Стаття 457. Поняття наукового відкриття

1. Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктив­но існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні змінну рівень наукового пізнання.

У національному законодавстві визначення поняття «наукове відкрит­тя» вперше знайшло своє закріплення у коментованій статті ЦК України. У спеціальній літературі відсутнє загальновизнане визначення поняття «наукове відкриття». Нерідко в нього вкладається дуже широкий зміст, що охоплює як здобуття нових наукових знань, так і вирішення конкретних практичних завдань. Найчастіше це поняття пов'язується лише з результа­тами теоретичних досліджень, не обмежених якоюсь певною галуззю знань. Зазвичай під науковим відкриттям розуміють виявлення або встановлен­ня певних явищ, дій, стійкого зв'язку між ними, їх взаємної обумовленості, що об'єктивно існують в матеріальному світі, але раніше не були відомі. Таким чином, під науковим відкриттям розуміється принципово нове знан­ня, встановлене в процесі дослідження, що вносить фундаментальні зміни в існуючий в світі рівень наукового пізнання. З усвідомленням величез­ного значення наукових відкриттів для розвитку науки, техніки, культури в кінці XIX ст. перед світовим співтовариством постало питання щодо до­цільності спеціальної правової охорони наукових відкриттів. Уперше ця проблема була сформульована у 1879 р. на Лондонському конгресі Міжна­родної літературної та художньої асоціації, до обговорення неї на конгре­сах цієї організації поверталися ще декілька разів. Але лише у 1967 р. в Стокгольмі була підписана Конвенція, що засновує ВОІВ, згідно з поло­женням якої до змісту поняття інтелектуальної власності було віднесено і право на наукове відкриття (ст. 2). Більше, ніж через 10 років, у березні 1978 р. був підписаний Женевський договір про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів, який на міжнародно-правовому рівні закріпив ви­значення терміна «наукове відкриття», під яким розуміється встановлення явищ, властивостей або законів матеріального світу, які раніше не були відомі і які доступні для перевірки. Норми цього договору передбачали право авторства та право пріоритету на наукове відкриття, а також широке інформування світової спільноти про нього. Проте цей нормативний акт так і не набув чинності. Міжнародної правової охорони наукових відкриттів не відбулося, незважаючи на те, що на той час уже існував національний досвід такої правової охорони в деяких країнах: у СРСР — з 1947 p., ЧССР (Чехословаччина) - з 1957, НБР (Болгарія) - з 1961, МИР (Монголія) -з 1970, в Республіці Куба - з 1983 р.

Право інтелектуальної власності на перше відкриття в СРСР було за­реєстровано 26.06.57 р. з пріоритетом від 15.03.47 р. За наступні 35 років у СРСР були зареєстровані права майже 400 відкриттів. При цьому кількість заявок на реєстрацію права на відкриття перебільшувала 12000. На жаль, з розпадом «соціалістичного табору» реєстраційна система пра­вової охорони відкриттів у світі припинила своє існування. У XXI ст. нау­кові відкриття знов, як і у XX ст., набувають правову охорону лише в рам­ках інституту авторського права і суміжних прав. Враховуючи, що жодне національне законодавство, жодний міжнародний договір не надає виключ­ного, монопольного права інтелектуальної власності на наукове відкриття, і сьогодні залишається дискусійним питання щодо включення наукового відкриття до переліку об'єктів права інтелектуальної власності. Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 p., який був чинним в Україні до 01.01.2004 p., містив окремий Розділ V «Право на відкриття», в якому од­нак не містилося визначення поняття зазначеного об'єкта права інтелек­туальної власності. У статтях 514-516 цього Кодексу закріплювалися: права автора відкриття — право на визнання його авторства і пріоритету на відкриття; право на винагороду та відповідні пільги; перехід права автора відкриття за спадкоємством; гарантії захисту прав автора відкриття у судо­вому порядку; видача правовстановлюючого документа — диплома, що за­свідчував визнання (офіційну кваліфікацію) відкриття, його пріоритет та авторство на відкриття. Правовий режим відкриття встановлювався не лише зазначеним Цивільним кодексом Української РСР, а й «Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції» (далі — Поло­ження), затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 21.08.73 р. № 584, на підставі якого вирішувалися питання набуття, здійснення та за­хисту права інтелектуальної власності на відкриття в колишньому СРСР. Положення містило визначення поняття відкриття, яке практично повто­рювало визначення, закріплене у коментованій статті ЦК України. Поло­ження не поширювалось на географічні, археологічні, палеонтологіч­ні відкриття, відкриття родовищ корисних копалень, а також на відкрит­тя в сфері суспільних наук. Уперше в національному законодавстві відкриття як об'єкт права інтелектуальної власності згадане в ст. 41 Зако­ну України «Про власність» від 07.02.1991 p., але визначення поняття відкриття цей закон не містить. Як відомо, з початку 90-х років XX ст. пра­вова охорона наукових відкриттів в Україні практично не здійснюється.

У ЦК України законодавець дає чітке визначення поняття «наукове відкриття», яке об'єднувало в єдине ціле, з одного боку, процес наукового пізнання, з іншого — його результат. Це визначення по­в'язує наукове відкриття із пізнанням матеріального світу, вказуючи при цьому на можливі його об'єкти — явища, властивості та закономірності матеріального світу. Змістом наукового відкриття є встановлення, пізнан­ня або виявлення названих об'єктів. Науковим відкриттям може бути ви­знаний не будь-який науковий результат, а тільки той, що встановлює не­відомі раніше закономірності, властивості та явища матеріального світу. Явище матеріального світу як об'єкт наукового відкриття — це невідома раніше об'єктивно існуюча форма прояву суті об'єкта матеріального світу (природи). Під суттю розуміють сукупність глибинних зв'язків і відносин, які визначають розвиток матеріального об'єкта. Явище і суть органічно об'єднані, проте ця єдність не означає, що вони збігаються. Саме розкрит­тя суті надає можливість наукового пояснення самого явища. Суть і явище існують об'єктивно, вони не залежать від волі людини, її свідомості та рівня її обізнаності. Будь-яка суть має зовнішні прояви, будь-яке явище містить у собі якусь інформацію щодо суті. Явище матеріального світу як об'єкт наукового відкриття якнайповніше розкривається при встановленні його причинності, обумовленості і наслідку. Не може бути визнано науковим відкриттям явище, яке є будь-яким встановленим науковим фактом. Уче­ний має довести причину цього явища, до чого воно призводить і за яких умов може бути виявлено. Властивість матеріального світу як об'єкт нау­кового відкриття — це об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта мате­ріального світу, яка не була відома раніше. Властивість виявляється у відно­синах цього об'єкта з іншими об'єктами та явищами. Кожному об'єкту притаманна низка властивостей, серед яких є як суттєві, так і несуттєві. Саме сукупність суттєвих властивостей об'єкта становить його якісну сто­рону, відрізняє його від інших об'єктів і характеризує весь клас однорідних об'єктів. Властивість, яка притаманна об'єкту, залежить від інших об'єктів, з якими він взаємодіє. Тому встановлення існування раніше не відомої властивості є лише необхідним, але ще не достатнім елементом змісту на­укового відкриття. Має бути доведено, чим викликана така властивість, до чого вона призводить і за яких умов взаємодії з іншими об'єктами про­являється. Потрібно науково обгрунтувати встановлену суть цієї власти­вості та її закономірний характер. Тобто для виявлення нової суттєвої властивості об'єкта необхідно встановити існуючу незалежно від волі і свідомості людини невідому раніше якісну рису цього об'єкта щодо ін­ших об'єктів, з якими він вступає у взаємодію. Закономірність як об'єкт наукового відкриття — прояв дій об'єктивних законів природи. Об'єктом відкриття вона стає тоді, коли людина її встановила будь-яким чином та вперше сформулювала. Закономірність стає об'єктом наукового пізнан­ня з моменту, коли вона була вперше сформульована. Закономірність ма­теріального світу як об'єкт наукового відкриття — це не відомий раніше, об'єктивно існуючий стійкий зв'язок між явищами та властивостями ма­теріального світу, що суттєво змінює рівень пізнання. Відкрити зако­номірність означає виявити цей зв'язок, встановити його і виразити його математичною, функціональною або іншою залежністю. Цей зв'язок ха­рактеризується такими особливостями: по-перше, це суттєвий, внутріш­ньо притаманний явищам або властивостям зв'язок, їх взаємна зумов­леність, яка не повинна мати випадковий характер. Тому для визнання зв'язку закономірним має бути не просто виявлено сталий зв'язок яких-небудь явищ або властивостей, а й встановлено причинно-наслідковий характер такого зв'язку; по-друге, цей зв'язок повинен мати стійкий ха­рактер, він характеризує такі відносини, за якими зміна одних явищ або властивостей спричинює цілком певну зміну інших; по-третє, зв'язок по­винен мати універсальний характер і задовольняти вимоги узагальнення і можливості поширення його на інші однорідні об'єкти.

Одночасно з визначенням об'єктів наукового відкриття ЦК України містить критерії придатності для набуття права інте­лектуальної власності на явища, властивості і закономірності матеріаль­ного світу, які можуть бути визнані науковими відкриттями. Передусім науковим відкриттям визнається встановлення певного роду наукових фактів, які вносять докорінні зміни у рівень вирішення завдань науко­вого пізнання. Наукові відкриття розширюють і поглиблюють пізнання матеріального світу, приводять до нового знай ня про об'єктивну дійсність. Його зміст становлять, насамперед, знання про те, що цей об'єкт наукового відкриття (закономірність, властивість, явище) існує. При цьому зміст наукового відкриття — це не лише встановлення, констатація того або іншого факту, а і його наукова інтерпретація, яка може полягати, наприк­лад, у виявленні закономірностей зв'язку такого явища з іншими фено­менами. Наукове відкриття, яке проявляється у вирішенні завдань пізнан­ня, полягає у виявленні суттєвих, необхідних, таких, що повторюються, зв'язків у матеріальному світі, а не у встановленні якихось раніше не відо­мих матеріальних об'єктів, якими є географічні, археологічні, палеонто­логічні відкриття, а також відкриття корисних копалин. Не відповідають нормам частини першої досліджуваної статті ЦК України також наукові відкриття у сфері суспільних наук, оскільки їх істинність не піддається об'єктивній перевірці і може бути встановлена лише суспільною практикою. Такий критерій придатності наукового відкриття для набуття права інте­лектуальної власності на нього, яким є вирішення завдань пізнання, дає змо­гу відрізняти наукові відкриття від інших об'єктів права інтелектуальної влас­ності і, передусім, від винаходів. На відміну від винаходу, який є конкретним засобом вирішення практичного завдання (технологічне або технічне його рішення). Науковим відкриттям визнається не будь-яке вирішення нау­кового завдання, а таке, що вносить докорінні зміни в рівень пізнань. На­укове відкриття як результат пізнання має цінність само по собі, неза­лежно від можливостей його безпосереднього використання. Наукове відкриття лише є підґрунтям для створення конкретних засобів впливу на природу.

Ще одним критерієм придатності наукового відкриття для набуття права інтелектуальної власності на нього є його новизна. Це прямо випливає з самого визначення наукового відкриття, оскільки ним може бути визна­но «встановлення лише невідомих раніше закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу». В цьому разі під новизною розуміють абсо­лютну світову новизну наукового відкриття. Важливим критерієм визнан­ня наукового відкриття як об'єкта права інтелектуальної власності є те, що воно має бути таким науковим результатом, що вносить докорінні зміни у рівень пізнання. Таким чином, науковими відкриттями можуть бути ви­знані положення фундаментального характеру, які є суттєвим внеском до наукового пізнання світу. Цей критерій придатності наукового відкриття для набуття права інтелектуальної власності на нього можна віднести до кате­горії оціночних понять, як, наприклад, критерій «винахідницький рівень». За своєю природою він не піддається точному визначенню, оскільки будь-яке нове знання одним фахівцем може бути оцінене як докорінна зміна, а іншим — як несуттєва. Причому неоднозначність висновків фахівців може бути зумовлена чинниками як суб'єктивного, так і об'єктивного ха­рактеру. На практиці вироблено низку підходів для визначення фунда­ментальності наукових відкриттів. Підтвердженням фундаментальності може бути той факт, що наукове відкриття є основою для нових напрямів у розвитку науки і техніки та розробки принципово нових технологічних чи технічних рішень. На фундаментальність наукового відкриття може вка­зувати й те, що за допомогою виявлених явищ, властивостей або законо­мірностей матеріального світу стало можливим пояснення таких науко­вих фактів і експериментальних даних, які раніше не знаходили наукової інтерпретації з позицій усталених теоретичних знань. Ще одним підтвер­дженням фундаментальності наукового відкриття може бути те, що воно обумовлює необхідність докорінного перегляду раніше відомих теоретич­них положень. Таким чином, критерій «внесення докорінних змін у рівень пізнання», незважаючи на його оціночний характер, має важливе значення для визнання виявленої закономірності, властивості або явища матеріаль­ного світу науковим відкриттям. Нарешті, критерієм придатності науко­вого відкриття для набуття права інтелектуальної власності на нього є його достовірність. Необхідно, щоб наукове відкриття відповідало критерію іс­тинності. Існування закономірності, властивості чи явища матеріального світу має бути не просто констатоване автором, а й доведене ним теоретич­но та (або) експериментальне. Без цього наукове відкриття ще не існує, є лише гіпотеза (припущення), висунута для встановлення чи спростуван­ня певних зв'язків, явищ матеріального світу. Докази мають містити дані, які обґрунтовують достовірність наукового відкриття, а в необхідних ви­падках мають бути надані також методика експериментів, отримані резуль­тати та сформульовані висновки.

Поиск по сайту: