види облігацій, які може розміщувати емітент

– відсоткові; – цільові; – дисконтні;

3. відповідно до терміну погашення:

– з фіксованим строком погашення;

– облігації з достроковим погашенням;

4. за видом погашення облігацій:

– погашення грошима;

– погашення майном;

5. відповідно до номінальної вартості облігації:

– номінальна вартість, визначена в національній валюті;

– номінальна вартість, визначена в іноземній валюті;

6. відповідно до власника облігацій:

– облігації іменні; – облігації на пред’явника;

7. відповідно до емітента:

– облігації підприємств;

– облігації місцевих позик (внутрішніх та зовнішніх місцевих позик);

– державні облігації України (внутрішніх та зовнішніх державних позик, цільові

облігації внутрішніх державних позик України).

69. Облігації мають номінальну ціну і ринкову ціну. Номінальна вартість облігації надрукована на лицьовій стороні самого цінного паперу і позначає суму, яка береться в борг і підлягає поверненню після закінчення терміну обігу. Як правило, облігації випускаються з високою номінальною вартістю і розраховані на багатих інвесторів.

Цим вони також відрізняються від акцій, вартість яких розрахована на придбання широким колом осіб, при цьому якщо для акцій номінальна вартість - величина досить умовна (оскільки акції продаються і купуються за ціною, ніяк не пов'язаної з номіналом), то для облігацій номінальна вартість є дуже важливим параметром. Це пов'язано з тим, що за спочатку зафіксованої величиною номіналу облігації будуть погашатися після закінчення терміну їх обігу.

З моменту емісії і до погашення облігації продаються і купуються за встановленими на ринку цінами. Ринкова ціна в момент емісії може бути нижче номіналу, рівним йому чи бути вище. З моменту емісії ринкова ціна облігацій визначається виходячи з ситуації, що склалася на ринку, а також двох головних елементів:

1) перспективи отримати при погашенні номінальну вартість (чим ближче термін погашення, тим вище ринкова ціна облігації);

2) права на регулярний фіксований дохід (чим вище процентний дохід, тим вище ринкова ціна).

Визначення ринкової ціни облігації залежить насамперед від форми доходу, який вона приносить своєму власникові. У зв'язку з цим розрізняють:

1) облігації з нульовим купоном, чи дисконтні, за якими інвестор доход отримує у формі дисконту. Ціноутворення бескупонной облігації полягає у визначенні величини елементарного потоку платежів, за відомими значеннями номінальної вартості, безризикової процентної ставки (або очікуваної прибутковості) і періоду інвестування.

2) облігації з постійним купонним доходом. Купонна ставка по таких облігаціях зафіксована і є незмінною на всьому протязі терміну її звернення.

70. Облігації належать до класу боргових цінних паперів, які є зобов’язаннями емітента, розміщеними на фондовому ринку для запозичення грошей на певних умовах. Облігації різняться за умовами емісії, характером і термінами обігу, способами забезпечення, виплати доходу та погашення.

Залежно від цих характеристик виділяють облігації з нульовим купоном, облігації з фіксованою чи змінною купонною ставкою, безвідкличні та відкличні облігації. Відповідно до виду облігації модифікується й базова модель, за якою проводиться розрахунок внутрішньої вартості та норми прибутку.

Для облігацій з нульовим купоном, коли умовами емісії виплата процентів не передбачена, дохід інвестора формується як різниця між номіналом та емісійним курсом облігації, встановленим на дисконтній основі (тобто нижче за номінал). Отже, облігації з нульовим купоном належать до дисконтних цінних паперів і генерують грошовий потік лише один раз. Інвестор отримує дохід в момент погашення, а формула набирає вигляду:

де N — номінальна сума облігації, яка виплачується під час погашення; n — тривалість періоду до погашення облігації (роки).

За облігаціями з фіксованою купонною ставкою очікуваний дохід інвестора складається з двох частин:

1. рівномірних за періодами надходжень відсоткових виплат, обіцяних емітентом;

2. імовірних капітальних приростів (збитків) у результаті зміни ринкової ціни облігації.

Базова модель в такому разі має вигляд:

де k — купонна ставка облігації.

Для облігацій з плаваючою купонною ставкою згідно з умовами емісії рівень купонної ставки не фіксується, і вона змінюється залежно від рівня інфляції чи ставки відсотка за кредитами. Внутрішня вартість таких облігацій обчислюється за формулою:

де CFi — грошові потоки, згенеровані облігацією в i-му періоді.

Відкличними називають облігації, умовами випуску яких передбачено право емітента погасити їх до закінчення періоду обігу. В разі визначення дохідності відкличних облігацій до уваги береться не номінал, а викупна ціна (ціна дострокового відкликання), тобто ціна, за якою емітент проводить викуп облігації до настання строку погашення.

За умови дострокового відкликання (чи продажу) дохідність облігації за період зберігання обчислюється за формулою:

де n — кількість періодів, протягом яких облігація була в обігу; Р — викупна ціна або поточна ринкова ціна, за якою облігацію можна продати; d — дохідність цінного папера до моменту відкликання або за період зберігання (невідома величина рівняння).

Загальний дохід від облігації складається з наступних елементів:

1) періодично виплачуваних відсотків;

2) зміни вартості облігації за відповідний період;

3) доходу від реінвестицій отриманих відсотків.

Облігація приносить своєму власникові фіксований дохід у вигляді відсотків. Зазвичай відсотки виплачуються 1-2 рази на рік. При цьому, чим частіше виробляються процентні виплати, тим більший дохід приносить облігація, адже відсотки можуть бути реінвестовані. Розмір купонного доходу за облігаціями залежить насамперед від надійності облігації, тобто від того, хто є емітентом. Чим стійкіше компанія і надійніше облігація, тим нижче пропонований відсоток.

Крім того, існує залежність між процентним доходом і терміном обігу (чим більше термін обігу, тим вище повинен бути відсоток), при цьому чим більше термін обігу облігації, тим істотніше дохід від реінвестицій.

Однак більш істотною складовою доходу від володіння облігацією є дохід від зміни вартості облігації. При цьому для власників облігацій з нульовим купоном - це єдине джерело доходу. Дохід по них утворюється як різниця між номінальною ціною та ринковою ціною.

У залежності від одержуваного інвестором доходу розрізняють:

1) поточну дохідність облігації;

2) дохідність до погашення облігації.

71. Державні облігації – цінні папери, яких випускають від імені держави в цілому, або від імені певної державної установи. Зокрема, облігації від імені держави в цілому випускають Центральний Банк, Міністерство фінансів, або інші аналогічні органи державної виконавчої влади. Облігації від імені держави в цілому випускають з метою додаткового фінансування найважливіших державних програм, які фінансуються з бюджету країни.

Усі державні облігації поділяють на ринкові та неринкові, тобто облігації, які можна вільно продавати на біржі і заборонено продавати на ринку.

Ринкові державні облігації іноді поділяють на три типи:

казначейські векселі,

казначейські ноти

казначейські облігації.

Казначейські векселі – це короткотермінові (до 1 року) державні облігації на пред'явника здебільшого дисконтні (їх продають за ціною меншою за номінальну, а гасять за номінальною ціною, тому різниця між ціною продажу та погашення і є купонною винагородою інвестору ).

Казначейські ноти – це середньотермінові (1 – 10 років) державні облігації, дохід за якими акумулюється (нагромаджується) за правилом складних відсотків і виплачується під час погашення.

Казначейські облігації – це довготермінові (10 – 30 років) державні облігації з високою номінальною вартістю. Такі облігації емітент може відкликати за два – три роки до моменту погашення.

Неринкові державні облігації – це ощадні та пенсійні облігації, які продають відповідні фінансові установи і мають найрізноманітнішу номінальну вартість, термін «життя» та умови погашення. Якщо ці цінні папери викуповує держава, то їхній власник отримує необхідні кошти, зокрема для пенсійного забезпечення.

Облігації органів державної влади випускають з метою нагромадження коштів, які у вигляді кредитів використовують для розвитку виробництва товарів і послуг тієї сфери, за функціонування якої відповідає цей державний орган. Сюди належать міністерства та інші подібні до них державні органи, які фінансують житлове будівництво, сільське господарство, сферу малого бізнесу, розвиток місцевої мікроекономіки, транспорт тощо.

72. Облігація - цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Місцеві позики є важливою складовою фінансів регіонального самоврядування. Вони дозволяють мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів. Децентралізований державний кредит і місцеві позики в перспективі можуть стати в Україні важливим фінансовим інструментом розвитку народного господарства.

Емітент облігацій місцевих позик зобов'язаний оголосити всю необхідну інформацію про свій економічний і фінансовий стан. На основі цієї інформації потенційні інвестори будуть приймати рішення стосовно ризику придбання цих облігацій.

Облігація місцевої позики містить такі реквізити: найменування цінного паперу, найменування емітента, місце знаходження емітента, номінальна вартість облігації, строк погашення, розмір відсотків, дата й номер свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій, серія та номер облігації, підпис голови Ради. Право власності на облігації посвідчується сертифікатом. Як правило, випуск місцевих облігацій вважається таким, що відбувся, якщо в період розміщення було реалізовано не менше 50% від їх кількості, передбаченої до випуску.

Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.

Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик, як і облігацій підприємств здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

Ефективність використання місцевих позик багато в чому визначається суб'єктивним фактором — рівнем кваліфікації спеціалістів, які на місцях організовують розміщення облігацій.

73. Корпоративна облігація – це борговий цінний папір, випущений суб’єктом господарювання для залучення грошових коштів з фінансового ринку на розвиток власного бізнесу, який свідчить про зобов’язання емітента перед власником облігації виконати всі положення умов випуску даного цінного паперу. Такі умови, викладені у проспекті емісії – документі, який подається емітентом на реєстрацію в держаний орган, що здійснює регулювання ринку цінних паперів, є уніфікованими для всіх потенційних покупців облігацій цього випуску.

Проспект емісії може складати з себе досить складне сплетіння визначень, що формують риси боргового інструменту, але його ключові положення є відносно простими:

• емітент зобов’язується по закінченню терміну обігу (або життя) облігації повернути її власнику номінальну вартість такого цінного паперу;

• крім того, емітент зобов’язується виплачувати держателю відсотки з певною періодичністю (скажімо, щокварталу чи один раз на півроку) протягом всього терміну обігу облігації або виплатити цю суму відсотків гуртом в останній день обігу одночасно з поверненням власнику номінальної вартості облігації.

Недотримання емітентом вищевказаних зобов’язань свідчить про його нездатність обслуговувати власні борги (в термінах ринку говорять, що компанія оголосила дефолт) і для держателів таких облігацій стягнення коштів з боржника здійснюється за допомогою судового рішення про банкрутство емітента. Власники облігацій, як кредитори, мають першочергове право у порівнянні з акціонерами на задоволення їх вимог до майна збанкрутілої компанії. Їх права також можуть бути задовільнені раніше прав інших кредиторів, якщо облігації мали певне забезпечення.

За ознакою забезпечення корпоративні боргові цінні папери поділяються на наступні три типи:

1) забезпечені облігації, емітенти яких надають в заставу власну нерухомість, пакети акцій дочірніх підприємств або виробниче обладнання в обмін на більш низьку відсоткову ставку по облігаціям, ніж у випадку, коли такий випуск не мав би забезпечення;

2) незабезпечені облігації – випускаються емітентами з настільки високим кредитним рейтингом, що він дозволяє їм продавати інвесторам облігації з відносно низькими відсотковими ставками без залучення додаткового забезпечення; крім того, незабезпечені облігації випускаються також компаніями, які раніше випустили облігації із забезпеченням, але боргові цінні папери таких компаній продаються з більш високими процентними ставками;

3) гарантовані облігації – випускаються компаніями, виконання боргових зобов’язань яких гарантується іншою компанією або групою компаній.

Втім, важливо розуміти, що ні забезпечення, ні високий правовий статус прав на майно емітента стовідсотково не вберігають держателів облігацій від фінансових втрат у випадку, коли здатність емітента до створення грошового потоку достатнього для виплати боргу є серйозно підірваною. Тому, ii найкращим забезпеченням виплати боргу за облігаціями є висока кредитоспроможність емітента, який здатний за рахунок прибутку повернути борг вчасно і в повному обсязі.

Облігації можуть випускатися компаніями як на внутрішньому фінансовому ринку (в валюті своєї країни), так і на зовнішньому (на ринку єврооблігацій).

74. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 р. визначає вексель як цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

За формою та способом використання векселі поділяють на прості і переказні.

Простий вексель означає зобов’язання однієї особи виплатити зазначену суму коштів іншій особі за поставлені товари чи надані послуги.

Переказний вексель є наказом позичальнику виплатити певну суму коштів пред’явнику векселя.

Залежно від характеру угод, що спричинили появу векселя:

Комерційний вексель з’являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі-продажу цінностей, виконаних робіт, наданих послуг. Звідси походять синоніми комерційного векселя: товарний, торговий.

Фінансовий вексель виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики. Векселі, в основу яких покладено реальні фінансові угоди і котрі виписані (акцептовані) авторитетними особами, передусім банками, мають досить широку сферу обігу.

В обігу, однак, можуть з’являтись і фіктивні, безгрошові векселі, до яких належать так звані дружні, бронзові, підроблені векселі.

Підроблений вексель — це вексель, в якому міститься підроблений підпис векселедателя або акцептанта, фальсифіковано вексельну суму чи строк погашення. Підробка здійснюється з метою отримання коштів у банку під даний вексель.

Дружній (приятельський) вексель також не передбачає реальної кредитної операції. Він акцептується з метою надання допомоги в отриманні кредиту під вексель неплатоспроможній особі. Як правило, обидва суб’єкти угоди акцептують векселі один на одного для того, щоб згодом отримати під них кредит у банку. Такі векселі, коли кілька суб’єктів виступають то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем) називають зустрічними. Однак зустрічні векселі не завжди є фіктивними (дружніми чи бронзовими), оскільки вони можуть з’являтись і в результаті реальних торгових відносин між контрагентами.

Бронзовий (дутий, вигаданий) вексель виписується на ім’я неіснуючої або заздалегідь неплатоспроможної особи. Метою подібної операції є отримання кредиту чи збільшення заборгованості неплатоспроможної особи для того, щоб майно банкрута залишилось у близьких йому осіб, замість того, щоб перейти у власність реальних кредиторів.

Економічна сутність векселя полягає в такому:

1. Вексель — це свідоцтво боргу. Право власності на вексель зумовлює право на зобов’язання, покладені в основу векселя, а вексель є символом цих зобов’язань під час надання, обігу та виконання останніх. Реалізація прав, що випливають з векселя, можлива лише по його пред’явленні, а у разі втрати векселя вимоги до боржника реалізують через складну судову процедуру.

2. Вексель — це грошове зобов’язання. Предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші.

3. Вексель є абстрактним борговим зобов’язанням, тобто незалежним від причин виникнення боргу, відносин між суб’єктами вексельної операції, часу і місця здійснення угоди. В тексті векселя відсутні будь-які положення, які б пов’язували оплату векселя з виконанням умов товарної угоди. Відповідальність за векселем не залежить від матеріальної основи, тобто безпосередніх боргових зобов’язань, що спричинили появу векселя.

4. Вексель — це безспірне боргове зобов’язання. Особа, що є платником за векселем, жодним чином не може ухилитись від сплати боргу чи продовжити термін використання кредиту.

5. Вексель — це безумовне боргове зобов’язання. Платіж вексельної суми має бути здійснений незалежно від причин виставлення векселя, навіть якщо в тексті векселя міститиметься згадка про котрийсь із документів, що лежав в основі появи векселя.

6. Вексель є письмовим документом, виписаним строго за встановленою формою і не може існувати поза письмовою формою. Тобто, ні усна заява боржника при свідках про визнання боргу, ні аналогічне визнання, записане на магнітних носіях інформації, не має сили векселя.

75. Казначейські зобов'язання - це різновид цінних паперів на пред'явника, які розмішуються на добровільних засадах, посвідчують внесення їх тримачами грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу протягом всього терміну володіння цими цінними паперами.

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

а) короткострокові - до 1 року;

б) середньострокові - від 1 до 5 років;

в) довгострокові - від 5 до 25 років.

Короткострокові й середньострокові казначейські зобов'язання випускаються Міністерством фінансів України, довгострокові - Кабінетом Міністрів України.

Короткострокові казначейські зобов'язання випускаються Міністерством фінансів строком на 3, 6 і 12 місяців на пред'явника. Ці зобов'язання не мають купонів і погашаються шляхом к викупу, включаючи сплату нарахованих по них процентів.

Середньострокові казначейські зобов'язання випускаються Міністерством фінансів на строк від 1 до 5 років і не мають купонів. Порядок визначення продажної вартості середньострокових казначейських зобов'язань визначається Міністерством фінансів виходячи з часу їх придбання. Погашення середньострокових казначейських зобов'язань здійснюється щороку на підставі тиражів, що провадяться Міністерством фінансів України.

Доходи тримачам середньострокових казначейських зобов'язань сплачуються шляхом нарахування процентів до номіналу без щорічних виплат при їх викупі залежно від строку, що минув від випуску зобов'язань до його погашення.

Довгострокові казначейські зобов'язання випускаються державою на строк від 5 до 25 років на пред'явника. Випуск довгострокових казначейських зобов'язань здійснюється у тому ж порядку, що і випуск середньострокових казначейських зобов'язань.

Дохід за казначейськими зобов'язаннями починають сплачувати у наступному році після року придбання.

Виплата доходу за казначейськими зобов'язаннями здійснюється щороку по купонах або при погашенні зобов'язань шляхом нарахування процентів до номіналу без щорічних виплат.

По казначейських зобов'язаннях, які вийшли в тираж погашення, сплачується їх номінальна вартість, аналогічно оплачуються непогашені купони минулих років, включаючи купони того року, в якому зобов'язання підлягає викупу. Якщо тримач казначейського зобов'язання, що вийшло у тираж погашення, не пред'явив його до сплати, він зберігає право на одержання доходу по купонах до закінчення терміну дії. Але після закінчення цього терміну казначейські зобов'язання втрачають силу і оплаті не підлягають.

Облік операцій Державного казначейства. Постановою Кабінету Міністрів України № 689 від 27 червня 1996 р. "Про затвердження Порядку використання векселів Державного казначейства" запроваджено випуск векселів Державного казначейства (далі - казначейські векселі) номіналами 500 млн. і 1 млрд. карбованців (5 І 10 тис. гривень) для використання векселетримачами з метою:

- погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів. Розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами;

- продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

- застави по забезпеченню зобов'язань перед резидентами відповідно до законодавства про заставу;

- зарахування у сплату податків до Державного бюджету України за бажанням векселетримача.

На підприємства, які одержують дотації з бюджету, операції з продажу і застави казначейських векселів не поширюються.

Казначейські векселі, не пред'явлені до погашення в установлений термін, втрачають силу і оплаті не підлягають.

Векселедавцем і платником по казначейських векселях виступає Головне управління Державного казначейства України. Проценти на вексельну суму не нараховуються.

76. Приватизаційні папери являють собою різновид державних цінних паперів, які випускають у країнах, що здійснюють перехід від централізовано-планового управління економікою до державно-ринкового (змішаного). В Україні згадані цінні папери є тільки іменними. Вони свідчать про право власника приватизаційного папера на безкоштовне отримання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду.

Під приватизацією державного майна слід розуміти відчу­ження майна, що перебуває в загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб. Для забезпечення повноправної участі громадян України в при­ватизації законодавством передбачено випуск особливого виду державних цінних паперів -• приватизаційних паперів, які за­свідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державно­го житлового фонду та земельного фонду.

Приватизаційні цінні папери - особливий вид державних цінних паперів України, що свідчать про право власника на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини майна державних підприємств, державних житлового і земельного фондів. Емітент - Національний банк України. Використовуються для обміну на документи, що свідчать про право власності на придбані об'єкти приватизації. За законодавством України до них належать: приватизаційний майновий сертифікат, житловий чек, земельна бона.

Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі громадяни України, які постійно проживали або пе­реїхали на постійне проживання в Україну до 1 січня 1992 р.

Обіг приватизаційних паперів має низку специфічних рис:

>• а) приватизаційні папери вільному обігу не підлягають;

>• б) їх продаж або відчуження іншим способом є недійсним;

>• в) за приватизаційними паперами дивіденди або відсотки не нараховуються і не сплачуються;

>• г) зазначені папери не можуть використовуватися як засіб розрахунку або як застава для забезпечення платежів та кредитів;

>• д) приватизаційні папери, придбані з порушенням законо­давчих вимог, вважаються недійсними.

77. Похідні цінні папери — це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж їх протягом терміну, визначеного договором (контрактом).

Підприємство, якщо це не суперечить його статуту, має можливість мобілізувати додатковий капітал через випуск цінних паперів другого порядку, тобто випуск цінних паперів на вже чинні цінні папери підприємства.

Похідні цінні папери — це інструмент зниження фінансового ризику інвесторів, учасників фондового ринку.

Функції похідних цінних паперів випливають з особливостей обертання основних цінних паперів.

Функції похідних цінних паперів:

1) посвідчення прав, що випливають з володіння основними цінними паперами (сертифікати, акції, облігації);

2) надання додаткових пільг власникам основних цінних паперів. Цю функцію здійснюють опціони, варранти, ф'ючер-си, які дають можливість придбати або відмовитися від придбання основних цінних паперів;

8) забезпечення функціонування основних цінних паперів;

4) прогнозування динаміки курсів і страхування власників основних цінних паперів від пониження курсів. Цю функцію виконують ф'ючерси та опціони;

5) можливість заміни основних цінних паперів їх сурогатними формами. Цю функцію виконують сертифікати акцій, сертифікати облігацій і депозитні розписи;

6) забезпечення проникнення основних цінних паперів на іноземні фондові ринки. Цю функцію виконують депозитні рахунки.

Розглянемо кілька видів похідних цінних паперів.

Право підписки на акції — це переважне право на придбання акціонерами цінних паперів підприємства нового випуску пропорційно до їх існуючого внеску. Тим самим зберігається відносна пропорція майнових інтересів акціонерів. Цим правом можуть користуватися власники звичайних акцій, якщо це передбачено статутом підприємства емітента.

Опціон — це цінний папір, який розглядають як результат опціонного контракту. Згідно з цим контрактом один з учасників набуває право купівлі (продажу) певної кількості цінних паперів за обумовленою ціною у певний період часу, а інший учасник за грошову премію зобов'язується, у разі необхідності, продати (купити) цінні папери за договірною ціною. Зазвичай, опціони виставляють на звичайні акції.

Варрант — це вид цінного папера, пов'язаний з зобов'язанням, яке продавець дає покупцеві в розумінні права власності на цінні папери.

Варранти випускають на звичайні акції, при тому існує гарантія права власності, тобто зобов'язання продавця передати право власності без збереження права на його затримання продавцем.

78. Різновидом опціону на купівлю є варант, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

Варант - похідний цінний папір, що дає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною і у встановлений термін; свідоцтво, що видається разом з цінним папером і дає право на додаткові пільги його власнику при придбанні акцій чи боргових цінних паперів.

Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій).

Визначення варанта має багато спільного з визначенням американського опціону CALL, проте існує ряд характерних ознак, якими варант відрізняється від опціону.

По-перше, варант, як правило, є доповненням до привілейованих акцій, облігацій чи інших боргових зобов'язань, емітованих корпорацією. Корпорації емітують та продають варанти власникам облігацій чи привілейованих акцій.

По-друге, варанти, на відміну від опціонів, емітуються і розміщуються на ринку самими корпораціями - емітентами акцій.

По-третє, варант відрізняється від опціону термінами виконання. Варанти мають значно більші терміни виконання, ніж опціони. Ці терміни можуть сягати років, а то й зовсім не обмежуватись, даючи власникам варантів вічне право на купівлю акцій корпорації за фіксованою ціною.

Продаж варантів корпораціями означає наявність у них акцій попередніх емісій або випуск нових акцій. Варант можна розглядати як переважне право, привілей власників облігацій та акціонерів певної корпорації на вигідних умовах здійснити нові інвестиції в дану корпорацію.

Володіння варантами дає власнику можливість отримати дохід за рахунок різниці курсів простих та привілейованих акцій і облігацій (за зростання вартості простих акцій).

Варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Є варанти, термін дії яких не повинен перевищувати одного року, а є з термінами набагато більше року. Обсяг базового активу емітента варантів не повинен перевищувати 50 % обсягу акцій. Не дозволяється випуск варантів для покриття збитків від господарської діяльності.

79. Форвардний валютний контракт - це угода між двома контрагентами про фіксацію валютного курсу за операцією купівлі-продажу обумовленої суми валютних коштів на визначену дату в майбутньому. Згідно з форвардним валютним контрактом одна сторона бере на себе зобов'язання здійснити поставку визначеної кількості валютних коштів за узгодженим у контракті курсом на вказану дату, а інша сторона - зобов'язання прийняти цю поставку і виплатити відповідну суму коштів в іншій валюті.

Форвардні контракти мають певні переваги перед іншими фінансовими інструментами. По-перше, індивідуальний характер укладення контракту дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін. По-друге, за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні). Для продавців перевагою форвардних угод є те, що завдяки їх позабіржовому характеру вони мають змогу диктувати умови угоди, зокрема щодо встановлення ціни базового інструменту.

Форвардні контракти мають суттєву перевагу перед іншими похідними інструментами відносно також 3 погляду бухгалтерського обліку, оскільки не потребують щоденної переоцінки за поточним курсом чи ставками. Виконання бухгалтерських проводок форвардного контракту за рахунками відбувається тільки два рази - на дату угоди і на дату платежу. Крім того процес щоденної переоцінки фінансових інструментів підвищує коливання прибутку, що в цілому небажано, а форвардні контракти дозволяють цього уникнути.

Головним недоліком форвардних угод є відсутність можливості маневрувати. Умова обов'язкового виконання не дозволяє достроково розірвати угоду або змінити її умови, а відсутність вторинного форвардного ринку не дає змоги перепродати контракт. Як наслідок, форвардні контракти мають низьку ліквідність, а ризик невиконання зобов'язань за ними досить високий. Останнім часом учасники форвардних операцій шукають вихід із такого становища. Наприклад, умовами контракту може передбачатися дострокове його розірвання за згодою обох сторін або з ініціативи однієї сторони з виплатою грошової компенсації. Ці контракти не можна охарактеризувати як загальнодоступні похідні фінансові інструменти, оскільки на форвардному ринку існують істотні обмеження, такі як наявність кредитної лінії, високий кредитний рейтинг, постійні фінансові зв'язки між контрагентами. Ці умови значно звужують кількість учасників форвардних ринків.

80. Ф'ючерсний контракт - це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, і кліринговою палатою ф'ючерсної біржі, з іншого, про поставку (прийняття) стандартної кількості базових інструментів за узгодженою ціною на конкретну дату в майбутньому. Отже, ф'ючерсні угоди укладаються між двома сторонами, однією з яких завжди є клірингова (розрахункова) палата ф'ючерсної біржі, що виконує роль гаранта здійснення всіх контрактів.

Предметом фінансового ф'ючерсного контракту можуть бути такі інструменти, як іноземна валюта, депозитні сертифікати, банківські депозити, акції, облігації, векселі, довгострокові казначейські зобов'язання, фондові індекси. Обсяги поставок цих фінансових інструментів стандартні (як лоти), що є особливістю ф'ючерсних контрактів.

Мінімальні зміни в ціні ф'ючерса, тобто крок ціни, називається тіком (tick). Він має стандартну вартість у грошовому виразі для кожного типу ф'ючерсних контрактів. Знаючи, на скільки тіків змінилася ціна ф'ючерса протягом дня, а також вартість одного тіка, можна обчислити суму прибутків або збитків, які отримано за відкритою ф'ючерсною позицією. Конкретні умови і правила здійснення торгівлі різними типами ф'ючерсних контрактів визначаються ф'ючерсною біржею.

Ф'ючерсний контракт за короткостроковими відсотковими ставками - це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, та кліринговою палатою ф'ючерсної біржі, з іншого, про поставку чи прийняття на депозит стандартної суми грошових коштів під визначену відсоткову ставку на конкретну дату в майбутньому. Укладення ф'ючерсної угоди за відсотковими ставками означає, що продавець бере на себе зобов'язання вкласти депозит стандартної суми під відсоткову ставку, що фіксується в момент продажу контракту. Дата виконання такого ф'ючерсного контракту віддалена деяким проміжком часу від дати укладення угоди і є стандартною. Покупець ф'ючерсного відсоткового контракту і зобов'язується прийняти депозит на аналогічних умовах.

Ф'ючерсні контракти на іноземну валюті - це угода між продавцем (покупцем) та кліринговою палатою ф'ючерсної біржі про продаж (купівлю) стандартної суми однієї валюти за іншу за узгодженим валютним курсом на конкретну дату в майбутньому. Сутність ф'ючерсного валютного контракту полягає в тому, щоб зафіксувати в момент укладення угоди валютний курс, за яким відбудеться операція обміну валют у майбутньому.

81. Опціон - один із видів строкових угод, які можуть уклада­тися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, останні поділя­ють на опціони put та call.

Опціон put (на продаж) дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу. Продавець опціону PUT зобов'язаний купити такий актив у покупця опціону.

Опціон call (на купівлю) дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов'язаний продати продавець опціону.

Визначені у такий спосіб опціони мають назву „європейських", тобто таких, що можуть бути виконані тільки у визначений час у майбутньому. Існують також опціони американського типу, або „американські", які можуть бути виконані протягом усього періоду часу до дати закінчення терміну опціонного контракту.

Опціон на відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди є угодою „несиметричною". В той час коли ф'ючерсні та форвардні угоди є обов’язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов’язковим для виконання.

Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду - премію, яку називають ціною опціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою буде продано цей актив, називають страйковою ціною або ціною виконання.

Як і на ринку ф'ючерсів, на ринку опціонів проводять операції дві основні категорії учасників: хеджери та спекулянти. Фінансові посередники (спекулянти), як правило, не займаються купівлею-продажем окремих опціонів, а реалізують опціонні стратегії, які полягають у формуванні портфеля опціонів з різноманітними характеристиками. Поширені в опціонній торгівлі терміни „довгий call та „довгий put" означають купівлю опціонів call та put, а „короткий call", „короткий put" - продаж відповідних опціонів.

82. Депозитарна розписка — це обіговий цінний папір, який є субститутом акцій іноземних компаній. Депозитарні розписки випускаються національним банком як свідоцтво про право володіння акціями іноземних компаній, що перебувають у трастовому управлінні даного банку. Кожна розписка свідчить про володіння однією або групою іноземних акцій.

Існує кілька основних видів і, відповідно, ринків депозитарних розписок.

Американською версією депозитарних розписок є АДР — американські депозитарні розписки. АДР — це обігові цінні папери, випущені американським банком-депозитарієм на еквівалентну кількість акцій іноземної компанії, які зберігаються на її внутрішньому ринку. АДР розміщуються на фондовому ринку США, їхній обіг регулюється законодавством США.

Європейські та глобальні депозитарні розписки. Європейські депозитарні розписки випускаються європейськими банками як свідоцтво про володіння акціями компаній, які розташовані у країнах, що не входять до ЄС. їхній обіг регулюється, як правило, законодавством Великої Британії (іноді — США), і продаються вони на Паризькій фондовій біржі.

Глобальні депозитарні розписки вирізняються тим, що пропонуються і розміщуються одночасно як на американському фондовому ринку, так і на фондових ринках поза межами США. Обіг таких цінних паперів регулюється законодавством США. Зазвичай EDR і GDR деноміновані в доларах США, проте вони можуть випускатися у будь-якій валюті.

Міжнародні депозитарні розписки. Це цінні папери, які представляють депоновані неамериканські іноземні акції, випускаються американським банком-депозитарієм у неамериканській валюті поза межами США і призначені для продажу в Європі або на інших ринках. Обіг їх регулюється здебільшого законодавством Великої Британії, розміщуються вони в Лондоні та Люксембурзі.

Депозитарні розписки є повноцінним фінансовим інструментом національного ринку. Так, АДР, як і будь-які інші цінні папери США, що випускаються на американському фондовому ринку, оцінюються і котируються у доларах США, продаються або на фондових біржах, або на позабіржовому ринку і мають відповідати стандартам США. АДР реєструються в Комісії з цінних паперів США (SEC). Вимоги щодо реєстрації й надання фінансової звітності є однаковими як для депозитарних розписок, так і для звичайних акцій, які котируються на біржах США. Втім, для деяких програм депозитарних розписок надаються пільги, які не поширюються на звичайні акції.

83. Первинний ринок цінних паперів - це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на котрому відбувається їх початкове розміщення серед інвесторів. Емісія цінних паперів - це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску і розміщення цінних паперів. Цінні папери (акції, облігації) розміщуються шляхом продажу їх емітентом первинним власникам через посередництво укладення угоди. Рішення про випуск приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на загальних зборах акціонерів. Визначаються мета випуску, види цінних паперів, номінальна вартість акцій, порядок розміщення, випуску тощо.

Первинний випуск цінних паперів реалізується за допомогою механізму андеррайтенгу - гарантованого розміщення цінних паперів.

Андеррайтером іноземних облігацій звичайно виступає синдикат банків або інвестиційні банки країни-інвестора, але можуть залучатися до андеррайтингу й інвестиційні банки нерезидентного позичальника. Єврооблігації розміщуються звичайно через великий міжнародний банківський синдикат, котрий має можливість продавати облігації в багатьох країнах.

Здійснювати андеррайтинг може лише група інвестиційних банків, які мають досить великий розмір власних коштів, досвід андеррайтингу і здатність розмістити випущені облігації серед місцевих інвесторів та інвесторів країни-позичальниха.

Прямий доступ на ринок іноземних облігацій і сврооблігацій затруднений (вищий і другий рівні труднощів доступу). На ринки іноземних облігацій доступ мають лише установи з вищою кредитоспроможністю.

Процес андеррайтингу розпочинається з того, що після погодження керуючим банком з позичальником всіх деталей випуску облігацій створюється група, котра буде здійснювати андеррайтинг. Андеррайтер за свою діяльність отримують винагороду у вигляді валового прибутку, котрий є різницею між ціною, яка виплачується андеррайтерами емітенту, і ціною пропозиції цінних паперів інвестору. Валовий прибуток включає витрати на підготовку й організацію випуску облігацій, плату кожному учаснику синдикату за продаж певної кількості цінних паперів. До цієї суми входить також винагорода за ризики, пов'язані з підвищенням відсоткових ставок або зниженням ціни на облігації.

В рамках первинного випуску цінні папери поділяються на "витримані" і "невитримані". Випуск "витриманих" паперів означає додаткове розміщення вже існуючих цінних паперів. "Невитримані" - це нові папери або первинна пропозиція цінних паперів.

84. Емісія цінних паперів - це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску і розміщення цінних паперів. Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів - їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб.

У разі публічного розміщення цінних паперів емісія здійснюється за такими етапами:

1. Прийняття рішення про публічне розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення. В акціонерному товаристві це рішення приймається зборами засновників (у разі створення нового товариства) або загальними зборами акціонерів при збільшенні статутного капіталу.

2. Подання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску цінних паперів та проспекту їх емісії.

3. Реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів та проспекту їх емісії.

4. Прийняття у разі потреби рішення про залучення андеррайтера до розміщення цінних паперів.

5. Присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера.

6. Укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред'явника.

7. Виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі.

8. Розкриття інформації, що міститься в проспекті емісії цінних паперів. Зареєстрована інформація публікується у повному обсязі в органах преси Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України або офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку розміщення цінних паперів.

9. Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів. Емітент повинен закінчити публічне розміщення цінних паперів у строк, не пізніше ніж протягом одного року з дня початку розміщення. Кількість публічно розміщених цінних паперів не повинна перевищувати кількості цінних паперів, визначеної у проспекті емісії цінних паперів. Фактично розміщених цінних паперів може бути менше, ніж кількість цінних паперів, визначена у проспекті їх емісії.

10. Затвердження звіту про результати розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення. У звіті зазначається кількість фактично розміщених цінних паперів, отримані кошти та інші відомості.

11. Затвердження змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій.

12. Реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації.

13. Подання звіту про результати публічного розміщення цінних паперів.

14. Реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати публічного розміщення цінних паперів.

15. Отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів.

16. Розкриття інформації, що міститься у звіті про результати публічного розміщення цінних паперів.

Андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Проспект емісії цінних паперів - документ, який містить інформацію про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів.

85. Емітенти, які здійснили публічне (відкрите) розміщення цінних паперів, зобов'язані своєчасно та в повному обсязі розкривати інформацію про:

- фінансово-господарський стан і результати діяльності емітента у строки, встановлені законодавством;

- будь-які дії, що можуть вплинути на фінансово-господарський стан емітента та призвести до значної зміни ціни на його цінні папери;

- власників великих пакетів (10% і більше) акцій.

Інформація про власників великих пакетів (10% і більше) акцій подається Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку особою, яка веде облік права власності на акції емітента у депозитарній системі України. Така інформація є відкритою і оприлюднюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку шляхом розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів.

Відповідно до законодавства України оприлюдненню підлягає регулярна та особлива інформація про емітентів цінних паперів.

Регулярна інформація про емітента - річна та квартальна звітна інформація про результати фінансово-господарської діяльності емітента, яка подається Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (в тому числі в електронному вигляді).

Звітним періодом для складання річної інформації про емітента є календарний рік.

Перший звітний період емітента може бути меншим, ніж 12 місяців, та обчислюється:

- для акціонерних товариств - з дня державної реєстрації товариства до 31 грудня звітного року включно;

- для емітентів облігацій - з дня реєстрації випуску облігацій до 31 грудня звітного року включно.

Річна інформація про емітента є відкритою і підлягає оприлюдненню емітентом у строк не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним, шляхом опублікування її в одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України або Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів. Річна інформація про емітента повинна містити наступні відомості:

- найменування та місцезнаходження емітента, розмір його статутного капіталу;

- орган управління емітента, його посадові особи та засновники;

- господарська та фінансова діяльність емітента;

- цінні папери емітента (вид, форма випуску, тип, кількість), розміщення та лістинг цінних паперів;

- річна фінансова звітність;

- аудиторський висновок.

Емітент має право додатково подавати іншу інформацію. Звітним періодом для складання квартальної інформації про емітента є квартали поточного року.

Квартальна інформація про емітента повинна містити такі відомості:

- найменування та місцезнаходження емітента, розмір його статутного капіталу;

- орган управління емітента, його посадові особи та засновники;

- господарська та фінансова діяльність емітента;

- цінні папери емітента (вид, форма випуску, тип, кількість);

- квартальна фінансова звітність;

Особлива інформація про емітента - інформація про будь-які дії, що можуть вплинути на фінансово-господарський стан емітента та призвести до значної зміни вартості його цінних паперів.

До особливої інформації належать відомості про:

- прийняття рішення про розміщення цінних паперів на суму, що перевищує 25% статутного капіталу;

- прийняття рішення про викуп власних акцій;

- факти лістингу чи делістингу цінних паперів на фондовій біржі;

- отримання позики або кредиту на суму, що перевищує 25% активів емітента;

- зміну складу посадових осіб емітента;

- зміну власників акцій, яким належить 10% і більше голосуючих акцій;

- рішення емітента про утворення, припинення його філій, представництв.

86. Розміщення цінних паперів – це відчуження цінних паперів шляхом укладання цивільно-правових договорів з інвесторами. Розміщення цінних паперів може проводитися безпосередньо емітентом або андерайтером. За формами розміщення буває закрите (приватне) та відкрите (публічне).

Закрите (приватне) розміщення цінних паперів передбачає розміщення цінних паперів між заздалегідь визначеним колом осіб. У закритому акціонерному товаристві розміщення акцій проводиться тільки серед визначеного кола осіб. А основним документом, в якому відображаються результати такого розміщення є установчий договір. У відкритому акціонерному товаристві за установчим договором, згідно із законодавством України, потрібно розмістити не менше 25% від випуску акцій. У випадках, коли проводяться повторні емісії коло учасників приватного розміщення зростає. Адже кожний акціонер має право на придбання частки акцій нового випуску у такому обсязі, який йому належав до повторної емісії.

Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів – це розміщення, за якого коло осіб, у якому розміщують такі папери, є заздалегідь невизначеним. Таке розміщення проводиться після завершення закритого продажу акцій. Воно може здійснюватися як безпосередньо емітентом, так і андерайтером. Публічне розміщення акцій можливе тільки для відкритих акціонерних товариств. Воно проводиться у формі підписки або продажу на фондовому ринку (біржовому або позабіржовому).

Андерайтер – це юридична особа, що виконує операції з розміщення цінних паперів на основі угоди з емітентом. Андерайтером може бути тільки професійний учасник фондового ринку, який має ліцензію на проведення брокерської та дилерської діяльності. Як правило, це комерційні банки і торговці цінними паперами. Проведення публічного розміщення акцій передбачає підготовку та оприлюднення інформації про його умови в проспекті емісії акцій.

87. Вторинний ринок - це ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів, випущених в обіг раніше.

Покупці на вторинному ринку укладають угоди не з емітентом, а з новими власниками цінних паперів. На вторинному ринку андеррайтери виступають в ролі брокерів, тобто зводять разом покупців і продавців, і у ролі принципалів, тобто скуповують і продають цінні папери з метою стабілізації цін.

Вторинний ринок є основним ринком, оскільки саме на ньому відбувається: а) торгівля цінними паперами, випущеними в обіг раніш, і б) встановлення курсу цінних паперів, тобто визначення тієї ринкової ціни, котра відображає всю наявну інформацію про конкретний цінний папір.

Особливістю вторинного ринку є високий рівень ліквідності, тобто можливості швидкого продажу цінних паперів. Ліквідність ринку тим вища, чим більше учасників купівлі-продажу цінних паперів.

Вторинний ринок складається з:

§ організованого, біржового ринку;

§ неорганізованого - "вуличного" ринку (торгівля "з прилавка").

На ринку цінних паперів відбуваються постійні зміни. На ньому можна робити і роті і втратити гроші. Інвесторам потрібна постійна інформація і, по можливості, інформація достовірна про стан ринку того чи іншого папера.

На вторинному ринку інвестори укладають угоди з купівлі-продажу цінних паперів в основному з двох причин. Перша - це пропозиція про те, що поточна ринкова ціна купівлі або продажу завищена або занижена, і інвестор захоче зіграти на можливій різниці цін. Інвестор, який вважає, що він має інформацію, котра невідома на ринку, називається орієнтованим щодо інформації. Друга причина - це бажання інвестора продати деяку кількість акцій, щоб отримати гроші на свої потреби або вкласти в цінні папери тимчасово вільні кошти. Інвестор, спонукуваний такими мотивами, називається орієнтованим на ліквідність. Укладаючи угоду, він не передбачає, що інші учасники ринку можуть неправильно оцінювати перспективи даного папера. В цій ситуації дилер може зайняти активну або пасивну позицію. Пасивно налаштований дилер очікуватиме, поки ціни не визначаться ринком. Активно налаштований дилер спробуватиме отримати якомога більше інформації і визначити події на ринку, змінивши заздалегідь ціни на купівлю і продаж і підтримавши тим самим баланс в потоці доручень.

Ціни на ринку цінних паперів можуть не лише встановлювати рівновагу, а й бути джерелом інформації. Однак інформація про купівлю або продаж великої партії цінних паперів може бути інтерпретована по-різному, якщо невідомі мотиви продавця або покупця. Інвестору, який орієнтується на ліквідність, слід повідомити про свої наміри з тим, щоб уникнути несприятливого впливу, котрий може справити його попит або пропозиція на ціну, за якою він має намір укласти угоду. Інституційний інвестор, який закуповує набір цінних паперів, повинен повідомити, що він не вважає ціну на ці папери заниженою. Фірма ж, яка хоче купити або продати велику партію цінних паперів за ціною, котра, за її оцінкою, не відповідає поточній вартості, повинна приховувати свій мотив. Від того, наскільки їй це вдається, залежить результат.

Курси акцій, що котируються на ринку, звичайно змінюються хвилеподібно, у вигляді циклів: за підйомом іде падіння, потім знову підйом і т.д. У фазі підйому ринок називається "бичачим", у фазі падіння цін акцій - "ведмежим".

88. Фондовий ринок - це система економічних і правових відносин, пов'язаних із випуском та обігом цінних паперів.

Як сегмент фінансового ринку фондовий ринок підлягає класифікації за такими самими ознаками, його можна розділити на багато частин – секторів.

СЕКТОРИ ФОНДОВОГО РИНКУ

Спосіб розміщення цінних паперів

- первинний ринок

- вторинний ринок

Термін обігу цінних паперів

- з установленим терміном обігу

- без установленого терміну обігу

Умови емісії та механізм обігу цінних паперів

- місцевий ринок цінних паперів

- національний ринок цінних паперів

- міжнародний ринок цінних паперів

Місце операцій з цінними паперами

- біржовий ринок

- позабіржовий ринок

Специфіка організаційної структури

- горизонтальний (ринок СІНА)

- вертикальний (ринок Франції)

Економічна природа цінних паперів

- ринок боргових цінних паперів

- ринок пайових цінних паперів

- ринок похідних цінних паперів

- ринок іпотечних цінних паперів

- ринок приватизаційних цінних паперів

- ринок товаророзпорядчих цінних паперів

Суб'єкти випуску цінних паперів

- ринок державних позик

- ринок муніципальних позик

- ринок цінних паперів підприємств і організацій

Механізм виплати доходу

- ринок цінних паперів з фіксованим доходом

- ринок цінних паперів зі змінним доходом

Поведінка суб'єктів ринку

- "ведмежий ринок"

- "бичачий ринок"

Учасниками фондового ринку є:

1. Емітенти - юридичні особи, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

2. Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

3. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

4. Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

89. Професійна діяльність на фондовому ринку - це діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає встановленим вимогам.

Відповідно до законодавства не допускається поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльності, за винятком банківської. Не допускається також поєднання окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, крім випадків, передбачених законодавством.

Необхідними умовами ведення професійної діяльності на фондовому ринку є наявність ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та членство щонайменше в одній саморегулівній організації (крім випадків, що стосуються професійної діяльності депозитаріїв та фондових бірж).

На фондовому ринку здійснюються наступні види професійної діяльності:

1. Діяльність з торгівлі цінними паперами;

2. Діяльність з управління активами інституційних інвесторів;

3. Депозитарна діяльність;

4. Діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку.

Діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

- брокерську діяльність;

- дилерську діяльність;

- андеррайтинг;

- діяльність з управління цінними паперами.

Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом.

Андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

З метою досягнення більш ефективної організації публічного розміщення цінних паперів андеррайтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.

Діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

90. Діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

Договори щодо управління цінними паперами можуть укладатись, як з фізичними так і юридичними особами. Важливою умовою є те, що сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом - фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

Торговець цінними паперами може виступати поручителем або гарантом виконання зобов'язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта такого торговця, отримуючи за це винагороду, що визначається договором торговця цінними паперами з клієнтом.

Договір доручення, комісії або про управління цінними паперами укладається з торговцем цінними паперами в письмовій формі. В такому договорі визначаються:

- права та обов'язки торговця цінними паперами стосовно його клієнта;

- умови укладення договорів щодо цінних паперів;

- порядок звітності торговця перед його клієнтом;

- порядок і умови виплати торговцю винагороди.

Торговець цінними паперами веде облік цінних паперів та грошових коштів окремо для кожного клієнта та окремо від цінних паперів, грошових коштів та майна, що перебувають у його власності. На грошові кошти та цінні папери клієнтів, що передаються торговцям цінними паперами в управління, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями торговця цінними паперами, що не пов'язані із здійсненням ним функцій управителя.

Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами:

- розміщення емітентом власних цінних паперів;

- викуп емітентом власних цінних паперів;

- проведення юридичними особами та фізичними особами-підприємцями розрахунків з використанням векселів та/або заставних;

- провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі - продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі - продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами;

- внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб.

Без участі торговця цінними паперами можуть здійснюватися наступні операції:

- дарування та спадкування цінних паперів;

- операції, пов'язані з виконанням рішення суду;

- придбання акцій відповідно до законодавства про приватизацію.

Поиск по сайту: