчиненого
злочину. Кожна людина неповторно індивідуальна. Водночас між людьми І
багато спільного, надто коли вони ведуть подібний спосіб життя і займая
ються однією й тією ж діяльністю. Проблема класифікації осіб, які вчини*!
ли окремі злочини, є досить актуальною ще й через те, що вона пов'язану
з завданням індивідуального кримінологічного прогаозування, в своючер-п
гу це потребує всебічного урахування особливостей правопорушників, пе- >
редусім тих, хто безпосередньо вчинив злочин. Вважають, наприклад, ЯКЩО'
людина вкрала один раз, то від неї можна очікувати нової крадіжки. Таке*,
побоювання небезпідставне: як свідчать кримінологічні дослідження реци­
диву, однорідні злочини повторюються з умовною ймовірністю в 60%. Але_г
з іншого боку, випадкові і ситуативні правопорушення, звичайно, не відтво-
рюють спрямованості особи. Проте саме в спрямованості вчиненого злоті
чину виявляються, передусім, негативні якості особи засудженого, ІДО й>
визначає зміст впливу на нього в період відбування покарання. За цією
ознакою можна вирізнити категорії засуджених: ^;

1) за насильницькі (агресивні) злочини: вбивці, ґвалтівники, хулігани тощо; їх об'єднує те, що вчинення злочину відбувається шляхом насильства над особою, вони посягають на життя, здоров'я честь і гідність людини;

2) за корисливі злочини: крадії, хабарники, спекулянти, бандити,
продавці наркотиків тощо;

3) за корисливо-насильницькі злочини: бандити, грабіжники, реке­
тири, розбійники;

4) за правопорушення, в яких виявляється правовий нігілізм, анархічне
тавлення до державних правових заборон і наказів, нехтування своїми

загальногромадянськими та правовими (професійними) обов'язками. Це досить неоднорідна група злочинців, вона охоплює посадових осіб, засуд­жених за некорисливі правопорушення, усі ненасильницькі замахи на по­рядок управління і суспільний порядок, господарські злочини тощо.

Наукові дослідження показують, що названі групи засуджених до позбавлення волі відрізняються одна від одної за поведінкою як до вчи­нення ними злочину, так і в період відбування покарання, отже, кожна з цих груп потребує особливого педагогічного підходу. Найбільш нега­тивну характеристику, як свідчать працівники УВП, мають засуджені за насильницькі і корисливо-насильницькі злочини. Через те така кла­сифікація засуджених має не тільки теоретичне, але й важливе практич­не значення, допомагає акцентувати увагу на вивченні певних якостей кожної групи, застосовувати індивідуальні і групові заходи виховного впливу на засуджених. На жаль, зазначені групи засуджених в устано­вах виконання покарання не тримаються окремо, але необхідність такої диференціації — один із шляхів, спрямований на підвищення ефектив­ності виконання призначеного покарання, створення цільових програм виховного впливу для конкретної групи засуджених.

Проблема класифікації засуджених до позбавлення волі ні в науко­вому, ні в практичному відношенні не є повністю завершеною і, як свідчить практика, потребує свого подальшого удосконалення відпо­відно до вимог кримінально-виконавчого права і реалій нинішнього часу. Слід зазначити, що Державний департамент України з питань ви­конання покарань розробив і впроваджує в практичну діяльність уста­нов виконання покарання Методичні рекомендації щодо класифікації засуджених та її врахування при формуванні відділень соціально-пси­хологічної служби та організації індивідуально-профілактичної роботи ³ Різними категоріями засуджених, складання індивідуальних виховних програм, визначення форм і методів такої роботи.

Поиск по сайту: