АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Список використаної літератури. аналітичний огляд наукових публікацій На тему:

Читайте также:
  1. IV. Список использованнЫХ ИНФОРМАЦИОННЫХ ИСТОЧНИКОВ
  2. VІ. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
  3. Аналіз наукової літератури
  4. Библиографический список
  5. Библиографический список
  6. БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК
  7. Библиографический список
  8. БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК
  9. Библиографический список
  10. Библиографический список
  11. БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК
  12. Библиографический список

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені Вадима Гетьмана»

аналітичний огляд наукових публікацій На тему:

«Колективний договір: зміст та порядок укладання»

Виконала:

студентка 3 курсу, 2 групи

юридичного факультету

заочної форми навчання

СеМьонова Н.П.

 

перевірила:

Доц. кожушко с.і.

 

Київ – 2015

Для розгляду питаннями звернулись до наукових праць І. О. Лосиці Правові засади укладення колективних договорів (опубліковану в періодичному видання Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». Том 21 (60), № 1, 2008 р., с. 99-108) [5] та до праці Н. Д. Гетьманцева Колективний договір у контексті проекту Трудового кодексу України (опубліковану в періодичному виданні Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 550. Правознавство, 2010 р., с. 65-69) [4].

Трудові відносини виникають між працівником та роботодавцем, у кожного з яких існує свій інтерес у таких правовідносинах. Іншими словами, стикаються виробничий та соціальний інтереси. З метою забезпечення ефективного регулювання праці необхідно, щоб у повній мірі задовольнялися інтереси однієї та другої сторони трудових правовідносин таким чином, щоб інтереси однієї сторони не узурпували інтереси іншої. Регулятором таких відносин виступає колективний договір.

Виділяється кілька передумов створення колективного договору: соціальні, економічні та правові. Соціальний чинник проявляється у потребі людини продуктивно працювати, результатом чого є належна оплата такої праці. Зазвичай, на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, працює велика кількість людей, принаймні більше однієї особи. Кожен із працівників намагається задовольнити свої потреби продуктивної праці. З іншого боку – роботодавець, який заінтересований також у продуктивній праці свого колективу. Тому вони об’єднуючи свої інтереси, укладають колективний договір. До економічних передумов відноситься те, що на економічному просторі діяльності суб’єктів господарювання має місце висока їх конкуренція. Кожен із роботодавців зацікавлений бети конкурентоспроможним, для чого йому потрібні фахівці у певній галузі знань для отримання позитивного результату. З метою організації роботи на підприємстві, установі чи організації укладаються колективні договори, щоб у власника та працівників були певні гарантії їх роботи. Щодо правових, то їх можна визначити як формальні передумови укладення колективного договору. Серед них можна виділити такі: нормативно-правове закріплення права на укладення колективного договору, процедура, основні вимоги до нього, правосуб’єктність сторін, гарантованість праводієздатності учасників цього договору. Відповідно до вказаних передумов, І. О. Лосиця виділяє основні завдання колективного договору: а) деталізація і конкретизація чинного законодавства про працю з максимальним урегулюванням специфіки певного підприємства; б) вирішення нових питань, що виникають на практиці та не знайшли урегулювання в нормах чинного законодавства України; в) стимулювання працівників шляхом встановлення пільгових умов праці; г) забезпечення виконання договірних зобов’язань сторін; д) встановлення конкретної відповідальності господарських і профспілкових органів за поліпшення умов праці й побуту працівників підприємства; е) залучення працівників до управління виробництвом, поширення правових знань; є) врегулювання суперечностей між власником і трудовим колективом найманих працівників з метою досягнення соціальної злагоди тощо [5, с. 101].

Як бачимо, колективний договір є багатогранною угодою, яка урегульовує не лише виробничий процес, а й усі інші пов’язані із ним правовідносини (оплата праці, заходи, що спрямовуються на удосконалення виробництва, підстави відповідальності працівника та роботодавця та інші допоміжні питання).

На сьогоднішній день чинні нормативні акти не закріплюють однозначної відповіді на запитання щодо обов’язковості укладення колективного договору, необхідна кількість працівників, коли обов’язково потрібно його укладати та інші важливі запитання.

Існує спеціальний Закон України «Про колективні договори та угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-XII (у редакції від 1 січня 2015 року) [2], який у ст. 2 закріплює, що колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності й господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. З цього визначення ми не можемо зробити однозначного висновку щодо обов’язковості його укладання, адже указується «укладається», а не «повинен укладатися» чи інші подібна термінологія. Розглядаючи далі норми вказаного Закону, йде мова про право ініціювання укладення договору, а роботодавець не несе відповідальності за відмову у його укладанні, а лише відповідає за ухилення від переговорів з приводу укладання договору. Але ч. 7 ст. 65 Господарського Кодексу України говорить про обов’язковість укладення колективного договору на підприємствах, де використовується наймана праця [1]. Тож, галузевий закон обов’язковість укладення договору не закріплює, а не галузевий закон зобов’язує його укладання. При цьому Господарський Кодекс України ніяким чином не закріплює процедуру його укладення та основні положення змісту, а відсилає до галузевого Закону та норм Кодексу законів про Працю України.

Н. Д. Гетьманцев пропонує закріпити у новому Трудовому Кодексі України [3] чіткий перелік питань і сферу дії цього правового документу, при цьому, у першу чергу, врахувати інтереси трудового колективу. Автор пропонує дещо змінити ст. 366 Проекту Трудового Кодексу України таким чином: «колективний договір укладається на підприємстві, установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності, їх структурних підрозділах, а також роботодавця – фізичної особи» [4, с. 66].

Окрім законодавчого закріплення обов’язковості укладення трудового договору неабияку роль відіграє ефективність його застосування. Це проявляється у ефективності і дієвості його змістовної частини порівняно з нормами чинного трудового законодавства України. Саме колективний договір поєднує норми законодавства, інтереси працівників та роботодавця.

У цьому аспекті також простежується недосконалість чинного трудового законодавства, адже не закріплено єдиних вимог щодо структури та змісту колективного договору. Вирішення цього питання покладається на сторін його укладення.

Зазвичай, у колективному договорі закріплюються основні положення трудової та іншої, пов’язаної з нею діяльністю: питання зміни в організації виробництва праці, забезпечення продуктивності праці, нормування оплати праці, встановлення її розміру, доплат, надбавок, премій тощо, встановлюються розміри і підстави застосування пільг працівникам певного трудового колективу; режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку, умов та охорони праці; забезпечення житлового, культурного, медичного обслуговування працівників; гарантії діяльності профспілкових чи інших представницьких органів на цьому підприємстві, установі чи організації та інші додаткові питання, що конкретизують та адаптують норми трудового законодавства до діяльності конкретного виробництва.

Багато авторів, у тому числі й І. О. Лисиця умовно розподіляють зміст колективного договору на нормативні та зобов’язальні питання. До нормативних відносять локальні нормативні акти щодо основних питань та умов праці або відпочинку, її оплати тощо. Зобов’язальні норми закріплюють ті питання, які не урегульовані законодавство, а тому їх необхідність виникає у закріпленні у колективному договорі. За таких умов вони стають обов’язковими до виконання учасниками цього документу. Вони, порівняно із нормативними, не мають загального характеру, а вичерпують своє існування після їх вчинення.

Кожне підприємство, установа чи організацію закріплюють різні питання у колективному договорі, які, на їх думку, є важливими та стосуються діяльності цієї юридичної особи. Тому норми колективного договору стосуються лише роботодавця, працівника, трудового колективу, профспілкових організації на інших суб’єктів цього підприємства, установи чи організації. Також норми цього документу можуть стосуватися не усіх його суб’єктів, а лише певних осіб. Таке нормування відбувається у тому разі, коли вирішуються конкретні питання стосовно конкретної особи чи групи осіб, роботодавця чи окремого колективного органу.

Також колективний договір може існувати разом з додатками, доповненнями, примітками, що уточнюють чи роз’ясняють якесь конкретне питання. Про їх наявність зазначається у договорі, але оформлюються окремим документом, який має юридичну силу лише за наявності цього колективного договору.

Законодавством закріплена вимога, щоб зміст колективного договору не суперечили та не погіршували становище працівника зокрема та трудового колективу взагалі. Якщо такі норми мають місце у договорі, вони визнаються недійсними, адже Закон має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, можемо дійти висновку, що нормами чинного законодавства України чітко не врегульовано питання колективного договору. Цей інститут у трудовому праві має давню історію, але за увесь цей час регулюючі норми не змінилися, а тому не є адаптованими до сучасних реалій трудових та пов’язаних з ними правовідносин. У новому Трудовому Кодексі України доцільно, перш за все, закріпити більш детально поняття колективного договору, випадки обов’язкового його укладення та процедура. Якщо закріплювати обов’язок укладення цього документу, то доцільно встановити і юридичну відповідальність за недотримання норм трудового законодавства. Також потрібно встановити основні вимоги до оформлення, структури та змісту договору, які повинні обов’язково у ньому міститися. При цьому залишити додаткові питання, які можуть включатися до нього сторонами конкретного колективного договору.

 

Список використаної літератури

1. Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст. 144.

2. Про колективні договори і угоди: Закон України від 01.07.1993 р. № 3356-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 36, ст. 361.

3. Проект Трудового Кодексу України, внесений на розгляд народними депутатами О. М. Стоян, Я. М. Сухій від 22.04.2013 р. реєстраційний номер 2902 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=46746.

4. Гетьманцев Н. Д. Колективний договір у контексті проекту Трудового Кодексу України / Н. Д. Гетьманцев // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2010. – Вип. 550. Правознавство. – с. 65-69.

5. Лосиця І. О. Правові засади укладення колективних договорів / І. О. Лосиця // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – 2008. – Том 21(60). – с. 100-109.

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)