Сутність, основні ознаки і склад нематеріальних ресурсів підприємства

Розглядаючи економіко-технологічну модель виробничого процесу, ми відзначали, що підприємство у своєї виробничій (комерційної) діяльності використовує три види основних ресурсів: ресурси живої праці, ресурси предметів праці і ресурси засобів праці. Усі вони за їхнім натурально-речовим складом і функціональній ролі цілком матеріальні.

Окрім перерахованих, підприємства використовують у своїй діяльності й інші ресурси: винаходи, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, програмне забезпечення і т.д.

Це ресурси особливого виду – нематеріальні, вони не мають натурально-речової форми, однак їхня вартісна оцінка і дохід, що вони приносять, цілком матеріальні.

Таким чином, нематеріальні ресурси – це складова частина ресурсів (потенціалу) підприємства, здатна приносити економічну вигоду протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи одержання доходів і невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.

Основні ознаки нематеріальних ресурсів:

1. відсутність натурально-речової форми, тобто вони фізично невідчутні;

2. служать цілям виробництва продукції, надання послуг, управління підприємством;

3. їхнє використання дає можливість одержувати дохід, як у сьогоденні, так і в майбутньому (як наслідок володіння НМР);

4. тривалість функціонування;

5. високий ступінь невизначеності розмірів прибутку від їхнього використання.

Нематеріальні ресурси неоднорідні за складом, характером та термінами використання, ступенем впливу на фінансові результати діяльності. Їх умовно розподіляють на 3 групи:

1. об’єкти промислової власності;

2. об’єкти, що охороняються авторським правом або суміжними правами;

3. інші нематеріальні ресурси.

Поняття нематеріальні ресурси, нематеріальні активи відносно нові для вітчизняної економіки, терміни введені в 1988 р. (див. малюнок 1).

Малюнок 1: Склад нематеріальних ресурсів

Склад об’єктів промислової власності визначений Паризькою конвенцією по охороні промислової власності (прийнята в 1883 р.)

Серед об’єктів промислової власності центральне місце займають винаходи.

Винахід – нове технічне рішення, що має істотні відмінності від існуючих, задачі та дає позитивний ефект у будь-якій галузі народного господарства.

Винахід є конкретним технічним рішенням, втілюється в об’єктах техніки і технології в якості «винахід-пристрій», «винахід-речовина», «винахід-спосіб».

Основна частина нових товарів, що надходять на ринки, виготовляється з використанням винаходів.

Пропозиції, сформовані у виді постановки завдання або у виді ідеї, не можуть кваліфікуватися як винахід.

«Стандарти винаходу» у різних країнах неоднакові.

Промисловий зразок – представлений у виді моделі (об’ємний) або у виді малюнка (плоский) зовнішній вигляд промислового виробу, що відповідає передбаченим у законі вимогам (новизна, оригінальність і естетичність, можливість промислового виготовлення). Зразок є новим, якщо сукупність властивостей нового виробу не відома до фіксації його пріоритету.

Юридично охороняється зовнішній вигляд виробу. Він може полягати в особою його формі, або в малюнку на поверхні виробу. У деяких країнах (Англія) як промисловий зразок визнається і колір виробу.

Удосконалювання зовнішнього вигляду промислових виробів сприяє їхньої успішної реалізації на ринку. Тому промислові зразки мають власну цінність, є засобами конкуренції і їм забезпечується спеціальний правовий захист. Промислові зразки використовують для демонстрації продукції на виставках, презентаціях і т.д.

Корисні моделі (корисні зразки), подібно винаходам, являють собою нові рішення технічної задачі. Але вони відносяться тільки до пристроїв, і до них не пред’являється вимога про наявність винахідницького рівня (тобто для реєстрації корисних моделей досить яких-небудь змін, наприклад, у просторовому компонуванні виробу, розміщенні його частин і т.д.)

Товарний знак – це оригінальне позначення, що проставляється на товарі та/або його упакуванню для виділення даного товару на ринку з маси аналогічних, що дозволяє установити його виробника та/або продавця. Товарні знаки можуть бути словесними, образотворчими, об’ємними, комбінованими (ім’я, терміни, малюнки, гасла або їхні з’єднання).

Спеціальні позначення, застосовувані для індивідуалізації послуг, називаються знаками обслуговування. Ними користуються банки і страхові компанії, залізничні й авіакомпанії, готелі тощо.

Функціональне призначення товарних знаків і знаків обслуговування:

1) індивідуалізаціятовару,його виробника або продавця;

2) надання гарантії їхньої якості (гарантійна функція);

3) створення споживчого попиту через рекламу марочного товару (рекламна функція).

Тому товарні знаки і знаки обслуговування – це ефективний конкурентний засіб просування товарів і послуг.

Фірмові назви – стійкі позначення підприємства, що характеризують репутацію і положення підприємства, що відрізняють його від інших підприємств (наприклад, Roshen, Світанок, Оболонь тощо).

Найменування місця походження товару – це вказівки на країну, район або місцевість, у яких товар промислового або сільськогосподарського призначення був виготовлений або добутий. Ці вказівки проставляються на товарах та/або упакуванню, на етикетках, ярликах і використовуються в рекламі, комерційної або іншої документації (Боржомі, Миргородська вода).

Витвори в області науки, літератури, мистецтва, що охороняються авторськими правами, це:

- рукописи, машинописний текст, нотні записи (письмова форма);

- лекції, проповіді, виступу (усна форма);

- картини, схеми, кіно, відео, фотокадри (образотворча форма);

- скульптури, моделі, архітектурні форми (об’ємно-просторова форма).

Комп’ютерна програма – об’єктивна форма представлення сукупності даних і команд, що призначені для забезпечення роботи ЕОМ.

Суміжні права – права, що приминають до авторських, є похідними від них: права виконавців; права виробників фонограм; права організації віщання.

„Ноу-хау” – не розголошуванні (конфіденційні) знання і досвід, включаючи методи і способи, науково-технічного, виробничого, комерційного, управлінського, фінансового або іншого характеру, що не є загальновідомими, але можуть бути і практично застосовні у виробничій і господарській діяльності.

Комерційна цінність «ноу-хау» як невідомої третім особам інформації полягає в техніко-економічних перевагах у виробництві і конкуренції на ринку товарів і послуг, які вона надає їх власникові. Об’єкти „ноу-хау” – рецепти, формули, посібники тощо.

Раціоналізаторська пропозиція – це технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства, у якому воно подано.

Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо удосконалювання використання техніки, виготовлення продукції, способів контролю, або пропозиції, спрямовані на підвищення продуктивності праці, техніки безпеки і т.д.

По своїй суті раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, являють собою нові технічне рішення, але відрізняються від них ступенем новизни. Раціоналізаторська пропозиція має „місцеву” новизну, тобто вона нова для даного підприємства (щодо його технології і техніки).

Гудвіл (ділова репутація) – це сформований імідж фірми, складовими якого є досвід, ділові зв’язки, престиж торговельних знаків, стійка клієнтура, доброзичливість споживачів, вигідне місцезнаходження тощо.

Вартість гудвілу визначається як різниця між ціною придбання фірми, як цілісного майнового комплексу, і звичайною ціною, що відповідає балансу підприємства (активу).

Підприємства, що мають гарний імідж, продаються і купуються не за їхньої балансовою вартістю, а за ринковою (аукціонною) ціною, величина якої залежить від багатьох факторів:

- прибутковості підприємства;

- його престижу на ринку товарів і послуг;

- місцезнаходження і т.д.

Комерційна таємниця – сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної і науково-технічної інформації щодо діяльності підприємства, розголошення якої може привести до економічних втрат.

Таким чином, по природі виникнення нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим, унікальним знанням, або завдяки рідкості ресурсів (природної або організованої).

Поиск по сайту: