Для студентів V курсу медичного факультету

Практичного заняття

Учбовий елемент 2

«Гнійні захворювання шкіри та м’яких тканин. Діагностика, диференційна діагностика. Методи консервативного і хірургічного лікування. Правила проведення антибіотикотерапії при профілактиці і лікуванні хірургічної інфекції.»

для студентів V курсу медичного факультету

Модуль 2. Торакальна, серцево-судинна хірургія. Загальні питання хірургії.

Змістовий модуль 3. Загальні питання хірургії.

Учбовий елемент 2. Гнійні захворювання шкіри та м’яких тканин. Діагностика, диференційна діагностика. Методи консервативного і хірургічного лікування. Правила проведення антибіотикотерапії при профілактиці і лікуванні хірургічної інфекції.

Визначення: Синдром гнійних захворювань шкіри і підшкірної клітковини проявляється візуально встановленими, місцевими гнійними і запальними процесами на шкірі і в підшкірній клітковині, а також загальними інтоксикаційними проявами, виразність яких залежить від поширеності гнійного процесу, стану імунобіологічних сил макроорганізму.

При виникненні гнійно-запального процесу на шкірі і в підшкірній клітковині необхідна хірургічна допомога, спрямована на розкриття і дренування гнійного вогнища, купірування запального процесу.

Найчастішими гнійними ураженнями шкіри і підшкірної клітковини є фурункул, карбункул, підшкірний абсцес, підшкірна флегмона, бешихове запалення, гідраденіт, еризипелоїд.

Фурункул - гостре гнійно-некротичне запалення волосяного фолікула, прилеглої І сальної залози і навколишніх тканин. Фурункул є частою формою гнійних захворювань шкірного покриву переважно відкритих частин тіла. Фурункули обличчя, що розташовуються вище лінії рота, належать до особливо небезпечного виду гнійної хірургічної інфекції.

Переважна локалізація фурункулів:

A) Верхня кінцівка (передпліччя, тильна поверхня кисті).

Б) Задня поверхня шиї.

B) Внутрішня поверхня стегон.

Г) Сідниці.

Д) Голова (обличчя, зовнішній вушний канал, присінок порожнини носа).

Сприятливі причини до виникнення фурункула:

A) Незадовільна особиста, побутова і виробнича гігієна.

Б) Мікротравми.

B) Ослаблення захисних сил організму при тяжких хронічних захворюваннях.

Г) Порушення обміну речовин (цукровий діабет, авітаміноз).

Механізм розвитку фурункула:

A)Процес починається з появи незначного болючого інфільтрату і
гіперемії над ним, в центрі інфільтрату знаходиться волосся.

Б) Запалення розповсюджується на поруч розташовані сальні залози і навколишню підшкірну тканину.

B) Субепідермально утворюється гнійна пустула.
Г) Волосина розхитується і гине.

Д) Навколо загиблого волосся розвивається циліндричний некроз (стрижень), що поступово піддається демаркації від навколишніх тканин.

Е) Навколо зони некрозу розвивається гнійний процес.

Є) Гній направляється назовні по ходу волосся, проривається через епідерміс, відторгається стрижень.

Ж) Утворений дефект тканини заповнюється грануляційною ткани­ною з утворенням рубця.

Клінічні прояви фурункула:

A)Скарги:

- наявність запального інфільтрату;

- постійний біль в ділянці інфільтрату і посилення його при фізичному навантаженні;

- поступове підвищення температури тіла;

- озноб.

Б) Анамнез захворювання:

- захворювання починається з легкого нездужання;

- потім з'являється гнійна пустула.

B) Об'єктивні прояви:

- конусоподібна припухлість у певній ділянці тіла темно-червоного кольору;

- на верхівці припухлості епідерміс відшарований і під ним локалізується ділянка гнійного некрозу;

- навколо вогнища некрозу визначається інфільтрат, над яким - гіперемія шкіри.

- посилення болю при пальпації.

Діагностична програма при фурункулі:

А) Клінічні прояви:

- скарги;

- анамнез захворювання;

- об'єктивні прояви.

Б) Лабораторні дослідження:

- клінічний аналіз крові;

- клінічний аналіз сечі;

- мікробіологічне дослідження гнійного вмісту.

Лікування фурункула:

- антибіотикотерапія;

- обмеження фізичної активності;

- сухе тепло;

- кератолітичні препарати на верхівку інфільтрату;

- при утворенні абсцесу – хірургічна операція.

Лікування фурункулів обличчя:

- всі хворі повинні лікуватися в стаціонарі;

- дотримання постільного режиму до відторгнення стрижня;

- обмеження прийому твердої їжі, розмов;

- крім місцевого лікування обов'язково призначають антибіотики, дезагреганти, за показання­ми - інфузійну і дезінтоксикаційну терапію.

Карбункул - гостре гнійно-некротичне запалення кількох волосяних цибулин і сальних залоз із утворенням єдиного інфільтрату і переходом запального процесу на підшкірну клітковину.

Фактори, що сприяють виникненню карбункула:

- цукровий діабет, ожиріння;

- неповноцінне харчування, авітаміноз;

- переохолодження;

- несприятливі санітарно-гігієнічні умови праці і побуту.

Механізм розвитку карбункула:

A)Утворюється запальний інфільтрат, який захоплює кілька волосяних
фолікулів.

Б) Набряк навколишніх тканин.

B)Тромбоз навколишніх судин сприяє масивному некрозу тканин.
Г) Гній проривається назовні, утво­рюючи кілька отворів із гнійними виділеннями.

Д) Шкіра між отворами некротизується.

Е) Після відторгнення некрозу кар­бункул набуває вигляду виразки.

Є) Дефект поступово заповнюється грануляційною тканиною з утво­ренням рубця.

Найбільш часта локалізація карбункула:

A) Задня поверхня шиї.

Б) Міжлопаткова ділянка.

B) Спина, обличчя, поперекова ділянка.

Клінічна картина карбункула:
А) Скарги:

- наявність запального інфільтрату;

- постійний розпираючий біль в ділянці інфільтрату;

- підвищення температури тіла до 38-39°С;

- озноб.

Б) Анамнез захворювання:

- поява швидко наростаючого запального інфільтрату;

- поява симптомів інтоксикації з початку захворювання.

В) Об'єктивні прояви:

- наявність інфільтрату значних розмірів;

- шкіра над інфільтратом багряно-си­нього кольору, напружена;

- є кілька отворів з незначним гнійним вмістом, між отворами - ділянки не­крозу шкіри;

- більш виражені, ніж при фурункулі, у вигляді ознобу, високої температури, прискореного пульсу, головного болю, можливе блювання.

Діагностична програма при карбункулі:

А) Клінічні прояви:

- скарги;

- анамнез захворювання;

- об'єктивні прояви.

Б) Лабораторні дослідження:

- клінічний аналіз крові;

- клінічний аналіз сечі;

- мікробіологічне дослідження гнійних виділень.

Лікування карбункула:

A)На стадії інфільтрації - консервативне лікування, аналогічне лікуванню фурункула, обов'язкове призначення антибактеріальної і дезінтоксикаційної терапії.

Б)При прогресуванні припухлості, наростаючій інтоксикації, розширенні зони некрозу показана операція (проводиться під наркозом і полягає в розсіченні і висіченні карбункула.

B)Рановий дефект, що утворився, лікують за принципом лікування гнійної рани.
Г)Після операції продовжують антибактеріальну і дезінтоксикаційну терапію.

Абсцесом називається обмежене скупчення гною в тканинах і органах. Абсцес є частою патологією і може бути самостійною нозологічною формою або ускладнювати перебіг інших гнійних захворювань. У ряді випадків абсцес є наслідком медичних маніпуляцій (ін'єкції, пункції).

Причини розвитку абсцесів:

A) Поранення шкіри і м'яких тканин.

Б) Сторонні предмети м'яких тканин.

B) Порушення правил асептики при виконанні лікувальних маніпуляцій (ін'єкції, пункції та ін.).

Г) Гнійні шкірні захворювання (фурункул, карбункул, бешиха і т.п.).

Д) Наслідки травм (гематоми, сероми).

Е) Метастатичні гнійники при сепсисі, черевному тифі і т.п.

Механізм розвитку абсцесу:

A)У місці проникнення інфекції з'являється обмежений запальний процес.

Б)У центрі запального інфільтрату з'являється обмежений некроз.

B) Процес відмежовується від навколишніх тканин грануляційним валом.

Г)Грануляційний вал перетворюється у сполучнотканинну піогенну мембрану, що зсередини вистелена грануляційною тканиною.

Д)Вмістом порожнини абсцесу є гній і залишки тканинного некрозу.

Клінічні прояви абсцесу:

A)Скарги:

- постійний локалізований біль;

- нездужання, загальна слабкість;

- підвищення температури тіла.

Б) Анамнез:

- наявність причини (травма, ін'єкція і т.п.);

- погіршення стану при прогресуванні процесу;

- локальний характер місцевих проявів.

B)Дані обстеження:
- припухлість у зоні ураження;

- гіперемія шкіри;

- при глибокому розташуванні абсцесу ці ознаки можуть бути відсутні;

- визначається інфільтрат із досить чіткими межами;

- локальна болючість у зоні інфільтрату;

- місцеве підвищення температури над інфільтратом;

- при поверхневому розташуванні абсцесу чітко виявляється симптом флюктуації. Діагностична програма при абсцесі:

A)Клінічні прояви:

- скарги;

- анамнез захворювання;

- об'єктивні прояви.

Б) Лабораторні дослідження:

- клінічний аналіз крові (лейкоцитоз зі зрушенням формули вліво);

- клінічний аналіз сечі;

- мікробіологічне дослідження гнійного вмісту, отриманого при пункції або після розкриття абсцесу.

B)Важливим методом діагностики, особливо при глибокому розташуванні гнійника, є пункція абсцесу. Суттєву допомогу для діагностики може надати ультразвукове дослідження.

Лікування абсцесу:

А) Загальне лікування:

- антибактеріальна терапія;

- дезінтоксикаційна терапія;

- інфузійно-трансфузійна терапія;

- імунокорекція (за показаннями).

Б) Місцеве лікування:

Оперативне:

- розкриття абсцесу, по можливості, біля нижнього полюса гнійника;

- санація порожнини гнійника;

- адекватне дренування;

- у ряді випадків можливе висічення абсцесу з навколишніми тканинами та наступни накладенням на рану швів.

Пункційний метод:

- пункція абсцесу товстою голкою під анестезією;

- аспірація гною і промивання порожнини гнійника;

- введення в порожнину абсцесу антибіотиків, ферментних препаратів.

Флегмоною називається гостре розлите гнійне запалення клітковини та
клітковинних просторів (підшкірного, міжм'язового, заочеревинного та ін.). Флегмона є тяжким гнійним процесом, що часто ускладнюється сепсисом. В останні роки збільшилась частота флегмон, викликаних неклостридіальною анаеробною інфекцією з великим відсотком летальності.

Причини розвитку флегмони:

A)Поранення м'яких тканин.

Б)Гострі гнійні захворювання (фурункул, карбункул, лімфаденіт, остеомієліт і т.п.).

B)Порушення правил асептики при виконанні лікувальних маніпуляцій (ін'єкції, пункції та ін.

Механізм розвитку флегмони:

A) Збудником флегмони може бути аеробна (стафілококи, стрептококи та ін.), неклостридіальна анаеробна і полімікробна флора.

Б) Запальний процес починається в місці проникнення інфекції в клітковину.

B) Запальний ексудат поширюється по клітковині, переходячи з одного фасціального футляра на інший, через отвори для судинно-нервових пучків.

Г) Початковий серозний характер запалення може швидко трансформуватися в гнійний, гнильний.

Д) У ряді випадків запальний процес може набути некротичного характеру.

Е) Запальний процес може поширюватись не тільки поверхнево, але й проникати вглиб через різні анатомічні отвори фасцій.

Клінічні прояви флегмони:
А) Скарги:

- постійний сильний біль у зоні ураження;

- наявність припухлості, яка швидко поширюється (при поверхневих флегмонах);

- лихоманка, висока температура;

- різка загальна слабкість.

Б) Анамнез захворювання:

- наявність причини захворювання (поранення, ін'єкції, гострі гнійні процеси);

- швидке прогресування запального процесу;

- швидке погіршення загального стану хворого.

В) Об'єктивні дані:

- наявність розповсюдженої припухлості в зоні ураження;

- гіперемія шкіри в зоні ураження без чітких меж;

- порушення функції ураженої частини тіла;

- наявність розповсюдженого інфільтрату без чітких контурів;

- виражена болючість у зоні інфільтрату;

- значне підвищення місцевої температури;

- відсутність симптому флюктуації в перші дні хвороби;

- висока температура тіла (38 - 39°С і вища), озноб;

- тахікардія, тахіпное;

- симптоми тяжкої ендогенної інтоксикації.

Діагностична програма при флегмоні:
А) Клінічні прояви:

- скарги;

- анамнез захворювання;

- об'єктивні прояви.

Б) Лабораторні дослідження:

- клінічний аналіз крові (лейкоцитоз зі зрушенням формули вліво);

- клінічний аналіз сечі (білок, лейкоцити, еритроцити, циліндри);

- мікробіологічне дослідження гнійного вмісту, отриманого при пункції або після розкриття флегмони.

Лікування флегмони:

Загальне лікування:

- антибактеріальна терапія;

- дезінтоксикаційна терапія;

- екстракорпоральна детоксикація (за показаннями);

- інфузійно-трансфузійна терапія;

- імунокорекція.

Місцева терапія:

У початковій стадії (серозна, інфільтративна) - лікування консервативне:

- іммобілізація;

- сухе тепло;

- УФ-опромінення, УВЧ-терапія.

При прогресуванні процесу - оперативне лікування:

- знеболювання загальне;

- розкриття флегмони на всю довжину запального інфільтрату;

- висічення некротично змінених тканин;

- при необхідності, роблять додаткові розтини і контрапертури;

- обробка ранової поверхні 3% розчином перекису водню;

- рихле дренування з розчинами антисептиків і протеолітичними ферментами і сорбентами;

- можливе застосування проточно-промивних дренажів;

- при флегмонах кінцівок - обов'язкова іммобілізація.

Гідраденіт - гнійне запалення апокринових потових залоз. Захворювання частіше виникає у осіб молодого працездатного віку. При наявності сприятливих факторів, може набувати затяжного, хронічного перебігу.

Локалізація гідраденіту: найчастіше - потові залози, розташовані в пахвових ямках, рідше паховій ділянці.

Причини розвитку гідраденіту:

A) Мацерація шкіри в пахвових ямках.

Б) Травматизація шкірних покривів при голінні.

B) Підвищена пітливість.

Г) Недотримання особистої гігієни.

Механізм розвитку гідраденіту:

А) Проникнення інфекції (найчастіше золотистий стафілокок) безпосередньо через вивідні протоки потових залоз.

Б) Розвивається запальний інфільтрат напівкулястої форми.

В) Абсцедування потової залози.

Клінічна картина гідраденіту:

A)Скарги:

- біль у пахвовій ямці;

- обмеження рухів руки;

- підвищення температури до субфебрильних цифр.

Б) Історія захворювання:

- з'ясовується, як розвивалося захворювання (чи була травма шкірних покривів, мацерація шкіри).

B) Об'єктивні дані:

- наявність запального інфільтрату в пахвовій ямці з однієї чи обох сторін;

- шкірні покриви над інфільтратом гіперемовані, в міру прогресування процесу набувають багряно-синього відтінку;

- різке посилення болю;

- інфільтрат щільний, з чіткими межами;

- при абсцедуванні з'являється флюктуація.

Лікування гідраденіту:

A)Обробка шкіри антисептиками в ділянці інфільтрату.

Б)Іммобілізація кінцівки на обдукційній шині.

B) Антибіотикотерапія.

Г) При абсцедуванні- розкриття абсцесу.

Д) Для запобігання інфікування прилеглих до гнійника потових залоз - ретельна обробка шкіри антисептиками (етиловим спиртом, 2% борним спиртом і т.п.).

Бешиха - інфекційне захворювання, що характеризується гострим запаленням шкіри або слизових оболонок, пропасницею та інтоксикацією. Бешиха - досить часта патологія, що може виникати при облітеруючих захворюваннях судин нижніх кінцівок, тромбоемболії, глибоких опіках і відмороженнях, пораненнях. Частота захворюваності бешихою зростає, нерідко процес набуває рецидивного перебігу.

Переважна локалізація бешихового запалення:

- нижні кінцівки (гомілки);

- обличчя;

- верхні кінцівки.

Фактори, що сприяють виникненню бешихового запалення:

- порушення обміну речовин (цукровий діабет, ожиріння);

- наявність мікротравм (подряпини, садна, інфіковані потертості);

- порушення імунного статусу;

- індивідуальна генетично детермінована схильність.

Механізм розвитку бешихового запалення:

A) Збудником бешихового запалення є β-гемолітичний стрептокок групи А.

Б) У місці проникнення в шкіру стрептококів виникає серозне запалення з виділенням знач кількості токсинів і ферментів.

B) У кровоносне русло потрапляє велика кількість біологічно активних речовин, що призводить до порушення проникності судин, внаслідок чого запалення може набути серозно-геморагічного характеру.

Г) Стрептококи розмножуються і поширюються по лімфатичних шляхах.

Д) Процес може охопити всі шари шкіри, але зазвичай доходить до сполучнотканинного шару.

Е) В результаті тромбозу кровоносних судин можуть виникати вогнища некрозу шкіри і прилеглих тканин.

Види бешихового запалення:

A) Еритематозна форма.

Б) Бульозна форма.

B) Флегмонозна форма.

Г) Некротична форма.

Клінічні прояви бешихового запалення:

A) Скарги:

- пекучий біль і відчуття жару в місці ураження;

- сильний головний біль;

- підвищення температури тіла до 38-39°С, озноб;

- можливі нудота, блювання.

Б) Анамнез захворювання:

- захворювання починається раптово;

- іноді спостерігається продромальний період (нездужання, загальна слабкість, головний біль).

B) Об'єктивні прояви:

Місцеві прояви залежать від форми захворювання:

При еритематозній формі:

- поява яскравої гіперемії з чіткими зазубреними межами ("язики полум'я", "географічна карта");

- набряк та інфільтрація шкіри;

- місцеве підвищення температури;

- процес швидко поширюється;

При бульозній формі:

- на тлі гіперемованої шкіри з'являються епідермальні пухирі різних розмірів, заповнені серозним або геморагічним ексудатом;

При флегмонозній формі:

- гіперемія із синюшним відтінком;

- пастозність тканин в зоні ураження;

- поширення процесу на підшкірну клітковину;

При некротичній формі:

- шкіра стає синюшно-чорного кольору;

- спостерігаються великі вогнища некрозу шкіри і підшкірної клітковини;

- можливе приєднання вторинної інфекції;

Загальні клінічні прояви: тахікардія, тахіпное, втрата апетиту, з'являються безсоння, закрепи, олігурія. При важкому перебігу захворювання можливе збудження, марення, збільшення печінки і селезінки.

Діагностична програма при бешисі:
А) Клінічні прояви:

- скарги;

- анамнез захворювання;

- об'єктивні прояви.

Б) Лабораторні дослідження:

- клінічний аналіз крові (анемія, різко виражений лейкоцитоз, нейтрофільоз);

- клінічний аналіз сечі (в осаді - еритроцити, лейкоцити, білок, гіалінові і зернисті циліндри);

- мікробіологічне дослідження вмісту (при наявності пухирів).

Лікування бешихи:

A)Загальне лікування:

Антибактеріальна терапія:

- використовують напівсинтетичні пеніциліни в поєднанні з сульфаніламідними пре­паратами;

- при тяжких формах і рецидивах захворювання застосовують цефалоспорини другого третього покоління;

- методом вибору є лімфотропне введення антибіотиків;

Дезінтоксикаційна терапія:

- інфузії кристалоїдів, плазмозамінників дезінтоксикаційної дії;

- УФ- або лазерне опромінення крові;

Десенсибілізуюча терапія:

- антигістамінні препарати (димедрол, тавегіл, діазолін);

- при тяжких формах - кортикостероїди.

Б) Місцеве лікування:

- УФ-опромінення вогнища ураження в суберитемних дозах;

- при бульозній формі - великі пухирі підсікають, накладають мазеві пов'язки на водорозчинній основі з антибіотиками;

- при флегмонозній формі - розкриття та дренування флегмони;

- при некротичній формі - некректомії, некректомії з наступним (при повному стиханні процесу) пластичним закриттям дефекту (при необхідності).

B)Профілактика рецидивів:

- основним у профілактиці є повноцінне комплексне лікування первинного бешихового запалення.

- при рецидивному перебігу бешихи використовують: УФ- або лазерне опромінення крові, введення пролонгованих антибіотиків (біцилін-5), імунотерапію (імуноглобуліни, ронко-лейкін).

Визначення: Антибактеріальна профілактика -системне призначення антибактеріального препарату до моменту мікробної контамінації операційної рани або розвитку післяопераційної ранової інфекції, а також при наявності ознак контамінації за умов, що первинним методом лікування є хірургічне втручання:

а) мета профілактики:

- досягнення терапевтичної концентрації антибіотика в тканинах, які зазнають бактеріальної контамінації під час операції або травми;

- зниження ступеня мікробної контамінації операційної рани до рівня, при якому захисні сили організму здатні забезпечити елімінацію або запобігти росту збудників;

- зниження ризику інфекційних ускладнень (ранової інфекції) в ділянці операційного втручання;

б) остаточне рішення про можливість і необхідність проведення антибактеріальної профі­лактики залежить від:

- індивідуального ризику розвитку інфекційних ускладнень хірургічного втручання;

- тяжкості наслідків інфекційних ускладнень хірургічного втручання при можливості їх розвитку;

- ефективності антибактеріальної профілактики при даному втручанні;

- наслідків застосування антибактеріальної профілактики для пацієнта (ризик анафілаксії та ін.);

в) принципи антибактеріальної профілактики:

- переважно одноразова доза антибактеріального препарату;

- починати введення препарату слід за 30 хвилин до розтину шкіри, або під час ввідного наркозу;

- при наявності ознак інфекційного процесу, виявленого при операції, цей же препарат використовується і для антибактеріальної терапії;

- в разі розвитку інфекційного ранового ускладнення після хірургічного втручання, необхідне призначення препарату для проведення антибактеріальної терапії;

- продовження введення антибіотика після 24 годин з часу закінчення операції не приводить до підвищення ефективності профілактики ранової інфекції;

- профілактичне використання антибіотиків заздалегідь до операції недоцільне, оскільки це призводить до порушення біоценозу шлунково-кишкового тракту і колонізації його верхніх відділів.

г) вимоги до антибіотика для антибіотикопрофілактики:

- ефективність відносно імовірних збудників інфекції;

- не повинен призводити до швидкого розвитку резистентності мікроорганізмів;

- повинен добре проникати в тканини (в зону ризику інфікування);

- період напіввиведення після одноразової ін’єкції повинен бути достатнім для підтримки бактерицидної концентрації на весь час оперативного втручання;

- повинен бути мінімально токсичним і не впливати на дію препаратів для наркозу;

- повинен бути оптимальним з позиції "ціна / ефективність".

Антибіотикотерапія -використання антибіотиків для тривалого лікування в разі виникнення ранової інфекції:

а) антибактеріальні препарати, які використовуються для лікування інфекційних ускладнень хірургічного втручання, повинні відповідати наступним вимогам:

- активністю in vitro стосовно найбільш вірогідних збудників;

- фармакокінетичними характеристиками, які забезпечать проникність і активність у вогнищі інфекції;

- клінічною та бактеріологічною ефективністю, які підтверджені в контрольованих випробуваннях;

б) в разі призначення антибактеріального препарату, необхідно також брати до уваги:

- співвідношення очікуваного ефекту і потенційного ризику розвитку небажаних реакцій, а також взаємодії ліків при проведенні супутньої терапії;

- наявність супутньої патології, яка може виявити вплив на фармакокінетику та переносимість призначеного антибактеріального препарату;

- локальні дані про розповсюдженість стійкості до препарату серед потенційних збудників.

Загальні принципи антибактеріальної терапії:

Емпірична терапія - базується на використанні препаратів, активних відносно до потенційних збудників:

• вибір тактики емпіричної антибактеріальної терапії визначається:

- підтвердженням факту наявності інфекції;

- походженням інфекції (позалікарняна або нозокоміальна);

- фактом попередньої антибактеріальної терапії;

- локалізацією вогнища інфекції;

- профілем резистентності вірогідних нозокоміальних збудників;

- тяжкістю стану пацієнта;

• принципи антибіотикотерапії:

- вибір антибіотика здійснюється з урахуванням його токсичності, проникнення в органи і тканини, сумісності з іншими антибактеріальними препаратами і ліками, які вико­ристовуються в схемі лікування конкретного хворого;

- в процесі лікування обов’язковим є визначення чутливості мікрофлори-збудника інфекції до антибіотика (антибіотикограма) для проведення цілеспрямованої терапії.

Цілеспрямована терапія - використання препаратів відповідно до результатів мікро­біологічної діагностики (переваги цілеспрямованої терапії очевидні і полягають у можливості використання препаратів спрямованої дії і скороченні тривалості лікування, запобіганні колонізації резистентними збудниками):

• методи обмеження розповсюдження антибіотикорезистентних штамів за рахунок оптимізації використання антибіотиків;

- проведення антибіотикопрофілактики оптимальними препаратами в оптимальні строки;

- вибір в кожному випадку адекватної антибіотикотерапії і її тривалості;

- оптимізація практики призначення антибіотиків через навчання медперсоналу і адміністративне обмеження;

- впровадження системи зворотного зв’язку, яка дозволяє використовувати найбільш оптимальні, відповідні профілю резистентності препарати;

- вибір адекватних схем антибіотикопрофілактики та антибіотикотерапії, їх періодична адаптація згідно з даними інфекційного контролю та стимуляція їх використання;

• методи обмеження розповсюдження антибіотикорезистентних штамів за рахунок проведення постійного інфекційного контролю в стаціонарі:

- суворе виконання санітарно-гігієнічного режиму та протиепідемічних заходів;

- впровадження системи моніторингу мікробного пейзажу та резистентності мікро­організмів у відділенні і у конкретного хворого;

- розробка плану лікування, транспортування, ізоляції пацієнта з виявленим проблемним збудником, який становить загрозу, в тому числі і як хронічний бактеріоносій.

Кінцеві цілі навчання за учбовим елементом:

1. Формування попереднього діагнозу
2. Діагностична програма та аналіз одержаних даних
3. Диференційний діагноз (перелік захворювань, диф. діагностичні таблиці з аналізом)
4. Клініко-статистична класифікація захворювання та клінічний діагноз
5. ПРОГРАМА ЛІКУВАННЯ:

А) Терміновість госпіталізації

Б) Терміновість операції

В) Передопераційна підготовка

Г) Післяопераційне лікування

Мета практичного заняття: Встановити рівень засвоєння теоретичних знань та практичних навичок студентами в межах професійно орієнтованих задач лікаря загальної практики за учбовим елементом – Гнійні захворювання шкіри та м’яких тканин. Діагностика, диференційна діагностика. Методи консервативного і хірургічного лікування.Правила проведення антибіотикотерапії при профілактиці і лікуванні хірургічної інфекції.

Форми контролю знань та вмінь на практичному занятті:

1. Тестовий контроль знань (комп’ютерний контроль знань за 30 тестовими задачами)
2. Теоретичне опитування кожного студента з оцінкою за питаннями:

- обґрунтування попереднього діагнозу

- визначення діагностичної програми та аналіз отриманих даних

- проведення диференційної діагностики

- формування клінічного діагнозу

- визначення програми лікування

1. Оцінка виконання кожним студентом практичних навичок:

- методика виконання анестезії за Оберстом-Лукшевичем

- визначення симптому флюктуації

Поиск по сайту: