Клас 6. Поточні зобов'язання

Рахунки цього класу призначені для обліку даних та узагальнення інформації про зобов'язання, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

На рахунках цього класу ведеться облік короткострокових позик, довгострокових зобов'язань, що стали поточною заборгованістю із строком погашення на дату балансу не більше дванадцяти місяців, короткострокових векселів виданих, розрахунків з постачальниками та підрядниками, розрахунків з податків і платежів, розрахунків за страхуванням, розрахунків з оплати праці, розрахунків з учасниками, а також інших розрахунків та операцій, доходів майбутніх періодів.

На окремих субрахунках синтетичних рахунків 63, 64, 65, 68 сальдо на кінець місяця може бути не лише кредитовим, але й дебетовим. Такі показники не згортаються, а сальдо синтетичного рахунку визначається розгорнуто за дебетом і кредитом як сума відповідного сальдо на субрахунках.

Рахунок 60 "Короткострокові позики"

На рахунку 60 "Короткострокові позики" ведеться облік розрахунків у національній і іноземній валютах за кредитами банків, строк повернення яких не перевищує дванадцяти місяців з дати балансу, та за позиками, термін погашення яких минув.

За кредитом рахунку відображаються суми одержаних кредитів (позик), за дебетом - сума їх погашення та переведення до довгострокових зобов'язань у разі відстрочення кредитів (позик).

Рахунок 60 "Короткострокові позики" має такі субрахунки:

601 "Короткострокові кредити банків у національній валюті"

602 "Короткострокові кредити банків в іноземній валюті"

603 "Відстрочені короткострокові кредити банків у національній валюті"

604 "Відстрочені короткострокові кредити банків в іноземній валюті"

605 "Прострочені позики в національній валюті"

606 "Прострочені позики в іноземній валюті"

Аналітичний облік ведеться за позикодавцями (банками) в розрізі кожного кредиту (позики) окремо та строками їх погашення.

ОБЛІК ВИТРАТ

Для забезпечення обліку витрат підприємства в рамках розподілу їх між господарськими процесами, виробництва та видами продукції Планом рахунків передбачено рахунки класів 8 і 9.

Кожне підприємство виходячи із специфіки своєї господарської діяльності вибирає ту іншу сукупність рахунків і закріпляє прийняте рішення наказом про облікову політику.

Організація аналітичного обліку

Залежно від напрямку статутної діяльності, підприємства дуже істотно відрізняються одне від одного за технологічним процесом, за організаційною структурою, за взаємозв’язками з партнерами та контрагентами, а також за взаємозалежністю між окремими структурними підрозділами всередині себе.

Відмітні особливості підприємства насамперед виявляються в організації виробництва, яка обумовлюється технологією виготовлення продукції. Тому зміст, обсяг, вид і форма надання інформації, необхідної для управління процесом виробництва, кожне підприємство формує самостійно. При цьому особливе значення має правильна організація та своєчасність обліку витрат за видами продукції (робіт, послуг) і підрозділами, тобто правильна організація аналітичного обліку.

Аналітичний облік витрат на виробництво кожне підприємство організовує до характеру виробничого процесу, а також особливостей продукції, що випускається, або робіт, що виконуються (послуг, що надаються). Базуючи на загальних правилах ведення бухгалтерського обліку, бухгалтерія підприємства забезпечує працівників інформацією, необхідною для контролю, аналізу та планування господарської діяльності, а також для прогнозування фінансових результатів. Дані аналітичного обліку використовуються при складанні внутрішньої звітності, яка будується на інформації про види і кількість продукції, про центри відповідальності і статті витрат.Рахунки класу 9

Рахунки класу 9 призначені для узагальнення інформації про витрати за всіма видами звичайної діяльності та видами операцій, пов’язаними з надзвичайними подіями.

Формування інформації про витрати, понесені підприємством у процесі звичайної діяльності, здійснюються у розрізі груп операцій, що належать до звичайної діяльності: промислово-виробничих, торгових і виробничих операцій з виконанням робіт і надання послуг, а також звичайних операцій, не пов’язаних з основною діяльністю підприємства та фінансових операцій.

1.2. Класифікація витрат

З метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрат підприємства об’єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат.

Види витрат визнаються виходячи з економічного змісту, що міститься в кожному елементі витрат. Види витрат є базою для формування калькуляційних статей витрат.

Місця виникнення витрат - це структурні підрозділи, в яких відбувається споживання ресурсів у виробничих, збутових, адміністративних та інших цілях, пов’язаних з оборотом коштів підприємства.

Під терміном носій витрат слід розуміти продукцію підприємства (включаючи роботи та послуги), яка в той чи інший момент може перебувати на різних дореалізаційних стадіях, починаючи від стадії придбання запасів, призначених для її випуску.

Економічний елемент – однорідний первинний вид витрат на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), в якій у межах підприємства неможливо розкласти на частини.

Статті витрат – певний вид витрат, що створюють собівартість як окремих видів продукції, так і сукупності витрат на товарну продукцію підприємства загалом.

За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна умовно поділити на:

основні витрати;

витрати на обслуговування;

витрати на управління.

Основні витрати – це витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом випуску продукції.

Витрати на обслуговування - це витрати на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати на збут) і підрозділів соціального характеру.

Витрати на управління – включають витрати на утримання й обслуговування апарату управління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємства (адміністративні витрати).

За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють витрати прямі і непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції; їх можна прямо включити до собівартості за відповідними об’єктами обліку, не враховуючи їх на збірно-розподільчих рахунках. Точніше, прямі витрати є сукупною вартістю ресурсів, втілених у продукції; до вартості таких ресурсів належать і жива праця у відповідній оцінці, яка, своєю чергою, включає заробітну плату та соціальне страхування найманих працівників, зайнятих безпосереднім виготовленням конкретних видів продукції.

Непрямі витрати пов’язані з виробництвом відразу кількох або всіх видів продукції підприємства.

Непрямі витрати протягом звітного періоду обліковуються на збірно-розподільчих рахунках, а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видами продукції, а деякі списуються безпосередньо в Дт результативного рахунка.

У складі собівартості продукції прямі витрати поділяються за статтями, кожна з яких, як правило, відповідає певному елементу витрат, а непрямі утворюють комплексні статті, які складаються з витрат, що містять кілька елементів. Прикладом комплексної статті може бути стаття “Витрати на охорону”.

За ознакою залежності від обсягів випуску продукції витрати підприємства поділяють на постійні та змінні.

Змінні витрати нормуються на кожну одиницю продукції, їх розмір змінюється відносно пропорційно відповідно до зміни обсягу випуску продукції.

Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції, їх питомий розмір у складі загальних витрат, що зменшують фінансовий результат, при збільшенні обсягу випуску скорочується, а при зниженні – збільшується.

За економічним змістом усі витрати підприємства поділяються на операційні, фінансові, інші звичайні та надзвичайні.

До операційних витрат належать витрати, що обліковуються на рахунках 90. 91, 92, 93, 94.

До фінансових витрат належать витрати, що обліковуються на рахунках 95 і 96.

До інших звичайних витрат належать витрати, що обліковуються на рахунку 97. Разом з тим, при аналізі рахунків 971 – 979 з’ясовується що не всі з них можна зарахувати до “Інших звичайних витрат”. Так, наприклад, рахунок 971 і частково рахунок 975, поза будь-яким сумнівом, належить до фінансових витрат. Крім того, такі специфічні рахунки, як 978 і 979, якими користуються виключно страхові організації, ніяк не можуть належати до “інших витрат”, оскільки насправді є для страхових організацій основними.

До надзвичайних витрат належать витрати на рахунку 99.

Що стосується такого умовно-витратного рахунку 98 “Податок на прибуток”, то цей рахунок випадає з цього ряду, оскільки не відповідає жодній із наведених ознак.

Витрати підприємства класифікуються:

за економічними елементами;

за статтями калькуляцій.

1.3. Елементи операційних витрат

П (с) БО №3 “Звіт про фінансові результати” встановлює такий склад економічних елементів операційних витрат, обов’язковий для застосування на всіх підприємствах виробничої сфери:

матеріальні затрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальне страхування;

амортизація;

інші операційні витрати.

Вартість матеріальних ресурсів за елементом “матеріальні затрати” формується виходячи з цін на їх придбання без урахування ПДВ, включаючи всі витрати, які супроводжують таке придбання. Від вартості використаних у виробництві матеріальних ресурсів віднімаються поворотні відходи.

Процедура бухгалтерського обліку використання матеріалів залежить від характеру виробництва, порядку подання матеріалів на робочі місця та інших умов, створеного на конкретному підприємстві.

Підставою для віднесення певних сум на рахунки витрат є первинні документи: вимоги, лімітно-забірні карти, акти списання матеріалів, акти приймання робіт, наряди на виконання робіт, розрахунково-платіжні відомості. На підставі даних цих документів складаються розробні таблиці розподілу витрат матеріалів, поворотних відходів, заробітної плати і інших елементів, що становлять собівартість певних видів продукції.

Загалом метод угрупування витрат тільки за економічними елементами є вельми сумнівним є погляду його доцільності. Адже в такому угрупуванні “тоне” показник собівартості продукції, зокрема, якщо йдеться про різні ступені її формування, починаючи від цехової собівартості. Тому з метою планування й обліку витрат, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції, робіт і послуг, групують за статтями калькуляції. Це дозволяє формувати виробничу і повну собівартість продукції. Витрати за статтями калькуляції за своїм складом ширші за елементи, оскільки враховують характер і структуру виробництва, створюючи базу для економічного аналізу та визначення ціни.

Калькулювання собівартості – це обчислення в грошовому вираженні витрат на виробництво та реалізацію продукції, робіт і послуг за встановленими статтями витрат.

Принципова відмінність угрупування витрат за статтями калькуляції від угрупування за економічними елементами полягає в наявності в ній комплексних статей, що об’єднують різнорідні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцями їх виникнення і способами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягів виробництва кожного виду.

Угрупування витрат за статтями калькуляції дозволяє виділити витрати, безпосередньо пов’язані з технічним процесом, і витрати, що стосуються обслуговування виробництва і управління.

ГОТОВА ПРОДУКЦІЯ

Основними поняттями, що характеризують кінцевий результат виробництва на підприємстві, є готова продукція, товари (роботи, послуги), відвантажена та реалізована продукція.

За діючими положеннями, готовою продукцією вважається продукція, яка пройшла всі стадії оброблення, приймання, укомплектовування за умовами договорів із замовниками та відповідає технічним вимогам і стандартам. Номенклатура готової продукції визначає показники обсягу діяльності підприємства, тому треба забезпечити точний облік готової, відвантаженої та реалізованої продукції. На підприємствах готова продукція обліковується в місцях її зберігання (складах).

У бухгалтерському обліку виокремлюють також товари закуплені (вироби й продукти інших підприємств для наступного продажу без оброблення та перероблення на даному підприємстві) та товари відвантажені (вироби та продукти, видані зі складу, які знаходяться в дорозі або на відповідальному зберіганні в одержувача, за договором або іншою угодою право власності на них не переходить до одержувача в момент відван­таження).

У процесі розв’язання задач обліку відвантаженої (відпущеної) продукції відбувається формування даних у натуральному та вартісному вираженні про відвантаження продукції в розрізі покупців, асортименту, договорів; про виконання робіт і послуг; про залишки товарів, а також даних для зведеного обліку та складання звітності та прийняття управлінських
рішень.

Продукція підприємства вважається реалізованою тільки після надходження грошей на рахунок у банк.

Облік руху товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу, відображається на рахунку 28 «Товари». Особливості застосування цього рахунку в обліку залежать від виду діяльності конкретних підприємств.

Цей рахунок на промислових та інших виробничих підприємствах використовується для обліку будь-яких виробів, матеріалів, продуктів, спеціально придбаних для продажу, або тоді, коли вартість матеріальних цінностей, придбаних для комплектування на промислових підприємствах, не входить до собівартості готової продукції, що виробляється на цьому підприємстві, а підлягає відшкодуванню покупцями окремо.

Задачі обліку готової продукції та її реалізації інформаційно пов’язані з задачами суміжних ділянок обліку, а також із задачами управлінської інформаційної системи підприємства в цілому.

Для розв’язання задач з обліку готової продукції використовується інформація про:

відпуск на сторону покупних напівфабрикатів, товарів і матеріальних цінностей (облік виробничих запасів);

фактичну собівартість товарної продукції (облік витрат на виробництво);

оплачені банком розрахункові документи та про витрати на збут (облік фінансово-розрахункових операцій);

нормативну, планову інформацію, дані про постачання за договорами (управлінська інформаційна система підприємства);

реалізацію основних засобів (облік основних засобів та нематеріальних активів).

Результати оброблення даних з обліку готової продукції використовуються в:

обліку витрат на виробництво (інформація про випуск готової продукції за номенклатурними номерами в натуральному виразі);

зведеному обліку та складанні звітності (інформація про фактичну собівартість реалізованої продукції, про податок на додану вартість, про виторг від реалізації, про результати реалізації);

управлінській інформаційній системі підприємства (інформація про наявність, відвантаження й реалізацію готової продукції).

Організація та методологія обліку готової продукції та її реалізації регламентується відповідними нормативними документами, чинними в Україні: Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність»; План рахунків бухгалтерського обліку підприємств, організацій та установ; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати»; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Затрати»; Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку; Положення про порядок реалізації і ведення бухгалтерського обліку операцій, пов’язаних із продажем товарів; Порядок ведення Книги придбання товарів (робіт, послуг); Порядок ведення Книги продажу товарів (робіт, послуг); інші нормативні документи.

Поиск по сайту: