 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Основні етапи історії Давньоруської Київської держави
Теоретико-практичні рекомендації до проведення практичного заняття з теми «Київська Русь. Галицько-Волинське князівство»
(для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання)
Маріуполь - 2013
УДК
Історія України: Методичні рекомендації до вивчення теми «Київська Русь. Галицько-Волинське князівство»/ Для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми навчання /Укл. О.В. Сараєва. – Маріуполь: ДВНЗ «ПДТУ», 2013. – 40с.
У методичних рекомендаціях визначені основні вимоги до студентів при підготовці до практичних занять з історії України в цілому, та до теми «Київська Русь. Галицько-Волинське князівство», зокрема. Увага звертається на головні дискусійні питання з даної проблематики. Спираючись на новітні історіографічні досягнення автор рекомендацій особливу увагу приділяє висвітленню маловідомих сторінок в історії Київської держави і визначенню ролі цього періоду у становленні державності України. Також у методичному посібнику наводиться список рекомендованої літератури і питання для підготовки.
Методичні рекомендації розраховані на студентів вищих навчальних закладів та всіх, хто цікавиться історією української держави.
Рецензент: І.І. Лаврова, к.іст.н., доцент
Укладач: О.В. Сараєва, к.іст.н., ст. викладач
Відповідальний за випуск:
зав. кафедри українознавства
Крилова Н.І., к.іст.н., доцент
Затверджено на засіданні кафедри українознавства
Протокол № 11 від 04.01.2013 р.
Затверджено на засіданні методичної ради
гуманітарного факультету
Протокол № __ від ______ р.
ЗМІСТ
1. Вступ -------------------------------------------------------------- 4-7
2. До дискусії з питання: «Виникнення Київської Русі… Норманська чи антинорманська теорія?»------------------- 8-12
3. Вказівки до з’ясування питання «Перші київські князі: Олег, Ігор, Ольга, Святослав і їх політика»------------------------13-15
4. Практичні рекомендації до вивчення питання практичного заняття: «Володимир Великий і завершення формування Київської держави. Прийняття та утвердження християнства на Русі»-------------------------------------------------------------------16-17
5. Найважливіші аспекти питання «Київська держава за часів княжіння Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха»-------17
6. Рекомендації до підготовки питання «Причини занепаду та історичне значення держави - Київська Русь»……………….18
7. Рекомендації до підготовки питання практичного заняття «Галицько-Волинське князівство: історія виникнення, розквіту та занепаду»-----------------------------------------------------------19-20
8. Головні події в історії Київської Русі і Галицько-Волинського князівства--------------------------------------------------------------20-21
9. Критерії оцінювання знань студентів з історії України-----22-23
10. Комплексна контрольна робота з теми «Київська Русь. Галицько-Волинське князівство»--------------------------------23-36
Додатки----------------------------------------------------------------37-41
Список джерел-------------------------------------------------------42-43
Вступ Київська Русь (882-1132 рр.) (Додаток № 1) – могутня європейська держава, одна з найбільших в світовому колі держав середньовіччя. Займаючи величезну територію (від Балтики, Льодового океану до Чорного моря і від Волги до Карпат), Русь являла собою історично важливу контактну зону між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Історики вважають, що Київська Русь стала першим захисником європейських держав від кочових, войовничих племен сходу. Ці факти обумовили швидке входження Київської Русі в загальноєвропейську історико-культурну спільність. Одночасно з міжнародним визнанням на Русі зростало і зміцнювалось усвідомлення власної приналежності до світової історії. Важливо, що Київська Русь виникла на власному фундаменті, хоча і використала багатий досвід сусідніх держав. Так, у далекому минулому східних слов’ян зародилися різноманітні культурні традиції доби Київської Русі. З тих часів до нас дійшли легенди й перекази, дружинні, святкові, весільні пісні, билини, колядки, прислів’я, приповідки, магічні заклинання й замовляння. Чудовими пам’ятками давньоруської творчості є билини[1]. Величною є й архітектура Київської держави. Значного успіху на Русі здобув розвиток ремесел… Саме тому в ході практичного заняття слід окремо висвітлити і проаналізувати рівень культурного розвитку Київської держави. Адже, саме культура є мірою розвитку і окремих людей, і суспільства, і держави, а загальнолюдські здобутки та багатовікова творчість народу стали мистецтвом, особливо у сферах архітектури, скульптури, живопису та художньої словесності.Але найголовніше те, що Київська Русь заклала підвалини для становлення української державності, бо без неї не було б усіх наступних етапів національного державотворення. Матеріальні, духовні, історичні традиції Київської Русі, зокрема, мова, ментальність, звичаї, національні кольори, символи стали ознаками сучасної української держави. Руси-праукраїнці були основою державотворчого етносу. Основа держави, її політичний, економічний і духовний центр знаходився на території середнього Подніпров’я, і власне територія сучасної України повністю вміщається в рамки середньовічної Русі -України.
Отже, актуальність дослідження історії Київської Русі зумовлена маловивченістю в історіографії таких питань, як специфіка рецепції «київської спадщини» в українській та російській ідеологічно-культурній традиції та визначення пріоритетного права українського народу на культурну спадщину Києво-Руської держави.З’ясування цих питань є дуже важливим, адже уявлення українського суспільства про коріння власної нації, державності та духовності в давньоруські часи є ключем до розуміння багатьох питань, що стосуються стану національно-історичної самосвідомості сучасних українців. В цьому контексті дослідження історії Київської Русі набуває значної суспільної актуальності, оскільки цей етап історичного розвитку України був переломним у процесі формування механізмів національної самототожності.
Отже, метою практичного заняття є аргументоване доведення права українців на величне культурне надбання Київської Русі, визначення впливу Київської держави на подальше становлення і розвиток державності України та загальне відтворення образу Давньої Русі на сторінках полемічних видань. Крім того, практичне заняття сприяє формуванню у студентів сучасних поглядів на історичний процес, вихованню національної свідомості в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей. Виходячи з сформульованої мети, завданнями практичного заняття є: Ø вивчити специфіку висвітлення історії Давньої Русі в концептуальних історичних синтезах (історіографічних пам’ятках);Ø визначити найбільш дискусійні питання в історії Київської держави;Ø з’ясувати роль Київської Русі в становленні української державності, культури, правових засад, формуванні самобутніх українських традицій тощо. Перш ніж перейти до розв’язання найважливіших історичних питань Київської Русі, слід звернути увагу на об’єктивність історичних джерел з цього періоду. Так, упродовж тривалого часу основним джерелом вивчення історії Київської Русі були літописи. Літописання Київської Русі є одним з найпримітніших історико-культурних явищ середньовіччя. На відміну від хронік більшості країн Європи, написаних латиною, вони викладені рідною мовою, ідентичній народній. Саме тому, літописи були надбанням не лише давньоруської книжкової еліти, а й широкого загалу грамотного населення. Але, надто довірливе ставлення до них нерідко призводило до дослідницьких втрат. Нині користуватися літописними матеріалами набагато простіше. Цьому посприяла значна джерелознавча робота багатьох вчених: С.О. Висоцького, Я.Є. Боровського, М.Ю. Брайчевського, П.П. Толочка[2] та інших. Відзначимо найбільш важливі літописні джерела з історії Київської Русі. Багато важливих свідчень про історію Південної Русі і Києва містить «Києво-Печерський патерик» [3] (ХІІІ ст.). В його основу покладено листування Володимиро-Суздальського єпископа з ченцем того ж монастиря. У «Патерику…» вміщено унікальні замальовки київського життя та багато фактографічного матеріалу. Важливим джерелом з історії Київської Русі була і «Повість минулих літ». «Повість минулих літ» – найвидатніший історичний твір середньовіччя (ХІІ ст.) Упорядником «Повісті...» був Нестор, чернець Києво-Печерського монастиря. Літопис Нестора у 1116 р. редагував ігумен Видубицького монастиря Сильвестр. Втручання в літопис хоч і спотворили частково істинний зміст статей, все ж не змогли знищити цінний історичний твір, який й досі є найвидатнішою пам’яткою з історії Київської Русі.Продовженням «Повісті…» є Київський літопис, який охоплює події від 1111 р. до 1200 р. Основний зміст літопису – княжа боротьба за київський стіл та боротьба русичів проти половців. У XIII ст. було укладено Галицько-Волинський літопис. Він охоплює події на цих землях від 1202 р. до 1292 р. До складу літопису увійшли різні документи, воєнні повісті, фрагменти з інших літописів, витяги з різних історичних творів. Особливо у літописі оспівуються подвиги Данила Галицького, прославляються його мужність і мудрість. Крім того, у період розквіту Київської держави (XI–XII ст.) створюються оригінальні літературні твори, які висвітлюють історичну ситуацію в цей період. Найвизначнішими з них є «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Житіє і ходіння Данила» та ін. Ці твори прості за будовою, розраховані на пересічного, непідготовленого слухача.Окрему увагу слід звернути на твір «Слово о полку Ігоревім», який став найвизначнішою пам’яткою давньоруської художньої літератури XII ст. «Слово…» написане на основі конкретного історичного факту – невдалого походу в 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців. Автор закликає князів забути міжусобні чвари, об’єднатися й захищати рідну землю від небезпечного ворога. Силою поетичного слова, глибиною синівської любові до Батьківщини цей твір до сьогодні є неперевершеним шедевром світової літератури. Історик Л.Є. Махновець вважав, що «Слово…» є твором «однієї людини і при цьому високоталановитої, освіченої, що блискуче знала історію, добре орієнтувалася в політиці сучасного, глибоко розуміла суть суспільних процесів свого часу, людини, яка віртуозно володіла засобами народної творчості» [4]. Таким чином, широка джерельна база з історії Київської Русі дозволяє об’єктивно підійти до розгляду найважливіших питань її історії.2. До дискусії з питання: «Виникнення Київської Русі… Норманська чи антинорманська теорія?»
Отже, в історіографії існує багато дискусійних питань з історії Київської держави. Так, вже при розгляді першого питання практичного заняття «Походження та становлення Київської держави» виникає ряд питань, на яких треба зосередитись. Дискусійним для істориків є походження самої назви «Київська Русь». В рамках цієї дискусії слід звернути увагу на погляди таких істориків М. Аркас, Л. Гумільов, М. Артамонов, Д. Мілєєв, П. Толочко, які намагались розв’язати проблему. Так, історик М. Аркас зазначав, що основою Київської Русібув союз племен русі (мешкали в басейні ріки Рось) і союз племен полян (розташовувалися в Києві і Чернігові). Саме тому, держава й отримала назву «Русь». Свідченням цього, на думку історика, стають вірменські та сирійські хроніки, датовані 555 роком, в яких згадується країна Русь[5].Натомість, академік Л. Гумільов, стверджував, що до приходу в Придніпров’я слов’ян цю територію населяли руси або роси – слов’янський етнос. Відповідно і назву держави історик пов’язує з цими племенами. Цю теорію піддав критиці інший російський історик М. Артамонов. Вінвважав, що побутові звички у слов’ян і русів були зовсім різними. Наприклад, руси вмивались в тазу (спільному), а слов’яни зливали воду один одному на руки. Знову ж таки, руси голили голову, залишаючи «оселедця» на тім’ї, а слов’яни стриглися в «кружальце».
На думку вагомого дослідника київської держави П. Толочко: «Київська Русь – термін походження книжкового і вченого і веде свій початок не з джерел, а зі сторінок історичних праць першої половини XIX століття - саме тоді історія, остаточно звільнившись з обіймів витонченої словесності та аматорських вправ, перетворилася в академічну науку. Поняття "Київська Русь" виникло в російській науці як елемент загальніших уявлень про історичні долі Росії, як необхідна ланка в періодизації її буття» [6].
Деякі дослідники Київської Русі пов’язують походження назви «Київська Русь» з назвою столиці держави – м. Києвом. Адже, за стародавньою легендою, яка датується 854 р., причиною появи Київської Русі стало заснування Києва на Дніпрі. Літопис передає легенду про трьох братів – Кия, Щека, Хорива та їх сестру Либідь. Вони побудували місто на Дніпрі в землі полян і нарекли його ім’ям старшого брата. Більше того, на розкопках початку ХХ ст. археологи Д. Мілєєв і П. Толочко знайшли залишки городища, про яке говорилося в літописі – «город Кия». Але, слід відзначити, неясно чи відповідає істині сюжет про заснування Києва Києм, як сумнівними видаються й відомості щодо тривалості його життя (124 р.).
З критикою поставився до теорії, пов’зуючої назву держави з столицею Києвом, історик Н.М. Карамзін. Він дотримувався ідеї про те, що вже у 1169 р. столиця Київської Русі була перенесена з Києва до Володимира.
У сучасній історіографії термін «Київська Русь» вживається як для позначення єдиної держави, що проіснувала до середини ХІІ ст. (Б.А. Рибаков, М.М. Горінов)[7], так і для ширшого періоду середини ХІІ – середини ХІІІ століть (Л.В. Войтович)[8]. В російській феодальній історіографії ХІV-ХVІІ ст. вважалося, що ім’я «Русь» походить від сарматського племені роксоланів, назва якого походить від ірландського rhos (світло). Адже історики штучно пов’язували історію раннього періоду Київської держави з відомими ранніми народами Східної Європи – скіфами, сарматами, аланами[9]. Є також версія, що термін «Русь» походить від назви рік Рось і Русина в Центральній Україні.
Отже, питання про походження назви «Київська Русь» потребує подальших дискусій. Тому, в ході практичного заняття рекомендовано з акцентувати увагу на його дослідженні.
Важливим для дослідників є й питання про походження держави. Вперше до питання про походження Київської Русі звернувся легендарний літописець Нестор понад вісім століть тому в «Повісті минулих літ», завдавшись питанням:
«Откуда есть пошла Русская земля?
Кто в Киеве начал первее княжить?
И откуда русская земля есть?»
Трактування цього питання є одним із найзаплутаніших у вітчизняній та світовій історіографії. Суперечливість і неоднозначність відомого фактичного матеріалу, хибні методологічні підходи, політична заангажованість та ідеологічні симпатії істориків неодноразово ставали на заваді об'єктивному погляду на процес виникнення Давньоруської держави. Перші спроби знайти вирішення цієї проблеми були здійснені ще середньовічними хроністами, які штучно пов'язували ранню історію Русі з відомими їм народами Східної Європи - скіфами, кельтами, сарматами, аланами.
У середині XVIII ст. німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Готліб-Зігфрід Байєр та Герхард Міллер обґрунтували концепцію норманізму. Посилаючись на літописну легенду про покликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави[10]. Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став Михайло Ломоносов[11]. Майже одразу полеміка потрапила в русло не наукової дискусії, а ідеологічного протистояння «космополітизмові» німецьких вчених, які абсолютизуючи «варязький фактор», принижували державотворчу здатність слов'ян.
У 20-х роках XX ст. офіційна радянська історіографія назвала норманську теорію політично шкідливою, оскільки вона не визнавала здатності слов'янських народів створити незалежну державу самотужки. Дискусія спалахнула з новою силою. На захист своєї теорії «норманісти» висували такі аргументи:
- Русь отримала назву від «Руотси». Так у середині XI ст. фіни називали шведів;
- більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження - Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;
- візантійський імператор Констянтин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження;
- ісламські географи та мандрівники IX-X ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов'ян».
На противагу «антинорманісти» стверджували:
- назва «Русь» слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;
- жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонормандське джерело, включаючи саги;
- один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг чітко називає русів слов'янським племенем;
- археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».
Слід також звернути увагу, на хозарську гіпотезу походження Київської Русі. Вона стала спробою кардинально змінити напрям пошуку. Теорія виводила коріння Київської держави з Хозарського каганату. Її автор, професор Гарвардського університету Омелян Пріцак, запропонував взагалі відмовитися від концепції слов'янського походження Русі. На його думку, поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка - спадкоємницею роду Кия, який заснував (іноді вживається термін «завоював») Київ у VIII ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки. Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури. Пам'ятки хозарської (салтово-маяцької) культури зустрічаються надзвичайно рідко і не становлять навіть відсотка від загальної кількості знахідок.
Крім того, українська історіографія ХХ ст. висуває теорію природної сторичного утворення слов’янської державності. В рамках теорії висуваються наступні причини формування ранньофеодальної держави у східних слов’ян: 1. неухильне зростання продуктивних сил; 2. майнова диференціація; 3. прискорення процесу класоутворення внаслідок успішних воєнних походів; 4. захоплення громадських земель і початок формування феодальних відносин; 5. необхідність відбиття зовнішньої агресії і захисту торгових інтересів.
Загалом, кожна з позицій має свої сильні та слабкі місця, що спричиняє постійне поглиблення дискусії. Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як на одномоментний акт, різнобічно обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов'янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.
Отже, на базі викладеного матеріалу, студентам пропонується визначити найбільш об’єктивні сучасні концепції походження Київської держави та обґрунтувати свою позицію, щодо цього питання.
3. Вказівки до з’ясування питання «Перші київські князі: Олег, Ігор, Ольга, Святослав і їх політика»
При розгляді другого питання практичного заняття «Походження перших київських князів…» доречним є визначення періодизації Давньоруської Київської держави:
| • 1 період | 882- 972 рр. | - розширення земель, зміцнення державного і господарського життя |
| (початок правління кн. Олега) | (смерть князя Святослава) | |
| • 2 період | 980- 1054 рр. | - період розквіту Давньоруської Київської держави |
| (початок правління кн.Володимира Володимира) | (смерть кн. Ярослава Мудрого) | |
| • 3 період | 1113 - 1240 рр. | - період занепаду і феодальної роздрібненості Давньоруської Київської держави |
| (початок правління кн. Володимира Мономаха) | (падіння Києва під натиском хана Батия) |
Взагалі, питання про походження перших київських князів також спричиняє серед істориків тривалі дискусії. Так, автор літопису «Повість минулих літ» Нестор стверджував, що близько 862 р. слов’янські та фінські племена Псково-Новгородської землі закликали на князювання Рюрика (817-879) – представника скандинавської аристократії, який започаткував княжіння династії Рюриковичів (Додаток № 2). Фактично мова йшла про укладення ряду – усного договору між аристократом зі Скандинавії та елітою слов’янсько-фінських племен.
Відомий історик М. Аркас підтримував цю версію зазначаючи: «У 862 році варяг на ім’я Рюрик, із братами Синеусом та Труваром осіли у Новгороді. Вони і почали собою довгу низку українсько-руських князів. У дружині Рюрика були ватажки Аскольд і Дір. Вони ж схотіли зостатися в Новгороді та пішли вниз за Дніпром. Допливли до Києва, вони пристали до полян, наложили на них данину та лишилися боронити місто від хозарів. Дір і Аскольд стали першими князями в Україні» [12].
Але, існують і інші погляди на походження Рюрика. Так, О. Шахматов відкидав версію про те, що із Рюриком на Північ Русі прибули його брати. А появу цих імен пояснював хибним перекладом давньоготського тексту літописцем. Науковець стверджував, нібито сюжет про закликання варягів (вікінгів) звелів включити до літопису 1118 р. новгородський князь Мстислав, який мав чимало родичів серед володарів Скандинавії.
Враховуючи історичні реалії, вчені все ж таки схиляються до думки про скандинавське походження Рюрика. Адже, у VIII ст. бойові човни вікінгів причалювали до берегів Іспанії, Італії, Греції, Франції. Доба їх воєнних походів тривала біля 500 років. Через систему річок нормани проникали до Східної Європи, вступаючи в контакти з місцевим населенням. Арабський купець Ахмет ібн-Фадлан так свідчив про перебування варяг на Київській землі: «Місцеві жителі змішувалися з варягами, а дружини князів вбивали себе після смерті чоловіків» [13].
Деякі історики (В. Ключевський, М. Брайчевський) пов’язують становлення державності на Русі з початком правління Аскольда (882). І дійсно, ще на початку VIII ст. всі слов’янські племена (поляни, сіверяни, радимичі та ін.) були підкорені Хазарським каганатом і сплачували йому данину. І звільнив жителів Київської землі від сплати данини хозарам каган Аскольд, наприкінці ІХ ст. З цього моменту Аскольд став київським князем, а його старший брат Дір співправителем.
Отже, питання про походження найперших київських князів потребує подальшого наукового дослідження і обговорення.
При розгляді політики наступних київських князів – Олега, Ігоря (Інгвара), Ольги (Хельги) і Святослава пропонується укласти таблицю:
Основні етапи історії Давньоруської Київської держави
| І’мя князя | Роки правління | Основні події |
| Аскольд Дір (нащадки князя Кия) | ||
| Рюрик | ||
| Олег (Віщий) | ||
| Ігор (син Рюрика) | ||
| Ольга (дружина Ігоря) | ||
| Святослав (син Ігоря і Ольги) |
4. Практичні рекомендації до вивчення питання практичного заняття: «Володимир Великий і завершення формування Київської держави. Прийняття та утвердження християнства на Русі»
Окремо, слід зупинитись на розгляді такої важливої події в історії Київської держави, як хрещення. Отже, при розгляді третього питання практичного заняття «Володимир Великий. Прийняття та утвердження християнства на Русі» треба з’ясувати об’єктивні причини впровадження християнства на Русі, до яких ми можемо віднести:
Ø необхідність задобрити варяг, які починали бунтувати проти роботодавців;
Ø забезпечення окраїн Русі від територіальних зазіхань і постійних нападів сусідів;
Ø припинення відцентрових виступів племінних вождів на окраїнах Русі.
Важливим моментом в досліджені питання є сам процес впровадження християнства. Науковці стверджують, що хрещення відбувалось в декілька етапів. Вивчаючи цю проблему треба звернути увагу на погляди істориків М. Аркаса і М. Брайчевського. М. Аркас, стверджував, що ще на початку правління Володимир здійснив спробу ввести монотеїзм на базі язичницьких богів. Підтвердженням цього, на думку історика, стають залишки капища в центрі Києва, винайденого археологом Я.Є. Боровським. Капище мало форму квітки з пелюстками – п’єдесталами, на яких колись стояли скульптури язичницьких богів.
Історик же М. Брайчевський виділяв шість етапів хрещення Русі, які він пов’язував з поступовим проникненням християнської ідеології до слов’янського середовища.
Заслуговує на увагу і питання про добровільність хрещення. Це питання поставив під сумнів ще літописець Нестор, зазначивши у літописі ««Путята хрестив Русь вогнем, а Добриня - мечем» [14].
Але найбільш важливим є питання: «Чому саме християнство Володимир обрав з поміж інших релігій? Адже в нього була альтернатива…»
АЛЬТЕРНАТИВА
Іслам? Християнство?
Православ’я Католицизм
5. Найважливіші аспекти питання «Київська держава за часів княжіння Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха»
При розгляді четвертого питання «Київська держава в другій половині ІХ – другій половині ХІ ст. Княжіння Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха» рекомендується звернути увагу на головні вектори зовнішньої і внутрішньої політики князів, вплив і на становлення правової системи Київської Русі («Руська Правда» 1016 р. Ярослава Мудрого), моральних цінностей («Повчання дітям» В. Мономаха), розвитку архітектури (побудовано церкву Св. Софії, Золоті ворота у Києві тощо) і формування системи суспільно-політичних відносин.
Пропонується скласти таблицю:
«Основні вектори зовнішньої і внутрішньої політики Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха»
| Ім’я князя | Роки правління | Основні заходи | Значення, наслідки |
| Ярослав Мудрий | |||
| Володимир Мономах |
6. Рекомендації до підготовки питання «Причини занепаду та історичне значення держави - Київська Русь»
Розглядаючи п’яте питання практичного заняття «Історичне значення Київської Русі» треба з’ясувати головні причини, які спричинили занепад держави. Загальноприйнятими в історіографії (Б.Д. Греков, М.М. Тихомиров, Б. Рибаков) є такі причини занепаду держави:
Ø татаро-монгольська навала;
Ø поширення сварок між князями;
Ø зменшення авторитету князя, адже як свідчив літопис «Великий князь тепер був не батьком і старшим поміж усіма князьми, а іноді був далеко молодший од своїх дядьків, що сиділи по інших уділах»;
Ø Київ перестає бути столицею, а Південна Україна приєднується до князівств Галицьких;
Ø занепад феодально-кріпацького ладу.
Розглядаючи ж значення Київської держави треба звернути увагу, перш за все, на її яскраву і самобутню культуру, яка розвинулася на основі матеріальних і духовних досягнень народу, творчого засвоєння досягнень інших слов’янських земель, країн Західної Європи, Візантії, Кавказу, Азії. Вивчаючи культурні досягнення Київської держави слід зосередитись на таких напрямах:
- освіта;
- архітектура;
- меценатство;
- розвиток ремесел.
Важливо також, що Київська Русь відкрила новий феодальний період народів Східної Європи. Ці народи не знали у своєму розвитку рабовласницької формації: феодалізм зароджувався в них на основі первіснообщинного устрою (Додаток № 3).
7. Рекомендації до підготовки питання практичного заняття «Галицько-Волинське князівство: історія виникнення, розквіту та занепаду»
Врешті-решт, розглядаючи останнє питання «Галицько-Волинське князівство», відзначимо, що князівство було утворено наприкінці XII ст. шляхом об’єднання Галицького і Волинського князівств. Його землі простиралися в басейнах рік Сяну, Верхнього Дністра та Західного Бугу. Князівство межувало на сході з руським Турово-Пінським і Київським князівствами, на півдні з Безладдю, а згодом Золотою Ордою, на південному заході – з Угорським королівством, на заході – з Польським королівством, а на Півночі – з Литвою, Тевтонським Орденом і Полоцьким князівством (Додаток № 4).
Розглядаючи історію Галицько-Волинського князівства треба звернути увагу на передумови його виникнення, розглянути в хронологічній послідовності особливості правління Галицько-Волинських князів, зосередившись на найбільш видатних з них - Романі Мстиславичі (1199 – 1205 рр.) і Данилі Романовичі (1237-1264 рр.). Адже саме ці князі, на думку автора Галицько-Волинського літопису, доклали дуже багато зусиль у здобутті незалежності князівства (боротьбі з половцями).
Особливу увагу слід звернути на історичне значення князівства в історії українського народу, яке полягало в тому, що:
- князівство стало новим після занепаду Києва центром політичного й економічного життя;
- зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов’янства, забезпечивши українському народові умови для збереження його як окремого національного організму;
- продовжило дипломатичні традиції Київської Русі, понад сто років після падіння Київської держави і встановлення золотоординського іга представляло східнослов’янську державність на міжнародній арені.
Підбиваючи підсумки в дослідженні теми, слід відзначити, що кожна держава, що бажає мати гідну, цивілізовану та заможну долю у майбутньому, повинна вшановувати своє історичне коріння та пишатися ним, а це неможливо без глибокого вивчення та розуміння історичної спадщини. Для нашої ж держави, що лише нещодавно здобула очікувану сторіччями незалежність та має багату історію, дослідження витоків її державності набуває особливої наукової актуальності та суспільного значення.
Поиск по сайту: