Механізм самозростання додаткової вартості

Засноване на найманій праці виробництво є процесом виробництва товарів, а отже, єдністю процесів створення певних споживчих вартостей і утворення нової вартості. Водночас воно постає як єдність процесу праці і процесу збільшення вартості, тобто виробництва додаткової вартості.

Припустимо, що працівник за восьмигодинний робочий день з 10 метрів джинсової тканини, яка коштує 200 дол., шиє 10 пар джинсів. При цьому зношування приміщення, в якому відбувається процес виробництва, а також знарядь праці (швейної машини) і споживання допоміжних матеріалів (ниток, заклепок, електроенергії тощо) становить 50 дол. Тоді вартість усіх засобів виробництва становитиме 250 дол. Припустимо також, що денна вартість робочої сили найманого працівника дорівнюватиме 80 дол. Отже, Для пошиття 10 пар джинсів одним найманим працівником протягом одного робочого дня капіталіст повинен авансувати 330 дол.

Щоб з'ясувати вартість пошитих джинсів, необхідно розглянути функції праці в процесі виробництва. Як відомо, праця, в результаті якої виробляють товари, є конкретною і водночас абстрактною. Функціями конкретної праці є створення споживчої вартості товару і перенесення на товар, що виготовляється, вартості засобів виробництва, що споживаються. А функцією абстрактної праці є створення нової вартості.

З цього випливає, що конкретною працею на вартість джинсів буде перенесено 250 дол. вартості спожитих засобів виробництва а абстрактна праця створить нову вартість. Щоб з'ясувати її величину, необхідно взяти до уваги, що протягом частини робочого дня, наприклад за 4 год., абстрактною працею створюється вартість величиною у 80 дол., яка дорівнює денній вартості робочої сили. Протягом інших 4 год. абстрактною працею буде створена вартість, що також дорівнює 80 дол. Ця частина новоствореної вартості і є додатковою вартістю.

Отже, вартість вироблених 10 пар джинсів становитиме 410 дол., з яких 250 дол.

— перенесена вартість і 160 дол. — додана вартість. Продаючи джинси за ціною, що відповідає їх вартості (41 дол. запару), капіталіст отримує 410 дол., з яких 80 дол. ста- новлять додаткову вартість як різницю між вирученою сумою в 410 дол. і авансованими на виробництво 330 дол.

Отже, вартість робочої сили і вартість, що створюється в процесі її споживання, є різними величинами. У цьому разі абстрактною працею протягом робочого дня створена нова вартість, удвічі більша, ніж вартість робочої сили. Протягом перших 4 год., що називаються необхідним робочим часом, створена вартість, яка дорівнює вартості робочої сили.

А протягом наступних 4 год., що мають назву додаткового робочого часу, створена додаткова вартість, що дорівнює 80 дол., які й становлять приріст капіталу.

Додаткова вартість – частина новоствореної вартості, яка створюється додатковою працею найманих працівників у додатковий робочий час, втілена у вартості додаткового продукту і безоплатно присвоюється власником умов працi – капіталістом.

Отже, джерелом приросту капіталу, джерелом додаткової вартості є додаткова праця найманого робітника.

у розглянутій ситуації восьмигодинний робочий день розпадається на 4 год. необхідної праці, коли створюється вартість, що дорівнює вартості робочої сили, і 4 год. додаткової праці, протягом якої створюється додаткова вартість.

Уже в період розпаду первіснообщинного ладу продуктивність праці перевищила рівень, який давав змогу безпосереднім виробникам виробляти стільки засобів існування, скільки їм було необхідно для підтримання власного життя. Виявом цього був поділ праці на необхідну і додаткову, а продукту — на необхідний і додатковий.

Необхідна праця – праця, потрібна для виробництва необхідного продукту, тобто сукупності життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили безпосередніх виробників на рівні їхніх потреб, що сформувалися в суспільстві.

Додаткова праця – праця, що створює додатковий продукт, тобто продукт,

вироблений понад усталені потреби безпосередніх виробників.

Ще за первіснообщинного ладу в общинах існували особи (старійшини, служителі культу тощо), які не брали участі у трудових процесах і жили за рахунок додаткового продукту, створеного одноплемінниками.

З розвитком продуктивності праці в межах рабовласницького і феодального способів виробництва відбулося збільшення розмірів додаткового продукту, за рахунок якого існували рабовласники та феодали.

Розмежування праці безпосередніх виробників на необхідну і додаткову, а продукту їх праці на необхідний і додатковий було економічною основою суспільного поділу праці на фізичну і розумову, класового поділу суспільства, передумовою соціально-економічного прогресу. Адже основою розвитку науки, мистецтва, культури є саме додаткова праця безпосередніх виробників, яка створює додатковий продукт.

Ще до виникнення капіталізму продуктивність праці була на такому рівні, за якого безпосередньому виробникові досить було витрачати приблизно половину робочого часу для виробництва необхідних йому та його сім'ї засобів існування. Наприклад, у феодальному суспільстві кріпаки меншу частину тижня працювали на себе, а більшу — на феодалів. Це дає підстави стверджувати, що в період формування капіталістичного способу виробництва робочий день поділявся на необхідний і додатковий час приблизно навпіл.

Необхідний робочий час – частина робочого дня, упродовж якої здійснюється необхідна праця, якою створюється необхідний продукт і його вартість, еквівалентна вартості робочої сили. Відповідно додатковий робочий час — частина робочого дня, упродовж якої здійснюється додаткова праця, якою створюються додатковий продукт і його вартість - додаткова вартість.

Розкриття механізму самозростання вартості допомагає зрозуміти суперечність загальної формули капіталу (Г — Т — Г') і з'ясувати спосіб її розв'язання. Стає очевидним, по- перше, що додаткова вартість не може виникнути у сфері обігу, оскільки в ній рухаються рівновеликі вартості; по-друге, що додаткова вартість створюється живою працею найманого працівника у сфері виробництва; по-третє, що додаткова вартість не може виникнути і поза сферою обігу, бо якщо вироблений товар, який містить у собі додаткову вартість (Т"), не пройде другу фазу сфери обігу (Т — Г), тобто не буде проданим, то його вартість, включаючи додаткову вартість, взагалі не перетвориться на грошову форму і тому не відбудеться самозростання початково авансованої суми грошей.

Поиск по сайту: