Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі неповнолітніми

Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. На сьогодні це 11 виховних колоній, які входять до складу кримінально-виконавчої сис­теми України; 10 з них виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно осіб чоловічої статі, які вчинили злочин у віці від 14 до 18 років (ч. 2 ст. 11, ст. 19 КВК України). Вони розташовані у Во­линській (Ковельська), Дніпропетровській (Павлоградська), Донецькій (Маріупольська), Запорізькій (Мелітопольська), Луганській (Пере-вальська), Львівській (Самбірська), Полтавській (Кременчуцька), Рівненській (Лубенська), Тернопільській (Бережанська), Харківській (Курязька), Чернігівській (Прилуцька) областях. Серед них єдина в Україні Мелітопольська виховна колонія, куди направляються для відбування покарання засуджені неповнолітні жіночої статі.

За даними Державного департаменту України з питань виконання Покарань станом на кінець 2004 р. у виховних колоніях трималося близько 3 тисяч засуджених неповнолітніх.

Діяльність цих установ регламентує нове чинне кримінально-вико­навче законодавство, відомчі накази, інструкції і розпорядження Дер­жавного департаменту України з питань виконання покарань, інші нор­мативні акти, що стосуються прав неповнолітніх. Вони базуються на загальновизнаних міжнародних актах — Мінімальних стандартних пра­вилах ООН, що регламентують здійснення правосуддя відносно непо­внолітніх («Пекінські правила»), Конвенції ООН про права дитини, Правилах ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, Керівних принципах ООН щодо запобігання злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські «Керівні принципи»), які Україна, як член ООН і Ради Європи повинна імплементувати в своє законодавство.

За кримінально-правовими та соціально-демографічними чинника­ми склад засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання у виді поз­бавлення волі (питома вага осіб жіночої статі у загальній злочинності не­повнолітніх дорівнює 4%) досить складний і має певні особливості. Так, у виховних колоніях у зазначений період перебувало за умисне вбивство близько 6% неповнолітніх чоловічої статі і вдвічі більше — близько 13% неповнолітніх жіночої статті; умисне тяжке тілесне ушкодження вчини­ли відповідно 3% юнаків і понад 4% дівчат, зґвалтування — на рівні 3 % в обох групах, розбій — 12% і 22%; пограбування — 12% і 10%; крадіжку — 57% і 42%; хуліганство — 3,1% і 3,4%; інші злочини — 4,1% і 2,5%.

Отже очевидно, що у структурі злочинності неповнолітніх осіб жіно­чої статі переважають (майже 60%) злочини насильницької спрямова­ності проти життя, здоров'я, честі та гідності особистості, вона є більш небезпечною порівняно зі злочинністю неповнолітніх чоловічої статі, де вчинено більше корисливих злочинів, дівчата «лідирують» навіть у таких, суто чоловічих злочинах, як убивство, розбій, хуліганство, беруть участь у зґвалтуванні.

Кримінальна активність серед різних вікових груп неповнолітніх чоловічої та жіночої статі має певні відмінності. Практично по 12% за­суджених неповнолітніх і чоловічої, і жіночої статі має вік від 14 до 16 років, приблизно третя частина від всіх засуджених за віком — це непов­нолітні від 16 до 17 років, 42% складають особи чоловічої і 32% жіночої статі від 17 до 18 років. Решта — це вихованці понад 18 років.

Найбільше суди застосовували покарання у виді позбавлення волі строком від 3 до 5 років — до 53% неповнолітніх чоловічої і 39% жіно­чої статі; п'ятій частині (21% і 22%) неповнолітніх призначений строк покарання становив більше 5 років; від 1 до 2 років — 10% і 16%, а від 2 до 3 років — 16% і 21% відповідно.

Покарання строком до 1 року було застосоване до зовсім незначної кількості неповнолітніх чоловічої статі, яка склала 0,5%.

Приблизно 97% засуджених неповнолітніх чоловічої і 99% жіночої статі відбувають покарання у виді позбавлення волі уперше, але раніше

відстрочку виконання вироку мали відповідно 20% і 16% неповнолітніх правопорушників. Особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі два і більше разів становлять трохи більше 3%.

Соціально-педагогічна занедбаність, що властива значній частині неповнолітніх засуджених, здебільшого обумовлена тим, що до засуджен­ня близько 49% неповнолітніх чоловічої статі ніде не працювали і не вчи­лися, відносно дівчат цей показник складає майже 42%; практично по­ловина з засуджених неповнолітніх мали неповну сім'ю, 20% взагалі не мали батьків (вони або померли, або були позбавлені батьківських прав), майже 7% неповнолітніх виховувалися в спеціальних закладах Міністер­ства освіти і науки — школах і училищах соціальної реабілітації.

Дослідження свідчать, що понад 70% тяжких злочинів вчиняють­ся неповнолітніми у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, 10% неповнолітніх жіночої статі мають психічні проблеми і перебува­ють на обліку у психіатра, у 35% спостерігається невротичний синд­ром, схильність до суїциду, у 50 % — нестабільний емоційний стан, лише 5% від всіх засуджених емоційно стабільні. Майже 65% неповнолітніх злочинниць виходять з неблагополучних сімей, 10% — круглі сироти, у 78% рівень освіти не відповідає віку, зростає кількість вихованок з низь­ким інтелектом.

Така характеристика контингенту виховних колоній вимагає виваже­ного підходу до процесу виконання кримінального покарання відносно неповнолітніх, розробки і реалізації комплексних соціально-виховних та індивідуальних програм на підставі глибокого вивчення особистості за­суджених, врахування причин і умов їх антисоціальної спрямованості, застосування ефективних коригуючих заходів для виправлення і ре-соціалізації засуджених неповнолітніх, запобігання вчиненню ними но­вих злочинів як під час відбування покарання, так і після звільнення.

Головною метою виправлення і ресоціалізації неповнолітніх засуд­жених є формування у них почуття відповідальності, гідності, навичок, що створюють готовність до самокерованої правослухняної поведінки і сприятимуть скорішому поверненню їх у суспільство, допоможуть до­тримуватися закону і власними силами задовольняти свої життєві по­треби після звільнення, тобто надання якнайбільше можливостей для свідомого відновлення підлітка в соціальному статусі повноправного члена суспільства.

Для досягнення цієї мети у виховних колоніях діє комплексна сис­тема заходів, спрямована на забезпечення відповідних умов життя за­суджених, згідно з нормами, прийнятими у суспільстві, зведення до мінімуму негативних наслідків позбавлення волі та різниці між життям в ув'язненні та на волі, зміцнення соціально-корисних зв'язків із рідни­ми, громадськістю для успішної інтеграції у суспільне життя після звільнення.

Певних особливостей у просторовій структурі виховних колоній не спостерігається, вони так само, як і виправні колонії, збудовані за ти­повими проектами, обладнані сучасними інженерно-охоронними засо­бами, їх територія розмежована на дві ізольовані зони — житлову і вироб­ничу та структурні дільниці. У виховних колоніях таких дільниць три: ка­рантину, діагностики і розподілу, ресоціалізації і соціальної адаптації. Кожна з дільниць ізольована одна від одної, кожна обладнана кабіне­тами для вихователів, спальними приміщеннями, кімнатами для прий­мання їжі, кімнатами виховної роботи, приміщеннями для зберігання особистих речей.

У житловій зоні розміщуються гуртожитки, школа, бібліотека, центр психоемоційного розвантаження, ларьок, їдальня, лазня з пральнею, перукарня, робочі кабінети керівництва установи та відповідних служб.

У виробничий зоні розміщується професійно-технічне училище та виробничі майстерні. Обов'язковою умовою у виховних колоніях є об­ладнання спортивних майданчиків з необхідним комплексом спортив­ного інвентарю, передбачений плац для шикування всіх засуджених колонії. Для вихованців створюються поліпшені житлово-побутові умо­ви, які повинні відповідати правилам санітарії та гігієни, вони розмішу­ються у гуртожитках, норма житлової площі для них складає 4 кв. мет­ри, кожний з них має своє спальне місце і постільні речі (ч. 1ст. 115 КВК), для них, порівняно з дорослими, застосовуються підвищені нор­ми харчування, з більшою калорійністю.

Слід зазначити, що на відміну від дорослих засуджених непо­внолітнім харчування, одяг, взуття, білизна, комунально-побутові по­слуги надаються безоплатно.

Існують певні відмінності в міжособистісних стосунках непо­внолітніх і адміністрації виховної колонії, представники якої звертають­ся до засуджених на «ти», називають їх по імені, або «вихованець», «ви­хованка».

Основні вимоги режиму, передбачені ст. 102 КВК України, обумовлю­ють створення певного укладу життя у виховних колоніях, проте серед режимних особливостей можна виділити такі:

1) неповнолітні мають право витрачати на місяць до 100% мінімаль­
ного розміру заробітної плати для придбання за безготівковим розрахун­
ком продуктів харчування і предметів першої потреби, причому не
тільки за гроші, що зароблені в колонії (загальне правило для всіх засу­
джених), але також за гроші, одержані за переказами, за рахунок пенсій
та іншого доходу (ч. 1 ст.108, ч.І ст.143 КВК).

2) одержувати протягом року 9 посилок або передач і 4 бандеролі;

3) одержувати протягом року 12 короткострокових(щомісяця) і 4
(один раз на три місяця) тривалих побачень з близькими родичами.
Кімнати для короткострокових побачень неповнолітніх мають деякі

відмінності в обладнанні порівняно з такими ж самими для дорослих

засуджених.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчання після _відбуття не менше 1/4 частини строку покарання засуджені мають пра­во на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено: а) додатко­во витрачати на місяць гроші в сумі 60% мінімального розміру заробітної плати, б) додатково одержувати протягом року 3 посилки (передачі) і 4 бандеролі; в) Кримінально-виконавчий кодекс України 2003 р. передба­чає новелу у поліпшенні умов неповнолітніх — можливість додатково одержувати раз на три місяці короткострокове побачення, яке за поста­новою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії в населеному пункті за місцем дислокації колонії у супроводі батьків чи інших близьких родичів (ч. 2 ст. 143 КВК). Таке побачення надається за рахунок короткострокових побачень і не може перевищува­ти 8 годин. У всякому разі його закінчення повинно відбутися не пізніше 20 години. Порядок надання таких побачень, права і обов'язки засудже­ного, процедура оформлення регулюються п. 48 розділу IX Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання;

4) у зв'язку з винятковими особистими обставинами, а саме: смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї, неповнолітньому засудженому може бути дозволено виїхати за межі колонії на строк не більше 7 діб (не включаючи часу, не­обхідного для проїзду (не більше 3 діб) в обидва кінці (ч. 1 ст. 111 КВК України). Треба зауважити, що навіть при зазначених обставинах одер­жання дозволу на виїзд можливе лише за умови додержання вимог ре­жиму і відсутності стягнень;

5) за сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних заходах до засудже­них неповнолітніх можуть застосовуватися загальні заходи заохочення щодо всіх засуджених, передбачені ст. 130 КВК, і окрім них — спе­ціальні, які застосовуються тільки для неповнолітніх (ст. 144 КВК), а саме: надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії. Це також новела в діючому кримінально-виконавчому законодавстві, роз­рахована на стимулювання засуджених підлітків до належної поведінки, прагнення якнайшвидше звільнитися від відбування покарання. Тому таке право в переважній більшості надається тим засудженим, які три­маються у дільниці соціальної адаптації виховної колонії, куди, як відо­мо, переводять вихованців, які твердо стали на шлях виправлення і яким До звільнення залишилось не більше 6 місяців. Кількість засуджених, які одночасно виводяться за межі колонії, не може бути більшою 15 чоловік. Вони мають право в установленому порядку зняти кошти зі своїх осо-

бових рахунків для оплати квитків на відвідування культурно-видовищ­них і спортивних заходів. І в цьому випадку засуджені мають поверну­тися до колонії не пізніше 20 години, а тривалість виходу за межі колонії не може перевищувати 8 годин (ст. 144 КВК);

6) за порушення встановленого порядку і умов відбування покаран­
ня до неповнолітніх засуджених можуть застосовуватися заходи стяг­
нення у вигляді попередження, догани, суворої догани, призначення на
позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії,
скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст. 143 КВК, а
також поміщення в дисциплінарний ізолятор з виведенням на роботу
або навчання чи без нього на строк до 10 діб;

7) так само, як і до дорослих засуджених, до неповнолітніх, якщо
вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його
законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових завору­
шеннях, захваті заручників, у разі втечі з-під варти, чинять інші насиль­
ницькі дії, можуть застосовуватися заходи безпеки, причому фізичний
вплив, зброю, сльозоточиві речовини, гумові кийки, гамівну сорочку до
неповнолітніх застосовувати заборонено, окрім випадків вчинення
ними групового або збройного нападу, що загрожує життю, здоров'ю
персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору. Спеціальні за­
соби, їх види, інтенсивність застосування визначаються з урахуванням
обстановки, що склалася, характеру правопорушення та особи право­
порушника. Наручники до неповнолітніх злочинців застосовуються у
загальному порядку, передбаченому ст. 106 КВК та розділом XII п. 60
Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання;

8) згідно зі ст. 147 КВК засуджені, які досягай 18-річного віку, пере­
водяться із виховної колонії для подальшого відбування покарання до
виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами
тримання. Це питання вирішується Державним департаментом України
з питань виконання покарань за рішенням педагогічної ради і поданням
начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах непо­
внолітніх. Проте з метою закріплення результатів виправлення, завер­
шення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання такі за­
суджені (за рішенням педагогічної ради і постановою начальника вихов­
ної колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх) можуть бути
залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не до­
вше ніж до досягнення ними 22 років. На сьогодні 17% неповнолітніх
чоловічої статі і 23% жіночої статі, яким виповнилося 18 років, продов­
жують відбувати покарання у виховних колоніях, і на них поширюються
умови відбування покарання, норми харчування і матеріальнб-побутово-
го забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених;

9) неповнолітні особи, які звільнені від відбування покарання, на­
правляються до постійного місця проживання в супроводі родичів або
працівника виховної колонії (ч. З ст. 157 КВК України).

Суспільно-корисна праця, професійно-технічне та загальноосвітнє навчання неповнолітніх входять до складу основних засобів їх виправ­лення та ресоціалізації (ст. 6 КВК), значною мірою сприяють корисній зайнятості вихованців, мають значення для застосування до них умов­но-дострокового звільнення, сприяють прискоренню процесу соціаль­ної адаптації після відбуття покарання, запобіганню рецидивної злочин­ності. Організації і залученню засуджених до праці і навчання у вихов­них колоніях приділяється значно більше уваги порівняно з іншими установами виконання покарань. До того ж наявність роботи в колонії, можливість заробити кошти і витрачати їх для придбавання додаткових продуктів харчування, предметів першої необхідності особливе значен­ня має для тих вихованців, хто залишився без батьків, не одержує по­силок та передач. Практично кожна виховна колонія має своє власне виробництво, цехи або навчально-виробничі майстерні, підсобне гос­подарство.

Працевлаштування у виховних колоніях повинно дотримуватися вимог трудового законодавства, правил охорони праці, техніки безпе­ки і виробничої санітарії (ч. З ст. 119 КВК); неповнолітніх заборонено використовувати на важких, роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, у вихідні дні, у нічний час (статті 190,192 КЗпП України). Для неповнолітніх встановлена скорочена тривалість робочого часу: для осіб віком від 15 до 16 років — 24 години на тиждень, віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП України). Час початку і закінчення роботи визначаються адміністрацією колонії.

Праця неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі, опла­чується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки, перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі неповнолітніх, вста­новлюються нормативно-правовими актами Державного департамен­ту України з питань виконання покарань.

Неповнолітні можуть залучатися до праці безоплатно тільки у ви­падках, передбачених ч. 5 ст. 118 КВК, а саме — виконуючи роботи з благоустрою колонії і прилеглих до неї територій, поліпшення своїх житлово-побутових умов, допоміжних робіт із забезпечення колонії продовольством. Причому ці роботи виконуються в порядку черговості, в неробочий час і не більше як 2 години на день. Неповнолітнім засуд­женим на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відраху­вань не менш як 75% нарахованого їм місячного заробітку (ч. 2 ст. 120 КВК). Всі працюючі вихованці щорічно зобов'язані проходити медич­ний огляд (ст. 191 КЗпП України).

Використання праці неповнолітніх засуджених не має на меті отри­мання прибутку підприємствами виховної колонії, а спрямоване, пере­дусім, на здобуття вихованцями навичок праці та спеціальності. Оскільки

переважна більшість неповнолітніх потрапляють до місць позбавлення волі, не маючи ніякої професії, вони отримують її у виховних колоніях. При них функціонують професійно-технічні училища або їх філії, підпорядковані Міністерству освіти і науки України, які готують фахів­ців більш як 20 робочих професій. За даними Департаменту України з питань виконання покарань протягом останніх трьох років понад 2000 вихованців отримали свідоцтва про присвоєння робочої кваліфікації, вживаються заходи до підвищення і переорієнтації професійної підготов­ки неповнолітніх засуджених на підготовку фахівців за спеціальностями, які користуються попитом на сучасному ринку праці.

Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосудця стосовно неповнолітніх(«Пекінські правила»), Європейські тюремні правила спеціально наголошують на тому, що освіта засуджених має бути інтегрована в освітню систему країни, кожна установа має запро­ваджувати програми освіти, які розширюють перспективи успішної соціальної реінтеграції, сприяють поліпшенню поведінки, посиленню почуття власної гідності, допоможуть неповнолітнім здобути повноцін­ну освіту, продовжити навчання і знайти своє місце у суспільстві.

Для нормативного врегулювання цього питання Державним депар­таментом України з питань виконання покарання разом з Міністерст­вом освіти України підготовлено і затверджено Положення про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчаль­них закладах при установах кримінально-виконавчої системи (спільний наказ № 154/55 від 1 березня 2002 р.).

Більше 80% неповнолітніх, які відбувають покарання у виховній колонії, не мають загальної середньої освіти, тому для них створені се­редні загальноосвітні школи трьох ступенів. У школах створені комп'ю­терні класи, організовано роботу 100 предметних гуртків, які відвідують близько 2000 учнів. Для педагогічне занедбаних осіб, тих, хто не вміє читати і писати, які ніде і ніколи не вчилися, організовані класи вирів­нювання знань. Підручниками, зошитами та письмовим приладдям вихованці забезпечуються безоплатно(ч. З ст. 125 КВК). Нині щорічно понад 400 засуджених неповнолітніх отримують базову, а близько 300 — повну загальну середню освіту. В сучасних умовах з'являється мож­ливість одержання вищої освіти, наприклад, в 2001 році управління ДДУПВП в Луганській області ухвалило угоду з Луганською філією Міжнародної Академії управління персоналом про можливість набору студентів з числа молодих засуджених.

На період проходження державної підсумкової атестації вихованці звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством (ч. 2 ст. 126 КВК, ст. 211 КЗпП України).

Професійно-технічне і загальноосвітнє навчання заохочується і вра-_ховується при визначенні ступеня виправлення засуджених (ч. 4 ст. 126 К.ВК), тому педагогічні працівники загальноосвітніх і професійно-технічних закладів надають вагому допомогу адміністрації колонії в соціально-виховній роботі з ними.

Соціально-виховна робота, спрямована на стимулювання право-слухняної поведінки вихованців, здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням психічного стану і ступеня соціальної занедбаності, можливостей виховних функцій всіх основних засобів виправлення і ресоціалізації, заходів заохочення і стяг­нення, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також безпосереднього залучення засуджених до самовиховання. Участь засуджених у виховних заходах, що прово­дяться у виховних колоніях, заохочується, враховується при визначенні ступеню їх виправлення (ст. 123 КВК).

Нова філософія виконання покарань стосовно неповнолітніх перед­бачає, що нині виховний процес — це органічне поєднання виховної, соціальної і психологічної роботи, яка впливає на духовний і фізичний розвиток засуджених, корегує їхню поведінку з метою досягнення по­зитивних змін особистості, зниження психотравмуючого впливу умов відбування покарання, допомагає у вирішенні соціальних проблем, сприяє поновленню і розвитку соціальне корисних зв'язків, підготовці до життя після звільнення. Великі надії при цьому покладаються на пси­хологічну службу установ виконання покарання, співпрацю з громадсь­кими та релігійними організаціями («Донецький меморіал», «Меліто­польський меморіал», Харківська правозахисна група, монастир Сави Освяченого православної церкви та ін.), діяльність міжнародного фонду «Відродження» щодо реалізації проектів програми «Сприяння реформу­ванню пенітенціарної системи в Україні», центри соціальних служб для молоді та їх служби супроводу в різних регіонах, з комплексними та спеціальними програмами допомоги неповнолітнім, заклади соціальної реабілітації для осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Поиск по сайту: