АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ТЕМА 3: Козацтво в історії України

Читайте также:
  1. II. Організація перевірок органами Держтехногенбезпеки України
  2. II. ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
  3. IІІ. Проведення перевірок суб’єктів господарювання та органів влади та інших підконтрольних об’єктів органами Держтехногенбезпеки України
  4. V. Запишіть 2 приклади вчинення замаху на злочини, передбачені статтями розділу ІІІ Особливої частини КК України (складіть фабули).
  5. VII. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
  6. Агальна характеристика конституційного права України.
  7. Адміністративні проступки за Кодексом України про адміністративні правопорушення
  8. Адміністративно-правовий статус громадян України та іноземців
  9. Адміністрації України М.Я.Азаров
  10. Адміністрація Президента України
  11. Акти Верховної Ради України
  12. Акти Президента України

(друга половина Х VІІ-ХVІІІ ст. )

Березневі статті — угода, укладена між представниками Війська Запорозького та Московської держави й оформлена статтями й жалуваними грамотами козацькому стану, гетьману та іншим суб'єктам суспільних відносин у березні (звідси походить їх назва) 1654 р. Угодою передбачалося збереження чинної в Гетьманаті системи влади, управління, судочинства, суспільних відносин і військово-політичного устрою. "Статті" І оформлювали відносини протекторату московського царя над Військом Запорозьким на договірних засадах.

Військо Запорозьке — самоназва державного утворення, що виникло під час Козацької революції середини XVII ст. (в історичній літературі на його позначення також вживаються назви Гетьманщина, Українська козацька держава) на теренах частини Правобережної України, Поділля, Лівобережжя й Наддніпрянщини.

"Вічний мир" — трактат, укладений 6 травня 1686 р. Річчю Посполитою і Московською державою, що мав антитурецьке спрямування. Крім затвердження низки воєнно-політичних акцій проти Туреччини, трактат обумовлював поділ українських територій між Польщею (Правобережна Україна) та Росією (Лівобережна Україна разом із Запорожжям). Не припинивши змагань право - та лівобережних гетьманів за територіальну цілісність Української козацької держави, договір закріпив розмежування більшості етнічних українських земель між Польщею та Росією аж до кінця XVIII ст.

Гадяцький трактат — угода, укладена 6 вересня 1658 р. гетьманом І. Виговським з польським королем, згідно з якою Українська козацька держава входила до складу Речі Посполитої як рівноправний автномний складник. Положеннями угоди передбачалося збереження дореволюційного становища української шляхти поряд із козацькими станово-адміністративними свободами.

Гетьман — титул найвищого урядника в Українській козацькій державі (Війську Запорозькому), що поєднував функції найвищої військової, адміністративної та судової влади. Протягом XVII ст. владні повноваження гетьмана змінювалися згідно з характерними особливостями державного устрою 1 Польщі або Росії, до складу яких входили право - та лівобережний гетьманати.

Зборівський трактат — договір, укладений 8 серпня 1649 р. між представниками Війська Запорозького й польським королем після Зборівської битви, згідно з яким встановлювалася територіально-адміністративна юрисдикція козацького стану в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, визначався 40-тисячний реєстр козацького війська. Фактично основними положеннями трактату було започатковано існування Української козацької держави.

Карловицький конгрес — договірний процес, що увінчав підписання серії договорів між Туреччиною й європейськими державами антитурецької коаліції протягом KWH- —1699 рр. Зокрема, згідно з польсько-турецькою угодою до Польщі відійшла вся Правобережна Україна, втрачена протягом попередніх польсько-турецьких війн кінця XVII ст.

"Руїна" — період в історії Української козацької держави другої половини XVII ст., що характеризується поєднанням громадянської війни, викликаної внутрішніми суспільно-політичними суперечностями, з серією зовнішніх втручань найближчих сусідів України, зацікавлених у відторгненні її територій.

Генеральна старшина — збірна назва найвищих (генеральних) урядників у гетьманаті (Війську Запорозькому). Уряди старшини відповідали військовим посадам козацького війська, що сформували протягом кінця XVI — середини XVII ст. До них належали генеральний обозний (керівник служби постачання й артилерії), генеральний писар (керував діяльністю Генеральної військової канцелярії, фактично зосереджуючи у своїх руках управління цивільною сферою й зовнішньою політикою гетьманату), генеральний осавул (відав веденням козацьких реєстрів, забезпеченням політичної безпеки, плануванням бойових дій), генеральний суддя (організовував роботу Генерального суду, здійснював загальний нагляд за функціонуванням судової системи), генеральні бунчужний та хорунжий (не маючи усталеного кола обов'язків, виконували різноманітні доручення гетьманів військово-адміністративного й дипломатичного характеру, виступали гетьманськими намісниками). З утворенням у ході Хмельниччини гетьманату генеральна старшина перетворюється на управлінську й військово-адміністративну верхівку держави, її політичну еліту. Генеральні урядники утворювали при гетьманові спеціальну раду, без схвалення якої не приймали жодного важливого рішення. Рада генеральної старшини спільно з гетьманом виробляла зовнішньополітичний курс Гетьманщини, приймала іноземні посольства, розробляла плани воєнних кампаній, готувала генеральні козацькі ради. Первісно виборні, посади генеральних старшин з часом почали заміщуватися за волею гетьмана, а їх здобуття ставало предметом політичної боротьби в середовищі козацької верхівки.

Генеральна військова канцелярія — вища управлінська та військово-адміністративна установа Гетьманщини. Створена в 1649 p., постійно перебувала в гетьманських столицях — Чигирині, Гадячі, Батурині й Глухові. Координацією роботи канцелярії відав генеральний писар, а безпосереднє керівництво здійснював реєнт, якому підпорядковувалися штати канцеляристів, що спеціалізувалися у різних сферах державного управління, судочинства та зовнішньої політики й відповідній документації, а також технічного персоналу (писарів, копіїстів, протоколістів, перекладачів, кур'єрів).

Київська (Києво-Могилянська) академія — перший вищий навчальний заклад на території України. Утворений у вересні 1632 р. в результаті злиття Лаврської школи, заснованої київським митрополитом Петром (Могилою) (звідси й назва "Могилянська") в 1631 р., та Київською братською школою. Первісно мав статус колегіуму, а після царських указів 1694 та 1701 р. — академії. Програма навчальних курсів складалася з "семи вільних мистецтв" (базових дисциплін західноєвропейських університетів): граматики, поетики, риторики, арифметики, геометрії, астрономії та музики, до яких згодом долучилися філософія й теологія. Поєднання у викладанні церковнослов'янської, української і латинської мов підносило освітню модель вищої школи на якісно новий рівень, паритетний європейському. Викладачами академії в різні періоди її діяльності були видатні представники вітчизняної науки й культури — Ф. Прокопович, І. Гізель, С. Яворський, С. Тодорський, І. Фаль-ковський та ін. Протягом середини XVII — XVIII ст. академія відігравала роль центру православної культури в Україні, продукування світських і духовних кадрів для багатьох слов'янських країн. Роль академії поступово занепадає наприкінці XVIII ст., обмежуючись переважно рамками духовної освіти.

Малоросійські колегії — органи виконавчо-розпорядчої влади Російської держави в Лівобережній Гетьманщині XVIII ст. Перша Малоросійська колегія була заснована в 1722 р. з числа призначених царськими указами цивільних і військових урядовців з метою контролю діяльності українських центральних і місцевих установ і впорядкування їх роботи відповідно до інтересів російської політики. Існувала до 1727 р. Другу Малоросійську колегію засновано після скасування інституту гетьмана в 1764 р. її діяльність поширювалася на всі сфери державного управління Гетьманщини; сприяла процесу остаточної ліквідації українських автономій (політичної, адміністративної, військової та ін.). Ліквідована 1786 р. в ході реорганізації українських адміністративних установ.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)