Тема: Основи організації міжнародних розрахунків

План

1. Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості

2. Форми міжнародних розрахунків

3. Особливості товаросупроводжувальних документів

4. Узгодження базисних умов поставки товарів

1.Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв’язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля. Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов’язані з будівництвом об’єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам. Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують.

Міжнародні розрахунки мають ряд особливостей, які склалися історично:

1. При міжнародних розрахунках імпортери та експортери, їхні банки вступають у певні відособлені від зовнішньоторговельного контракту відносини, пов’язані з оформленням, пересиланням, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, здійсненням платежів. При цьому обсяг зобов’язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

2. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативами та законодавчими актами, а також міжнародними банківськими правилами і звичаями.

3. Міжнародні розрахунки є об’єктом уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв’язків та універсалізацією банківських операцій.

4. Міжнародні розрахунки носять в основному документарний характер, тобто здійснюються під фінансові та комерційні документи.

5. Міжнародні платежі здійснюються в різних валютах. Тому вони тісно пов’язані з валютними операціями, купівлею-продажем валют. А на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів.

Міжнародні розрахунки здійснюються у таких основних формах:

- передоплата;

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації та регулювання платежів у сфері міжнародних відносин.

2. Форми міжнародних розрахунків. Форми розрахунків — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом.

Форми міжнародних розрахунків (подані у напрямі спаду вигідності для експортера):

1. 100 відсотковий аванс або авансові платежі (передоплата);

2. акредитив;

3. інкасо;

4. банківський переказ;

5. банківський вексель;

6. банківський чек;

7. відкритий банківський рахунок;

8. консигнація;

9. пластикові картки.

Розглянемо кожну із перелічених форм розрахунку.

1.Авансові платежі (передоплата) рідкісне явище у нормальних міжнародних валютних розрахунках.

Авансова оплата — це форма оплати коли імпортер самостійно або через свій банк чи банк експортера оплачує товар у момент передавання ним замовлення експортеру. Використовується тільки у разі незадовільного кредитного стану імпортера чи за наявності труднощів в отриманні експортером грошових коштів, необхідних для виробництва замовлених імпортером товарів. Але в будь-якому разі кінцеві розрахунки залежатимуть від перевірки всіх документів банком — імпортера.

2. Акредитив — угода згідно з якою, банк зобов’язується на прохання клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якої відкритий акредитив, чи оплатити акцепт тратти, яку виставив бенефіціар, або зробити негоціацію (купівлю) документів, виставлених йому експортером (бенефіціаром) відповідно до певних умов.

Акредитив відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною торговельною палатою і з 1 січня 1994 р. набули чинності означає письмове зобов’язання банку емітента, яке виконується на вимогу і на підставі інструкцій клієнта (заявника акредитиву):

здійснити оплату бенефіціарові чи на вимогу третій особі;

оплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), складені на бенефіціара;

уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи негоціацію таких переказних векселів (тратт).

Акредитив порівняно з іншими видами розрахунків надає більші можливості захисту інтересів експортера.

При підписанні угоди про купівлю-продаж експортер має чітко визначити, які ризики і вимоги йому необхідно враховувати стосовно:

політичних, економічних та юридичних умов у країні покупця;

платоспроможності та надійності покупця;

власної ліквідності.

Акредитив за формою буває:

грошовий — це іменний грошовий документ, у якому зазначено розпорядження банку про виплату власникові певної суми повністю або частинами. Він виплачуються у зазначеній валюті або у валюті країни. Де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу;

товарний (документарний) — передбачає, що покупець дає доручення банку, який обслуговує, відкрити такий товарний акредитив, де вказується найменування товару та документи, котрі необхідно пред’явити для отримання платежу.

У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь:

імпортер (наказодавець), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

банк імпортера, або банк-емітент, який відкриває акредитив;

банк, що авізує (тобто банк-експортера), якому доручається сповістити експортера про відкриття на його користь акредитиву і передати йому текст акредитиву, перевіривши його дійсність;

бенефіціар-експортер, на користь якого відкривається акредитив;

рамбурсний банк, якщо між банком експортера та банком імпортера відсутні кореспондентські зв’язки;

перевізник та експедитор.

Послідовність дій при оформленні акредитива схематично можна подати так (рис. 10.1)

1. укладення угоди між експортером та імпортером;

2. заява імпортером на відкриття акредитива;

3. відкриття акредитива банком-емітентом і направлення його бенефіціару через авізуючий банк (банк-експортера);

4. авізування (повідомлення) бенефіціару про відкриття на його користь акредитива;

5. перевірка акредитива експортером (відповідність умовам угоди, виконання);

6. відправлення товару експортером імпортерові;

7. оформлення і надання бенефіціаром у свій банк комплексу документів для отримання платежу за акредитивом;

8. перевірка та пересилання банком, що авізує, документів банку-емітенту;

9. перевірка банком-емітентом отриманих документів, що отримані та їх проплата;

10. видача банком-емітентом документів, що проплачені, наказодавцю акредитива, тобто емітенту;

11. зарахування банком, що авізує, коштів бенефіціару.

Рис. 10.1. Схема руху грошей та документів при акредитивній операції

Термін та умови акредитива мають бути узгодженими до проведення оплати (негоціації чи акцептування). Угода з документарним акредитивом передбачає такі документи:

вексель;

коносамент чи інший транспортний документ, що може бути товарозпорядним;

комерційний рахунок, рахунок-фактура, інвойс;

свідоцтво про походження товару;

страховий поліс чи сертифікат.

Переваги та недоліки акредитива для:

а) імпортера:

висока комісія;

застосовується банківський кредит;

іммобілізація і розпилення його капітала — відкриття акредитиву до отримання і реалізації товарів.

б) експортера:

існує зобов’язання банку проплатити;

надійність розрахунків і гарантія своєчасної проплати товарів, оскільки її здійснює банк;

швидкість отримання платежу;

отримання дозволу імпортера на переказування валюти в країну експортера при виставленні акредитива в іноземній валюті.

Види акредитивів розрізняють залежно від:

1) можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:

безвідзивний;

відзивний;

2) додаткових зобов’язань іншого банку, окрім банку-емітента за акредитивом:

безвідзивний підтверджений;

безвідзивний непідтверджений;

3) можливості поновлення акредитива:

роловерні (револьверні, поновлені);

4) можливості використання акредитива другим бенефіціаром (безпосереднім постачальником товару у разі існування такого):

переказні (трансферабельні);

5) існування валютного покриття:

покритий;

непокритий;

6) можливостей реалізації акредитива:

акредитиви з оплатою проти документів;

акцептні акредитиви, які передбачають акцепт тратт банком-емітентом за умови виконання всіх вимог акредитива;

акредитиви з відстрочення платежу;

акредитиви з негоціацією документів.

1. Відзивний акредитив — у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара. Відзивний акредитив не створює ніякого правового платіжного зобов’язання банку. Тільки тоді, коли банк-емітент або банк-кореспондент здійснили платіж за документами, відзив акредитива залишається без юридичної сили. Отже, відзивний акредитив звичайно не надає бенефіціару достатнього забезпечення.

2. Безвідзивний акредитив — дає бенефіціару високий ступінь упевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива. Для зміни або анулювання умов акредитива при безвідзивному акредитиві потрібна згода як бенефіціара, так і банків учасників акредитиву.

2.1 Безвідзивний непідтверджений акредитив. Банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. У цьому разі він не бере жодного зобов’язання платежу і, таким чином, не зобов’язаний його здійснювати на підставі документів, пред’явлених бенефіціаром.

2.2 Безвідзивний підтверджений акредитив — надає експортерові таку перевагу, що перед ним відповідає як банк-емітент так і банк, який підтвердив акредитив. Якщо банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив, то цим самим він зобов’язується здійснити платіж за документами, що відповідають акредитиву і що подані вчасно.

3. Револьверний акредитив — якщо покупець віддає розпорядження поставити замовлений товар певними частинами через певні проміжки часу (договір про поставку партіями), то здійснення платежів може виконуватися за допомогою револьверного акредитива, який, відповідно, покриває вартість часткових поставок.

Розрахунки з використанням револьверних акредитивів можуть здійснюватися на кумулятивній або некумулятивній основі:

Кумулятивний варіант означає, що суми невикористаних або не повністю використаних часток можуть бути додані до тих часток, що залишилися;

При некумулятивному варіанті, навпаки, строк використання своєчасно не запитаних часткових сум зникає.

Певною перевагою револьверних акредитивів є те, що необхідно кожен раз відкривати (поновлювати) новий акредитив, крім того, маємо економію на канцелярських та інших витратах.

4. Переказний (трансферабельний) акредитив — надає бенефіціару право давати вказівки банку, провадити оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передати акредитив повністю або частинами одному або кільком третім особам (другим бенефіціарам). Другі бенефіціари не мають права подальшого передавання трансферабельного акредитива. Акредитив може бути переказним тільки у тому випадку, якщо в ньому вказано банком-емітентом, що він є «трансферабельним». Терміни «дробовий», «що перевідступається», «що передається» не повинні застосовуватися.

5. Покритий акредитив, при відкритті якго банк-емітент заздалегідь надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) на суму акредитива на строк дії зобов’язань банку-емітента з умовою можливості їх використання для виплат за акредитивом. Покриття може надаватися кількома відомими способами:

кредитування сумою акредитива кореспондентського рахунка виконуючого банку в банку-емітенті або іншому банку;

надання виконуючому банку права списати всю суму акредитива з рахунка банку-емітента в момент отримання акредитива на виконання;

відкриття банком-емітентом страхових депозитів або депозитів у виконуючому банку.

Використання покриття призводить до фактичного заморожування коштів імпортера на період від відкриття акредитива до виплати коштів за ним.

6.1 Акредитив з оплатою проти документів — найбільш широко застосовується. Розрахунки з бенефіціаром здійснюються безпосередньо після пред’явлення передбачених документів і тратт (коли це потрібно), якщо дотримані умови акредитива. При цьому відповідно враховується час, необхідний для перевірки документів банком. Для виконання розрахунку банк-платник (виконуючий) повинен мати доступ до коштів, що призначені для платежу за акредитивом.

6.2 Акредитив з акцептом тратт — бенефіціар може вимагати, щоб після виконання умов за акредитивом тратта, яку він виставив на покупця, була повернена йому банком-емітентом, що відкрив акредитив, або банком-кореспондентом, забезпечена акцептом. Замість платежу виконується акцепт тратти (переказаного векселя). Акцептовану тратту бенефіціар може передати своєму банку для платежу в день настання строку або, якщо він хоче відразу розпоряджатися грошима, для дисконтування.

6.3 Акредитив з відстроченням платежу — бенефіціар отримує платіж не тоді, коли подаються документи, а пізніше, що передбачено в акредитиві (без виписки експортером векселів). При поданні документів згідно з акредитивом бенефіціар отримує письмову згоду уповноваженого банку здійснити платіж у день настання відповідного строку оплати. Таким чином, імпортер вступає у володіння документів (і тим самим товарами або послугами), до того як він буде дебетований за продажною або купівельною ціною.

6.4 Акредитиви, що виконуються шляхом негоціації тратт — товарний акредитив, виставлений банком-емітентом у його національній валюті й адресований безпосередньо бенефіціару акредитива.

Негоціація тратт — купівля-продаж векселів або інших цінних паперів, що мають попит на ринку.

Конструкції акредитива. Буває, що торговельний посередник хотів би перевести свої вимоги за акредитивом якомусь постачальнику, хоча умови акредитива не допускають його переказування. Тоді у розпорядженні є дві можливості, які за певних вимог, що стосується надійності, не рівноцінні переказному акредитиву і які банки використовують лише за певних умов: акредитив «бек-ту-бек» (компенсаційний) і відступлення виручки за акредитивом (цесія).

Акредитив «бек-ту-бек» (компенсаційний). Застосовується при реекспортних операціях і за компенсаційними угодами. Практичне використання компенсаційного акредитива як засобу фінансування угод на поставку товару обмежується випадком, коли обидва учасники компенсаційної угоди виставляють один одному акредитиви в одному і тому самому банку. Умови обох акредитивів мають збігатися за винятком цін і рахунка-фактури. Цей вид акредитива відрізняється тим, що відкритий останнім покупцем на користь безпосереднього продавця акредитив використовується останнім забезпечення того акредитива, який він зобов’язаний відкрити на користь свого власного постачальника. За наявності кількох посередників кожний буде використовувати акредитив на свою користь як забезпечення того акредитива, який він зобов’язаний відкрити на користь свого посередника доти, доки перший покупець у цьому ряді договору не відкриє акредитив на користь першого постачальника.

Перевідступлення виручки за акредитивом (цесія). Бенефіціар за акредитивом може перевідступити виручку за акредитивом повністю або частково на користь субпостачальника (зробити цесію). Той факт, що в акредитиві не вказано, що він є переказним, не стосується права цесії: за дорученням бенефіціара за акредитивом цесіонер одержує після цього від банку заяву, в якій останній обіцяє йому виплату певної суми з тих сум, що надійшли у розпорядження за акредитивом.

Акредитивний лист. Документарні акредитиви можуть оформлюватися у формі комерційних акредитивних листів (незалежно від найменування). Розрахунок у формі акредитивних комерційних листів має бути погоджений сторонами у договорі купівлі-продажу.

3. Інкасо — банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені на його адресу товари і послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку.

В інкасовій формі розрахунків беруть участь:

довіритель-клієнт. Доручає інкасову операцію своєму банку;

банк-ремітент, якому довіритель доручає операцію з інкасування;

інкасуючий банк, який отримує валютні кошти;

банк, який подає документи імпортеру-платівнику;

імпортер-платник.

Розглянемо послідовність здійснення розрахунків за документарним інкасо (рис. 10.2).

Експортер укладає контракт з імпортером про продаж товарів на умовах розрахунків за документарним інкасо і відправляє йому товар (1а).

Експортер відправляє своєму банку інкасове доручення і комерційні документи.

Банк експортера пересилає інкасове доручення і комерційні документи банку, який може бути обраний для пересилання документів імпортеру (чи відразу банку — імпортера).

Банк надає комерційні документи імпортеру.

Імпортер оплачує документи банку, який інкасує (чи своєму банку).

Банк, який інкасує, переказує платіж банку-ремітенту (чи банку експортера).

Банк-ремітент зараховує переказану суму на рахунок експортера.

Переваги:

для імпортера — немає необхідності завчасно відволікати кошти зі свого обігу;

для експортера — зберігає юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером.

Недоліки для експортера:

ризик, пов’язаний із відмовою від платежу;

значний проміжок часу між надходженням валюти за інкасо і відвантаженням товару.

Додаткові умови для запобігання недолікам інкасо:

імпортер оплачує проти телеграми банку експортера про прийом чи відсилку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо);

за дорученням імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, при цьому бере на себе зобов’язання перед експортером оплатити суму інкасо за умовами неплатежу імпортером. Аваль (гарантія платежу) — вексельне поручительство;

експортер використовує банківський кредит для покриття іммобілізованих ресурсів.

4.Банківський переказ — це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. При здійсненні переказу банк продає клієнту іноземну валюту на національну. Банківський переказ може здійснюватися через телеграф. Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. У цьому випадку інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу). Сьогодні банківський переказ здійснюється переважно через систему електронних переказів СВІФТ. СВІФТ — це Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа, яка була створена в Брюсселі в 1973 р. (офіційно функціонує з 1977 р.) з метою максимальної комп’ютеризації міжнародних валютно-кредитних і розрахункових операцій для підвищення їхньої ефективності. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із понад 90 країн світу (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи. У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ. Вступний внесок для кожного банку країни, (країна може бути представлена в системі кількома банками) — 55 тис. дол. США. Основне завдання СВІФТ — швидкісне передання банківської і фінансової інформації (процес передавання інформації досягає приблизно 20 хв), її сортування і архівування на базі засобів обчислювальної техніки. Основне досягнення СВІФТ полягає у створенні та використанні стандартів банківської документації, призначеної для електронної обробки, що визнані Міжнародною організацією інформації (ISO). Це дозволило запобігти багатьом труднощам і похибкам при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків в умовах рівного для всіх учасників доступу до швидкісної мережі передавання даних, високого ступеня контролю та захисту від несакціонованого доступу. Системи міжбанківської комунікації з перевагами стандартів існують і на національному рівні: англійська ЧАПС, французька САЖИТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК та ін.

5. Розрахунки з використанням векселів і чеків. Банківський вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Банківський вексель буває:

простий;

переказний.

Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) — що містить письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платникові (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.

Документарний переказний вексель для інкасування — вексель, який експортер після перевезення товарів імпортеру пред’являє разом з іншими і документами у свій банк. Банк передає їх банку імпортера для інкасації. Експортер отримує гарантії, що він отримає оплату до того, як документи будуть передані імпортеру. А імпортер отримує гарантії, що всі документи будуть у належному стані.

6. Банківський чек — письмовий наказ банку — володаря авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунка власнику чека. Експортери, отримавши такий чек, продають його своїм банкам. Це грошовий документ установленої форми, який має безумовний наказ володаря рахунка в кредитній установі про виплату його держателем указаної суми. Банк звичайно виписує чеки у тій іноземній валюті, яку має за кордоном на рахунках у банках-кореспондентах.

7. Відкритий банківський рахунок. Застосовується при продажу на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар, й здійснити його продаж до надання оплати) — метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який повинен заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами).

8. Консигнація — означає, що експортер транспортує свої товари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари доти доки імпортер не продасть їх та не розрахується з експортером (консигнатором). Він настільки невігідний для продавця, що рідко застосовується у міжнародній торгівлі, як у випадку з відкритим рахунком; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправленні закордонним відділенням експортера.

9. Пластикові картки. Пластикова картка — це:

персоніфікований платіжний інструмент, який надає особі, що нею користується, можливість безготівкової оплати товарів та/або послуг, а також отримання готівки у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах (банкоматах);

інструмент безготівкових розрахунків і засіб отримання кредиту, а також фінансовий інструмент, який дозволяє її власникові управляти своїм банківським рахунком прямо з торговельної чи сервісної організації.

Приймання карток до оплати та видача за ними готівки здійснюється тільки на підприємствах торгівлі/сервісу та в банках, що входять до платіжної системи, яка обслуговує ці картки.

До складу платіжної системи входять:

точки обслуговування, які безпосередньо приймають картки;

банки-емітенти, що здійснюють випуск пластикових карток і надають їх у розпорядження клаєнтів. При цьому картки залишаються у власності банку, а клієнти одержують право їх використовувати;

еквайзер-центри, які здійснюють первинну обробку запитів на авторизацію, що супроводжує приймання картки до оплати або видачу готівки (банк-еквайзер є водночас банком-емітентом, але банк-емітент не обов’язково є банком-еквайзером);

процесінговий центр — веде базу даних платіжної системи. Тут зберігається інформація про ліміти держателів карток;

розрахунковий (кліринговий) банк (або кілька банків) — здійснює оперативні взаєморозрахунки банків — членів системи, які для цього відкривають кореспондентські рахунки у розрахунковому банку.

Поиск по сайту: