Виконання покарання у виді обмеження волі

Обмеження волі являє собою новий вид кримінального покарання, який вперше з'явився у Кримінальному кодексі України 2001 р. Згідно із ст. 61 КК України це покарання полягає у триманні особи в криміна­льно-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засуд­женого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років і призначається як основне покарання. Обмеження волі застосовується тільки до осіб, які досягли 18 років, оскільки ч. З ст. 61 КК України забороняє застосовувати обмеження волі до неповнолітніх, а також до вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп.

Обмеження волі належить до покарань, які є альтернативними поз­бавленню волі на певний строк. При позбавленні волі засуджений обов'язково ізолюється від суспільства і забезпечення ізоляції є однією із вимог режиму у колоніях. При обмеженні волі засуджений хоч теж ущемляється в певних правах і свободах, таких як особиста свобода, свобода пересування, свобода вибору місця проживання чи перебування тощо, але в своїй сукупності вони не створюють такої ізоляції, як при позбавленні волі, оскільки засуджені до обмеження волі мають більше можливостей спілкування з соціальним середовищем, в тому числі і з тим, в якому вони перебували до вчинення злочину. У звязку з цим кількість засуджених до обмеження волі постійно збільшується.

Порядок і умови виконання й відбування покарання у виді обмежен­ня волі регулюється главами З, 13 КВК України та Правилами внут­рішнього розпорядку установ виконання покарань. Згідно із ст. 11 КВК України кримінально-виконавчими установами відкритого типу є ви­правні центри, які організовуються й ліквідуються Державним депар­таментом України з питань виконання покарань. Межі виправного цен­тру визначають управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування. Про встановлені межі виправного центру засудженим оголошується під розписку, що долучається до їх особових справ. 124

Територія виправного центру, як правило, обладнується огорожею суцільного заповнення з полегшених конструкцій та контрольно-пропу­скним пунктом. У виправному центрі обладнуються чергова частина, гур­тожитки, їдальня, лазня з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбула­торія зі стаціонаром, ларьок, перукарня, приміщення для зберігання постільних речей, спецодягу та особистих речей засуджених, майстерня з ремонту одягу та взуття, кабінети для начальника виправного центру, його заступників, начальників відділень соціально-психологічної служ­би, працівників оперативної служби, відділу нагляду та безпеки, кімна­ти виховної роботи, спортивний майданчик, дисциплінарний ізолятор, виробничі об'єкти. Приміщення дисциплінарного ізолятора відгород­жується від інших споруд парканом суцільного заповнення. Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, за­суджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засудже­них, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82 (заміна невідбутої частини покарання більш м'яким), 389 (ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі) КК України. Засуджені відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміні­стративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Якщо на території проживання засуджених відсутній виправний центр, то вони можуть бути направлені у виправ­ний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Направлення засуджених до виправного центру можливе у двох фор­мах: самостійно і під вартою. За загальним правилом особи, засуджені до обмеження волі, прямують до місця відбування покарання самостійно, але за рахунок держави. Кримінально-виконавча інспекція згідно з ви­роком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання і не пізніше трьох діб із дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку. В окремих випадках суд, вра­ховуючи особистісні дані засудженого, окремі обставини кримінальної справи або невиїзд до виправного центру без поважних причин, може направити засудженого до місця відбування покарання у порядку, вста­новленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У таких випадках засуджений звільняється з-під варти при прибутті до виправного центру.

У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання ор­ганом внутрішніх справ за поданням кримінально-виконавчої інспекції оголошується його розшук. Після затримання засуджений направ­ляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Стосовно осіб, які після постановлення вироку визнані інвалідами першої або другої груп або досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду Подання про звільнення таких осіб від відбування покарання.

Строк покарання у виді обмеження волі обчислюється з дня прибут­тя й постановки засуджених на облік у виправному центрі. При обліку засудженим оголошуються правила внутрішнього розпорядку виправ­ного центру, їх права та обов'язки, вони попереджаються про відпо- | відальність за порушення порядку відбування покарання тощо. У строк покарання за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України, зарахо­вується час попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідуван­ня під вартою до виправного центру.

Засуджені до обмеження волі у виправному центрі на відміну від за­суджених до позбавлення волі перебувають без охорони, але знаходять- І ся під наглядом адміністрації, який включає в себе стеження і контроль \ за їх поведінкою за місцем проживання і роботи, а також в неробочий час.

Засуджені до обмеження волі мають значно більше прав порівняно І з особами, що відбувають покарання у виді позбавлення волі. Крім ос- | повних прав, вказаних у главі 2 КВК України, засуджені до обмеження волі мають право носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; займатися сільським госпо­дарством, відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і банде­ролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць. Засудженим можуть бути дозволені короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї), а також з інших поважних причин у таких випадках:

- за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворю­
вання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;

- для складання іспитів у навчальному закладі;

—за викликом судових і слідчих органів — на період провадження
слідства чи дізнання;

—для попереднього вирішення питань трудового і побутового вла­
штування після звільнення — строком до семи діб, без урахування часу
на дорогу;

- у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потре­
бують присутності засудженого.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку ви­конання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть за постановою начальника ви­правного центру проживати за межами гуртожитку із своїми сім'ями в орендованих квартирах або придбавати житло в межах території виправ­ного центру. Такі особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиж­день з'являтися у виправний центр для реєстрації.

КВК України покладає на засуджених до обмеження волі і певні обов'язки, зокрема: виконувати законні вимоги адміністрації виправного

центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання; сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного цен­тру постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, зали­шати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорту, та, як правило, у спеціально призначених гуртожитках. Перебування засудже­ного у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить вмотиво­вану постанову. Крім зазначених, засуджені до обмеження волі повинні виконувати також основні обов'язки засуджених, що передбачені у ст. 9 КВК України, зокрема: виконувати встановлені законодавством обов'яз­ки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які пе­редбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ ви­конання покарань; ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвіду­ють установи виконання покарань, а також до інших засуджених тощо.

Засудженим до обмеження волі забороняється доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби й речовини, перелік яких визначається нормативно-правовими актами Державного департа­менту України з питань виконання покарань. Так, наприклад, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань встановлюють, що засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах, забороняється придбавати та зберігати будь-яку вогнепальну або холодну зброю, а також транспортні засоби і користуватися ними (п.ЗО). У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню й зберіганню, речі, вилучені з обігу, знищуються, гроші, цінності та інші речі за рішенням суду можуть бути передані в дохід держави. Засудженим забо­роняється також вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психо­тропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі й бандеролі, що надійшли, — огляду. Огля­ди і обшуки приміщень, де проживають засуджені із сім'ями, провадять­ся за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішен­ням суду. При цьому жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися, як правило, в денний час уповноваженими працівника­ми виправного центру.

КВК України покладає виконання певних обов'язків і на адмі­ністрацію виправного центру. Зокрема, адміністрація веде облік засуд­жених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання Умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійс­нює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування пока-

рання; проводить із засудженими соціально-виховну роботу; застосовує встановлені законом заходи заохочення й стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення тощо.

Згідно із ст. 60 КВК України засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів. Але можливе та­кож їх працевлаштування на договірній основі і на підприємствах, в уста­новах чи організаціях усіх форм власності, але за умови забезпечення на­лежного нагляду за їхньою поведінкою і щоденного повернення до виправ- 1 ного центру. Це дає можливість забезпечити засуджених відповідною роботою у разі її відсутності на виробництві виправного центру, сприяє бажанню засуджених працювати за раніше обраною професією чи спе­ціальністю. У свою чергу, якщо власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган залучає до роботи засуджених до обмежен­ня волі, то він зобов'язаний забезпечити їх залучення до суспільне корис­ної праці за місцем роботи з урахуванням стану здоров'я та, за можливості, спеціальності, організовувати, у разі необхідності, первинну професійну підготовку і створити відповідні побутові умови.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з ро­боти, переведення на іншу роботу. Тобто на засуджених поширюється, у першу чергу, більша частина норм Кодексу законів про працю України та іншого законодавства, які регулюють робочий час і час відпочинку, нормування та оплату праці, гарантії й компенсації, трудову дисципліну, охорону праці тощо. Відповідно до цих норм засуджені до обмеження волі мають право на щорічну оплачувану відпустку, допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, пільги, які надаються при праці жінкам і молоді, державне соціальне страхування та ін.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу міст цевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, ор­ганізації або уповноваженим ним органом тільки за погодженням з адміністрацією виправного центру. Власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де працюють засуджені, за­бороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків: 1) звільнення від відбування покарання на підставах, передбачених КК України; 2) пе­реведення засудженого на роботу на інше підприємство, в установу чи організацію або для дальшого відбування покарання до іншого виправ­ного центру; 3) набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі; 4) неможливість виконання даної роботи за станом здоров'я.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної суми заробітку.

Засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі, гаран­тується право на охорону здоров'я, у тому числі і на отримання медичної

помоги. Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправ-их центрах організовується і проводиться на загальних підставах відпо­відно до законодавства про охорону здоров'я органами і закладами охоро­ни здоров'я. Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я. У виправних центрах створюються необхідні матеріально-побутові умови для відбування покарання. Засуджені забезпечуються індивіду­альним спальним місцем, інвентарем і постільними речами, а продук­ти харчування і речове майно (одяг, взуття та ін.) придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути мен­шою чотирьох квадратних метрів. Комунально-побутові та інші послу­ги (пошта, телеграф, телефон та ін.) оплачуються засудженими на за­гальних підставах. Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворю­ванням, а також з причин, що від них не залежать, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-по­бутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок ви­правного центру. Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються цими лікувальними закла­дами всіма видами довольства на загальних підставах. У необхідних ви­падках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засудженими до обмеження волі в обов'язковому порядку проводить­ся соціально-виховна робота. Виховний вплив на засуджених здійснюється на основі психолого-педагогічних методів диференційного та індивідуаль­ного вивчення особистості засуджених з урахуванням строку покарання, персональних якостей і поведінки засуджених, обставин учиненого злочи­ну, закріплення досягнутих результатів. Основною метою соціально-вихов­ної роботи є формування й розвиток у засуджених якостей і навичок, що стимулюють зацікавленість у виправленні, прагнення до заняття суспільне корисною діяльністю, дотримання прийнятих у суспільстві встановлених правил поведінки. Для досягнення цієї мети адміністрацією виправних Центрів організовується основне загальне і початкове професійне навчан­ня, забезпечується професійна підготовка засуджених; створюються умо­ви для підвищення засудженими свого загального і професійного рівня, їх заочного навчання у різних навчальних закладах, які знаходяться в межах адміністративно-територіальної одиниці, де розташований виправний Центр; формуються методико-виховні ради виправних центрів, завданням яких є збереження зв'язків засуджених з родичами, а також підтримка Щщіативи громадських організацій і релігійних об'єднань, спрямованих на Підготовку засуджених до життя в суспільстві після звільнення та ін. Актив-^а Участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при изначені ступеня їх виправлення. Обов'язок проведення соціально-ви-

ховної роботи із засудженими до обмеження волі покладений не тільки!
на адміністрацію виправного центру, а й на власників підприємств, уста-І
нов, організацій або уповноважених ними органів, де працюють засуди!
жені. У соціально-виховній роботі із засудженими повинні брати участь}!
громадські організації, за винятком політичних партій і профспілок І
діяльність яких у виправних центрах забороняється. Т

У процесі відбування покарання у виді обмеження волі до засудже-1 них застосовуються як заходи заохочення, так і заходи стягнення.;!

Заходи заохочення є важливою умовою закріплення позитивних! змін в особистості засуджених. Стаття 67 КВК України встановлює] шість видів заохочень, що застосовуються до осіб, засуджених до обме*-1 ження волі: 1) подяка; 2) нагородження похвальною грамотою; 3) гро-! шова премія; 4) нагородження подарунком; 5) дострокове зняття раніше' накладеного стягнення; 6) дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі І виправного центру на святкові, робочі та вихідні дні (не більше одного і разу на місяць). При цьому враховуються дві підстави застосування та-! ких заходів: 1) сумлінна поведінка; 2) сумлінне ставлення до праці. Під ] сумлінною поведінкою розуміється виконання покладених на засудже­ного обов'язків, дотримання правил громадського порядку, правил про­живання, норм законодавства та вимог адміністрації виправного центру; сумлінним ставленням до праці є виконання поставлених завдань якісно й у встановлений строк, відсутність порушень трудової дисципліни, на* лежне виконання трудових обов'язків тощо. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою й ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку пред­ставлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або До умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

При заохоченні адміністрацією виправного центру до засудженого застосовується один захід заохочення. Проте власником підприємства установи, організації або уповноваженим ним органом до засуджених, які у них працюють, можуть додатково застосовуватися заходи заохочен­ня, що передбачені законодавством про працю.

Заходами стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до об­меження волі, є: 1) попередження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) при­значення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилег­лої до нього території; 5) заборона проживати поза гуртожитком стро­ком до трьох місяців; 6) заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; 7) поміщення в дисциплінар­ний ізолятор строком до десяти діб. При цьому засудженим, яким за­боронений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у винят­кових випадках і на встановлений час для одержання медичної допомо­ги; придбання продуктів харчування й предметів першої потреби;

відвідання лазні, пральні або перукарні; одержання поштових відправ­лень; відвідання установ і організацій, навчальних закладів.

Стаття 69 КВК України встановлює також дві підстави застосуван­ня заходів стягнення: 1) порушення трудової дисципліни; 2) порушен­ня встановленого порядку відбування покарання.

При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви й обстави­ни вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стяг­нень, а також пояснення засудженого по суті проступку, оскільки накла­дені стягнення мають відповідати тяжкості й характеру проступку засу­дженого. Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців із дня вчинення проступку. Накладене стяг­нення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.

Якщо протягом шести місяців із дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене в цей період нове стягнення на засудженого пе­рериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.

Стосовно особи, яка самовільно залишила місце обмеження волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, адміністрація виправного центру надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 390 КК України.

Правом застосування заходів заохочення й стягнення до осіб, засу­джених до обмеження волі, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники. Заходи заохочен­ня і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника ви­правного центру й начальник відділення соціально-психологічної служ­би виправного центру.

Заступник начальника виправного центру має право застосовувати заходи заохочення у виді 1) оголошення подяки, 2) дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення і 3) дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також за­ходи стягнення у виді 1) попередження, 2) догани і 3) суворої догани.

Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного Центру має право застосовувати заходи заохочення у виді 1) оголошення по-Дяки і 2) дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді 1) попередження, 2) догани і 3) суворої догани.

Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово й усно та ^відображаються в особовій справі засудженого.

Поиск по сайту: