Анатомія конфлікту

Наше завдання — навчитися передбачати можливий конфлікт за будь-якого розвитку взаємовідносин. Ключ до цього "конфліктобачення" — аналіз структурних елементів конфлікту.

Для того, щоб аналізувати структуру конфлікту, виділимо найважливіші його складові:

• конфліктуючі сторони;

• зона розбіжностей;

• образ ситуації;

• мотиви;

• дії;

• умови перебігу конфлікту;

• завершення конфлікту.

Конфліктуючі сторони

У конфлікті беруть участь, як мінімум, дві конфліктуючі ("конфліктанти") — окремі індивіди або цілі групи. Окрім того, в конфлікт можуть бути втягнуті й інші учасники — ті, що співчувають (активно і пасивно, з того чи іншого боку), провокатори, миротворці, консультанти, невинні жертви. Для того, щоб адекватно розібратися в конфліктній ситуації і запустити механізм її конструктивного вирішення, необхідно звернути увагу на соціальні і особливо психологічні характеристики конфліктантів. Під соціальними характеристиками розуміють в цьому випадку приналежність до того чи іншого прошарку суспільства або суспільної групи, професії, соціальної ролі, службового стану тощо. Психологічні характеристики — це особистісні властивості кожної людини. Саме вони, як правило, найбільшою мірою визначають і виникнення, і перебіг, і наслідки конфлікту. Стрижневі риси формують характер, а характер — це те, що складає основу особистості. Є ще так звані "важкі" люди, "конфліктні особистості"; з ними важко знайти спільну мову, що створює у стосунках з ними напруженість, яка легко може перейти в конфлікт. Такі люди ніколи не підуть вам назустріч, яких би зусиль для примирення з ними ви не докладали. Причиною негативного ставлення до таких людей є їх специфічні риси характеру, манера поведінки, яка виокремлює їх з-поміж інших людей, часто — підвищена конфліктогенність і т. ін. Щоб налагодити взаємодію з такими людьми, необхідно подолати їх негативні реакції, їх навички спілкування, їх уявлення про власні сили і багато іншого.

Зона розбіжностей

Конфлікти виникають тоді, коли є зона розбіжностей — предмет суперечки, факт, питання, яке викликає розбіжності. Цю зону не завжди легко розпізнати, часто буває так, що і самі учасники конфлікту не дуже чітко її уявляють. Малозначимі або випадкові деталі можуть бути відображенням або проявом більш глибоких розходжень, які залишаються для конфліктантів неусвідомленими. Справа ускладнюється і тим фактом, що межі зони розбіжностей часто рухомі, можуть розширюватися або звужуватися. Іноді буває так, що розходження "по суті" посилюється розходженням з приводу оцінки поведінки, манери мовлення і, взагалі, морального складу один одного. Зона розбіжностей "розбухає", в ній загораються все нові й нові вогнища суперечки. І навпаки, коли конфліктанти досягають згоди з якогось окремого пункту, зона розбіжностей звужується. При ліквідації всіх розходжень вона зникає.

Образ ситуації

Кожен з учасників конфлікту складає своє уявлення або образ ситуації, який виник в зоні розбіжностей і охоплює всі пов'язані з ним обставини. Ці уявлення не збігаються, конфліктанти бачать ситуацію по-різному, і це, власне, й створює підґрунтя для їх зіткнення.

Образи конфліктної ситуації (ідеальні карти ситуації) включають такі елементи:

• уявлення учасників конфлікту про себе (свої потреби, можливості, цілі, цінності);

• уявлення учасників конфлікту про протилежну сторону (потреби, цінності, можливості, цілі);

• уявлення учасників конфлікту про ситуацію та умови перебігу конфлікту.

Аналіз образів конфліктної ситуації, які створює кожен з учасників конфлікту, необхідний, оскільки:

• саме образ конфліктної ситуації, а не сама по собі дійсність конфліктного протиріччя безпосередньо визначає конфліктну поведінку особистості, її реакції і переживання;

• існує реальний та ефективний засіб вирішення конфлікту через зміну образу конфліктної ситуації, яка здійснюється через зовнішній вплив на учасників конфлікту.

Конфлікт проростає на тому ґрунті, коли принаймні один з конфліктантів сприймає ситуацію неадекватно і тлумачить поведінку іншого як прояв недружелюбності, агресії, неправомірного способу мислення і дій.

Важко здогадатися, як сприймає ситуацію інший, поки той не повідомить про це, тим більше, що ніхто і не поспішає цього робити. Корнеліус і Фейр, відомі австралійські психологи, радять у таких випадках конфліктуючим сторонам робити "Я-висловлювання", які передають іншій людині ваше ставлення до певного предмета, явища, ситуації без звинувачення і без вимог, щоб інша сторона змінила своє ставлення. Цей спосіб допомагає вам утримати свою позицію, не перетворюючи іншого на вашого опонента. Я-висловлювання може бути корисним у будь-якій обстановці, особливо коли ви сердитесь, роздратовані, незадоволені чимось, що, власне, і впливає на неадекватність сприйняття образу іншого і ситуації, в якій ви разом перебуваєте.

Люди не завжди усвідомлюють, який вплив їхні вчинки справляють на вас, якщо їм про це не скажете. Не варто також говорити, що "вони самі повинні знати". Справа в тому, що вони можуть не знати, що у їхніх діях образило вас. Проте для виникнення конфлікту не має значення ні те, чи дійсно ситуація така, якою її бачать, ні те, чи правильно міркують втягнуті в неї люди про стан думок один одного. Тут вступає в дію прин­цип, сформульований соціологом Томасом (теорема Томаса): якщо ситуація визначається як реальна, вона реальна за своїми наслідками. Стосовно конфлікту це означає: якщо лю­дина вважає конфліктну ситуацію реальною, значить, та тягне за собою реальні конфліктні наслідки. Інакше кажучи, якщо хтось вважає, що вступив у конфлікт, то він і справді опиняється в конфлікті. А той, з ким він конфліктує, може і не підозрювати, що перебуває в конфліктних стосунках.

Мотиви

Як уже зазначалося, кожна людина по-своєму уявляє ситуацію, в якій перебуває. Які ж причини зумовлюють своєрідне суб'єктивне бачення ситуації? Таких причин багато, але всі вони в кінцевому результаті ведуть до того, що у кожної людини складається протягом життя свій комплекс установок, потреб, інтересів, думок, ідей, на основі яких вона сприймає та оцінює все, з чим стикається і визначає міру значимості подій, явищ і т. ін. Вказані параметри зумовлюють формування відповідних мотивів — прагнення, спонукання, які суттєво впливають на ставлення людини до важливих для неї речей.

Мотивація визначає процес, який психологи називають формуванням мети. Вона виступає як уявний результат, якого індивід хотів би в даній ситуації досягти.

Коли ж людина формує реально недосяжні результати, тоді у неї виникає внутрішньоособистісний конфлікт. Можливий конфлікт пізнавального характеру, коли людина стикається з інформацією, яка суперечить її світоглядній позиції. Можливе і те, що людина формує несумісні цілі. В такому випадку процес їх формування набуває вигляду боротьби між конкуруючими мотиваційними тенденціями: одна з них створює у людини позитивне ставлення до об'єкта, прагнення наблизитися до нього, оволодіти ним, інша — негативне ставлення до об'єкта, прагнення уникнути його. Це веде до виникнення трьох типів внутрішньоособистісних конфліктів, які вперше були описані в роботах К. Левіна. Левін виводив ці конфлікти із аналізу проблем, які виникали в індивіда в тій чи іншій життєвій ситуації. Предметом його уваги стали конфлікти, які виникали в результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації несумісних мотивів. Він розглядав конфлікт як одночасний вплив на індивіда протилежно спрямованих сил рівної величини, розпізнаючи при цьому три основних варіанти цих конфліктів:

1. Коли людина стає перед необхідністю вибору між рівною мірою привабливими, але взаємозаперечними варіантами. Обов'язковою умовою виникнення конфлікту є те, що мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають однакову силу. Класичною ілюстрацією такого типу конфлікту вважається випадок буріданового осла, який врешті-решт помер з голо­ду, оскільки так і не зміг вибрати між двома однаковими обе­ремками сіна. В схожому становищі може опинитися молодий чоловік, мати і дружина якого через відносини, що склалися між невісткою і свекрухою, ставлять його перед неможливим для нього вибором.

2. Другий випадок конфлікту передбачає вибір між двома однаковою мірою непривабливими можливостями: вибір "із двох лих меншого" унеможливлений однаковою інтенсивністю мотивів уникнення. Невдале сімейне життя примушує чоловіка болісно вирішувати: підтримувати складні сімейні стосунки чи розійтися з дитиною, постійне спілкування з якою у випадку розлучення з дружиною стане неможливим.

3. Нарешті, третій тип конфлікту, за Левіним, — це коли одна і та ж мета (можливість, вибір) однаковою мірою і приваблива, і неприваблива, має і "плюси", і "мінуси". Внутрішня боротьба в цьому випадку пов'язана із зважуванням "за" і "проти" — погоджуватися на більш високооплачувану, але нецікаву роботу, наважитися на потрібну, але надто дорогу покупку. Ці ситуації можуть перетворитися і в болісний життєвий вибір: наприклад, продовжувати існувати в облактованому світі стосунків, стабільної роботи, звичного способу життя і при цьому "жити не своїм життям", чи, все втративши, починати спочатку? Якщо у двох людей уявлення про якусь ситуацію вступають у протиріччя і виникають розбіжності з приводу якихось важливих для них питань, то їх мотиви теж розходяться. Тобто в цій ситуації прагнення, бажання цих людей не сумісні. Конфліктологу не завжди зрозумілі мотиви, якими керуються учасники конфлікту. Люди, окрім того, що їх приховують, іноді й самі їх не усвідомлюють, щиро помиляються щодо своїх мотивів. Конфліктологу необхідно розібратися в бажаннях, прагненнях, мотивах, щоб зрозуміти поведінку сторін і повпливати на них так, щоб спрямувати перебіг конфлікту до конструктивного завершення.

Дії

Коли у людей є зона розбіжностей, відмінні уявлення про ситуацію, одночасно не сумісні мотиви і цілі, вони починають поводитися так, що їх дії стикаються. В такому зіткненні спрямованих одна проти одної дій та протидій і полягає реальний перебіг конфлікту.

Конфлікт схожий на айсберг: дії становлять його надводну частину, яка лежить на поверхні, на відміну від підводної, прихованої від безпосереднього спостереження частини і зони розбіжностей та уявлення конфліктантів про ситуацію, що склалася, мотивів і цілей їх поведінки. Конфліктологу необхідно побачити за видимими реальними проявами конфлікту його невидимі, приховані в головах людей глибинні корені.

В особливо напружених ситуаціях дії, які у звичних умовах не привертають уваги, переживаються набагато сильніше й відчутніше. Взаємовплив суперників може набувати різноманітних форм: зараження, навіювання, переконання, наслідування (про види й техніки впливу).

Поиск по сайту: