СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Абстрактне тлумачення - це вид офіційного тлумачення, що має загальний характер, тобто поширюється на всіх осіб, які опинилися в нормативно регламентованій ситуації, та всі врегульовані цією нормою випадки.

Автентичне тлумачення - це вид офіційного тлумачення, який здійснюється суб’єктом, що видав правовий акт, який підлягає інтер­претації.

Авторитарний режим — це вид державного режиму, який харак­теризується жорстким контролем держави за публічною сферою, обмеженнями та порушеннями прав людини.

Аналогія закону - це вирішення справи за наявності прогалини в законодавстві на основі норми права, що регулює найбільш подібні суспільні відносини.

Аналогія права - це вирішення справи за наявності прогалини в законодавстві на основі загальних або галузевих принципів права.

Буквальне тлумачення - це вид тлумачення, за якого зміст пра­вової норми повністю збігається з її буквальним виразом.

Верховенство права - це принцип діяльності органів державної влади, інших публічних та приватних суб’єктів на засадах законнос­ті, правової визначеності, рівності перед законом та недискримінації, забезпечення доступу до незалежного та неупередженого правосуддя, дотримання прав людини.

Виконавча влада - це гілка державної влади, яка забезпечує ви­конання законів, проводить внутрішню та зовнішню політику держави.

Галузева типізація - це засіб нормотворчої техніки, який дозво­ляє закріпити норми права таким чином, щоб вони включались у пев­ну галузь права.

Галузеві принципи права - це принципи, які притаманні певній галузі права, визначають її характер та напрями подальшого розвитку.

Галузь законодавства - це сукупність нормативно-правових приписів, спрямованих на регулювання відповідної сфери однорідних суспільних відносин, що є предметом певної галузі права.

Галузь права - це відносно самостійна сукупність норм права, які регулюють сферу однорідних суспільних відносин за допомогою відповідних методів.

Гарантії прав людини -це система загальних і спеціальних (юридичних) засобів та інститутів, спрямованих на сприяння реалі­зації прав людини, а також забезпечення їх охорони та захисту від порушень.

Гіпотеза норми права - це елемент норми права, що вказує на життєві обставини, за наявності та/або відсутності яких реалізується правило поведінки (диспозиція).

Громадське об'єднання - це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та за­хисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Деліктоздатність - це здатність суб’єкта права нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення (делікти).

Демократична держава - це держава, яка заснована на здійснен­ні народовладдя шляхом забезпечення прав громадян, їх рівної учас­ті у формуванні державної влади і контролі за її діяльністю.

Демократичний режим - це вид державного режиму, який ха­рактеризується широкою участю народу у формуванні і здійсненні державної влади, зв’язаністю держави правом, повагою до прав лю­дини, сприянням вільному функціонуванню громадянського суспіль­ства.

Держава - це територіальна організація публічної влади, яка об’єднує населення на засадах громадянства, здійснюється апаратом управління шляхом ухвалення та реалізації законів та інших правових актів.

Державна служба - це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в органах державної влади, установах і на підприємствах щодо практичного виконання їх функцій.

Державний апарат - це розгалужена система органів, наділених повноваженнями безпосередньо здійснювати державну владу та управляти різними сферами суспільного життя від імені держави.

Державний режим - це порядок здійснення державної влади.

Державний службовець -це особа, яка обіймає посади в органах державної влади та інших державних організаціях щодо практичного виконання їх функцій та одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету.

Державний суверенітет -це зумовлена волею народу політико-правова властивість держави, що полягає у верховенстві державної влади стосовно будь-якої іншої влади в суспільстві та її незалежнос­ті у зовнішніх зносинах.

Державно-правовий примус -це регламентований нормами права вплив, який здійснюється уповноваженими органами державної влади шляхом використання юридичних засобів обмеження прав і свобод суб’єктів з метою безумовного виконання ними вимог норм і принципів права.

Деформація правової свідомості -це викривлене ставлення до права та юридичної практики, спотворення ціннісної орієнтації щодо юридично значущої поведінки.

Диспозиція норми права — це елемент норми права, що вказує на правило поведінки, якому має відповідати поведінка суб’єкта.

Дієздатність — це здатність суб’єкта права своїми діями набувати прав та обов’язків, самостійно їх реалізовувати.

Дія нормативно-правового акта за колом осіб -це здатність акта створювати юридичні наслідки для тих чи інших суб’єктів права.

Дія нормативно-правового акта у просторі -це здатність нормативно-правового акта створювати юридичні наслідки на певній території.

Дія нормативно-правового акта у часі -це здатність акта ство­рювати юридичні наслідки протягом певного періоду часу.

Джерело права -це визнана в конкретному суспільстві офіційна форма (спосіб) зовнішнього виразу та закріплення норм права, по­силання на яку підтверджують їхнє існування.

Ефективність правового регулювання -це спроможність пра­вового регулювання приводити до максимально можливих позитив­них результатів за рахунок обґрунтованих, розумних і доцільних витрат та обмежень.

Загальні принципи права -це принципи, які притаманні праву в цілому, діють у всіх галузях та інститутах права.

Загальнодозволений тип правового регулювання -це тип правового регулювання, заснований на поєднанні загального юридичного дозволяння у формі визнання права зі встановленням окремих обмежень (виключень) за допомогою юридичних заборон.

Закон - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом або безпосередньо народом і регулює найважливіші суспільні відносини.

Законність - це принцип, відповідно до якого всі суб’єкти, у тому числі суб’єкти публічної влади, мають додержуватися, виконувати і правильно застосовувати закони і підзаконні нормативно-правові акти.

Законодавча влада — це гілка державної влади, яка має виключ­ні повноваження на прийняття законів.

Застосування права - це правова форма діяльності уповноваже­них суб’єктів щодо забезпечення реалізації норм права щодо конкрет­них життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-правових рішень.

Звичай — це соціальна норма, яка складається внаслідок тривало­го й одноманітного застосування в певних життєвих ситуаціях.

Зловживання правом — це неправомірне суспільно шкідливе ді­яння правомочної особи, що спрямоване на задоволення її інтересу, але суперечить призначенню такого права.

Змістовна колізія - це колізія в законодавстві, що виникає вна­слідок часткового збігу обсягів регулювання кількох норм права.

Ієрархічна (субординаційна) колізія - це колізія в законодавстві, що виникає внаслідок регулювання одних суспільних відносин нор­мами різної юридичної сили.

Інститут демократії - це юридично оформлений самостійний елемент державної влади, метою запровадження якого є організація та здійснення народовладдя.

Інкорпорація законодавства - це вид систематизації, що здій­снюється шляхом упорядкування нормативно-правових актів без зміни їхнього змісту шляхом зведення в єдині друковані видання (збірники, зібрання, довідники тощо) за хронологією та/або темати­кою.

Інститут законодавства - це сукупність взаємопов’язаних нор­мативно-правових приписів, спрямованих на регулювання відповідної відокремленої сукупності суспільних відносин.

Інститут права - це відокремлена група норм права, які регулю­ють певний вид однорідних суспільних відносин.

Інтерпретаційний акт -це правовий акт уповноваженого суб’єкта, який містить роз’яснення юридичних правил (норм права), що є головною метою його прийняття.

Казуальне тлумачення - це вид офіційного тлумачення, яке здійснюється під час застосування юридичного правила щодо кон­кретного випадку.

Кодекс - це єдиний, зведений, внутрішньо узгоджений кодифіка­ційний нормативно-правовий акт, який на основі загальних принципів регулює певну сферу суспільних відносин.

Кодифікація законодавства - це вид систематизації, що здій­снюється шляхом перероблення та зведення у процесі нормотворчості норм права, що містяться в різних нормативно-правових актах, у логічно узгоджену, побудовану на наукових принципах систему й створення на цій основі нового єдиного нормативно-правового акта.

Колізія в законодавстві - це вид юридичних колізій, що виникає за наявності розбіжності (зокрема, суперечності) між нормами права, які закріплені в законодавстві та регулюють одні суспільні відносини.

Консолідація законодавства - це вид систематизації, що здій­снюється шляхом зведення кількох близьких за змістом нормативно-правових актів у новий єдиний нормативно-правовий акт без зміни їхнього змісту.

Конституція - це нормативно-правовий акт установчого харак­теру, який закріплює загальні засади державного (конституційного) ладу, права людини, організацію публічної влади та має найвищу юридичну силу.

Конфедерація - це союз суверенних держав, створений для досягнення певних цілей і спільного здійснення деяких напрямів державної діяльності при збереженні самостійності в інших пи­таннях.

Корпоративні норми - це правила, що розробляються політич­ними партіями, громадськими організаціями, профспілками та інши­ми об’єднаннями з метою реалізації інтересів своїх членів.

Легальне (делеговане) тлумачення - це вид офіційного тлума­чення, що здійснюється спеціально уповноваженим суб’єктом щодо правових актів, які видані іншими суб’єктами.

Матеріальне право - це підсистема права, норми якої визначають певну модель поведінки шляхом встановлення прав та обов’язків суб’єктів права.

Метод правового регулювання - це підхід до впорядкування певної сфери суспільних відносин, що обумовлює використання того чи іншого специфічного комплексу юридичних засобів.

Методологія юридичної науки - це зумовлена особливостями правовоїреальності цілісна та узгоджена система способів пізнання, що включає такі складові, як загальний (філософський) підхід, загальнонаукові, спеціальні і власні методи.

Механізм держави - це система органів державної влади, уста­нов, підприємств та інших державних організацій, за посередництвом яких здійснюються функції держави.

Механізм правового регулювання - це логічно узгоджена, ди­намічна система уніфікованих юридичних засобів, необхідна й до­статня для забезпечення результативного правового регулювання суспільних відносин.

Механізм стримувань та противаг -це система організаційних і контрольних повноважень однієї гілки влади щодо інших, а також сукупність їх спільних повноважень, наявність яких є гарантією за­безпечення реального функціонування принципу поділу влади.

Міжгалузева аналогія (субсидіарне застосування норм пра­ва) - це вирішення справи за наявності прогалини в законодавстві на основі норми права, яка регулює подібні відносини в суміжних галу­зях права.

Міжгалузеві принципи права - це принципи, які притаманні кільком галузям права, визначають їх характер та напрями подальшо­го розвитку.

Місцеве самоврядування - це право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Момент зупинення дії нормативно-правового акта - це кален­дарна дата, з якої нормативно-правовий акт тимчасово перериває свою дію.

Момент набрання нормативно-правовим актом чинності - це календарна дата, з якої суб’єкти права повинні керуватися ним, ви­конувати і додержуватись його приписів.

Момент припинення дії нормативно-правового акта - це ка­лендарна дата, з якої нормативно-правовий акт остаточно втрачає чинність.

Монархія - це форма державного правління, за якої вища дер­жавна влада належить одній особі (монарху) і передасться у спадок.

Мораль - це принципи, оцінки та норми, що відображають уяв­лення людей про добро і зло, а також про те, що схвалюється чи за­перечується суспільством.

Напрям темпоральної дії - це показник, що визначає дію нор­мативно-правового акта стосовно правових відносин, які виникли до і після набуття ним чинності.

Народний суверенітет - це право та спроможність народу бути єдиним джерелом державної влади, що обумовлює його повноважен­ня створювати державу, встановлювати і змінювати її конституційний лад, обирати органи державної влади, контролювати їхню діяльність, самостійно вирішувати найважливіші питання свого життя.

Наука - це форма інтелектуальної діяльності людини, яка спря­мована на отримання істинних (достовірних) знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття закономірностей світу та перед­бачення тенденцій його розвитку.

Національний суверенітет - це право та спроможність нації самостійно визначати основні питання власного життя та розвитку.

Неофіційне тлумачення - це вид тлумачення, що здійснюється суб’єктом, який не має повноважень на офіційне тлумачення правових актів.

Норма прав а - це закріплене у джерелах права правило загально­го характеру, що визначає стандарт належної чи дозволеної поведін­ки або наслідки його порушення, ефективна дія якого забезпечується державою.

Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб’єктами нормотворчості у ви­значеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норм права.

Нормативно-правовий договір - це двостороння або багато­стороння угода, яка встановлює, змінює або скасовує норми права.

Нормативно-правовий припис -це форма закріплення в норма­тивно-правовому акті змісту норми права.

Нормотворча техніка - це система засобів і правил вираження та закріплення змісту нормативно-правових актів, використання якої забезпечує ясність, точність, чіткість та несуперечність цих актів.

Нормотворчість - це діяльність уповноважених на це суб’єктів з розробки, розгляду, прийняття та офіційного оприлюднення нор­мативно-правових актів, яка здійснюється за визначеною проце­дурою.

Об’єкт правовідносин - це матеріальне або нематеріальне благо, задля одержання, передачі або використання якого суб’єкти права вступають у правовідносини.

Об’єкт правопорушення - це матеріальні або нематеріальні блага, які захищаються та охороняються правом, на які зазіхає право­порушення.

Об’єктивна сторона правопорушення - це зовнішній прояв протиправного вчинку.

Об’єктивно неправомірне діяння - це безневинне, неправомір­не, соціально шкідливе діяння (дія або бездіяльність) фізичної або юридичної особи, яке тягне за собою юридичну відповідальність лише у виняткових випадках.

Облік законодавства — це вид систематизації, що здійснюється шляхом збирання, фіксування в логічній послідовності й зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у належному стані з ура­хуванням змін, а також створення спеціальних систем їх накопичення та пошуку.

Обмежене тлумачення -це вид тлумачення, за якого зміст право­вих норм виявився вужчим за буквальний зміст тексту нормативно-правового акта.

Орган державної влади - це структурно відокремлене, відносно самостійне утворення, яке являє собою систему посад та відповідних державно-владних повноважень, необхідних для виконання певних функцій держави.

Основоположні принципи права - це найбільш важливі, фун­даментальні принципи, на яких ґрунтується право як загально­обов’язковий соціальний регулятор.

Офіційне тлумачення -це вид тлумачення, яке здійснюється суб’єктом у зв’язку з реалізацією ним повноважень щодо тлумачення правових актів.

Підгалузь законодавства - це об’єднання інститутів галузі за­конодавства, спрямованих на регулювання певного кола однорідних суспільних відносин.

Підгалузь права -не група інститутів галузі права, спрямована на регулювання певного кола однорідних суспільних відносин.

Підзаконний нормативно-правовий акт -це нормативно-правовий акт, який приймається уповноваженим на це суб’єктом нормотворчості на основі законів і не повинен їм суперечити.

Підсистема права -це інтегрована принципами, завданнями та функціями, зумовлена характером інтересів сукупність інститутів та галузей права, які регулюють комплекс суспільних відносин за допо­могою подібних методів правового регулювання.

Підстава юридичної відповідальності -це сукупність обставин, за наявності яких застосування юридичної відповідальності є мож­ливим і необхідним.

Поділ влади -це забезпечене системою стримувань та противаг розмежування повноважень між органами законодавчої, виконавчої і судової гілок влади, яке встановлене для запобігання узурпації дер­жавної влади і для гарантування прав людини.

Подолання колізій у законодавстві — це застосування юридич­них засобів, що дозволяють прийняти рішення в конкретній справі за наявності колізії в законодавстві.

Подолання прогалин у законодавстві — це застосування юри­дичних засобів, що дозволяють прийняти рішення в конкретній спра­ві за відсутності відповідної норми права.

Політична партія -це специфічна інституція громадянського суспільства, суб’єкт політичної системи, що покликаний визначати політичні шляхи та напрями розвитку країни, реалізовувати їх через вибори до представницьких органів влади та діяльність у їх складі, здійснювати контроль за владою.

Політична система суспільства -це обумовлена існуючими в суспільстві цінностями сукупність політичних організацій, інсти­тутів, ролей, відносин, процесів, норм і принципів політичної орга­нізації суспільства, які визначають особливості політичного режиму конкретного суспільства.

Посадова особа державного апарату -це державний службо­вець, наділений публічно-правовим статусом, здійснює державно-владні повноваження, приймає обов’язкові для інших осіб визначені рішення.

Поширене тлумачення — це вид тлумачення, за якого зміст певної норми права виявився ширшим, ніж її буквальний текст.

Права людини — це основні можливості, необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються універсальними, невід’ємними та рівними для кожного й мають гарантуватись державою в обсязі між­народних стандартів.

Право - це система загальнообов’язкових норм і принципів, спрямованих на забезпечення індивідуальної свободи та суспільного порядку, ефективна дія яких підтримується та охороняється держа­вою.

Правова держава — це держава, в якій з метою забезпечення свободи і гідності людини проголошуються та діють принципи верхо­венства права, зв’язаності державної влади конституцією, гаранту­ється повний і ефективний судовий захист.

Правова доктрина - це визнані юридичною спільнотою ідеї, концепції та теорії, які використовуються як допоміжний засіб для визначення змісту правових норм.

Правова ідеологія - це сукупність ідей, теорій і концепцій, які відображають і оцінюють правову дійсність.

Правова контркультура — це сукупність цінностей певних груп, що протиставляється домінуючій у суспільстві правовій культурі, суперечить їй.

Правова культура суспільства - це різновид загальної культури, що віддзеркалює систему цінностей, які належать до правової дій­сності цього суспільства.

Правова психологія - це сукупність емоції, почуттів і настанов з приводу права, окремих правових явищ та процесів.

Правова система - це сформована під впливом об’єктивних за­кономірностей розвитку суспільства сукупність усіх його правових явищ, які перебувають у сталих зв’язках між собою та з іншими со­ціальними явищами.

Правова сім’я - це сукупність правових систем, що об’єднані спільністю їх найбільш важливих рис (структура системи права, сис­тема джерел права, правова культура та правосвідомість, юридична доктрина, юридична техніка та ін.).

Правова субкультура — це частина правової культури суспільства, яка в певних аспектах (цінностях) відрізняється від неї.

Правова форма здійснення функцій держави -це система юридично значущих дій, які реалізуються в установленому законом порядку уповноваженими суб’єктами та спрямовані на реалізацію функцій держави.

Правове регулювання суспільних відносин - це впорядкування поведінки учасників суспільних відносин за допомогою юридичних засобів.

Правовий звичай - це джерело права, яке підтверджує юридич­но обов’язкове правило, що склалося внаслідок його одноманітного тривалого застосування.

Правовий порядок - це фактичний стан упорядкованості сус­пільних відносин за допомогою юридичних засобів.

Правовий режим - це особливий порядок правового регулюван­ня певної сфери суспільних відносин, який забезпечується шляхом специфічного поєднання та співвідношення його методів, способів і типів.

Правовий стан - це юридичний факт, який має безперервну дію.

Правовий статус -це сукупність суб’єктивних прав, юридичних обов’язків та законних інтересів суб’єктів права.

Правовідносини - це суспільні відносини, урегульовані правом, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Правозастосовний акт - це правовий акт, у якому закріплюється індивідуальне рішення суб’єкта правозастосування у конкретній справі.

Правоздатність - це здатність суб’єкта права мати суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Правомірна поведінка - це вид юридично значущої поведінки, яка відповідає нормам та принципам права.

Правопорушення - це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне юридич­ну відповідальність.

Правосвідомість - це сукупність емоцій, почуттів, настанов, ідей, теорій, концепцій, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формуються ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямів розвитку правової системи.

Правосуб’єктність - це здатність особи бути суб’єктом права.

Предмет теорії держави і права - це найбільш загальні законо­мірності та тенденції виникнення, розвитку і функціонування дер­жавних і правових явищ і процесів, а також загальні для всієї юри­дичної науки поняття.

Приватне право - це підсистема права, яка складається з норм, які регулюють відносини, не пов’язані зі здійсненням функцій пу­блічної влади у сфері реалізації приватних інтересів, за допомогою диспозитивного методу.

Принципи демократичної державності - це найбільш загальні вимоги, які випливають із сутності демократії, втілення яких визначає державу як демократичну.

Принципи застосування права - це основні вимоги, що пред’являються до правозастосовної діяльності та її результатів.

Принципи нормотворчості - це найбільш важливі вимоги, які висуваються до цієї діяльності та її результатів.

Принципи організації і діяльності державного апарату - це законодавчо визначені відправні засади і вимоги щодо його організа­ції і функціонування.

Принципи права - це найбільш загальні і стабільні вимоги, які сприяють утвердженню та захисту суспільних цінностей, визначають характер права і напрями його подальшого розвитку.

Принципи юридичної відповідальності - це засадничі вимоги, які визначають зміст, підстави, гарантії та процедури здійснення юридичної відповідальності.

Прогалини в законодавстві - це повна або часткова відсутність законодавчої регламентації певних суспільних відносин, що потребу­ють правового регулювання.

Процесуальне право - це підсистема права, норми якої встанов­люють послідовність дій, необхідних для реалізації передбачених матеріальним правом прав та обов’язків.

Публічне право - це підсистема права, яка складається з норм, які регулюють відносини, пов’язані зі здійсненням функцій публічної влади у сфері реалізації інтересів держави та місцевого самовряду­вання за допомогою імперативного методу правового регулювання.

Реалізація права - це зумовлена нормами права правомірна по­ведінка суб’єктів права.

Релігія - це світогляд та світовідчуття, а також відповідна пове­дінка і специфічні дії (культ), засновані на вірі в існування Бога (бо­гів), надприродне.

Республіка - це форма правління, за якої вищі органи державної влади обираються народом на певний строк.

Самоврядування - це форма соціального управління, спромож­ність певного соціального об’єднання самостійно приймати та ви­конувати рішення з питань власної діяльності на засадах організацій­ної, юридичної та фінансової автономії.

Санкція норми права - це елемент норми права, що встановлює невигідні наслідки на випадок порушення правила, визначеного в дис­позиції.

Система законодавства - це цілісна, внутрішньо узгоджена су­купність чинних нормативно-правових актів.

Система права - це інтегрована його принципами, зумовлена сполученням приватних і публічних інтересів сукупність правових норм, внутрішня організація якої характеризується їх єдністю, узго­дженістю, диференціацією і групуванням у відносно самостійні структурні утворення.

Систематизація законодавства - це діяльність із приведення нормативно-правових актів у впорядковану систему.

Склад правопорушення - це сукупність визначених законом об’єктивних і суб’єктивних проявів протиправного діяння, за вчинен­ня якого передбачена юридична відповідальність.

Соціальна держава - це держава, яка визнає людину найвищою цінністю і з метою забезпечення кожному гідного рівня життя та ін­ших соціальних прав здійснює перерозподіл суспільних благ відпо­відно до принципів соціальної справедливості, солідарності та субсидіарності.

Соціальні норми - це правила поведінки загального характеру, ефективна дія яких у суспільстві забезпечується засобами соціально­го впливу.

Спеціально дозволений тип правового регулювання - це тип правового регулювання, заснований на поєднанні загальної юридичної заборони зі спеціальним юридичним дозволянням у формі дозволу.

Співтовариство (співдружність) - це добровільне, договірне об’єднання держав, засноване на спільних політичних, економічних,

ідеологічних, культурних засадах та спрямоване на вирішення певних завдань у різних сферах суспільного життя.

Спосіб правового регулювання - це засіб регламентації пове­дінки осіб у суспільстві шляхом надання їм суб’єктивних прав та/або накладання на них юридичних обов’язків.

Спосіб тлумачення правових актів - це сукупність прийомів та засобів аналізу текстів правових актів з метою встановлення змісту викладених у них норм права чи індивідуальних приписів.

Спосіб формулювання норм права - це засіб нормотворчої техніки, який визначає порядок формулювання обставин, дій, явищ у тому чи іншому нормативно-правовому приписі.

Стадія застосування права - це сукупність процедурних дій, які здійснюються в процесі правозастосування й об’єднані певною про­міжною метою.

Стадія нормотворчості - це сукупність процедурних дій, які здійснюються в процесі нормотворчості й об’єднані певною проміж­ною метою.

Структура законодавства - це організація нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженості, диференціації та об’єднанні у структурні підрозділи.

Структура норми права - це внутрішня будова норми, поділ її на певні складові (елементи).

Суб’єкт правовідносин - це суб’єкт права, який вступив у правовідношення для реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Суб’єкт правопорушення - це деліктоздатна особа, яка вчинила правопорушення.

Суб’єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, які відображають психічне ставлення особи до власного протиправ­ного діяння та його шкідливих наслідків.

Суб’єктивне право - це гарантована нормами права міра мож­ливої поведінки особи.

Судова влада - це гілка державної влади, що має виключні повно­важення на здійснення правосуддя.

Судова практика - це рішення судів у конкретних справах, які містять правові зразки одноманітного та багаторазового застосування та тлумачення правових норм.

Судовий прецедент — це рішення суду в конкретній справі, що є обов’язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішен­ні в майбутньому всіх аналогічних справ.

Темпоральна (часова) колізія — це колізія в законодавстві, що виникає внаслідок прийняття в різний час із того самого питання кількох різних норм права.

Теорія держави і права - це фундаментальна юридична наука, що досліджує найбільш загальні закономірності й тенденції виник­нення, розвитку та функціонування держави і права, а також форму­лює вихідні для інших юридичних наук поняття.

Тип правового регулювання - це характеристика загальної спрямованості впливу права на суспільні відносини залежно від того, який із способів правового регулювання лежить у його основі - до­зволяння чи заборона.

Типологія держав — це класифікація держав на групи (типи) за характерними ознаками, найбільш значущими рисами та особливос­тями.

Тлумачення правового акта - це з’ясування змісту закріплених у ньому юридичних правил (норм права), а також у певних випадках роз’яснення змісту цих правил іншим зацікавленим особам.

Тоталітарний режим - це вид державного режиму, який харак­теризується повним державним контролем за суспільним життям, який охоплює як публічну, так і приватну сферу, масовими порушен­нями прав людини.

Унітарна держава - це вид державного устрою, що передбачає існування єдиної держави, територія якої поділяється на адміністра­тивно-територіальні одиниці.

Усунення колізій у законодавстві — це застосування юридичних засобів, які дозволяють ліквідувати розбіжності між нормами права, що існують у законодавстві.

Усунення прогалин у законодавстві - це застосування юридич­них засобів, які дозволяють ліквідувати відсутність законодавчої регламентації певних суспільних відносин, що потребують право­вого регулювання.

Фактичний склад - це сукупність юридичних фактів, необхідних для виникнення, зміни та припинення певних правовідносин.

Федеративна держава - це вид державного устрою, що перед­бачає існування союзної держави, до складу якої входять державні утворення (суб’єкти федерації).

Форми демократії - це основні зовнішні прояви демократичного характеру держави.

Форма держави — це система взятих в єдності способів органі­зації державної влади,

територіального устрою та порядок її здій­снення.

Форма правління — це елемент форми держави, який характери­зує способи формування вищих органів державної влади, співвідно­шення їх компетенції, принципи взаємовідносин та ступінь участі населення в їх формуванні.

Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує спосіб її територіального поділу, а також розподіл пов­новажень між центральними і місцевими органами влади.

Функції держави — це основні напрями її діяльності, які зумов­лені службовим призначенням держави щодо суспільства та реалізу­ються в правових формах через державний механізм.

Функції права — це основні напрями впливу права на суспільні відносини.

Функції теорії держави і права - це основні напрями її впливу на суспільство, юридичну науку та практику.

Ціль юридичної відповідальності — це бажаний соціальний ефект, очікуваний результат застосування юридичної відповідаль­ності.

Цінність права - це здатність права завдяки притаманним йому змістовним і формальним властивостям задовольняти суспільні по­треби у впорядкованості, безпеці, свободі, справедливості тощо.

Юридична відповідальність - це передбачені санкціями норм права несприятливі наслідки особистого, майнового або організацій­ного характеру, яких зазнає особа за скоєне правопорушення.

Юридична дія - це вид юридичного факту, який являє собою юридично значущий вчинок особи.

Юридична заборона - це спосіб правового регулювання, який передбачає покладення на особу юридичного обов’язку утриматися від певних дій.

Юридична конструкція — це засіб побудови правового матеріа­лу відповідно до певного виду або типу правових відносин.

Юридична подія - це вид юридичного факту, який являє собою юридично значущі життєві обставини, настання яких не залежить від волі людини.

Юридична презумпція - це засіб нормотворчої техніки, що за­кріплює припущення про існування або відсутність юридично зна­чимого факту.

Юридична фікція - це засіб нормотворчої техніки, за допомогою якого неіснуючі явища, процеси та обставини визнаються юридично існуючими, а також існуюче визнається юридично неіснуючим.

Юридичне дозволяння - це спосіб правового регулювання, який передбачає визнання за особою суб’єктивного права здійснити певні юридично значущі дії або утриматися від них, вільно обрати варіант власної поведінки.

Юридичне зобов'язування - це спосіб правового регулювання, який передбачає покладення на особу юридичного обов’язку викона­ти певні дії, регламентовані нормами права.

Юридичний акт - це вид юридичної дії, спрямованої на досяг­нення певного правового результату.

Юридичний вчинок - це вид юридичної дії, яка породжує юри­дичні наслідки незалежно від спрямованості волі на їх настання.

Юридичний обов'язок - це встановлена нормами права міра належної поведінки особи.

Юридичний факт - це життєва обставина, з якою норми права пов’язують настання певних правових наслідків (виникнення, зміну або припинення правових відносин).

Юридично значуща поведінка - це врегульована нормами та принципами права поведінка особи, що має певні юридичні наслідки.

Поиск по сайту: