ТЕМА 6: Україна в умовах становлення комуністичного режиму

Автокефальна церква — (у православ'ї) адміністративно самостійна, самоуправна церква, незалежна від інших церков у вирішенні організаційних питань, яка діє впевній країні, має власну ієрархію, дбає про задоволення духовних потреб свого народу, його релігійну освіту та культуру, зберігає національні особливості церкви, з особливою повагою шанує святих, що вийшли з її народу. Створена в УСРР 1921 р. "Саморозпустилася" під тиском сталінських репресивних органів у 1930 р. Відновлена з проголошенням суверенітету України.

Авторитаризм — антидемократична та антиправова концепція і практика здійснення влади; політичний режим, якому притаманні зосередження в руках однієї людини або невеликої групи осіб необмеженої влади, повна відсутність або абсолютна фіктивність представницьких інститутів та системи поділу влади.

Асиміляція — добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, звичаїв, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу (етносу); засіб для досягнення етнічної однорідності.

Воєнний комунізм — система соціально-економічних та політичних заходів, яка характеризувалася спробами більшовиків у період від захоплення влади у1917р.ідо весни 1921 р. здійснити негайну побудову комунізму, запровадити відповідно до їхніх програмних установок комуністичну систему господарювання, що виключала приватну власність і товарно-грошові відносини, передбачала примусову й обов'язкову працю, вилучення у селян методом розкладки продовольства, націоналізацію та одержавлення промисловості, суворий централізм в управлінні економікою, розподіл державою матеріальних благ і організацію нею прямого продуктообміну між містом і селом. Оскільки курс більшовиків на негайну побудову комунізму зазнав краху, то їх трирічна політика, що передувала непу, з виправдально-пропагандистською метою була названа В. Леніним воєнним комунізмом. Цей термін пояснювався як система тимчасових і надзвичайних заходів, викликаних громадянською війною та воєнною інтервенцією, що, насправді не відповідало дійсності.

Державна мова — мова, що обслуговує поліетнічне суспільство в усіх сферах його життєдіяльності, в його офіційному спілкуванні (письмовому й усному), в діяльності законодавчої, виконавчої й судової влади, в освіті, науці, культурі, засобах масової інформації. Захищається державою. В Україні державною мовою є українська, її всебічний розвиток забезпечується державою. Це зафіксовано в Конституції України (ст. 10).

Дискримінація — часткове чи повне, тимчасове чи постійне обмеження або позбавлення конституційних прав певної категорії громадян за расовою чи національною належністю, політичними і релігійними переконаннями, статтю тощо.

Диктатура — термін, який вживається для характеристики необмеженої влади, свавільного диктату однієї особи або якоїсь групи, що, спираючись на насильство, нехтуючи правами людей, довільно встановлюючи і змінюючи закони, домагається поставленої мети за будь-яку ціну.

Інкорпорація — включення однієї території до складу іншої або об'єднання в єдине ціле двох або більше автономних компонентів.

Конфесія — церква чи релігійна організація, яка має своє віровчення, культову практику та організаційну структуру.

Національний район — адміністративно-територіальна одиниця, що створюється в місцях компактного проживання національних груп, які мешкають за межами своїх національно-державних утворень і становлять більшість населення цієї місцевості. В УСРР у 1920-х pp. було створено 13 національних районів.

Нова економічна політика — вимушене і тимчасове повернення більшовиків після провалу політики воєнного комунізму від управління економікою вольовими методами до її регулювання через хоч і обмежені, але ринкові відносини, при збереженні "командних висот" в економіці у руках держави.

Парцела — невелика ділянка власної або орендованої землі, на якій ведеться дрібне (парцелярне) селянське господарство.

Пацифікація — "умиротворення", на шлях якого в найжорстокіших формах стала офіційна польська влада в 1930-х pp. XX ст. у придушенні опору українства (на західноукраїнських землях) проти соціального і національного гноблення.

Тоталітарна держава — держава, в якій унаслідок історичних умов склалася така система політичного та соціального устрою життя суспільства, за якої неконтрольована народом влада бюрократичної еліти отримала можливість руйнації або прямої заборони інститутів представницької демократії чи просто здійснює військово-поліцейський терор.

Суверенітет — політична незалежність держави, що полягає в її праві самостійно вирішувати свої внутрішні й зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держави. Суверенітет є необхідною політичною та юридичною ознакою держави. Положення про суверенну державу зафіксоване в ст. 1 та 2 нині чинної Конституції України.

Українізація — форма коренізації (зміцнення) радянської влади в УСРР, яка передбачала передусім освоєння та поширення на державному рівні, в культурно-освітніх та наукових закладах української мови, підготовку необхідних спеціалістів та кадрів із представників корінної національності, перебудову культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму. Українізація здійснювалася більшовиками в 1920—1930-ті pp. і об'єктивно сприяла розвитку національної свідомості та національної культури, що в умовах фактично унітарної держави — СРСР — сприймалося сталінським керівництвом як прояви сепаратизму. Тому, досягши своєї мети, Й. Сталін, застосовуючи політичні та репресивні методи, припинив у 1930-х pp. політику українізації в УСРР.

Унітарна держава — форма державного устрою, за якої адміністративно-територіальні одиниці, розташовані на території певної держави (області, райони), не мають державного суверенітету, політичної самостійності. Такою державою по суті, хоча за формою федерацією, був Радянський Союз. Україна є унітарною державою, що зафіксовано у ст. 2 Конституції України.

Федерація — форма державного устрою, союзна держава, яка складається з кількох державних утворень (штатів, земель, у СРСР — республік), які мають спільну територію, спільний уряд, спільні збройні сили, грошову та податкову систему, спільну конституцію (при збереженні конституцій членів федерації), спільне законодавство, суд, об'єдналися для розв'язання спільних для всіх членів федерації завдань. При цьому кожен із членів федерації володіє державним суверенітетом. СРСР був за формою федерацією, хоча фактично становив унітарну державу. Радянські республіки в його складі не мали реального політичного суверенітету. Він лише проголошувався на конституційному рівні.

Поиск по сайту: