Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення

Волі

Ще зовсім недавно найбільш суворим видом покарання в ук­раїнському кримінальному законодавстві була смертна кара, тобто поз­бавлення злочинця права на життя — найдорожчого, що є у людини. Але такий підхід протирічив Загальній декларації прав людини, де стверд­жується, що кожна людина має право на життя, крім того, і в ст. З Кон­ституції України міститься положення, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Треба нагадати, що при вступі України до Ради Європи вона взяла на себе зобов'язання дотримуватись Кон­венції про захист прав та основних свобод людини, поставивши підпис під протоколом № 6 стосовно скасування смертної кари. У статті 1 цього Протоколу, зокрема, міститься положення, згідно з яким на теренах Європи смертна кара має бути скасована, а жодна людина в державах-членах Ради Європи не може бути засуджена до такого покарання або страчена. Як член Ради Європи Україна погодилась беззастережно до­тримуватись цієї норми та розглядати положення протоколу № 6 як додаткові статті Конвенції про захист прав та основних свобод людини. Беручи до уваги ці обставини (а на додаток ще й під загрозою відлучен­ня від європейського співтовариства) та підтверджуючи таким чином європейській вибір шляху розвитку нашої країни і з метою досягнення більшого єднання з державами-членами Ради Європи, 22 лютого 2000 р. Верховна Рада України внесла відповідні зміни та доповнення до чин­ного на той час кримінального та виправно-трудового законодавства, скасувавши покарання у виді смертної кари та ввівши до системи по­карань довічне позбавлення волі. Стаття 64 КК України 2001 р. визна­чає, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особли­во тяжких злочинів і застосовується за умови, якщо суд не знайде підстав для застосування позбавлення волі на певний строк.

Основними міжнародними документами, що визначають правила поводження з особами, засудженими до довічного позбавлення волі, є Рекомендації ООН стосовно довічного позбавлення волі (1995 р.) і Ре­золюція (76)-2 «Про поводження з в'язнями, що відбувають тривалий строк ув'язнення», яка була прийнята у 1976 р. Комітетом міністрів

Ради Європи, та Рекомендація К (82) 17 «Про тримання під вартою й поводження з небезпечними в'язнями», що була прийнята Комітетом міністрів Ради Європи у 1982 р. Основна ідея цих документів полягає в тому, щоб із засудженим до довічного позбавлення волі поводитися як з особистістю, поважаючи його людську гідність, і задовольняти його потреби у спілкуванні та соціальне корисних контактах із зовнішнім

світом.

При характеристиці довічного позбавлення волі достатньо навіть побіжного погляду, щоб переконатися, що цей новий для вітчизняної практики виконання покарань захід державного примусу наочно демон­струє торжество принципів, притаманних діяльності органів та установ виконання покарань. Так, по-перше, не може бути жодних сумнівів, що запровадження довічного позбавлення волі як альтернативи смертній карі відповідає сучасним уявленням про гуманізм у сфері застосування покарань та поводження із засудженими. Запроваджений режим довіч­ного позбавлення волі створює умови для запобігання можливої дегра­дації особи через багаторічну ізоляцію від суспільства. По-друге, при застосуванні довічного позбавлення волі у засуджених залишається пра­во на життя, що є втіленням принципу поважання прав людини, сфор­мульованому в Загальній декларації прав людини. По-третє, зміст да­ного заходу державного примусу, коли ізоляція засуджених до довічно­го позбавлення волі (порівняно з іншими категоріями позбавлених волі) знаходить свій вираз у максимально можливому ступені, відповідає ви­могам справедливості при застосуванні покарання, бо певним чином відображає співрозмірність злочину та кари. По-четверте, втіленням принципу невідворотності виконання покарання є те, що засуджені до довічного позбавлення волі мають зазнавати відповідних правообмежень, притаманних цьому виду покарань, протягом щонайменше 20 років до того, як у них виникне можливість клопотати про помилування. По-п'яте, реалізацією принципу законності буде те, що КВК України ста­вить обмеження прав і свобод засуджених до довічного позбавлення волі у певні межі і зобов'язує всіх суб'єктів виконання-відбування даного покарання дотримуватись вимог законодавства, тобто 'їх поведінка має відповідати запропонованій законодавчій моделі.

В Україні порядок і умови виконання та відбування покарання у виді Довічного позбавлення волі врегульовані главою 22 КВК. Так, згідно зі ст. 150 КВК засуджені до довічного позбавлення волі мають відбувати покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки, причо­му окремо від інших категорій засуджених, яким Комісією з питань роз­поділу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, за­суджених до позбавлення волі, Державного департаменту України з питань виконання покарань визначена для відбування покарання ко­лонія максимального рівня безпеки. На доповнення цієї норми Закону

підзаконний нормативний акт — Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань визначають місцем відбування покаран­ня у виді довічного позбавлення волі також ізольовані сектори макси­мального рівня безпеки, що можуть створюватися в колоніях середнього рівня безпеки, а також слідчі ізолятори.

Хоча загалом на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, по­ширюються права й обов'язки засуджених до позбавлення волі, перед­бачені ст. 107 КВК, однак умови відбування довічного позбавлення волі мають свою специфіку, бо вони відрізняються навіть від умов відбуван­ня покарання в колонії максимального рівня безпеки інших категорій засуджених. Так, за ст. 151 КВК проявляється це в тому, що ступінь ізо­ляції цих осіб як від зовнішнього світу, так і від інших засуджених ви­щий, оскільки засуджені, які відбувають довічне позбавлення волі, розміщуються в камерах, як правило, по дві особи з урахуванням вимог ст. 92 КВК, наявності жилої площі та психологічної сумісності, що виз­начається адміністрацією установи. Це означає, що засуджені до довіч­ного позбавлення волі чоловіки тримаються окремо від жінок; уперше засуджені до позбавлення волі — окремо від тих, хто раніше відбував покарання у виді позбавлення волі; особи, які раніше працювали в суді, органах юстиції, прокуратури та правоохоронних органах, — окремо від інших засуджених до довічного позбавлення волі; особи, засуджені до довічного позбавлення волі, — окремо від засуджених, яким смертна кара була замінена позбавлення волі на певний строк у порядку поми­лування. На прохання засуджених та в інших необхідних випадках із метою захисту цих осіб від можливих посягань на їхнє життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ними нових злочинів або при наявності медичного висновку за мотивованою постановою началь­ника колонії їх можуть тримати в одиночних камерах.

Засуджені до довічного позбавлення волі мають право: витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потре­би гроші, зароблені в колонії, в сумі до 50% мінімального розміру за­робітної плати; одержувати один раз на шість місяців короткострокове побачення; одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві бан­деролі; у вільний час у межах камери відправляти релігійні обряди. За­суджені до довічного позбавлення волі мають можливість користуватися книгами, журналами й газетами з бібліотеки установи, а також придба­ними через торговельну мережу чи переданими від родичів та інших осіб, а також передплатними виданнями. Вони у вільний від роботи час можуть підвищувати свій загальноосвітній рівень, звертаючись до кон­сультаційних пунктів виправних колоній. Правила внутрішнього розпо­рядку установ виконання покарань не передбачають можливості демон­страції засудженим до довічного позбавлення волі відео- та кінофільмів, але ці особи можуть користуватися телевізорами, придбаними за раху-

_нок родичів, за наявності можливості розміщення їх у камері (норма хсилої площі на одного засудженого — три квадратних метри). У камері, де відбувають покарання двоє засуджених до довічного позбавлення волі, встановлюються: металеві ліжка, стіл для вживання їжі, лавка на довжину стола, настінна шафа або закрита полиця, вішалка для верх­нього одягу, тумбочка, гучномовець, водогінний кран, раковина під умивальник, санвузол та урна для сміття.

Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна годи­на. При виведенні засуджених на прогулянку в зимовий період їх забез­печують верхнім одягом. Верхній одяг засуджених до довічного позбав­лення волі відрізняється від одягу інших засуджених. У разі виведення засуджених із камер до них застосовуються наручники. При застосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною, а супроводжують його на прогулянку двоє молодших інспекторів служби нагляду та безпеки і кіно­лог із службовим собакою. Двері камер, у яких відбувають покарання за­суджені до довічного позбавлення волі, в обов'язковому порядку облад­нуються механічними та електромеханічними замками спеціального типу, дозвіл на відкриття яких можливо отримати тільки з чергової частини установи. Молодшим інспекторам, які несуть службу біля засуджених до довічного позбавлення волі, категорично забороняється самостійно відчиняти двері камер, переводити засуджених без дозволу чергового помічника начальника установи з однієї камери до іншої.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань на доповнення тих заборон, що встановлені в ст. 107 КВК для осіб, позбав­лених волі на певний строк, забороняють засудженим до довічного поз­бавлення волі встановлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах, затуляти отвір для нагляду за засудженими.

Засуджені до довічного позбавлення волі виводяться на роботу у спеціально обладнані виробничі цехи, які розміщуються в ізольованих приміщеннях, де встановлюються додаткові засоби охорони та забезпе­чується надійна ізоляція, що унеможливлює контакти цієї категорії за­суджених з іншими особами, позбавленими волі. У разі неможливості працевикористання засуджених до довічного позбавлення волі у таких виробничих цехах вони працюють із додержанням вимог санітарних норм і правил охорони праці у робочих камерах при приміщеннях ка­мерного типу, в яких вони проживають.

На відміну від соціально-виховної роботи із засудженими до позбав­лення волі на певний строк, яка має метою виправлення й ресоціалі-зацію засуджених, соціально-психологічна робота із засудженими до Довічного позбавлення волі спрямована на формування та збереження У них соціальне корисних навичок, нейтралізацію негативного впливу умов тривалої ізоляції на особистість засуджених, профілактику та по­передження їх агресивної поведінки щодо персоналу, інших засуджених

та щодо себе, усвідомлення провини за вчинені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної шкоди.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути дозволено додатково ] витрачати на місяць гроші в сумі 20% мінімального розміру заробітної плати, тим самим ч. 6 ст. 151 КВК передбачає можливість зміни умови тримання засуджених до довічного позбавлення волі в межах колонії максимального рівня безпеки.

Після фактичного відбуття не менше як двадцяти років покарання засуджений до довічного позбавлення волі матиме можливість подава­ти Президентові України клопотання про помилування. Отже, чинний КК України передбачає лише один шлях виходу на свободу осіб, засуд­жених до довічного позбавлення волі, а саме: через застосування до них помилування по відбутті 20 років тюремного ув'язнення. У разі поми­лування такого засудженого довічне позбавлення волі буде замінювати­ся позбавленням волі на певний строк, але не менше 25 років (ч. 2 ст. 87 КК України). Верхня межа цього більш м'якого покарання Законом не передбачена. Отже, у цьому випадку перед засудженим відкривається доволі далека (але все ж таки) перспектива звільнення від відбування покарання. Після заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на строк не менше 25 років до засуджених згідно з їх новим правовим статусом буде можливо, як це виходить за ч. 5 ст. 82 КК, застосування умовно-дострокового звільнення. Оскільки довічне позбавлення волі застосовується до осіб, що вчинили особливо тяжкі злочини, то згідно з правилами, що містяться у п. З ч. З ст. 81 КК, умовно-дострокове звільнення до зазначеної категорії осіб може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку пока­рання. За нескладними розрахунками цей юридичний факт настане як мінімум після відбуття 18 років і дев'яти місяців, які й становлять три чверті від терміну у двадцять п'ять років. Отже, особа, що спочатку була засуджена до довічного позбавлення волі, у підсумку зможе сподіватись на звільнення після фактичного відбуття нею у колонії максимального рівня безпеки щонайменше тридцяти восьми років і дев'яти місяців позбавлення волі.

Необхідно звернути увагу й на те, що оскільки ч. 2 ст. 64 КК України передбачає, що довічне позбавлення волі не застосовується до осіб у віці понад 65 років, то гіпотетично у засуджених до довічного позбавлення волі є ще один шанс вийти на волю. Цей шанс з'являється з досягнен­ням засудженим до довічного позбавлення волі 65-річного віку, бо термін «застосування покарання» означає як його призначення, так і виконання. Таким чином, виходить, що виконувати довічне позбавлен­ня волі щодо осіб у віці понад 65 років, заборонено ч. 2 ст. 65 КК Ук­раїни.

Поиск по сайту: