Джерела і передумови інформатики

Загальне поняття про інформатику як науку.

Інформатика (англ. computer science — комп’ютерна наука — США, computing science — обчислювальна наука — у Великобританії, фр. Informatique, нім. Informatik, рос. информатика) як наука сформувалась і була признаною у другій половині XX сторіччя.

Поняття „інформатика” було запроваджене у 1957 році німецьким ученим — одним з піонерів теорії штучних нейронних мереж — Карлом Штайнбухом (Karl Steinbuch). Слово було утворене від слів „Information” (інформація) і „Automatik” (автоматика, автоматизація). На такий етимології акцентував увагу французький науковець Ф. Дрейфус (Ph. Dreyfus), який упровадив цей термін у французьку мову у 1962 році. За ним термін Informatique похідний від морфем „inform” та „atique”, які, в свою чергу, — скорочення термінів „information” (інформація) і „automatique” (автоматизація). У російській мові термін інформатика, правда у дещо іншому значенні (про це буде сказано нижче) було упроваджено, за твердженням деяких російських джерел, зразу за французами. У 1963 році в журналі «Известия вузов. Электромеханика», № 11було опубліковано статтю Ф. Е. Темнікова „Інформатика”. Хоча інші джерела подають, що у радянську науково-технічну літературу термін „інформатика” було впроваджено в 1968 році Міхайловим А. І., Черним А. І., Гіляревскім Р. С. Мабуть, у той же час термін „інформатика” було скалькульовано в українську мову.

Джерела і передумови інформатики

Хоча своїм становленням як науки інформатика завдячує виникненню комп’ютерів, вже задовго до їхньої появи люди оперували з інформацією, як з найрізноманітнішими відомостями, повідомленнями, звістками, знаннями й уміннями. Довший час інформацію сприймали як щось особисте, належне окремим членам людського роду. Але поступово було сформовано переконання, що відчужена від окремих людей інформація, може мати і суспільне значення.

Раніш від інших, мабуть, це зрозуміли племена, що воювали між собою. Вивідачі і розвідники були першими професіоналами, задачею яких стало добування інформації. Поява секретів у людському суспільстві знаменувала собою перехід до охорони знань і умінь, тобто до захисту інформації. Жрецькі касти багатьох древніх держав володіли таємними, недоступними для більшості членів суспільства, знаннями, які робили їх сильнішими і дозволяли вивищуватися над іншими людьми.

Першими носіями інформації було усне мовлення та екстралінгвальні засоби — спів, жести, танці тощо. З розвитком людства виникла необхідність нагромадження та передавання інформації, що сприяло виникненню знакових систем, за допомогою яких це можна було робити. Так виникла писемна мова, що стала основним засобом комунікації.

Розвиток промислового виробництва приніс величезну кількість нових знань, що одночасно породило бажання зберігати та захищати частину цих знань від конкурентів. Важливу роль почали грати збір, обробка та обмін інформацією між людьми. У ході еволюції людства видно стійку тенденцію до автоматизації таких процесів, хоча їхній внутрішній зміст, власне кажучи, залишався незмінним.

Починаючи з древнього абака, що дожив до наших днів у вигляді конторських рахівниць, люди створювали пристрої для обробки числової інформації. Механічні пристрої типу арифмометрів, рахункові електричні клавішні машини, лічильно-аналітична техніка і багато інших приладів були націлені на рішення тих же задач, які сьогодні реалізують у повному обсязі за допомогою комп'ютерів.

Крім числової інформації, у полі зору фахівців увесь час була і символьна інформація, представники якої — добре відомі усім природномовні тексти: від пригодницьких повістей до звітів про пророблену роботу, довідок з установ, листів тощо. Для збереження і переробки такої інформації люди також придумували і створювали різні прилади і пристрої. Найпростішим прикладом може служити стійка із шухлядами, у яких зберігають картки, що містять інформацію. Такі каталоги — неодмінний атрибут бібліотек. Але на картках можна зберігати в систематизованому виді і будь-яку іншу інформацію, записану деякою природньою або спеціальною мовою.

Винахід друкарства, що дозволив акумулювати і поширювати знання, та телеграфного і телефонного зв’язку, що в лічені хвилини здатні передавати оперативну інформацію, спричинили виникнення розгалуженої структури поширення інформації.

Росли інформаційні потоки, якими обмінювалися між собою окремі люди і людські співтовариства. Інформація, подібно речовині й енергії, стала предметом виробництва і поширення, придбала характер товару.

Прагнення якось механізувати, а потім і автоматизувати процедури, пов'язані з пошуком в каталозі потрібної інформації, привело до появи прийомів, що ввійшли в арсенал спеціальної науки — документалістики. Її дітищем стали ручні й автоматизовані інформаційно-пошукові системи.

Документалістика була сформована наприкінці XIX століття в зв'язку з бурхливим розвитком виробничих відносин. Її розквіт припав на 20-30-і роки XX століття, а основним предметом стало вивчення раціональних засобів і методів підвищення ефективності документообігу:

· На початку 20 ст. бельгійський вчений П. Отле запропонував об’єднати процеси зібрання, оброблення, збереженню, пошуку та розповсюдженню наукових документів під загальною назвою документація. Створений ним та бельгійським юристом і громадським діячем А. Лафонтеном у 1895 році Міжнародний бібліографічний інститут у 1931 був перейменований в Міжнародний інститут документації, а в 1938 — в Міжнародну федерацію з документації, яка по нині об’єднує спеціалістів з науково-інформаційної діяльності.

· Питання про необхідність механізації інформаційного пошуку вперше широко було поставлене у 1945 році американським інженером і вченим В. Бушем у статті «можливий механізм нашого мислення».

· Міжнародні конференції 1948 (Лондон) та 1958 (Вашингтон) знаменували перші етапи розвитку документалістики.

· С. Бредфорд (Великобританія, 1948) провів дослідження закономірностей розсіювання наукових публікацій.

· Основи координатного індесування було закладено У. Баттеном (Великобританія), К. Муерсом і М. Таубе (США).

· Б. Вікері, Д. Фоскет (Великобританія), Дж. Перрі, А. Кент, Дж. Костелло, Г. П. Лун, Ч. Берньер (США), Ж. К. Гарден (Франція) розробили основи теорії і методики інформаційного пошуку.

· С. Клевердон (Великобританія) дослідив методи порівняння технічної ефективності інформаційно-пошукових систем різного типу.

· Р. Шоу (США) і Ж. Самен (Франція) створили перші інформаційно-пошукові пристрої на мікрофільмах і діамікрокартах, що стали прообразами багатьох спеціальних інформаційних машин.

· К. Мюллер і Ч. Карлсон (США) запропонували нові методи репродукування документів, які лягли в основу сучасної техніки репрографії.

· У Радянському Союзі розвиток науково-інформаційної діяльності йшов паралельно з становленням радянської науки і народного господарства. У 30-х роках минулого сторіччя працювала комісія з видання індексів (покажчиків) наукової літератури, почали виходити реферативні журнали АН СРСР. У 1952 році було створено Інститут наукової інформації. У 1961, 1963 та 1966 роках було проведено всесоюзні конференції з автоматизованої обробки інформації.

Інформаційні структури до кінця минулого століття пронизали всі сфери людської діяльності. Поява комп'ютерів у середині минулого сторіччя дала могутній поштовх розвиткові індустрії інформації, привела до того, що людство вступило в пору інформаційної революції і встало на шлях переходу до інформаційного суспільства. Комп'ютер в одній системі об'єднав збереження й обробку як числової, так і текстової (символьної) інформації. Саме тому його поява знаменувала початок нової науки — інформатики, джерелами якої зазвичай називають дві науки — вищезгадану документалістику та кібернетику.

Кібернетичні дослідження полягають у вивченні загальних властивостей процесів керування і систем керування в живих і неживих системах, а сама назва походить від грецького слова κυβερνετκε — миcтецький у керуванні.

Уперше термін кібернетика увів французький фізик Андре Марі Ампер у першій половині XIX столітті. Він розробляв єдину системи класифікації всіх наук і позначив цим терміном гіпотетичну науку про керування, якої у той час не існувало, але яка, на його думку, повинна була існувати.

Основи кібернетики були закладені працями з математичної логіки американського математика Норберта Вінера, опублікованими в 1948 році, де він уперше висунув ідею про те, що системи керування в живих, неживих і штучних системах мають багато загальних рис. Встановлення аналогій обіцяло створення "загальної теорії керування", результати якої можна було б використати в найрізноманітніших системах.

Ця ідея одержала підтримку з появою комп'ютерів, що здатні однаковим чином вирішувати найрізноманітніші задачі. Універсальність комп'ютерних обчислень наштовхувала на справедливість гіпотези про існування універсальних схем керування.

Ця гіпотеза не витримала перевірки часом, але накопичені в кібернетиці відомості про різноманітні системи керування, загальні принципи, що частково все-таки удалося знайти, заміна вузькопрофесійної точки зору фахівця в даній галузі на погляд з позиції спільності зовні різнорідних об'єктів і систем принесли велику користь. Перенесення ідей і моделей з одних галузей в інші, спілкування між собою фахівців різного профілю на деякій єдиній мові кібернетики зробили свою справу. Виникли кібернетичні за своїм духом моделі в науках, що досі не знали точних методів і розрахунків. Кібернетика зіграла велику роль у виникненні структурної лінгвістики, у надрах якої активно функціонують математична і прикладна лінгвістики. Виникли наукові напрямки, що одержали характерні назви: хімічна кібернетика, юридична кібернетика, технічна кібернетика тощо. Усі ці "кібернетики" вивчають використання інформації при керуванні в тому класі систем, що вивчає відповідна наука. А загальна методологія і ряд загальних положень допомагають одержувати в цьому напрямку теоретично і практично значимі результати.

Вітчизняна історія інформатики спадково пов’язана з історією інформатики Радянського Союзу. Зазначимо, що сам термін „інформатика” у рядянській науці використовували спочатку для позначення науки „документалістика” (на заході вона має назву library science): Інформатика — дисципліна, яка вивчає структуру та загальні властивості наукової інформації, а також закономірності її створення, перетворення, передавання та використання в різних галузях діяльності людини. Вважалося, що ті задачі, які зараз вирішує інформатика, повинна вирішувати кібернетика, про що свідчить означення кібернетики, дане академіком В. М. Глушковим: Кібернетика — наука про загальні закони одержання, зберігання, передавання й перетворення інформації у складних системах управління. Тому історія української інформатики до 1991 року — складова історії радянської кібернетики.

Сучасне тлумачення терміна „інформатика” на території Радянського Союзу розпочалось з 1976 року, коли появився російський переклад книжки Ф. Бауера та Г. Гооза „Вступ до інформатики”, а кінцевим його утвердженням можна вважати березень 1983 року, коли було утворене Відділення інформатики, обчислювальної техніки і автоматизації АН СРСР та виходом у 1986 році збірника з символічною назвою „Кібернетика. Становлення інформатики”.

Поиск по сайту: