 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Домашні тварини в українських звичаях і обрядах
Здавна поряд з людиною жили свійські тварини, приручені нею для господарських робіт. Протягом віків склалася ціла система звичаїв, пов'язаних з утриманням та купівлею тварин. Наприклад, купуючи корову, важливо дотримуватися правил передачі налигача: брати його потрібно обов'язково полою одягу, ні в якому разі не голою рукою, щоб у господарстві водилися тварини, а не вислизали з рук. Якщо купуєш у скупого, погано вестиметься худоба, тому передача налигача разом з коровою була нормою народної етики.
При купівлі тварин завжди враховувалося, навіщо купують: чи на приплід, чи на м'ясо. Якщо на приплід, то ціна мала бути вищою, бо господар побоювався, що разом з проданою твариною до нового власника перейде його добробут. Тому в Білорусі та деяких районах українського Полісся вважали за краще вимінювати худобу, ніж продавати. Якщо ж продавали, то застосовували деякі застережні засоби, аби не втратити свій добробут. Для цього висмикували пучок шерсті в тварини чи пір'їну в птаха, кидали собі під ноги й казали: "Моє при мені й лишилось". Щоб вберегти куплену тварину від чаклунів, її заводять до двору не через ворота, а через зроблений спеціально пролом у паркані, до того ж, ведуть тварину задом наперед.
Як корову продають разом з налигачем, так і коня з вуздечкою, порося — з соломою (з мішком). Відомий також звичай вводити тварину до двору через пояси господаря й господині, які вони вдягають на себе, коли тварина переступила через них: щоб скотина не відходила з двору, а лише у двір. Аби тварина залишалася в дворі, іноді заривали в землю на подвір'ї жмуток її шерсті.
При переселенні сім'ї в нову хату існував звичай першою впускати до хати кішку, яка є символом сімейного затишку. За нею заходять діти, якщо вони були в сім'ї; з меблів першим заносять стіл з хлібом-сіллю, накритий скатертиною, далі заходить уся родина.
Домашню худобу дуже шанують як найперших помічників родини. Про тварин завжди згадують на великі свята, даючи їм їжу зі столу господаря (на Різдво), їх освячують (окроплюють свяченою водою) на Водохрещі та на Великдень, аби не хворіли та щоб уберегти від чаклунів, відьом і нечистої сили. Для домашньої птиці є навіть свій оберіг, так званий "курячий бог" — камінчик з отвором посередині, який знаходять у річках або просто в землі. Його прив'язують у курниках на сідалі, щоб оберігав курей, давав їм плодючість. Вважають, що крик курей вночі означає їхнє моління своєму богові, а камінець-оберіг є своєрідним образом цього бога.
Захистом тварин від епідемій здавна вважалося оборювання: таємно вночі жінки всього селища (босі, з розпущеним волоссям) впрягалися у плуг чи соху і проводили борозну навколо селища. При цьому скиба від плуга має лягати в бік, протилежний селу. Якщо вийде хтось назустріч, людина чи тварина, того вважають самою епідемією: тварину часто розривали на шматки, людину ж дуже били, бо вважалося, що цей обряд слід здійснювати в повній таємниці. Таким же чином охороняли себе від чуми. В Україні записано цілу низку спогадів про оборювання міст і сіл, об'їзд на лопаті, обхід жінок з галасом і калатанням сковорідками й каструлями, вигнання пошесті чи епідемії за допомогою різних магічних дій.
Таким чином, впродовж віків в Україні виробилася ціла система звичаїв та обрядів, спрямованих на "забезпечення" родючості полів, плодючості тварин, які є складовою частиною добробуту родини, її щастям, здоров'ям усіх членів сім'ї. Ці звичаї свято шанувалися. Той, хто не дотримувався звичаїв, втрачав не тільки своє багатство, але й пошану своїх сусідів.
На жаль, багато цих звичаїв були втрачені, адже за останнє століття виробилося негативне ставлення до стародавніх ритуалів, які були названі "бабськими забобонами", не вартими уваги. Мабуть, настав час пильніше придивитися і вивчити звичаї нашого народу, віднайти в них те раціональне зерно, яке в майбутньому забезпечить добробут родини і процвітання держави.
ЛІТЕРАТУРА
1 Митрополит Іларіон Дохристиянські вірування українського народу. - К., 1990. - С. 56.
2 Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Упорядкування, передмова та переклад» М. Москаленка. - К., 1988. - С. 62.
3 Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора. - К„ 1994. - С. 238. 4Золотослов.-С. 48.
5 Сосенко К Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора. - С. 239.
6 Этимологический словарь славянских языков. Лраславянский лексический фонд. - М., 1974. - Т. 5. - С. 96.
7 Етимологічний словник української мови. - К., 1985. - Т. 2.
8 Кочергина В.А. Санскритско-русский словарь. - М„ 1996. - С. 398.
9 Лозко Г. Волховник. Правослов. - К, 2001,- С. 121.
10 Козловсъка В. Про дуб з кабанячими іклами // Первісне громадянство. - 1928. -Вип. 1; Пам'ятки України. - 1987. - № 1. - С. 36-37.
11 Лозко Г. Дві тисячі дубків на стародавньому Хортпчі // Сварог. - 1998. - Вип. 8. - С. 21.
12 Кшимник С. Український рік у народніх звичаях... - Т. 3. - С. 54.
13 Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. - Прага, 1916.- С. 166-170.
14 Верхратпкий І. Говір батюків. - Львів, 1912.
15 Фразеологічний словник української мови. - 1992. - Т. 1. - С. 169.
16 Болтарович 3. Українська народна медицина. - К., 1994. - С. 148.
17 Золотослов. - С. 120.
18 Там же.-С. 381.
19 Там же. -С. 76.
20 Етимологічний словник української мови. - Т. 2. - С. 350.
21 Гордієнко Г. Наукова розвідка: «Червона калина» // Українські вісті. - Ч. 47. - Новий Ульм, Німеччина, 1961; Килимник С. Український рік у народніх звичаях... - Т. 5. - С. 108.
22 Килимник С. Український рік у народніх звичаях... - Т. 5. - С. 117.
23 Етимологічний словник української мови. - К., 1982. - Т. 1. - С. 387.
24 Болтароеич 3. Українська народна медицина. - С. 162.
26 Різдвяні свята в Україні. - К., 1992. - С. 57.
26 Скуратївський В. Святвечір. - К., 1994. - Т. 1. - С. 69.
27 Лозко Г. Волховник. Правослов. - С. 120.
28 Болтарович 3. Українська народна медицина. - С. 157.
29 Зеленин Д. Восточно-славянская этнография. - М, 1991.
30 Куйбіда В., Шаповал Л., Мороз 1. Народна ботаніка. - К., 1995. - С. 84, 94.
31 Товстуха Є. Чари. - К., 2002. - С. 185-192.
32 Лозко Г Наукова реконструкція календаря етнічної віри українців // Товстуха Є. Фітоетнологія українців. - К., 2002. - С. 345-351.
33 Лозко Г. Рослинні чари // Волховник. Правослов: молитви до Рідних Богів. -К., 2002.-С. 116-118.
34 Лановик М., Ланових 3. Українська усна народна творчість. - К, 2001. - С. 408.
35 Онищук А. Народний календар. Звичаї і вірування привязані до поодиноких днів у році, записав у 1907 - 1910 р. в Зелениші, Надвірнянського повіту // МУРЕ, 1912. -Т. 15. - С. 31.
36 Мифы народов мира. - М., 1992. - Т. 2. - С. 128.
37 Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. - Луцьк, 1997. - С. 29.
38 Шапарова Н. Краткая энциклопедия славянской мифологии."- 2001. - С. 345.
39 Шаян В. Віра Предків Наших. - Гамільтон, Канада, 1987. - С. 205.
40 Там же. — С. 148-181.
41 Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. - С. 129.
42 Войтович В. Українська міфологія. - К, 2002. - С. 519.
43 Фрезер Д. Золотая ветвь. - М., 1998. - С. 481.
44 Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. - М., 1994. - Т. 1.
45 Грінченко Б. Словарь української мови. - К., 1996. - Т. 2. - С. 120.
46 Славянские древности. - М., 1999. - Т І. - С. 288.
47 Кошка в нашем доме. - Минск, 1991. - С. 26.
48 Висоцький С. Герб Київської Русі за часів Ярослава Мудрого // Старожитності Русі-України. - К., 1994. - С. 115-119.
49 Наріжний К.Г. Живий світ геральдики - К., 1997. - С. 88.
50 Войтович В. Українська міфологія. - С. 412.
51 Наріжний К.Г. Живий світ геральдики. - С. 120.
52 Грінченко Б. Словарь української мови. - Т. IV. - С. 7.
53 Дяченко Г. Полный церковнославянский словарь. - М., 1900. - С. 1098 (з посиланням на Юнгмана).
54 Знойко О. Міфи Київської землі та події стародавні. - К, 1989. - С. 225-250.
55 Барбон М. Знайдено могилу Солов'я-«розбійника» // Незборима нація. -1998.- № 23-24.
56 Дяченко Г. Полный церковнославянский словарь. - С. 636.
57 Тулаев П. Генеалогия Афины // Атеней. Русский международный журнал. -2002.-№2.-С. 10-12.
58 Афанасьев А. Поэтические воззрения славян на природу. - М., 1994. -ТІ.- С. 16.
59 Шатрова Н. Краткая энциклопедия славянской мифологии. - М., 2001. - С. 411.
60 Войтович В. Українська міфологія. - С. 500.
Поиск по сайту: