АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Необхідність та сутність державного регулювання фондового ринку

Читайте также:
  1. Аналіз витрат і ефективності діяльності суб’єктів державного сектору.
  2. Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам
  3. Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів
  4. Бланкові, опитувальні, рисункові і проективні психодіагностичні методики. Сутність і частота народження. Поняття про об'єктивно-маніпуляційних методиках
  5. В Україні немає свого фільмофонду і державного кіномузею, низький рівень кіноосвіти. Зовсім зникла кінопреса (журнали “Новини кіноекрана”, “Вавилон”).
  6. В чому полягає сутність безпеки життєдіяльності людини?
  7. Валютне регулювання
  8. Видатки державного бюджету та їх призначення
  9. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування
  10. Види регулювання заробітної плати
  11. Види трудових відносин та їх правове регулювання
  12. Визначте сутність та види спілкування.

РЕГУЛЮВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ.

Національним банком України регулювання ототожнюється з нормативно-правовою діяльністю державних органів, а нагляд визначається як забезпечення виконання нормативно-правової бази:

- нагляд - форма діяльності державних органів щодо забезпечення законності. Складається з моніторингу, застосування та забезпечення діяльності установ, які знаходяться під наглядом, відповідно до існуючих пруденційних критеріїв.

- регулювання - процес створення та дотримання норм і правил діяльності фінансових установ.

- ефективність політики - міра досягнення проголошених цілей політики, яка показує наскільки результати наблизились до задекларованої мети[1].

Відсутність єдиного підходу у вітчизняній законодавчій базі до тлумачення термінів «регулювання» та «нагляд», що негативно впливає на їх практичне втілення на фінансовому ринку України:

1) Так, Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» поняття «регулювання» прирівняне за змістом до поняття «нагляд». Відповідно до нього – регулювання включає нагляд: „ державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам”;

2) Законом України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні ” визначено, що ” державне регулювання ринку цінних паперів - здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері”/

Ми приєднуємося до науковців, які розглядають нагляд як складову регулювання. Базуючись на концепції банківського регулювання, запропонованій вітчизняним науковцем О.Хаб’юком[2], пропонуємо під регулюванням фондового ринку розуміти формування та застосування державою заходів впливу на фондовий ринок для досягнення державних цілей (рис.3.1). З цих позицій регулювання ринку трактується як всеохоплюючий термін, що включає формування законодавчої бази та здійснення нагляду за її виконанням фондовим ринком.

Розглядаючи визначення банківського регулювання з організаційно-функціонального боку[3] (рис. 3.1.), його можна розділити на органи, які мають нормотворчі та ті, що мають виконавчі функції. З одного боку, парламент та уряд (й інші їм підлеглі установи) займаються формуванням законодавчої бази для ефективного впливу на діяльність фінансового ринку відповідно до державних цілей, а також контролем за його застосуванням та вдосконаленням. Ними формується конкретний орган (або декілька органів) виконавчої влади. З іншого боку, визначений орган нагляду за фондовим ринком займається контролем за діяльністю установ фінансового ринку (нагляд у вузькому розумінні слова), перевіряючи їх діяльність на відповідність до чинного законодавства та застосовує заходи впливу в разі порушень останнього. Проте існує потреба в постійній адаптації законодавства до змін на фінансовому ринку, що вимагає часткового передання парламентом нормотворчої функції органам нагляду та пояснює необхідність існування нагляду в широкому розумінні слова, яке охоплює повноваження органу нагляду щодо контролю фінансового ринку (моніторинг та застосування заходів впливу) в межах наданих законодавством та власну нормотворчу діяльність органу нагляду.

Рис.3.1. Сутність понять регулювання фондового ринку та нагляду

Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) визначає три основні завдання регулювання фондового ринку:

– захист інвесторів,

– забезпечення справедливого, ефективного та прозорого функціонування ринку

– зменшення системних ризиків.

В Україні законодавство визначає цілі та завдання органів регулювання фондового ринку, але часто це просто перелік завдань, які без відповідних повноважень так і залишаються деклараціями, не реалізуючись на практиці.[4] У Законі «Про Державне регулювання ринків цінних паперів в Україні» такий перелік складається із щонайменше 10 завдань. Закон «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» містить перелік із дев’яти цілей і завдань фінансового регулювання.

Виділяють дві основні моделі побудови організаційно-економічного механізму регулювання фінансового ринку:

- за секторальним (інституційним) принципом, коли регулювання здійснюється різними органами управління диференційовано по групах фінансових інститутів (наприклад, в Україні фінансовий ринок розподіляється на три сектори: сектор банківської діяльності, сектор цінних паперів та сектор небанківських установ регулюються відповідно трьома окремими відносно незалежними регуляторами. Кожен регулятор здійснює і встановлення норм, напрямків розвитку свого сектора ринку, і контроль за їх виконанням);

- за функціональним (цільовим) принципом, при якому функції встановлення норм, напрямків розвитку ринку, контролю, нагляду і захисту прав інвесторів здійснюються різними органами управління. Цей підхід характерний для провідних країн світу та відображає сучасні тенденції розвитку світового фінансового ринку. Більшість розвинутих фінансових ринків у таких країнах, як Австралія, Велика Британія, Німеччина, Нідерланди. Японія й ін., упродовж останніх 20 років поступово перейшли до цієї моделі.

У низці країн з фінансовими ринками, що розвиваються, в тому числі в Угорщині, Іспанії, Казахстані і Україні, здійснюються перехідні кроки до моделі функціонального регулювання фінансового ринку. Найбільших успіхів досяг Казахстан, ще в 2004 р., сформувавши ефективний мегарегулятор фінансового ринку - Агентство з регулювання і нагляду фінансового ринку і фінансових організацій.

В Україні державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

- щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;

- щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

- щодо інших ринків фінансових послуг - Державним комітетом з регулювання ринків фінансових послуг.

Функції регулювання фондового ринку (ринку цінних паперів) в Україні виконує Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Комісія була заснована у 1995 р. згідно з Указом Президента «Про Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку», який визначав ДКЦПФР як регуляторний орган на ринку цінних паперів. Перша фондова біржа – Українська фондова біржа – була створена у 1991 р., пізніше, у 1996р., виникла Перша фондова торговельна система (ПФТС), а потім, у 1997р., депозитарій цінних паперів, який знаходився у власності учасників і управлявся ними. [5]

Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні здійснюється з метою:

- реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

- одержання учасниками ринку інформації про умови випуску й обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

- забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

- захисту прав учасників ринку, гарантування прав власності на цінні папери, дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог законодавства;

- інтеграції України в європейський та світовий фондові ринки;

- запобігання монополізації, сприяння розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів,

- контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів. [6]

Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні має форми:

- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

- регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

- видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

- заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів;

- реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про емісію;

- контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав учасниками ринку цінних паперів;

- встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

- контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів, за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

- проведення інших заходів державного регулювання.

ДКЦПФР підпорядкована Президентові України, а також підзвітна Верховні раді України; також співпрацює з Адміністрацією Президента, Кабінетом міністрів, міністерствами та відомствами. Вона складається із центрального апарату і 26 регіональних підрозділів, які всі разом відповідають за регулювання ринку цінних паперів.

Отже, саме ДКЦПФР несе відповідальність за регулювання і нагляд за фондовим ринком України, який протягом історії сучасної України швидко зростав – ринок цінних паперів виріс із одного з найменших сегментів фінансового ринку (10% ВВП у 2003 р.) до 35% ВВП 2005 р. Однак фахівці зазначають, що ліквідність його залишається низькою, а більшість операцій здійснюється поза межами фондової біржі або будь-якої торгівельної системи. Це пояснюється концентрацією власності приватизованих компаній у руках десятка провідних фінансових груп або держави, залишаючи лише незначну кількість акцій наявною для торгів. Справді, хоча у країні існує більше 200 зареєстрованих на біржі компаній, але ринкова капіталізація десяти найбільших компаній складає приблизно 57% ринку, в результаті чого ринок є дуже фрагментованим, на ньому немає прозорих цін і не вистачає ліквідності. Справді, в Україні більшість бірж та торговельних систем практично не діють, бо на одну із торгівельних організацій – ПФТС, припадає 86% усіх обсягів торгів, а 13% – на Українську фондову біржу, відповідно лише 3% – на всі інші торгівельні організації. Решта бірж здійснюють поодинокі операції, що продовжує справляти негативний вплив на ціну і ліквідність. [7]

Основні обов’язки ДКЦПФР були вперше сформульовані в Законі «Про державне регулювання ринку цінних паперів» [8].1996 р. і включали такі основні завдання ДКЦПФР: визначення та забезпечення проведення єдиної урядової політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та похідних фінансових інструментів в Україні, а також сприяння адаптації українського ринку цінних паперів до міжнародних стандартів; регулювання та нагляд за випуском і обігом цінних паперів та похідних від них інструментів в Україні та забезпечення їхньої відповідності встановленим вимогам; захист прав інвесторів через запобігання порушенням законів та нормативних актів щодо цінних паперів та усунення таких порушень; сприяння розвиткові ринку цінних паперів; надання пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.

З того часу за допомогою Указів Президента та відповідних законів та нормативних актів, останнім з яких є Закон «Про цінні папери та фондовий ринок», було створено необхідну законодавчу базу. Згідно з законом «Про цінні папери та фондовий ринок» певні повноваження щодо регулювання ринку цінних паперів делегуються саморегулівним організаціям (СРО), включно з розробленням та затвердженням правил, стандартів офіційної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності, що є обов'язковими для виконання всіма членами саморегулівної організації.

СРО мають право на проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, включно з дотриманням вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки та поданням їй обов’язкового для розгляду клопотання про припинення (зупинення) дії ліцензії на провадження певного виду діяльності професійним учасником ринку. Однак, складається враження, що ДКЦПФР делегує значні повноваження без належного контролю зі свого боку, як наглядового органу, організації, за якою вона сама не здійснює належного нагляду і яка може використовувати свої повноваження незалежно від органу нагляду. Слід зазначити, що коли наглядові функції делегуються СРО, вона має підлягати нагляду з боку регулятора.

Серед названих завдань важливе місце займає контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів, захист прав інвесторів та державний моніторинг на ринку цінних паперів. Результати перевірок та аналізу звернень громадян, здійснених ДКЦПФР, засвідчують, що проблеми порушень прав акціонерів, як і попередні роки, залишаються в Україні актуальними, насамперед порушення прав: на рівне ставлення до всіх акціонерів; на участь в управлінні підприємством; на отримання інформації про діяльність акціонерного товариства; на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів, порушення прав під час додаткового випуску акцій[9].

ДКЦПФР у встановленому нею порядку видає ліцензії на такі види діяльності на ринку цінних паперів [10]:

1) брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи;

2) дилерська діяльність - укладення торговцем договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу;

3) андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента;

4) діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб;

5) діяльність з управління активами - професійна діяльність компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про правління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності;

6) діяльність з управління іпотечним покриттям - діяльність, що здійснюється за винагороду банком чи іншою фінансовою установою згідно з відповідним договором про управління іпотечним покриттям;

7) депозитарна діяльність депозитарію цінних паперів - діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів, обслуговування правочинів щодо цінних паперів на рахунках зберігачів цінних паперів, а також операцій емітента щодо випущених ними цінних паперів;

8) депозитарна діяльність зберігача цінних паперів - діяльність надання послуг щодо зберігання цінних паперів, обслуговування правочинів щодо цінних паперів на рахунках власників цінних паперів;

9) діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів - збір, фіксація, обробка, зберігання та надання даних щодо іменних цінних паперів, їх емітентів і власників;

10) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку - діяльність професійного учасника фондового ринку із створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попиту і пропозицій, проведення регулярних торгів фінансовими інструментами, централізованого укладання і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійснення клірингу, розрахунків, розв'язання спорів між членами організатора торгівлі;

11) розрахунково-клірингова діяльність - діяльність з визначення взаємних зобов'язань і розрахунків за договорами щодо цінних паперів.

Специфіка регулювання на ринку цінних паперів визначає структуру та модель ринку. М одель вітчизняного ринку цінних паперів включає ряд елементів, що характерні ринкам цінних паперів розвинених країн [11]:

1. Законодавче регулювання ринку цінних паперів. Практично в усіх розвинених країнах, найбільш важливі аспекти ринку цінних паперів регулюються законами. Як правило, закони приймаються на основі соціально-групової згоди інтересів, у процесі їх обслуговування й прийняття беруть участь представники різних соціальних груп. Законодавче регулювання є більш стабільним, так як процедура зміни та відміни законодавчих положень, звичайно, є більш важкою та повільною порівняно із процедурами відміни чи доповнення актів виконавчої влади.

2. Законодавче закріплення списку цінних паперів. Як правило, в законах створюються переліки цінних паперів, які визнаються правом даної конкретної країни у вигляді цінних паперів. Такий перелік може бути вичерпним або відкритим. У першому випадку цінними паперами вважаються лише ті документи, які прямо вказані в переліку; в іншому, крім вказаного прямо, також й інші аналогічні їм документи. В Україні існує вичерпний список цінних паперів.

3. Державне регулювання випуску цінних паперів й інформація про ці випуски. Законодавство України, як і законодавства інших країн, покладає на інституційних емітентів, які випускають акції та облігації у відкритий обіг, зобов’язання зареєструвати випуск цінних паперів та інформацію про випуск у певних державних органах. Державне регулювання випуску цінних паперів виконує функцію захисту інтересів інвесторів та інших учасників ринку.

4. Публікація емітентом річних звітів. Інституційні емітенти, акції яких знаходяться у відкритому обігу, в Україні зобов’язані публікувати річні звіти про результати своєї господарської діяльності та фінансового стану. Ця інформація доводиться до відома акціонерів, потенційних інвесторів для того, щоб вони мали змогу приймати рішення щодо покупки- продажу акцій.

5. Державне ліцензування посередницької діяльності. Посередницька діяльність на ринку цінних паперів практично в усіх країнах здійснюється на основі державних ліцензій.

6. Державний контроль на ринку цінних паперів. Контроль здійснюють спеціалісти, вповноважені на це органами виконавчої влади. Завданнями таких органів є: захист інтересів інвесторів і публічних інтересів; забезпечення цілісності ринкових взаємовідносин; забезпечення реалізації законодавчих актів, регулюючих ринок; ряд інших.

7. Біржовий та позабіржовий сегмент РЦП. Як правило ринки цінних паперів у розвинених країнах мають два сегменти: біржовий та позабіржовий.

Важливою та необхідною складовою регулювання ринку цінних паперів України має бути опрацювання міжнародного досвіду та налагодження активної взаємопраці, зокрема, встановлення механізму обміну інформацією з іноземними регуляторами ринку. Інструментом такого механізму є Меморандуми про взаєморозуміння, які укладаються ДКЦПФР. І певні позитивні зрушення у цьому напрямі в Україні є. Наприклад, протягом 2009 р. ДКЦПФР провела опрацювання Меморандумів про співробітництво з регуляторами ринків цінних паперів Бразилії, Казахстану, Російської Федерації, Литви, Єгипту, Хорватії, Румунії, Німеччини[12]. Ключову роль у цьому процесі відіграє Міжнародна організація Комісій з цінних паперів (IOSCO), членом якої ДКЦПФР є з 1996р.

 


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)