Анатомія людини. Загальний покрив: шкіра та її похідні

РЕФЕРАТ

на тему:

До загального покриву (integumentum commune) відносять шкіру та її похідні, а саме: волосся, нігті, залози шкіри та грудні залози. Шкіра виконує багато функцій: захищає організм людини та тварини від механічних, хімічних і температурних подразнень, регулює теплообмін, обмін води, вітамінів тощо. Крім того, у шкірі багато нервових закінчень, які сприймають різні подразнення і передають їх у центральну нервову систему, де відбуваються синтез та аналіз їх. У зв'язку з цим шкіру відносять до органів чуттів.

Загальний покрив розвивається з ектодерми та мезодерми. З ектодерми виникають зовнішній шар шкіри, або епідерміс, волосся нігті та залози, а з мезодерми (мезенхіми) — власне шкіра, або дерма, та підшкірна основа.

Шкіра (cutis) побудована з епідермісу та власне шкірі (Рис. 1). Епідерміс (epidermis) належить до плоского багатошарового епітелію, що має на різних ділянках тіла неоднакову товщ; (від 1 до 4 мм). На ділянках тіла, де епідерміс має значну товщину він складається з п'яти шарів клітин.

Найглибший шар епідермісу називають основним, або призматичним, він побудований з живих призматичних клітин — базальних епідермоцитів, що зв'язані між собою десмосомами. Між епідермоцитами розміщуються меланоцити, які виробляють пігмент меланін. Від кількості пігменту залежить колір шкіри.

Назовні від основного шару розміщується шипуватий шар, що складається з клітин, від яких відходить багато тонофіламентів що нагадують шипи.

На шипуватому шарі лежить зернистий шар, що складається: клітин, у цитоплазмі яких є невеликі зернятка.

Назовні від зернистого шару знаходиться блискучий шар, побудований з 2—4 рядів плоских без'ядерних клітин, заповнених своє рідкою білковою речовиною елеїдином, що добре заломлює світле (звідси і назва шару).

Багатьох рядів рогових пластинок, що утворилися внаслідок повної дегенерації клітин і заповнення їх роговою речовиною кератином. Бульбашки повітря між пластинками сприяють збереженню тепла організмом. Рогові пластинки поступово злущуються і замінюються новими, які утворюються з клітин нижчих шарів.

У ділянках тіла, де шкіра покрита волоссям, епідерміс побудований з трьох шарів, а саме: основного, шипуватого та рогового.

Власне шкіра, або дерма (corium seu dermis), знаходиться безпосередньо під епідермісом і складається з двох шарів —• сосочкового та сітчастого.

Сосочковий шар складається з колагенових та еластичних волокон. У ньому знаходяться кровоносні і лімфатичні капіляри, розгалуження нервів та їхні закінчення. Волокна цього шару обплітають базальні епідермоцити і частково заходять у проміжки між ними, утворюючи сосочки. Це сприяє щільному з'єднанню епідермісу з власне шкірою. У цьому шарі, як і в базальному, є меланоцити.

Сітчастий шар складається з товстих колагенових і еластичних волокон, які йдуть у різних напрямах і переплітаються між собою. Знання будови цього шару має велике значення, тому що при розрізах шкіри краї рани, завдяки скороченню еластичних волокон, розходяться. Ми знаємо напрям волокон у різних ділянках тіла людини, і це необхідно враховувати при хірургічних втручаннях.

При зовнішньому огляді шкіри можна побачити гребені, утворені сосочками сосочкового шару, та борозни між ними. Гребені найкраще виражені на шкірі долоні та підошви, де утворюють індивідуальний і постійний протягом усього життя людини, малюка. У борозни відкриваються протоки залоз шкіри, тому, коли долоня або підошва стикається з рівною поверхнею, на ній залишається малюнок гребенів, що використовують у судово-медичній практиці.

Підшкірна основа (tela subcutanea) зв'язує шкіру з глибше розміщеними тканинами. Вона побудована із сполучної тканини, в петлях якої розміщуються жирові скупчення, різні за формою та масою. Вони є не тільки запасом поживних речовин, а й виконують механічну функцію — пом'якшують різні струси та удари.

У власне шкірі та підшкірній основі розміщуються кровоносні та лімфатичні судини і нерви, які утворюють сітки та сплетення.

У підшкірній основі артерії розміщені в сполучній тканині між жировими скупченнями. Від них відходять гілки, які у власне шкірі утворюють дермальну артеріальну сітку, гілки від якої йдуть до потових залоз шкіри та її вищерозміщених шарів.

На межі між сітчастим та сосочковим шарами артеріальні судини формують підсосочкову артеріальну сітку. Від підсосочкових судин відходять артеріоли до сосочків та сальних залоз. У кожному сосочку міститься тільки одна артеріола, яка утворює внутрішньо-сосочкову капілярну петлю. Звідси кров потрапляє у поверхневе підсосочкове венозне сплетення, потім у глибоке підсосочкове венозне сплетення і, нарешті, в глибоке дермальне венозне сплетення, а звідти — у підшкірне венозне сплетення. Лімфатичні судини формують підшкірну лімфокапілярну сітку шкіри.

У власне шкірі та підшкірній основі містяться нервові закінчення та сплетення, які сприймають та проводять різні подразнення. За функцією нервові закінчення — рецептори — поділяють на дотикові, больові, температурні. Рецептори — це закінчення відростків нейроцитів, тіла яких лежать у спинномозковому вузлі. Від спинномозкового вузла збудження поширюється по відростках, що входять до складу заднього корінця, в задні роги спинного мозку, а звідти по висхідних шляхах у головний мозок.

Доведено, що в деяких ділянках шкіри (наприклад, на голові та долонях) на 1 см2 її поверхні знаходиться до 300 чутливих точок, завдяки чому шкіру вважають величезним рецепторним полем. Поряд з цим у шкірі виділяють близько 700 біологічно активних точок, більшість з яких була відома в глибокій давнині. На основі цих знань розроблений один з методів рефлексотерапії — голкотерапія, або акупунктура, що існує протягом 5000 років і не втратила свого значення.

У більшості ссавців та людини майже вся шкіра (за винятком проміжної частини губ, долонь, підошов, головки статевого члена, внутрішньої поверхні передньої шкірочки, клітора, малих статевих губ) покрита волоссям (вії). Залежно від довжини розрізняють довге, коротке та пушкове волосся. Довге волосся росте на шкірі голови, лиця, пахвини та пахв; коротке — на бровах та віях, а пушкове вкриває шкіру всього тіла. Кількість волосся у людей не однакове. Так, на голові може рости 80 000—110 000, а на шкірі тіла 20 000—30 000 волосин. Волосся людини безперервно росте і може досягати значної довжини (100—150 см). Вважають, що за добу волосина відростає на 0,2—0,4 мм. Тривалість існування волосини невелика: на голові, наприклад, 2—4 роки, на віях — 3—5 місяців. Потім вона випадає, а на її місці починає рости інша. На голові за добу у нормі випадає 50—120 волосин.

Протягом життя у людини послідовно з'являється волосся трьох типів. Первинне, або зародкове, волосся існує від четвертого до восьмого місяця ембріонального розвитку. На дев'ятому місяці внутрішньоутробного життя воно замінюється вторинним волоссям. Під час статевого дозрівання на певних ділянках тіла з'являється третинне волосся, до якого відносять волосся пахвини, пахв, бороди, вусів, грудей, живота. З віком кількість волосся зменшується.

У нормально розвиненому волосі розрізняють корінь та стрижень. Корінь (radix) розміщується у власне шкірі, а його нижня частина розширена і має назву цибулини. Цибулина лежить у сумці волоса, що побудована з пучків сполучної тканини, її дно потовщене і частково занурюється в цибулину, утворюючи сосочок волоса. В сосочок проходять артеріола та нерви, що кровопостачають та іннервують волосину.

Стрижень (scapus) знаходиться над поверхнею шкіри і складається з мозкової речовини, кори та кутикули. Мозкова речовина лежить у центральній частині стрижня. До її складу входять майже зроговілі клітини — багатогранні сквамоцити, і зернятка мелані ну. Меланін міститься також у корі волоса. Від кількості цього пігменту залежить колір волосся. -Доведено, що стрижень розміщується відносно епідермісу майже завжди під гострим кутом. З цього боку до волосини прикріплюється м'яз — підіймач волоса. При одночасному скороченні багатьох цих м'язів волосся піднімається і у людини утворюється «гусяча шкіра».

У більшості приматів та людини на тильних поверхнях кінцевих фаланг пальців кисті та стопи є своєрідні похідні епідермісу — нігті (unguis). Вони захищають дуже чутливі кінці пальців та допомагають захоплювати невеликі предмети. Найбільша частина нігтя — тіло — розміщується в заглибленні шкіри, яке називають ложем. Передній край нігтя закінчується вільно, а бічні та задній занурюються під валики шкіри. Тіло нігтя складається з великої кількості клітин, щільно зв'язаних між собою.

Усі залози шкіри людини поділяють на потові, сальні та молочні.

Потові залози (glandulae sudoriferae) за будовою прості трубчасті, а за типом секреції апокринні та екринні. Ці утвори знаходяться майже на всіх ділянках шкіри, за винятком проміжної частини губ, головки статевого члена та його передньої шкірочки.

Найбільша частина їх розміщується у шкірі пальців, долонь, підошов та пахвових складок. Підраховано, що у шкірі дорослої людини знаходиться близько 2,5 млн. потових залоз, які виділяють за добу 550—650 мл поту, що складається з 98 % води і 2 % щільного залишку.

Потова залоза складається з кінцевої частини, закрученої у клубочок, що лежить у сітчастому шарі на межі з підшкірною основою, та довгої потової протоки, яка проходить крізь шари власне шкіри та епідерміс і відкривається на його поверхні потовою порою.

Екринні залози в основному розміщуються у шкірі долонь та підошов, а їхній секрет на 99 % складається з води і тому майже не має запаху. Апокринні залози відрізняються від попередніх більш широкими кінцевими відділами, завжди знаходяться поряд з волосиною і тому розміщуються по всій шкірі, їхній секрет більш концентрований і має специфічний запах.

Сальні залози (glandulae sebaceae) за будовою — прості альвеолярні, а за типом секреції — голокринні. Вони знаходяться на всіх ділянках шкіри, за винятком долонь і підошов. Найбільша кількість цих утворів розміщується у шкірі голови та верхньої частини спини. За добу сальні залози виділяють близько 20 г шкірного сала, яке рівномірно вкриває поверхневі шари епідермісу і робить його непроникним для різних хімічних речовин та мікроорганізмів. Сальні залози поділяють на залози волоса і відокремлені сальні залози. І ті, й інші складаються з мішечка та протоки. Розміщуються вони, на відміну від потових залоз, більш поверхнево (на межі між сосочковим та сітчастим шарами). Мішечок сальної залози відносно широкий, а протока коротка і відкривається на шкірі разом з волосиною.

Грудь (mamma) — парний орган, розміщені груди симетрично на передній стінці грудної клітки, на рівні III—VI ребер (Рис. 2). У жінок має форму-правильної півкулі різної величини, у центрі якої є грудний сосок (papilla mammae). Навколо соска є пігментований обідок, або грудне кружальце (areola mammae). У товщі шкіри кружальця розміщені сальні залози та непосмуговані м'язові клітини. У чоловіків грудь звичайно рудиментарна.

Більшу частину жіночої груді складає жирова тканина, яка оточує функціональну частину груді — молочну залозу.

Молочна залоза (glandula mammaria) призначена для вигодовування жінкою новонародженого і функціонально пов'язана із статевими органами. Маса залози у жінки, що не родила,— 150— 200 г, а у жінки, яка годує немовля,— 350—400 г.

Речовина молочної залози складається з 15—20 радіальне розміщених часточок, вивідні протоки яких (молочні протоки) сходяться до грудного соска, утворюють розширення (молочні пазухи) і відкриваються отворами на його вершині.

Сполучна тканина утворює капсулу молочної залози і віддає в її товщу перегородки, які відокремлюють кожну з часточок.

Функція залози тісно пов'язана з функцією статевої системи. Починаючи з 2-го місяця вагітності соски та грудні кружальця темнішають. За рахунок росту сполучної тканини і залозистої частини груди збільшуються. Далі збільшення грудей відбувається за рахунок інтенсивного зростання залозистої тканини. З 4—5-го місяця вагітності залоза починає виділяти секрет — молозиво, а після пологів з'являється грудне молоко. Після припинення годування залоза переходить у недіяльний стан, об'єм та маса її зменшуються, а залозиста тканина атрофується.

Грудь забезпечують кров'ю гілки III—VII задніх і передніх міжреберних артерій та внутрішніх грудних артерій, а венозна кров відтікає по однойменних венах. Лімфа від грудей відтікає в пахвові, над- і підключичні та пригрудинні лімфатичні вузли.

Іннервація грудей відбувається за рахунок передніх гілок III— VI грудних нервів та волокон гілок грудного відрізка симпатичного стовбура.

Поиск по сайту: