Загальні положення виконання покарання у виді позбавлення волі

Згідно зі ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі по­лягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Після того як вирок суду до позбав­лення волі набере законної сили, Комісія з питань розподілу, направ­лення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Державного департаменту України з питань виконан­ня покарань визначає вид колонії, в якій особа, засуджена до позбав­лення волі, відбуватиме покарання. Після цього, але не пізніше деся­тиденного строку з дня набрання вироком законної сили засуджені до позбавлення волі направляються до виправних і виховних колоній у по­рядку, визначеному Державним департаментом України з питань виконан­ня покарань. При направленні засуджених до позбавлення волі до місця відбування покарання необхідно, як це визначено ст. 88 КВК України, до­тримуватись критеріїв класифікації за статтю, за віком, тобто жінки мають бути окремо від чоловіків, неповнолітні — від дорослих, засуд­жені до довічного позбавлення волі — окремо від інших категорій, хворі на активну форму туберкульозу — окремо від здорових.

Порядок приймання засуджених до виправних і виховних колоній визначений ст. 91 КВК та розділом V Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, за якими приймання засуджених, що при­були групою, проводиться комісією установи виконання покарань, до складу якої входять: начальник установи, його заступники, працівни­ки оперативного відділу, відділів нагляду і безпеки, по контролю за ви­конанням судових рішень, соціально-психологічної роботи, охорони, а також інтендантської та медичної служб.

Приймання засудженого, доставленого в установу в індивідуально­му порядку, здійснює начальник установи разом із представником відділу по контролю за виконанням судових рішень. Якщо ж засуджені прибули в установу у неробочий час, то їх приймання здійснює черго­вий помічник начальника колонії разом із начальником варти.

З метою забезпечення вимог режиму під час приймання в колонію засуджені підлягають повному обшуку, а їх речі огляду. Під час обшуку та огляду у засуджених вилучаються предмети, вироби та речовини, зберігання яких їм заборонено Правилами внутрішнього розпорядку. При цьому речі, вилучені з обігу, знищуються, а гроші, цінності та інші

предмети за рішенням суду можуть бути передані в дохід держави. Про і вилучення у засуджених предметів, виробів і речовин члени комісій скла- | дають протокол. Разом з тим, деякі вилучені речі та предмети (наприклад верхній одяг чи взуття невстановленого для позбавлених волі зразка, му. | зичні інструменти і т. ін.) здаються на склад установи, що оформляється І квитанцією, корінець якої видається засудженому. Повертаються ці речі 1 засудженим при звільненні від відбування покарання.

Під час приймання представники відділу по контролю за виконай- І ням судових рішень отримують особові справи та попутний список на І засуджених, які прибули до установи; встановлюють належність кожної особової справи конкретному засудженому за пізнавальною фотокарт­кою або шляхом опитування цього засудженого, а в разі потреби — за дактилоскопічною картою; на засуджених, які згідно з рішенням судів зобов'язані відшкодовувати матеріальні збитки або аліменти, складають список і передають його до бухгалтерії; протягом трьох діб повідомля­ють суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання та про місце відбування покарання засудженим. Одночасно про місцепе­ребування та про право на побачення, на ведення телефонних розмов, листування, отримання посилок, передач та бандеролей засудженим повідомляється його сім'я або близькі родичі. На кожного засуджено­го, що прибув до колонії, на підставі матеріалів особової справи скла­дається облікова (інформаційна) картка, яка містить відомості щодо особи, дані про злочин, за який її засуджено, назву суду, що постано­вив вирок, зазначається день і час прибуття й звільнення з колонії.

Під час приймання засуджених члени комісії опитують їх, поперед- | жають про можливу відповідальність у разі порушення встановлених в установі правил поведінки і приймають рішення про направлення засу­джених до дільниці карантину, діагностики й розподілу. Рішення комісії оформлюється наказом начальника установи виконання покарань.

Перед направленням засуджених до дільниці карантину, діагностики й розподілу вони в обов'язковому порядку проходять медичний огляд та комплексну санітарну обробку.

Після поміщення засуджених у дільницю карантину, діагностики й розподілу протягом чотирнадцяти діб вони проходять повне медичне обстеження для виявлення можливих інфекційних, соматичних чи психічних захворювань. У дільниці карантину, діагностики й розподілу засуджені тримаються окремо від інших засуджених у звичайних жилих^ приміщеннях типу гуртожитку. Дільниці карантину, діагностики й роз­поділу створені з метою первинного психолого-педагогічного вивчен­ня особистості новоприбулих засуджених, сприяння адаптації до умов позбавлення волі, виконання програми ознайомлення засуджених з порядком виконання та умовами відбування покарання, для забезпе­чення особистої безпеки, виключення безконтрольного спілкування

новоприбулих засуджених з іншими засудженими та класифікації в ме­жах установи для визначення оптимальних умов відбування покарання.

Дільницю карантину, діагностики й розподілу очолює начальник, який призначається за рахунок штатної чисельності соціально-психо­логічної служби з числа найбільш досвідчених працівників.

Для організації роботи з новоприбулими засудженими наказом на­чальника установи створюється робоча група, до складу якої обов'язко­во входять психолог та медичний працівник. Робоча група із залученням відповідних працівників установи ознайомлює новоприбулих засуджених з порядком виконання та умовами відбування покарання. Зокрема, засу­дженим доводяться правила їх поведінки; розпорядок дня в установі; по­рядок придбання продуктів харчування та предметів першої потреби, одержання посилок, передач і бандеролей; порядок надання телефонних розмов та побачень; порядок листування та звернення зі скаргами та за­явами; норми та умови забезпечення речовим майном і харчуванням; порядок надання медичної допомоги; порядок залучення до праці, умо­ви та порядок оплати праці; підстави та порядок зміни умов тримання як усередині установи, так і шляхом переведення в інші установи; підстави та порядок застосування умовно-дострокового звільнення; підстави та порядок застосування заходів заохочення та стягнення і т. ін.

Первинне вивчення даних про особистість засуджених передбачає вивчення: а) соціально-демографічних даних (прізвище, ім'я та по бать­кові, дата та місце народження, громадянство, національність, освіта, адреса місця проживання до засудження, рід занять до засудження, про­фесія, дані про склад сім'ї); б) кримінально-правових даних (відомості про попередні судимості, коли і яким судом і за що засуджений востаннє, початок і кінець строку, завдані злочином збитки, ставлення до вчиненого злочину, можливість дострокового звільнення); в) відомостей про окремі нахили, здібності та фізичні особливості (які має професії, спеціальності, стосунки з сім'єю, близькими друзями, ставлення до релігії, природні обдарування, захоплення, відношення до спорту, загальний фізичний стан, захворювання, ставлення до вживання алкоголю, наркотиків тощо); г) наміри і плани на період відбування покарання.

Психодіагностика засуджених проводиться психологом шляхом вив­чення їх психологічних властивостей, процесів та станів. Психодіагнос­тика має на меті сприяти адаптації засуджених до умов відбування пока­рання шляхом надання їм психологічної допомоги. На підставі психодіаг­ностики та узагальнення даних про особистість засуджених психологом складаються психологічні характеристики на кожного позбавленого волі ^Та Розробляються рекомендації щодо особливостей організації подальшої індивідуальної виховної роботи. Індивідуальна програма соціально-ви­ховної роботи із засудженим затверджується начальником колонії.

За результатами медичного обстеження, вивчення особливостей та Психодіагностики засуджених начальник дільниці карантину, діагнос-

тики і розподілу подає свої пропозиції розподільчій комісії установи, у складі начальника установи, його заступників, начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень, начальника медичної части­ни, психолога для вирішення питання по направлення засуджених, які не виявили стійкої схильності до порушення установленого порядку відбування покарання, до дільниці ресоціалізації або ж засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, які не виявили стійкої схиль­ності до порушення установленого порядку відбування покарання, до дільниці соціальної реабілітації. Можливе й направлення засуджених до дільниці посиленого контролю у разі, якщо вони під час перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправ­ної поведінки (ч. 4 ст. 94 КВК). Поведінка засудженого під час перебу­вання у дільниці карантину, діагностики й розподілу є основним кри­терієм для клопотання начальника соціально-психологічної служби дільниці карантину, діагностики й розподілу про направлення засудже­ного до дільниці посиленого контролю. Оцінка поведінки засудженого під час перебування в дільниці карантину, діагностики й розподілу вра­ховує, чи мали місце: свідома відмова виконувати вимоги встановленого порядку відбування покарання; допущення злісних порушень режиму; фізичний опір представникам адміністрації; приниження людської гідності інших засуджених; створення конфліктних ситуацій із застосу­ванням фізичної сили; нав'язування та пропаганда серед засуджених* злочинних традицій. Крім цих критеріїв беруться до уваги при направ­ленні засуджених до дільниці посиленого контролю ще й відомості щодо поведінки засудженого до прибуття в колонію, особистісна та криміна­льно-правова характеристика під час вивчення та спостереження у дільниці карантину, діагностики й розподілу. Це означає, що врахо­вується, чи були: систематичні порушення режиму під час перебуван­ня у слідчому ізоляторі, неодноразові поміщення до карцеру, перебуван­ня на профілактичному обліку; переведення до колонії більш високого рівня безпеки або повернення з колонії нижчого рівня безпеки за злісне порушення режиму; засудження за корисливо-насильницькі злочини (бандитизм, грабіж, розбій, вимагання); засудження за вчинення умис­ного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; нетактовність та грубість з представниками адмі­ністрації колонії; висока криміногенна зараженість (тобто глибина й стійкість антисуспільної спрямованості особистості), послідовно-криміногенний тип особистості; підвищена агресивність, погано стри­мувана імпульсивна поведінка, упереджене ставлення до оточуючих. У дільниці посиленого контролю можуть відбувати покарання як осо­би, що були туди направлені одразу з дільниці карантину, діагностики й розподілу, так і засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації. Пра­вила внутрішнього розпорядку передбачають їх роздільне тримання У

дільниці посиленого контролю. При вирішенні питання про переведен-_ня засуджених із дільниці ресоціалізації до дільниці посиленого контро­лю беруться до уваги як вищеназвані критерії, так і те, що виявилась безуспішність застосування заходів виховного впливу; що мало місце: перебування засудженого протягом року на обліку як злісного поруш­ника установленого порядку відбування покарання; поміщення протя­гом року три та більше разів до дисциплінарного ізолятора; незадовільне ставлення до праці; перебування на профілактичному обліку як особи, що підтримує злочинні традиції або схильна до втечі чи до нападу на адміністрацію установи, а також схильна: до організації, провокування та участі у групових протиправних діях; до вживання, зберігання та роз­повсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин або їх ана­логів; до вживання та виготовлення алкогольних напоїв; до організації та участі в іграх з метою отримання матеріальної або іншої вигоди.

У разі направлення засудженого до дільниці посиленого контролю начальником відділення соціально-психологічної служби на кожного такого засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого характеру. Ця програма погоджується з першим за­ступником начальника колонії та заступником начальника установи із соціально-виховної роботи, після чого затверджується начальником колонії. Даний порядок узгодження зумовлений тим, що кримінально-виконавче законодавство формально не визначає строк перебування засудженого у дільниці посиленого контролю, бо перебування засудже­них у цій дільниці триває до завершення виконання програми індивіду­альної роботи. Отже, термін перебування засудженого у дільниці поси­леного контролю залежить від оцінки реалізації виконання програми індивідуальної роботи. Таку оцінку начальник відділення соціально-психологічної служби дає через три місяці перебування засудженого у дільниці посиленого контролю і вносить пропозиції профілактичній комісії колонії щодо доцільності подання клопотання про переведення засудженого до дільниці ресоціалізації або подальшого залишення у Дільниці посиленого контролю. Слід звернути увагу на те, що під час перебування у приміщеннях камерного типу дільниці посиленого кон­тролю в умовах суворої ізоляції засуджені зазнають обмежень, які вста­новлені режимом, передбаченим для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки (частина 1 ст. 97 КВК).

З дільниці посиленого контролю можливе переведення засуджено­го До дільниці ресоціалізації у разі, якщо буде виконана програма індивідуальної роботи. Ця програма вважається реалізованою, якщо: здійснені в повному обсязі заходи індивідуально-виховного, психотера­певтичного та психокорегуючого характеру і вони мали позитивний вплив на засудженого; засудженій дотримується обов'язків, визначених У К.ВК та Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання пока-

рань; у засудженого відсутні протягом останніх шести місяців злісні порушення встановленого порядку відбування покарання та інші пору, шення режиму протягом останніх трьох місяців на час розгляду на комісії колонії питання про доцільність переведення засудженого до дільниці ресоціалізації; мало місце сумлінне ставлення до праці; засуд­жений брав участь у програмах диференційованого виховного впливу.

Засуджені, що були направлені до дільниці ресоціалізації як із | дільниці карантину діагностики й розподілу, так і з дільниці посилено­го контролю, розподіляються, як це визначено ст. 96 КВК, по відділен­нях соціально-психологічної служби і розміщуються в окремих жилих приміщеннях гуртожитку з локальним сумісним проживанням членів відділення. Кожному засудженому надається індивідуальне спальне місце, яке визначає начальник відділення. Як правило, засуджений зара­ховується до складу одного відділення соціально-психологічної служби на весь період перебування в даній установі. Однак за виняткових обста­вин (конфліктні стосунки між окремими засудженими, реорганізація відділень, хвороба засудженого) допускається (за мотивованим письмо­вим наказом начальника установи з урахуванням думки начальника відділення) переведення засуджених з одного відділення до іншого. При цьому чисельність засуджених у відділенні не може бути більше 100 осіб і це визначено чинними нормативами щодо організаційної структури ус­танови виконання покарань, затвердженими відповідними наказами Державного департаменту України з питань виконання покарань. При­міщення для розташування засуджених повинні мати належні комуналь­но-побутові умови, які відповідають встановленим КВК нормам.

Положення про відділення соціально-психологічної служби устано­ви виконання покарань визначає його як основну ланку в організаційній структурі установи виконання покарань. Метою функціонування від­ділення соціально-психологічної служби є безпосереднє забезпечення оптимальних умов для відбування покарання у виді позбавлення волі та проведення із засудженими соціально-виховної роботи, спрямованої «на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття су­спільно-корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотриман­ня вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього й культурного рівнів». З метою спри­яння розвитку у засуджених соціальної активності та корисної ініціати­ви у вирішенні питань організації вільного часу засуджених, їх побуту, праці та навчання у відділенні створюється і функціонує рада колективу засуджених, діяльність якої спрямовує начальник відділення. У вільний від роботи час корисна ініціатива засуджених реалізується також шляхом їх участі у роботі гуртків за інтересами (прикладна творчість, художня самодіяльність тощо) та спортивних, секцій, які створюються на доб­ровільних засадах і затверджуються наказом начальника установи.

Відповідно до ст. 101 КВК України засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені з дільниці ресоціалізації: у ко­лоніях мінімального і середнього рівня безпеки — до дільниці соціаль­ної реабілітації після фактичного відбуття: не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості; не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяж­кий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття суди­мості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; не менше половини строку покарання, призначено­го судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначено­го особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутної частини покарання.

Особливу увагу при прийнятті рішення про переведення до дільниці соціальної реабілітації слід приділяти таким чинникам: ступінь небезпеч­ності засудженого, його наміри на подальше відбування покарання, мож­ливість самостійно дотримуватися вимог режиму в умовах відсутньої ізо­ляції та обмеженого нагляду; наявність даних, що свідчать про можливість або наміри вчинення втечі (перебував у розшуку під час слідства, дезер­тирував із Збройних Сил тощо); ступінь алкогольної та наркотичної за­лежності; ставлення засудженого до праці, наявність робочої спеціаль­ності, кваліфікація; стан здоров'я та працездатність засудженого; соціальне оточення засудженого, сімейний стан та зв'язки з рідними; віддаленість дільниці соціальної реабілітації від місця проживання засу­дженого та вірогідність впливу цього чинника на його поведінку.

Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації: осо­би, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'яз­нення та в колоніях; інваліди першої та другої груп та особи, які досяг-ли пенсійного віку; вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років; особи, які не пройшли повний курс лікування ве­неричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії; особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

Щодо тримання засуджених у дільниці соціальної реабілітації, то не­обхідно звернути увагу на автономність цього підрозділу колонії, оскільки Для нього характерна своя особлива просторова структура. Так, дільни-Дя соціальної реабілітацції має свою окрему житлову зону, лише на тери­торії якої засуджені тримаються під охороною, хоча взагалі у дільниці соціальної реабілітації за ними здійснюється тільки нагляд. У межах те­риторії дільниці соціальної реабілітації засуджені мають право вільно пересуватися у вільний від роботи час від підйому до відбою. Можливе

й пересування засуджених без будь-якого нагляду й поза межами дільниці соціальної реабілітації, але в межах населеного пункту (для виконання робіт, навчання). Засуджені у дільниці соціальної реабілітації на відміну від тих, хто тримається в інших дільницях колонії, можуть носити цивільний одяг, мати при собі цінні речі, отримувати будь-яку кількість посилок, передач та бандеролей, користуватися грішми, мати короткострокові побачення без будь-яких обмежень. Тривалі побачен­ня у дільниці соціальної реабілітації засудженим надаються раз на місяць — до трьох діб. Через шість місяців після перебування у дільниці соціальної реабілітації засудженому в разі відсутності порушень режи­му відбування покарання надається право проживати із своїми сім'ями у межах населеного пункту, де розташована колонія, придбавати жилий будинок і заводити особисте господарство на території дільниці. Крім особистих господарств цих засуджених на території дільниці соціальної реабілітації розміщуються кімнати для проживання інших засуджених, кабінет начальника відділення, кімнати для проведення тривалих поба­чень, місце для телефонних розмов засуджених, кімната для проведен­ня виховної роботи, кухня-їдальня та інші комунально-побутові служ­би, що притаманні житловій зоні колонії.

Таким чином, умови тримання засуджених у дільниці соціальної ре­абілітації порівняно з іншими дільницями виправних колоній є істотно більш м'якими та наближеними до умов життя за межами колонії. Разом із тим, переведення засудженого до дільниці соціальної реабілітації за критерієм «стає на шлях виправлення» означає, що поряд з позитивною оцінкою поведінки засудженого (нормальний хід відбування покарання, відсутність незнятих та непогашених стягнень, сумлінне ставлення до праці та навчання, участь у диференційованих програмах виховного впливу) в адміністрації колонії не має повної впевненості у його виправ­ленні, тому можливим є лише його переведення до структурної дільниці колонії з меншим обсягом обмежень, тобто поки що питання не виникає про умовно-дострокове звільнення за критерієм «довів своє виправлення». Фактичні підстави, що обґрунтовують юридичний критерій «засуджений стає на шлях виправлення» складають наявність обґрунтованих матеріалів з висновками адміністрації виправної колонії, спостережної комісії, інших державних органів і громадських організацій, що свідчать про визнання засудженим своєї вини у вчиненому злочині і каяття в цьому; недопущен­ня протягом року порушень установленого порядку відбування покаран­ня або дострокове зняття раніше накладеного стягнення, після якого пройшло не менше шести місяців; відмова від негативних зв'язків із кримінальним оточенням та впливу злочинної моралі; сумлінну і чесну працю, виконання норм виробітку та прагнення здобуття чи підвищен­ня професійного та освітнього рівня; прийняття письмового зобов'язання щодо законослухняної поведінки.

Поиск по сайту: