Концепції причин злочинності

Залежно від того, як визначається пріоритетна причина злочинності, можна виділити два основних напрями у кримінології: соціологічний і біологічний.

Соціологічний напрям — це соціологічні теорії, що ґрунтуються на кримінологічних школах і концепціях, які причину злочинності вбачають в умовах життя суспільства.

Біологічні концепції причин злочинності не дістали великого поширення у кримінології. Теорія «природженого злочинця» Чезаре Ломброзо та ін. не витримали випробування часом. Про «злочинні нахили» людини не можна робити висновок по її зовнішніх ознаках.

Більшість прихильників цієї теорії визнають значущість соціальних факторів і тому такі теорії правильніше називати біосоціальними або соціально-біологічними залежно від того, якому витоку — соціальному чи біологічному — надається пріоритет.

Згідно з біопсихологічними теоріями причина злочинності полягає в особистості й природі людини.

2. Класифікація причин та умов злочинності.

Складна структура злочинності, її зв’язок з багатьма сторонами громадського життя зумовлює необхідність класифікації її причин. Правильний вибір ознак, які лежать в основі їх класифікації, має важливе наукове та практичне значення.

У кримінологічній літературі прийнято виділяти такі критерії класифікації причин та умов злочинності: механізм дії, рівень функціонування, зміст, природа виникнення, близькість до події, джерела походження тощо.

За механізмом дії негативні соціальні процеси, які детермінують злочинність, поділяються на причини, умови та криміногенні фактори.

За рівнем функціонування криміногенні детермінанти поділяються на причини та умови:

- злочинності в цілому (загальні причини);

- видів (категорій, груп) злочинів (спеціальні причини);

- окремих злочинів (конкретні причини).

Зазначені рівні причин злочинності досить тісно взаємозумов-лені. Процес взаємозв’язку простежується як від першого (більш загального) рівня до останнього (конкретного), так і навпаки,- від причин і умов конкретного злочину до своєрідності й особливостей видів і груп злочинів, до узагальнюючої характеристики причинового комплексу злочинності в цілому.

За змістом криміногенні детермінанти бувають: соціально-економічні, політичні, психологічні, соціально-психологічні, ідеологічні, виховні, правові, управлінські, організаційно-управлінські та ін.

Найвизначальніші причини злочинності та причини вчинення окремих злочинів становлять явища соціально-психологічного характеру, а саме — криміногенно деформована суспільна й індивідуальна психологія, яка суперечить загальноприйнятим моральним правилам поведінки, принципам міжнародного, конституційного та кримінального права.

За природою виникнення детермінанти злочинності поділяються на об’єктивні, об’єктивно-суб’єктивні та суб’єктивні. Перша група чинників формується, як правило, незалежно від волі людей і тому такі обставини не можуть бути відразу ж усунуті. їх можна тільки нейтралізувати, блокувати, локалізувати, перешкоджати їхньому розвитку та криміногенному впливу. Об’єктивними за своєю природою можуть бути, наприклад, економічна і політична кризи в державі, значний рівень безробіття тощо.

Більшість факторів причинового комплексу має суб’єктивний, об’єктивно-суб’єктивний характер з перевагою об’єктивного чи суб’єктивного.

За близькістю до події злочину чи до його визначеної сукупності причини та умови поділяються на найближчі та віддалені, безпосередні та опосередковані.

Причини та умови злочинності класифікуються також за джерелами походження на внутрішні та зовнішні. Внутрішні детермінанти злочинності пов’язані з внутрішніми протиріччями конкретного суспільства, зовнішні — мають міжнародний характер.

3. Соціальна обумовленість причин злочинності.

Вітчизняна кримінологія виходить з визнання соціальної та історичної обумовленості злочинності.

Соціальні відносини різноманітні та комплексні. Вони функціонують на макро- та мікрорівні.

На макрорівні — це взаємини людини із суспільством і державою, виробничі відносини, відносини, які визначають її соціальний статус. Суспільство, де грубо порушуються права людини, розплачується швидким зростанням і значним рівнем суспільної небезпеки злочинності.

На мікрорівні — це різноманітні міжособистісні відносини, враховуючи стосунки в сім’ї, між близькими та знайомими. Тут найчастіше відбувається зіткнення інтересів людей, їх потреб та інтересів, які інколи переростають у гострі конфлікти, що нерідко виступають стимулом до вчинення злочинів.

Криміногенні аспекти сфери розподілу матеріальних благ зумовлюють протиріччя між зростанням потреб та можливостями суспільства щодо їх задоволення. Порушення господарських зв’язків, зловживання в торгівлі і обслуговуванні населення розширює коло детермінант злочинності. Наш ринок поки що далекий від цивілізованого. Недосконалість податкової системи, високі податки змушують виробників приховувати свої прибутки. Трапляються випадки, коли вони стають жертвами рекетирів, причому постраждалі рідко заявляють про вчинені проти них злочини. Так виникає ланцюг взаємопов’язаних факторів та причин криміногенного характеру.

Відносини розподілу займають значне місце в системі суспільних відносин. Вони впливають на всі сфери життєдіяльності суспільства, особливо на формування соціально-психологічного клімату суспільства, систему ціннісних орієнтацій людей, мотивацію їхньої поведінки і вчинків.

Криміногенні наслідки у сфері обміну полягають у тому, що вони спотворюють співвідношення між доходами населення і можливістю реально забезпечити їх товарами народного споживання, створюють умови для незаконного перерозподілу коштів у сфері обігу. Усе це сприяє відтворенню злочинності.

У кримінологічному плані значний інтерес представляють такі характеристики рівня культури та побутових умов життя індивіда:

- загальний обсяг знань, інтерес до інтелектуальних форм занять у сфері праці і дозвілля; прагнення до розширення обсягу знань і уявлень про життєво важливі цінності; зміст духовних цінностей, що знаходяться в арсеналі індивіда та соціальній групі його найближчого оточення (ідеали, цінності, стандарти, мода тощо);

- характер інформації культурно-політичного змісту (преса, література, радіо і телебачення, відеопродукція, театр тощо);

- етичні норми міжособистісного спілкування;

- рівень моральної і правової свідомості.

У пізнанні криміногенних сторін життєдіяльності людини враховується і побутова сфера, тобто все те, що перебуває за межами виробничої, суспільно-політичної діяльності та соціально організованого навчання (житлові, сімейні, сусідські взаємини). Криміногенні наслідки побуту варто розглядати в тісному взаємозв’язку із загальними соціально-економічними, матеріальними та духовними умовами життя.

Соціально-економічний зміст праці характеризується суспільними відносинами, в умовах яких реалізується праця. Головним чином вони складаються з таких зв’язків: працівника із засобами виробництва; стилю роботи індивіда з працею суспільства в цілому; метою конкретного працівника з метою суспільного виробництва тощо.

Під час проведення кримінологічного аналізу праці необхідно враховувати її умови, до яких належать:

- організація та порядок трудового процесу;

- перспектива (або її відсутність) підвищення кваліфікації і професійного росту;

- фізичне навантаження в умовах праці та її психологічна напруженість;

- санітарно-гігієнічні, естетичні та культурно-побутові умови;

- соціально-психологічна атмосфера в колективі;

- взаємини з адміністрацією і керівництвом установи чи організації;

- умови і час на дорогу від місця проживання до місця роботи.

Будь-які диспропорції щодо приниження чи підвищення ролі та значимості людського фактора у змісті та умовах праці здатні негативно вплинути на конкретну особу.

Політичний плюралізм припускає наявність конкуруючих ідей і багатопартійність. Однак загострення політичних протиріч та соціальної нестабільності здатне вплинути на криміногенну ситуацію, зумовити незворотні негативні наслідки.

Політична нестабільність у сучасному суспільстві зростає, тому що нові, які тільки зароджуються, суспільні сили не здатні проявити себе з творчого боку. Однак демократичне суспільство, яке знаходиться на стадії розвитку, повинне підтримувати громадські об’єднання, які діють у напрямі здійснення реформ, підвищувати їх політичну і правову культуру.

Недоліки в механізмах господарювання негативно впливають на рівень життя населення та на стан злочинності. Порушення господарських зв’язків, зловживання у сфері фінансів і торгівлі розширює коло детермінант злочинності.

Можна припустити, що в умовах ринкових відносин і вільного підприємництва неможливо буде уникнути наслідків криміногенного характеру, а за окремими напрямами господарювання навіть посиляться негативні сторони. Стихія ринку здатна не лише стимулювати виробництво, а й відкривати можливості для зловживань і махінацій.

Недостатня ефективність профілактичної роботи. Профілактика злочинів та інших правопорушень давно вже визнається основним напрямом у боротьбі зі злочинністю. Проте ця діяльність потребує серйозного ресурсного забезпечення, передусім висококваліфікованими кадрами, матеріальними і фінансовими ресурсами, спеціальною технічною оснащеністю, а також потребує соціально-правового захисту. Останнім часом у цьому напрямі проведено низку заходів, але корінних змін поки що не відбулося. Робляться спроби вийти із такого становища за рахунок засобів місцевих бюджетів і відрахувань підприємств. Однак їх можливості досить обмежені.

Профілактика правопорушень — це системна діяльність державних органів, громадських об’єднань та окремих громадян щодо виявлення, усунення чи нейтралізації причин і умов правопорушень, а також здійснення позитивного впливу на осіб, схильних до вчинення правопорушень.

Профілактика злочинів та інших правопорушень визнається пріоритетним напрямом у боротьбі зі злочинністю. Проте існує потреба у серйозному ресурсному забезпеченні (кадровому, матеріальному, технічному, фінансовому) та гарантії соціально-правового захисту працівників правоохоронної системи.

Одним із істотних недоліків профілактичної роботи в більшості випадків є її формалізм. Особливо це стосується індивідуальної профілактики. Недостатньо відпрацьований правовий механізм здійснення цієї діяльності. Багато в чому він не виключає можливості прийняття немотивованих рішень, які підривають саму ідею індивідуальної профілактики, в основі якої лежить необхідність випереджального впливу для того, щоб не допустити становлення на злочинний шлях. Не зовсім чітко визначені правові підстави для початку індивідуальної профілактики, масштаби та межі її проведення.

Поиск по сайту: