Логічні форми мислення

МИСЛЕННЯ

1. Поняття про мислення.

2. Логічні форми мислення.

3. Види мислення.

4. Мисленнєві операції.

5. Індивідуальні особливості мислення.

Поняття про мислення

Мислення – це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та виникаючих уявлень, але ця чутлива картина світу не дає можливості глибоко і всебічно пізнати його. Живе споглядання неспроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об`єктів, подій, у їх причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань до мислення. Мислення, надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, відкриває нові сторони явищ та різних об`єктів. Так, у фізиці відкриті елементарні частинки або ультрафіолетові та інфрачервоні промені. Їх не можна побачити, про них можна тільки мислити.

Отже, мислення використовує емпіричні знання.. Мислення, на відміну від процесів чуттєвого відображення, опосередковано відображає дійсність. Воно дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду.

Мислення є узагальненим відображенням дійсності. Це процес пошуку істотних ознак, властивостей предметів та явищ і зв`язків між ними, до того ж характеристик, спільних для однорідних явищ або предметів дійсності. Вирізненні найістотніші ознаки лежать в основі узагальнення, розкривають певну закономірність або тенденцію.

Мислення нерозривно пов`язано з мовою та мовленням. Мовлення є способом, а мова –засобом вираження думки і формою її існування. Будь-яка думка виникає і набуває свого розвитку у слові, а вдало дібране слово вдосконалює, уточнює думку. Чим більше продумана думка, тим чіткіше буде виражена у мовленні.

Особливу роль у процесі взаємодії мислення і мовлення відіграє внутрішнє мовлення. Воно обслуговує думку, сприяє виникненню її і готує до вираження у зовнішньому мовленні.

Мислення людей має соціальну природу. Суспільно-історичний характер мислення пояснюється тим, що виникнення і розвиток його зумовлені суспільними потребами. Для розв`язання проблем люди використовують історичний досвід, засвоюють знання, закріплені у слові.

Отже, мислення – це соціально зумовлений, пов`язаний з мовленням психічний процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу та синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі.

Логічні форми мислення

Мислення вивчає не тільки психологія, але й філософія, логіка… Філософію цікавить остаточний продукт мисленнєвого пізнання його відображувальної можливості (відображає він світ чи ні?). Логіка – це наука про форми і закони мислення. Логіку цікавить істинне, правильне мислення. Психологія ж концентрує увагу на процесі мислення конкретної людини, на самому процесі здобуття продуктів мислення.

У логіці виокремлюють три форми мислення: поняття, судження, умовивід.

Поняття – це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу в їх істотних, необхідних ознаках і відношеннях.

Існують родові і видові ознаки. Родовими називають ознаки, істотні для предметів одного класу, видовими – ті, які лежать основі вирізнення певної групи предметів у межах роду. Сукупність істотних ознак, спільних для всіх предметів певного класу, що входять у дане поняття, називається змістом поняття.

Обсяг поняття – це певна сукупність предметів, кожний з яких має ознаки, відображені в змісті поняття.

Поняття поділяють на види за їхнім обсягом і змістом. За обсягом вони поділяються на одиничні, загальні, збірні.

Одиничне поняття – поняття, в якому відображаються ознаки якого-небудь одиничного предмета або явища (Земля, Київ).

Загальні поняття відображають ознаки певної групи чи класу предметів. Обсяг таких понять завжди буде більшим від обсягу одного елемента. Наприклад, “планета”, ”дерево” тощо.

Збірні поняття відображають ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле. Ці поняття охоплюють ознаки особливого, збірного індивідуального предмета (оркестр, листя, сузір`я).

За змістом ознак поняття поділяють на конкретні та абстрактні.

Конкретні поняття відображають предмет у сукупності його ознак, цим поняттям відповідають певні конкретні предмети (книжка, школа тощо).

Абстрактні поняття відображають ознаку предмета, яка відділяється подумки від предмета і сама стає предметом мислення (мужність, сила, загадковість).

На основі порівняння змісту й обсягу понять їх поділяють на порівнянні й непорівнянні.

Ті поняття, у яких є спільні ознаки, називають порівнянними. Так, прямокутник і квадрат, їх спільний найближчий ряд – поняття “плоска фігура”. Непорівнянні поняття не мають найближчого спільного родового поняття.

Поняття і слово являють собою єдність. Поняття існує і закріплюється у слові. Проте поняття і слово не є тотожними. Слово – засіб утворення поняття, елемент мови, а поняття – продукт діяльності мислення, елемент думки.

Судження – форма мислення, яка відображає окремі відношення між предметами і їх ознаками шляхом ствердження або заперечення.

Усі судження поділяються на:

- загальні (ствердження або заперечення відносно всіх предметів цього класу), часткові (ствердження або заперечення відносно деяких предметів даного класу), одиничні (мова тільки про один предмет);

- прості і складні (декілька простих суджень, об`єднаних в одне);

- істинні (коли зміст відповідає істинному стану речей) та хибні.

Умовивід – це форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводять нове судження

Умовивід може бути:

- правильним і неправильним (відсутній послідовний зв`язок між судженнями);

- дедуктивним (перехід від загальних положень до конкретних) та індуктивним (на підставі знань про окремі об’єкти певного класу дістають загальний висновок, який стосується всіх об’єктів цього класу).

Види мислення

- за змістом: наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення;

- за характером задач: практичне і теоретичне;

- за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення;

- за ступенем розгорнутості: дискурсивне та інтуїтивне.

Наочно-дійове мислення полягає в тому, що розв’язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та здійснення рухового акту, оперування предметами.

Наочно-образне мислення – це мислення образами уявлень, перетворення ситуацій в план образів. Цей різновид мислення виявляють поети, архітектори, модельєри.

Особливістю абстрактного мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, з допомогою логіки, не використовуючи емпіричних даних.

Наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення розглядаються як етапи розвитку мислення в філогенезі та онтогенезі.

Теоретичне мислення – це пізнання законів, правил. Таке мислення відображає істотне в явищах, об’єктах, зв’язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій. Продуктами теоретичного мислення є відкриття математичних законів тощо.

Основним завданням практичного мислення є фізичне перетворення дійсності. Практичне мислення інколи може бути складнішим, ніж теоретичне, адже часто розгортається за екстремальних обставин та відсутності умов для перевірки гіпотези.

Репродуктивне мислення забезпечує розв’язання задачі, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Нове завдання співвідноситься з уже відомою схемою розв’язання. Незважаючи на це, репродуктивне мислення завжди потребує виявлення певного рівня самостійності.

У продуктивному мисленні найповніше виявляються інтелектуальні здібності людини, її творчий потенціал. Творчі можливості дістають вияв у швидкому темпі засвоєння знань, у широті їх перенесення в нові умови, в самостійному оперуванні ними.

Дискурсивне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, достатньою мірою усвідомлені суб`єктом. Інтуїтивне, навпаки, згорнуте в часі, протікає швидко, в ньому відсутній поділ на етапи. Загалом цей різновид мислення мало представлений у свідомості.

Поиск по сайту: