Визначення конфлікту, зміст, типи і способи протікання

Конфлікт у психології визначається як "зіткнення протилежне спрямованих, несумісних один з одним тенденцій, окремо узятого епізоду у свідомості, у міжособистісних чи взаємодіях міжособистісних відносинах чи індивідів груп людей, зв'язане з негативними емоційними переживаннями" [2].

Для того, щоб уміло використовувати конфлікт у педагогічному процесі, необхідно, природно, мати теоретичну базу: добре знати динаміку його і всі її складові. Даремно розповідати про технологію використання конфлікту, людині, що має лише життєве представлення про конфліктний процес.

Конфлікт — форма соціальної взаємодії між двома чи більш суб'єктами (суб'єкти можуть бути представлені індивідом/групою/самим собою — у випадку внутрішнього конфлікту), що виникає через розбіжність бажань, інтересів, чи цінностей сприйняття.

Говорячи інакше, конфлікт — ситуація, коли два чи більш суб'єкти взаємодіє таким чином, що крок вперед у задоволенні інтересів, сприйняття, чи цінностей бажань одного з них означає крок назад для іншого чи інших.

Ми розглядаємо педагогічний конфлікт, тобто конфлікт, суб'єктами якого є учасники педагогічного процесу.

Типологічний підрозділ конфліктів:

- " справжній " — коли зіткнення інтересів існує об'єктивно, усвідомлюється учасниками і не залежить від какого-л. легко змінюється фактора;

- " випадковий чи умовний " — коли конфліктні відносини виникають у силу випадкових, що легко піддаються зміні обставин, що не усвідомлюється їхніми учасниками. Такі відносини можуть бути припинені у випадку усвідомлення реально наявних альтернатив;

- " зміщений " — коли сприймані причини конфлікту лише побічно з'вязані з об'єктивними причинами, що лежать у його основі. Такий конфлікт може бути вираженням щирих конфліктних відносин, але в какой-л. символічній формі;

- " невірно приписаний " — коли конфліктні відносини приписуються не тим сторонам, між якими розігрується дійсний конфлікт. Це робиться або навмисно з метою спровокувати зіткнення в групі супротивника, "затушовуючи" тим самим конфлікт між його щирими учасниками, або ненавмисно, у силу відсутності дійсно щирої інформації про існуючий конфлікті;

- " схований " — коли конфліктні відносини в силу об'єктивних причин повинні мати місце, але не актуалізуються;

- " помилковий " — конфлікт, що не має об'єктивних основ і виникаючий у результаті неправильних чи уявлень непорозумінь.

Варто розрізняти поняття "конфлікт" і "конфліктна ситуація", різниця між ними дуже істотна.

Конфліктна ситуація — таке сполучення людських інтересів, що створює ґрунт для реального протиборства між соціальними суб'єктами. Головна риса — виникнення предмета конфлікту, але поки відсутність відкритої активної боротьби.

Тобто в процесі розвитку зіткнення конфліктна ситуація завжди передує конфлікту, є його основою.

Виділяють чотири види конфліктів:

- внутріособистісний, що відбиває боротьбу приблизно рівних по силі мотивів, потягів, інтересів особистості;

- міжособистісний, що характеризується тим, що діючі обличчя прагнуть реалізувати у своїй життєдіяльності взаємовиключні цілі;

- міжгруповий, що відрізняється тим, що конфліктуючими сторонами виступають соціальні угруповання, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають один одному на шляху їхнього здійснення;

- індивідуально-груповий – виникає у випадку невідповідності поводження особистості груповим нормам і чеканням.

Щоб спрогнозувати конфлікт, треба спочатку розібратися, чи мається проблема, що виникає в тих випадках, коли є протиріччя, неузгодженість чогось з чимось. Далі встановлюється напрямок розвитку конфліктної ситуації. Потім визначається склад учасників конфлікту, де особлива увага приділена їхнім мотивам, ціннісним орієнтаціям, відмінним рисам і манерам поводження. Нарешті, аналізується зміст інциденту.

Існують сигнали, що попереджають конфлікт. Серед них:

· криза (у ході кризи звичайні норми поводження втрачають силу, і людина стає здатним на крайності – у своїй уяві, іноді насправді);

· непорозуміння (викликається тим, що якась ситуація зв'язана з емоційною напруженістю одного з учасників, що приводить до перекручування сприйняття);

· інциденти (якийсь дріб'язок може викликати тимчасове чи хвилювання роздратування, але це дуже швидко проходить);

· напруга (стан, що спотворює сприйняття іншої людини і вчинків його дій, почуття змінюються до гіршого, взаємини стають джерелом безупинного занепокоєння, дуже часто будь-яке непорозуміння може перерости в конфлікт);

· дискомфорт (інтуїтивне відчуття хвилювання, страх, що важко виразити словами).

Педагогічно важливо відслідковувати сигнали, що свідчать про зародження конфлікту.

У практиці педагога більше цікавить не стільки усунення інциденту, скільки аналіз конфліктної ситуації. Адже інцидент можна заглушити шляхом "натиску”, тоді як конфліктна ситуація зберігається, приймаючи затяжну форму і негативно впливаючи на життєдіяльність колективу.

На конфлікт дивляться сьогодні, як на дуже значиме явище в педагогіці, яке не можна ігнорувати і якому повинне бути приділене особлива увага. Ні колектив, ні особистість не можуть розвиватися безконфліктно, наявність конфліктів є показник нормального розвитку.

Вважаючи конфлікт ефективним засобом виховного впливу на особистість, учені вказують, що подолання конфліктних ситуацій можливо тільки на основі спеціальних психолого-педагогічних знань і відповідних їм умінь. Тим часом багато вчителів негативно оцінюють усякий конфлікт як явище, що свідчить про невдачі в їхній виховній роботі. У більшості педагогів як і раніше збереглося насторожене відношення до самого слова "конфлікт”, у їхній свідомості це поняття асоціюється з погіршенням взаємин, порушенням дисципліни, явищем шкідливим для виховного процесу. Вони прагнуть уникати конфліктів будь-якими способами, а при наявності їх намагаються гасити зовнішній прояв останніх.

Більшість учених вважає, що конфлікт – це гостра ситуація, що виникає як результат зіткнення відносин особистості з загальноприйнятими нормами. Інші визначають конфлікт як ситуацію взаємодії людей або пренаступних взаємовиключні чи недосяжні одночасно обома конфліктуючими сторонами мети, або прагнучих реалізувати у своїх взаєминах несумісні цінності і норми таке протиріччя між людьми, що характеризується протиборством як явище, яке породжує дуже складну психологічну атмосферу в будь-якому колективі школярів, старшокласників особливо, як величезне протиріччя, зв'язане з гострими емоційними переживаннями як критичну ситуацію, тобто ситуацію неможливості реалізації суб'єктом внутрішніх необхідностей свого життя (мотивів, прагнень, цінностей і ін.); як внутрішню боротьбу, яка породжує зовнішні, об'єктивно дані протиріччя, як стан, що народжує невдоволення цілою системою мотивів, як протиріччя між потребами і можливостями їхнього задоволення.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної конфліктології приводить до наступного попереднім висновкам:

- в основі конфлікту часто лежить з'ясовне протиріччя, а сам конфлікт може носити конструктивний і деструктивний характер;

- у більшості педагогів зберігається насторожене відношення до конфліктів серед учнів;

- конфліктів не випливає "боятися”, оскільки вони закономірні;

- конфлікти серед підлітків у силу їхніх вікових особливостей- явище розповсюджене і звичайне;

- до конфлікту часто приводить високий емоційний "розжарення” у спілкуванні;

- причиною конфлікту може служити твердження свого "Я”;

- внутріособистісний конфлікт може стати причиною міжособистісного конфлікту;

- утручатися педагогам у конфлікт доцільно не стільки для того, щоб усунути його, скільки для надання допомоги підлітку в пізнанні самого себе, свого товариша, свого навчального колективу;

- перш ніж втручатися в конфлікт, необхідно знати причини його виникнення, інакше втручання може придбати педагогічно негативний характер;

- конфліктна ситуація і конфлікт при умілому використанні механізмів керування можуть стати ефективними засобами виховного впливу;

- соціальному педагогу необхідні глибокі спеціальні знання для успішного керування конфліктами серед підлітків.

Конфлікти можуть ініціюватися не тільки об'єктивними, але і суб'єктивними умовами. До об'єктивних обставин відноситься, те, що існує більш-менш незалежно від педагогічного процесу, і що створює потенційну можливість конфлікту. Суб'єктивні умови складають рівень вихованості і розвитку дітей, усвідомлення ступеня конфліктності ситуації її учасниками, їхній морально-ціннісні орієнтації.

По своїй спрямованості конфлікти поділяються на наступні види:

- соціально-педагогічні – вони виявляються як у відносинах між групами, так і з окремими людьми. В основі цієї групи лежать конфлікти – порушення в області взаємин. Причини взаємин можуть бути наступними: психологічна несумісність, тобто неусвідомлене, нічим не мотивоване неприйняття людини людиною, що викликає в однієї з чи сторін одночасно в кожної з них неприємні емоційні стани. Причинами може бути боротьба за лідерство, за вплив, за престижне положення, за увагу, підтримку навколишніх;

- психолого-педагогічні конфлікти – у їхній основі лежать протиріччя, що виникають у навчально-виховному процесі в умовах дефіциту гармонізації відносин, що складаються в ньому;

- соціальний конфлікт – ситуативні конфлікти від випадку до випадку;

- психологічний конфлікт – відбувається поза спілкуванням з людьми, відбувається усередині особистості.

Виділяють конфлікти по ступені їхньої реакції на те, що відбувається:

- скороминучі конфлікти – відрізняються великою емоційною окрашеностю, крайніми проявами негативного відношення конфліктуючих. Іноді такого роду конфлікти закінчуються важкими і трагічними ісходами. В основі таких конфліктів найчастіше лежать особливості характеру, психічного здоров'я особистості;

- гострі тривалі конфлікти – виникають у тих випадках, коли протиріччя досить стійкі, глибокі. Конфліктуючі сторони контролюють свої реакції і вчинки. Дозволяти такі конфлікти непросто;

- слабовиражені в'ялі конфлікти – характерні для протиріч, що носять не дуже гострий характер, або для зіткнень, у яких активна тільки одна зі сторін; друга прагне знайти чітко свою чи позицію уникає, у міру можливості, відкритої конфронтації. Дозвіл такого роду конфліктів складно, багато чого залежить від ініціатора конфлікту.

- слабовиражені швидкопротекаючі конфлікти – найбільш сприятлива форма зіткнення протиріч, однак легко спрогнозувати конфлікт можна тільки в тому випадку, якщо він був єдиний. Якщо після цього з'являються подібні конфлікти зовні протікають м'яко, то прогноз може бути несприятливим.

Розрізняють конфліктні педагогічні ситуації за часом: постійні і тимчасові (дискретні, одноразові); по змісту спільної діяльності: навчальні, організаційні, трудові, міжособистісні й ін.; по сфері психологічного протікання: у діловому і неформальному спілкуванні. Ділові конфлікти виникають на ґрунті розбіжності думок і вчинків членів колективу при рішенні ними проблем ділового характеру, а другі – на основі протиріч в особистісних інтересах. Особистісні конфлікти можуть стосуватися сприйняття й оцінки людьми один одного, реальної чи удаваний несправедливості в оцінці їхніх дій, результатів роботи і т.п.

Більшість конфліктів по своїй природі суб'єктивні і мають у своїй основі одну з наступних психологічних причин:

- недостатньо гарне знання людини;

- неправильне розуміння його намірів;

- невірне представлення про те, що він насправді думає;

- помилкова інтерпретація мотивів зроблених учинків;

- неточна оцінка відносини даної людини до іншого.

З психологічної точки зору, виникнення кожної з цих причин, будь-якого їхнього сполучення приводить на практиці до приниження достоїнства людини, породжує з його боку справедливу реакцію у формі образи, що викликає таку ж реакцію кривдника, при цьому ні той, ні інша людина не в змозі зрозуміти й усвідомити причини взаємно неприязного поводження.

Усі суб'єктивні фактори, що впливають на конфлікт, можуть бути: характерологічними і ситуативними. До першого відносяться стійкі якості особистості, до других – перевтома, незадоволеність, поганий настрій, відчуття непотрібності.

У конфліктних ситуаціях їхні учасники прибігають до різних форм захисного поводження:

- агресія (виявляється в конфліктах по "вертикалі”, тобто між учнем і вчителем, між вчителем і адміністрацією школи і т.п.; вона може бути спрямована на інших людей і на самого себе, нерідко приймає форму самоприниження, самозвинувачення);

- проекція (причини приписуються всім навколишнім, свої недоліки бачаться у всіх людях, це дозволяє справитися з зайвим внутрішнім напруженням);

- фантазія (що не удається виконати в реальності, починає досягатися в мріях; досягнення бажаної мети відбувається в уяві);

- регресія (відбувається підміна мети; знижується рівень домагань; при цьому мотиви поводження залишаються колишніми);

- заміна мети (психологічна напруга направляється в інші області діяльності);

- відхід від неприємної ситуації (людина неусвідомлено уникає ситуації, у яких зазнав невдачі чи не зміг здійснити виконання намічених задач).

У динаміці розвитку конфлікту існує ряд стадій:

1. Стадія, що припускає - зв'язана з появою умов, при яких може виникнути зіткнення інтересів. До цих умов відносяться: а) тривалий безконфліктний стан чи колективу групи, коли всі себе вважають вільними, не несуть ніякої відповідальності перед іншими, чи рано пізно виникає бажання шукати винних; кожний вважає себе правою стороною, скривдженої несправедливо, те породжує конфлікт; безконфліктний розвиток чревате конфліктами; б) постійна перевтома, викликана перевантаженнями, що ведуть до стресів, нервозності, збудливості, неадекватній реакції на найпростіші і необразливі речі; у) інфораціоно-сенсорний голод, недолік життєво важливої інформації, тривала відсутність яскравих, сильних вражень; в основі всього цього лежить емоційна перенасиченість буденною повсякденністю. Відсутність необхідної інформації в широких суспільних масштабах провокує поява слухів, домислів, породжує тривогу (у підлітків – захоплення рок-музикою, як наркотиками); г) різні здібності, можливості, умови життя – усе це веде до заздрості до процвітаючого, здатній людині. Головне, щоб у будь-якому класі, колективі, групі ніхто не почував себе обділеним, "людиною другого сорту”; д) стиль організації життя і керування колективом.

2. Стадія зародження конфлікту – зіткнення інтересів різних чи груп окремих людей. Воно можливо в трьох основних формах: а) принципове зіткнення, коли задоволення одних може бути реалізоване виразно тільки за рахунок обмеження інтересів інших; б) зіткнення інтересів, що торкається лише форму відносин між людьми, але не зачіпає серйозно їхньої матеріальної, духовної й іншої потреб; в) виникає представлення про зіткнення інтересів, але це мниме, удаване зіткнення, що не зачіпає інтересів людей, членів колективу.

3. Стадія дозрівання конфлікту – зіткнення інтересів стає неминучим. На цій стадії формується психологічна установка учасників конфлікту, що розвивається, тобто не усвідомлювана готовність діяти тим чи іншим способом, щоб зняти джерела дискомфортного стану. Стан психологічної напруги спонукає до "атаки” чи до "відступу” від джерела неприємних переживань. Оточуючі люди можуть догадуватися про конфлікт, що зріє, швидше, ніж його учасники, у них більш незалежні спостереження, більш вільні від суб'єктивних оцінок судження. Про дозрівання конфлікту може свідчити і психологічна атмосфера колективу, групи.

4. Стадія усвідомлення конфлікту – конфліктуючі сторони починають усвідомлювати, а не тільки почувати зіткнення інтересів. Тут можливий ряд варіантів: а) обоє учасника дійдуть висновку про недоцільність конфліктуючих відносин і готові відмовитися від взаємних претензій; б) один з учасників розуміє неминучість конфлікту і зваживши всі обставини, готовий уступити; інший учасник йде на подальше загострення; розглядає поступливість ін. сторони як слабість; в) обоє учасника дійдуть висновку про непримиренність протиріч і починають мобілізацію сил для рішення конфлікту у свою користь.

Конфлікт у педагогічній діяльності часто виявляється як прагнення вчителя затвердити свою позицію і як протест учня проти несправедливого покарання, неправильної оцінки його діяльності, учинку.

Учню важко щодня виконувати правила поведінки в школі і вимоги вчителів на уроках і змінах, тому природні незначні порушення загального порядку: адже життя дітей у школі не обмежується навчанням, можливі сварки, образи, зміна настрою і т.п.

Правильно реагуючи на поводження дитини, учитель бере ситуацію під власний контроль і відновлює порядок. Поспішність в оцінках учинку часто приводить до помилок, викликає збурювання в учня несправедливістю з боку вчителя, і тоді педагогічна ситуація переходить у конфлікт.

Конфлікти в педагогічній діяльності надовго порушують систему взаємин між вчителем і учнями, викликають у вчителя глибокий стресовий стан, незадоволеність своєю роботою. Такий стан збільшується свідомістю того, що успіх у педагогічній роботі залежить від поводження учнів, з'являється стан залежності учителя від "милості" учнів.

В. А. Сухомлинський так пише про конфлікти в школі: "Конфлікт між педагогом і дитиною, між вчителем і родиною, педагогом і колективом - велике лихо школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо - і конфліктів не буде. Уміння уникнути конфлікту - одна зі складових частин педагогічної мудрості вчителя. Попереджаючи конфлікт, педагог не тільки охороняє, але і створює виховну силу колективу"[3].

Поиск по сайту: