Спільна сумісна власність - власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності

Спільна часткова власність - власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Способи захисту суб‘єктивних цивільних прав – закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) цивільних прав та вплив на правопорушника.

Стани (юридичні стани) - сукупність стійких (усталених) властивостей або зв‘язків людини, які визначають особливості її положення.

Статут - локальний нормативний акт, що складається та затверджується засновниками, який визначає правове положення юридичної особи та регулює відносини між учасниками та самою юридичною особою.

Створення нової речі - первісна підстава виникнення права власності на річ, котра з’являється внаслідок виробничої діяльності.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страховики - фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності; учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування добровільне - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону. добросовісним незаконним володінням. особа, яка володіє майном без правових підстав, не знає і не повинна знати про його незаконність, таке володіння визначається

Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку.

Строк позовної давності (позовна давність) – строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Строк у цивільному праві – період у часі, зі спливом якого пов’язана подія чи дія, яка має юридичне значення.

Суб’єктивне право власності (яке належить конкретній особі) – закріплена законом можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (з метою задоволення потреб шляхом вчинення щодо цього майна будь-яких дій, що не суперечать закону і не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, а також можливість усувати втручання третіх осіб у сферу його господарського панування (над цим майном).

Суб'єкти права інтелектуальної власності - творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно закону чи договору.

Суб'єктивне цивільне право - міра можливої поведінки уповноваженої особи, спрямованої на досягнення певних цілей, інтересів, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них засобів державного примусу.

Суб'єктивний цивільний обов'язок - міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи.

Суперфіцій - довгострокове, успадковуване та відчужуване право зведення будівель та користування ними на чужій міській земельній ділянці.

Твір - результат творчої праці людини чи групи людей4 комплекс ідей, образів, поглядів тощо.

Теорії реальності юридичної особи (теорії реалістичного спрямування) - теорія обґрунтування правосуб’єктності юридичної особи, яка розглядає юридичну особу як реально існуючого особливого суб’єкта права, як колективну (“союзну”) особу. Такою особою, як вважають автори цих теорій, є визнана правопорядком діяльність людського об’єднання (“союзу”), що виступає у якості єдиного цілого, яке відрізняється від суми об’єднаних в ньому осіб, є суб’єктом прав і обов’язків, а його воля є загальною волею і відображає спільний інтерес усіх його членів.

Теорія володіння об‘єктивна – теорія, згідно якої конститутивним елементом володіння визнається фактичне панування над річчю; вольовий елемент не ігнорується взагалі, однак вважається, що він втілюється у фактичному здійсненні володіння (corpus мовчазно включає animus).

Теорія володіння суб'єктивна - теорія, згідно якої володіння - це здійснення чи можливість негайного здійснення фактичного панування над річчю виключно у залежності від волі особи.

Теорія фікції юридичної особи (теорії фікційного спрямування) – теорія обґрунтування правосуб’єктності юридичної особи, згідно юридична особа є штучним утворенням, абстрактним поняттям, вона є лише фіктивним уособленням громадянина, а тому, як проста фікція, недієздатне; позитивне право може наділяти певні об’єднання осіб окремими повноваженнями виключно для досягнення певних цілей; реальними суб’єктами правовідносин залишаються єдино можливі носії правосуб’єктності – фізичні особи.

Термін – певний момент у часі, з настанням якого пов‘язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Товариства підприємницькі – товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками; можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Товариство господарське залежне - господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) за умови, якщо іншому (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства.

Товариство - організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Товариство акціонерне (АТ) - товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Товариство господарське - юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, учасники якого несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, який визначається статутом.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) - це засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених статутом розмірів, учасники якого не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними вкладів.

Товариство командитне (КТ) – це товариство, в якому поряд з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників, командитистів), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів, та не беруть участі в діяльності товариства.

Товариство повне (ПТ) – господарське товариство, учасники якого (повні учасники) відповідно до укладеного між ними договору займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Товарний склад - організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності; товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Торговельна марка – знак для товарів і спослуг - зареєстроване у встановленому порядку позначення, що слугує для розрізнення товарів (послуг) одних фізичних осіб чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Узус – право користування чужою річчю для задоволення власних потреб (чи потреб своєї сім’ї) без права одержання прибутку від такого користування.

Узуфрукт - довічне чи строкове право користування чужою річчю з вилученням доходів та обов’язком зберігати її; це найбільш повне право на чужу річ, яке залишає власнику лише формальне, так зване “голе” право власності; власник має тільки юридичну можливість контролювати користувача (узуфруктарія).

Умова в цивільних правочинах - вказівка на подію, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Умова має юридичне значення, якщо з її настанням пов‘язують виникнення (відкладальна умова) чи припинення (скасувальна умова) прав та обов‘язків.

Умова відкладальна (обставина) – умова правочину, коли сторони поставили у залежність від настання певної події (умови) виникнення прав і обов’язків.

Умова скасувальною (обставина) – умова правочину, коли сторони поставили у залежність від настання певної події (умови) припинення прав і обов’язків.

Умови дійсності правочинів - загальні вимоги, визначені законом, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Умови договору істотні- умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Установа - організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Установчий акт - документ, що видається засновником у вигляді розпорядчого акту, в якому визначається цілі та правовий статус установи.

Установчий договір - договір між засновниками юри­дичної особи, в якому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності по її утворенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності; таким догово­ром визначаються також умови і порядок розподілу між зас­новниками прибутків і збитків, управління діяльністю юри­дичної особи, виходу засновників з її складу.

Фізична особа – це людина, що виступає як учасник цивільних відносин

Філія - відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює усі або частину її функцій.

Форма захисту цивільних прав – комплекс внутрішньо узгоджених організаційних (процесуальних) заходів, спрямованих на захист суб‘єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Форма захисту цивільних прав неюрисдикційна – дії фізичних та юридичних осіб щодо захисту цивільних прав та інтересів, що вчиняються ними самостійно, без звернення до державних чи інших компетентних органів.

Форма правочину – це спосіб зовнішнього виявлення волі учасника правочину на його вчинення, відповідно до якої їх поділяють на конклюдентні, усні, письмові, письмові нотаріальні.

Форма правочину конклюдентна - волевиявлення особи щодо вчинення правочину, яке виявляється не прямо – усно чи письмово, а вчиненням дій, які свідчать про її намір укласти правочин.

Форма правочину письмова – спосіб волевиявлення учасників правочину, за якого його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у розписці, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку тощо.

Форма правочину усна - погодження умов вчинення правочину сторонами у процесі безпосереднього спілкування без відображення у відповідних документах.

Форс-мажор (форсмажорні обставини) – виникнення надзвичайних, невідворотних обставин, які унеможливлюють виконання зобов’язання; це явища природного характеру (фізичний форс-мажор) стихійне лихо та інші обставини, які неможливо відвернути: землетрус, паводок, ураган, завірюха, шторм тощо; а також суспільні явища (юридичний форс-мажор) – прийняття актів вищими державними органів (заборона імпорту, експорту, валютні обмеження), страйки, війни, революції, інші соціальні явища, які перешкоджають виконанню зобов‘язань.

Функції цивільного права - основні напрями впливу цивільно-правових норм на зміст суспільних відносин (майнових чи особистих), що включені до предмету цивільно-правового регулювання.

Цивільна бізнесдієздатність – здатність займатися підприємництвом.

Цивільна деліктоздатність – здатність нести цивільно-правову відповідальність.

Цивільна дієздатність – здатність своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов’язки особою, котра розуміє значення своїх дій та здатна керувати ними.

Цивільна дієздатність фізичної особи - здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільна дієздатність фізичної особи неповна – дієздатність фізичних осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітніх); вони мають право: - самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; вчиняти інші за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників; у деяких випадках (щодо транспортних засобів або нерухомого майна) згода цих осіб має бути дана письмово і нотаріально посвідчена; вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними або за згодою батьків коштами, що внесені на її ім`я іншими особами; самостійно здійснювати права автора на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;самостійно здійснювати авторські права на результати літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що охороняються законом.

Цивільна дієздатність фізичної особи обмежена – встановлене судом обмеження здатності фізичної особи до вчинення певних видів юридично значимих дій, якщо вона страждає на психічний розлад здоров'я, що суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними;зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Цивільна дієздатність фізичної особи часткова - цивільна дієздатність осіб віком до чотирнадцяти років (малолітніх), які в змозі самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпоряджатися ними; здійснювати особисті немайнові права автора на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Цивільна недієздатність фізичної особи - встановлений судом статус фізичної особи, яка внаслідок хронічного, стійкого, психічного розладу здоров’я не здатна усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними.

Цивільна правоздатність – здатність мати цивільні права і обов’язки; є необхідною умовою правоволодіння у правовідносинах.

Цивільна правосуб‘єктність – це така, що визнається рівною мірою за всіма особами, можливість мати цивільні права та обов‘язки, та своїми діями створювати їх для себе.

Цивільна правочиноздатність – здатність до укладення правочинів.

Цивільна тестаментоздатність - здатність складати заповіт та приймати спадщину.

Цивільна трансдієздатність – здатність виступати представником та призначати представника для себе.

Цивільне право – упорядкована сукупність правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності особисті немайнові та майнові відносини між майново самостійними учасниками (з метою задоволення матеріальних та духовних потреб приватних осіб та захисту їх інтересів).

Цивільне право як навчальна дисципліна - система знань про цивільно-правові явища, поняття, категорії, про галузь цивільного права, систему цивільного законодавства і практику його застосування.

Цивільне право як наука (цивільно-правова наука, цивілістика, доктрина цивільного права) – це системи теоретичних поглядів, понять, ідей, теорій та концепцій у сфері цивільно-правових відносин.

Цивільне правовідношення – це індивідуалізовані цивільні правовідносини.

Цивільні правовідносини – це майнові та особисті немайнові суспільні відносини, які виникають між майново відокремленими та юридично рівними учасниками, встановлюються, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів, врегульовані нормами цивільного права;та забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Цивільні правовідносини регулятивні - через які здійснюється регулювання відносин, в межах їх реалізується правомірна діяльність осіб; регулятивні відносини виникають із договорів, односторонніх угод і т.ін.

Цивільні правовідносини абсолютні – правовідносини, у яких конкретно визначена лише одна сторона – уповноважена (та яка має право); абсолютний суб'єктивний обов'язок покладається на всіх і кожного, і полягає в утриманні від порушення абсолютного права.

Цивільні правовідносини активні – правовідносини, в яких на зобов'язану особу покладено обов'язок активної поведінки; право залежне від активних дій іншої сторони, які є умовою його здійснення.

Цивільні правовідносини відносні – правовідносини, в яких конкретно визначено обидві сторони: уповноважену і зобов'язану; кожен учасник, як правило є носієм і прав, і обов‘язків; без активної дії протилежної сторони, зазвичай, неможливо здійснити право.

Цивільні правовідносини загальнорегулятивні – правовідносини, що відображають зв'язок кожного з кожним; в особі уповноваженої і зобов'язаної сторін - кожен і всі (наприклад, цивільні правовідносини, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, безпечне навколишнє середовище).

Цивільні правовідносини охоронні – правовідносини, що виникають з фактів порушення правових норм і відповідних суб'єктивних прав фізичних або юридичних осіб.

Цивільні правовідносини пасивні – правовідносини, в яких на зобов‘язану особу покладено обов‘язок пасивної поведінки, а саме – утримання від вчинення певної або будь-яких дій; суб'єктивне право уповноваженої сторони може бути здійснене незалежно від активних дій інших осіб.

Цивільно-правова відповідальність – передбачені законом або договором невигідні наслідки майнового характеру, що покладаються на особу, яка вчинила цивільне правопорушення: не виконала чи неналежно виконала зобов’язання або посягнула на абсолютні майнові чи особисті немайнові права чи блага інших осіб.

Цивільно-правова відповідальність договірна – відповідальність, яка настає в результаті порушення боржником своїх зобов’язань за договором, тобто у правовідносинах, які вже існують.

Цивільно-правова відповідальність дольова - відповідальність з множиною осіб на стороні боржника, котра означає, що кожен з боржників повинен виконати зобов’язання, відповідати за завдану шкоду у певній частці, яка визначається законом або договором; якщо ж ці частки не визначені, то частка відповідальності кожного з боржників є рівною.

Цивільно-правова відповідальність недоговірна – відповідальність, яка виникає із заподіяння шкоди внаслідок правопорушення.

Цивільно-правова відповідальність обмежена – відповідальність за заподіяння шкоди, за якої відшкодовується лише реальна шкода і не відшкодовується упущена вигода; застосовується лише в окремих випадках, передбачених законом; тобто це відповідальність у розмірі не більше, аніж позитивна шкода (а може бути і менше), яку передбачено в конкретних нормах закону.

Цивільно-правова відповідальність підвищена – відповідальність, за якої відшкодовуються збитки та стягується неустойка понад збитки; застосовується у випадках, передбачених законом; також підвищеною ще називають цивільно-правову відповідальність без вини.

Цивільно-правова відповідальність повна – загальний вид відповідальності у цивільному праві, що означає, що шкода відшкодовується в повному обсязі (реальна шкода та неодержані доходи).

Цивільно-правова відповідальність солідарна - відповідальність, за якої кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо; боржник, до якого пред‘явлена вимога, має виконати зобов‘язання (відшкодувати шкоду) у повному обсязі.

Цивільно-правова відповідальність субсидіарна (додаткова) - відповідальність, за якої існує основний боржник, який зобов’язаний відшкодувати шкоду (виконати зобов’язання) у повному обсязі та додатковий боржник, котрий залучається до відповідальності у разі, якщо майна основного боржника не вистачає для повного залагодження шкоди.

Цивільно-правовий захист права власності (та інших речових прав) - сукупність передбачених цивільним законодавством матеріально-правових засобів, що застосовуються у зв’язку із вчиненими проти права власності порушеннями і спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів власників.

Цінний папір - документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Цінні папери пайові – цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

Цінні папери похідні – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів.

Честь – суспільна оцінка якостей особистості, її цінності, місця в суспільстві.

Шкода – зменшення або знищення будь-якого особистого чи майнового блага.

Штраф - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Юридична особа - організація, створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна, яка наділяється правоздатністю і може від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридичні акти - правомірні дії, які зумовлюють виникнення цивільно-правових наслідків лише тоді, коли вони вчинені зі спеціальним наміром викликати ці наслідки.

Юридичні вчинки - правомірні дії, які зумовлюють цивільно-правові наслідки незалежно, а часом і всупереч намірам, особи, що їх здійснила.

Юридичні дії (бездіяльність) - юридичні факти, пов'язані з волею осіб; це конкретні життєві обставини, які спричиняються з волі учасників правовідносин (людини); це вольові акти, що вчиняються людьми.

Юридичні особи приватного права - організації, що виникають на основі приватно-правового акту (установчий договір), створюються відповідно до цивільного законодавства на розсуд приватних осіб, реалізують цілі, які визначаються приватними особами; матеріальну основу їх діяльності створюють приватні особи.

Юридичні особи публічного права – організації виникають на підставі публічно-правового акту (закону, адміністративного акту), реалізують цілі публічного характеру, зазвичай, державні або суспільно корисні, та, як правило, наділені владними повноваженнями.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства зв’язують правові наслідки - виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин (прав та обов‘язків).

Юридичної особи виділ - перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нею нових юридичних осіб.

Юридичної особи орган – це правовий термін, який позначає особу (одноособовий орган) або групу осіб (колегіальний орган), які представляють інтереси юридичної особи у відносинах з іншими суб‘єктами цивільного права без спеціальних на те уповноважень (без довіреності).

Юридичної особи п еретворення - зміна її організаційно-правової форми.

Юридичної особи реорганізація - припинення її діяльності з передачею майна, прав та обов’язків іншій юридичній особі (з правонаступництвом); здійснюється за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а в передбачених законом випадках - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Юрисдикційна форма захисту цивільних прав – діяльність управомочених державних органів по захисту порушених чи оспорюваних суб‘єктивних цивільних прав.

Поиск по сайту: