Домашні завдання з англійської мови для 11-го класу. Reader (домашнє читання)

Task9
Машина часу Частина VI

Мені ставало все ясніше, що фігура, яку я побачив, належала людині. Поступово я почав бачити правду: коли проминули сотні сторіч, Людина розвинулась по двом лініям. Тепер існувало два типи людей: красиві слабенькі малі люди Верхнього світу і ці білі нічні люди, що жили у Підземному світі.
Я довго думав, намагаючись зрозуміти соціальну систему цього світу.
Може, ці підземні люди робили якусь роботу там, що була важливою для комфорту людей Верхнього світу? Навіть у наш час існує тенденція все більше і більше використовувати для промисловості простір під землею, і наші робітники проводять все більше і більше часу під землею. Знову ж таки серед багатих людей росте тенденція робити все більше земель їх приватною власністю. Отже, мабуть, над землею багаті люди, які насолоджуються комфортом і красою, а під землею живуть робітники.
Так чи інакше, цей світ майбутнього був не таким вже й красивим, ця цивілізація вмирала. Верхні люди, що називались Елоями, деградували у розмірі, силі й інтелекті. Це я бачив дуже чітко. Що сталось з підземними людьми, які називались Морлоками, я ще не знав.
Я вирішив спуститись в один з колодязів і на власні очі побачити, що там було.
2. 1) Time Traveller understood that there were two kinds of human beings at that time.
2) Time Traveller thought that those white people of the night did some work under the ground that was necessary for the comfort of the Upperworld people.
3) No, it wasn't.
4) Time Traveller decided to go down into one of the wells and see with his own eyes what there was.

Task10
Машина часу Частина VII

Рано вранці я підійшов до одного з колодязів і почав спускатись по дерев'яних брусах, що формували драбину. Я спускався дуже довго. Нарешті, я побачив отвір у стіні, звідки починався горизонтальний тунель. Я перебрався в тунель і приліг відпочити.
Я не знаю, як довго я лежав. Несподівано я відчув, як м'яка рука торкається мого обличчя. Я швидко дістав сірники і запалив один. Я побачив три білі фігури. Але як тільки я запалив сірник, вони втікли. Я підвівся і пішов тунелем. Скоро я наблизився до великого відкритого простору. Я запалив інший сірник і озирнувся. Я побачив якісь великі машини. У повітрі був запах свіжої крові. На металевому столі я побачив великі шматки м'яса. Я здивувався, бо не бачив у цьому світі ніяких великих тварин. Потім сірник згорів, і знову стало темно.
Поки я стояв у темряві, рука торкнулась моєї руки, холодні пальці торкнулись обличчя. Я думав, що чую дихання натовпу цих маленьких створінь навколо себе. Деякі з них тягнули мій одяг, інші намагались відібрати в мене коробку сірників. Я здригнувся і голосно закричав. Вони відступили, але відразу ж підійшли знову. Я страшено злякався. Я запалив сірник і швидко побіг назад тунелем. Нарешті, я добіг до отвору в колодязь. Коли, нарешті, я вибрався з тунелю, я впав вниз обличчям і не ворушився довгий час.
2.1)Early in the morning Time Traveller began to climb down the well by the bars which formed a ladder.
2) He saw three white figures in the tunnel.
3) He met a crowd of Undergrounders there.
4) The little beings tried to take the match-box out of his hands.
5) When he got out of the well Time Traveller fell on his face and did not move for a long time.

Task11
Машина часу Частина VIII

Тепер я злякався. Я боявся темних ночей, коли в небі не було місяця. Тепер вже не було так важко зрозуміти, що я помилявся, коли припускав, що люди Верхнього світу були аристократією, а Морлоки їхніми слугами. Може, так і було дуже давно, але тепер все змінилось. Раптом я згадав м'ясо, яке бачив у Підземному світі. Нарешті, я зрозумів справжній стан речей. Ці Елої були просто худобою для Морлоків. Вони піклувалися про них, як наші фермери піклуються про свою худобу, постачали їм їжу та одяг. А темними ночима вони вилізали зі своїх колодязів, оглядали худобу і брали стільки, скільки їм було потрібно для їжі. Тим не менш, я був не таким безпомічним, як ці маленькі люди. Я міг хоча б боротись і захищати себе. Я вирішив знайти яке-небудь знаряддя, щоб зламати п'єдестал і дістати Машину часу.
О 8 чи 9 годині ранку я підійшов до газону, де був Сфінкс. Моїм планом було зламати стіни п'єдесталу залізним прутом і потрапити туди.
Тоді трапилась найнеочікуваніша річ. Коли я підійшов до Сфінксу, я знайшов п'єдестал вже відчиненим.
Я зупинився, вагаючись — увійти чи ні. Всередині я побачив свою Машину часу. Важілі були в моєму кармані.
Раптом я зрозумів, що придумали люди Підземелля. Посміхаючись до себе, я увійшов до п'єдесталу. Коли я стояв біля Маїпини часу і оглядав її, трапилось як раз те, що я очікував. Двері бронзового п'єдесталу зачинились. Я опинився у темряві — у пастці. Так думали люди Підземелля. А я посміхнувся.
Я вже сидів у машині і фіксував важілі, коли вони увійшли і спробували схопити мене. Я надавив на пусковий важіль, і вони зникли. Темрява щезла з-перед моїх очей. Я повертався до свого часу. Коли я наблизився, я почав потроху сповільнювати Машину, пам'ятаючи про своє падіння, коли я різко зупинився. Нарешті, старі стіни лабораторії оточили мене. Дуже обережно я зупинив Машину. Я виліз і сів на лаву. Декілька хвилин я тремтів. Потім я трохи заспокоївся. Навколо себе я бачив свою стару майстерню зовсім такою, як і раніше.
2.1) Time Traveller was going to fight and defend himself.
2) Time Traveller was going to break the pedestal of the Sphinx with his iron bar and get his Time Machine.
3) The Undergrounders opened the pedestal because they wanted to trap Time Traveller.
4) Time Traveller laughed to himself when he understood their plan because he had levers in his pocket and could escape with the help of the Time Machine.
5) He returned to his time pressing the starting lever and slowing the Machine down little by little.

Task12
Мистецтво заради мистецтва Частина І

«Випийте ваші ліки, сер», — сказав Коппел, слуга.
«Ні!» — відповів містер Елсворс.
«Але вони вам потрібні, сер».
«Ні!»
«Це розпорядження лікаря».
«Ні!»
Коли прийшов лікар, Коппел сказав йому: «Я нічого не можу з ним подіяти. Він не приймає ліки. Він не хоче, щоб я йому читав. Він ненавидить радіо. Він нічого не хоче».
Лікар Кесвел сприйняв цю інформацію зі своїм спокійним професійним спокоєм. Старийчджентельмен був дуже здоровим для людини 76 років. Але його потрібно було утримувати від покупки речей. У нього це було як манія. Він скуповував все, що бачив — машини, коней, заводи. Його гроші зникали дуже швидко. Потрібно було зацікавити його чимось, іцоб він забув про бізнес.
Містер Елсворс сидів на стільці. Він обернувся, щоб відповісти на бадьоре привітання лікаря.
Лікар сів поруч зі старим. «Я хочу вам дещо запропонувати», — сказав він радісно. «Що це. ще ліки, ще подорожі, ще дурниці, іцоб не пускати мене в офіс?»
«Чи не хотіли б ви займатись мистецтвом»
Відповідь старого джентельмена була різкою: «Дурниця!»
«Я не маю на увазі серйозно, — сказав лікар. — Просто розважтесь з крейдою та олівцями».
Лікар здивувався, коли старий раптом сказав майже по-дитячому: «Але, Кесвел. як я можу почати гратись з крейдою, якщо я досить слабенький, щоб починати?»
«Я подумав про це. Мій друг — голова художньої школи, і я можу домовитись, щоб хтось зі студентів його школи приходив сюди щонеділі. Якщо вам не сподобається, ви це кинете».

Task13
Мистецтво заради мистецтва Частина II

Доктор Кесвел пішов до свого друга і розказав йому про бажання містера Елсворса. У друга як раз був молодий чоловік — Френк Свейн, 18 років, дуже хороший студент. Йому були потрібні гроші, і він працював вночі ліфтером, щоб платити за навчання. Скільки він отримає? 5 доларів за візит? Чудово.
Наступного дня молодий Свейн прийшов, і почались заняття. Свейн дав старому олівець і аркуш паперу і сказав: «Давайте спробуємо намалювати ту вазу. Спробуйте, містер Елсворс, будь ласка».
Старий взяв олівець і намалював лінію. Він зробив другу лінію і з'єднав їх декількома іншими. «Ось, молодий чоловіче, — сказав він. — Така дурість!»
Френк Свейн не розлютився. Він не міг. Йому були потрібні 5 доларів. «Якщо ви хочите малювати, — відповів він, — вам потрідно буде дивитись на те, що ви малюєте, сер».
Старий Елсворс обернувся і приглядівся. «Вона досить красива. Я ніколи раніше цього не помічав».
Увійшов лікар і сказав, що містер Елсворс досить слабкий, отже, цього достатньо для першого уроку.
Минали тижні. Свейн приходив все частіше. Старий попрохав його приходити двічі й навіть тричі на тиждень. Свейн приніс йому коробку акварелі і тюбики олійної фарби.
Важко було сказати, чи Елсворс дійсно зацікавився мистецтвом, чи він приховано сміявся про себе, дивлячись на лікаря Кесвела. Свейна і Копиела. Але одне було безсумнівним: Елсворс перестав купувати речі, його рідні були дуже задоволені.
2.
a young man:
to pay for lessons:
to draw a vase:
to make a line;
was enough:
more and more often:
three times a week;
to become interested in art.
3.1)The following statements correspond to the contents:
2) Swain gave the old man a pencil (but also a sheet of paper).
3) Mr. Ellsworth made a line.
4) Swain did not get angry because he needed five dollars.
5) Ellsworth stopped buying things.

Task14
Мистецтво заради мистецтва Частина III

Одного дня лікар дозволив Елсворсу разом зі Свейном відвідати Музей сучасного мистецтва, відому галерею Ласроп та інші виставки. Результати були чудові. Старий забув про бізнес і цікавився тільки мистецтвом. Він волів знати все про галереї та художників, що виставляли там свої картини. Як керували галереями? Хто відбирав картини для виставок? Це були питання, які він часто ставив.
Коли прийшла весна, Елсворс створив жахливу картину, яку він назвав «Дерева, одягнені в біле». Потім він раптом заявив, що збирається виставити її у галереї Ласроп. Його заява змусила Кесвела і Свейна думати, що старий збожеволів, бо галерея Ласроп була однією з найкращих у Нью-Йорку.
«Якщо газети про це дізнаються, містер Елсворс стане посміховиськом. Ми повинні зупинити його», — сказав Свейн. Але доктор Кесвел перервав його.«Аж ніяк, — сказав він. — Ми не можемо заважати йому зараз, це все зіпсує. Нехай він відішле свою картину».
На величезний подив всіх трьох чоловік, «Дерева, одягнені в біле» прийняли до галереї. «Не тільки містер Елсворс божевільний, — думав Коппел, - - але. мабуть, і галарея Ласроп теж збожеволіла».
Картину розташували у темному кутку. Дуже мало людей її помітили.
Під час виставки старий продовжував брати уроки, але він мало говорив про свою картину. Він був звичайно веселим. Кожного разу, коли Свейн приходив, він бачив, як Елсворс посміхається до себе. Може Коппел був правий, і старий збожеволів? Але що до галереї Ласроп? Вона теж божевільна?
За два дні до закриття виставки містер Елсворс отримав листа; Коппел приніс його на підносі, коли Свейн і лікар були у кімнаті. «Прочитайте його мені, — сказав старий. — Мої очі стомились від малювання».
Коппел взяв його і прочитав: «Галерея Ласроп дуже рада повідомити, що перший приз у 1000 доларів присуджено містеру Елсворсу за його картину «Дерева, одягнені в біле». Свейн був надто здивований, щоб щось казати, лікар Кесвел зміг тільки сказати: «Мої вітання, містере Кесвел... Чудово... Чудово. Ну, тепер ви самі бачите, що мистецтво набагато цікавіше, ніж бізнес».
«Мистецтво — це дурниці, — сказав старий. — Я купив галерею Ласроп минулого місяця».

Task15

Уільям Сідней Портер (1862 — 1910), який відомий під літературним псевдонімом О.Генрі, один з найвідоміших письменників в Америці.
Кращим збірником О. Генрі був «Королі і капуста» (1904), за яким слідували його найкращі твори «Чотири мільйони» (1906), «Серце Заходу» (1907) та інші.
О. Генрі — засновник жанру оповідання в літературі.

Через двадцять років Частина І

Черговий поліцейський йшов по вулиці. Була тільки десята година ночі, але холодний вітер загнав у будинки людей з вулиць.
Поліцейський перевіряв двері крамниць, які вже давно були зачинені.
Біля входу у крамницю, де вже не було світла, поліцейський побачив чоловіка, який тримав незапалену сигару у роті. Чоловік швидко заговорив, коли поліцейський підійшов до нього. «Все добре, офіцере, — сказав він. — Я просто чекаю на друга. Це побачення, про яке ми домовились двадцять років тому. У той час на місці, де зараз стоїть ця крамниця, був ресторан — Big Joe' Brady's.
«Його знесли п'ять років тому», — сказав офіцер. Чоловік біля входу запалив сірника і прикурив сигару. Світло осяяло бліде обличчя з гострими очима і маленький білий шрам біля правої брови. На краватці він носив великий діамант.
«Двадцять років тому, — почав чоловік, — Я обідав тут у Big Joe Brady's з Джиммі Уельсом, моїм ліпшим другом і найкращим хлопцем у світі. Ми виросли тут разом у Нью-Йорку, як два брати. Мені було 18, а Джиммі 20. Наступного ранку я повинен був вирушати на Захід заробляти своє багатство. Джиммі залишився у Нью-Йорці. Він вважав, що це єдине місце на землі, де можна жити. Отже, тієї ночі ми домовились, що зустрінемось тут через 20 років».
«Це звучить дуже цікаво, — сказав поліцейський, — Ви нічого не чули про свого друга с тих пір, коли поїхали?»«Ну. так, деякий час ми листувались, але через рік чи два ми втратили сліди один одного».
Очікуючий чоловік дістав годинника, кришка якого була вкрита маленькими діамантами.
«Три хвилини до десятої, — оголосив він. — Рівно о десятій ми попрощались тут у ресторані».
Поліцейський зробив декілька кроків.
«Я піду. Сподіваюсь, ваш друг прийде сюди. Ви збираєтесь чекати його тільки до десятої?»
«О. ні. — відповів чоловік. — Я зачекаю хоча б до половини на одинадцяту. Якщо Джиммі живий на землі, то він буде тут до того часу. Доброї ночі, офіцере!»
«Доброї ночі, сер», — сказав поліцейський, і він пішов далі, перевіряючи двері по дорозі.
2.1)The policeman saw a man with an unlighted cigar in his mouth.
2) The man was waiting for his friend whom he had not seen for 20 years.
3) Yes. I think that the waiting man was incredibly rich because he had a big diamond in his tie and small diamonds on the lids of his watch.
4) The man was going to wait for Jimmy till half past ten at least.

Task16
Через двадцять років Частина II

Тепер почався холодний дощ, і постійно дув вітер. Мимо поспішали мовчазні перехожі, тримаючи руки в карманах і з високо піднятими комірцями. А перед входом у крамницю стояв чоловік, який проїхав тисячу миль, щоб гюбачитись з другом своєї молодості. Він курив сигару і чекав.
Він чекав біля двадцяти хвилин, а потім з іншого боку вулиці до нього поспішив високий чоловік у довгому пальто, комірець якого був піднятий до самих вух. Він підійшов прямо до чекаючого чоловіка.
«Це ти, Боб?» — сказав він нерішуче.
«Це ти, Джиммі?» — закричав чоловік біля входу.
«Звичайно!» — викрикнув той, що тільки що прийшов, хапаючи обидві руки іншого чоловіка.
«Ти дуже змінився, Джиммі. Я ніколи не думав, що ти такий високий».
«О, я трохи виріс з того часу, коли мені було двадцять».
«Твої справи ідуть добре у Нью-Йорці, Джиммі?»
«Непогано. Я працюю в одному з міських департаментів. Давай, Боб, ми підемо до одного знайомого місця і будемо довго балакати про старі часи».
Двоє чоловіків пішли вулицею рука в руці. Чоловік з Заходу почав розповідати історію своєї кар'єри. Інший слухав зацікавлено.
На розі стояла яскраво освітлена аптека. Коли вони наблизились до світла, обидва одночасно повернулись, щоб подивитись в обличчя один одного.
Чоловік з Заходу раптом зупинився і висмикнув свою руку.
«Ви не Джиммі Уельс, — сказав він, — Двадцять років — це багато часу, але не достатньо, щоб змінити ніс людини з прямого на схожий на пробку».
«Двадцять років іноді змінюють хорошу людину на погану, — сказав високий чоловік. — Вас заарештовано десять хвилин тому, Улесливий Боб. Ми отримали телеграму з Чікаго. Ви людина, яку там розшукує поліція. Спокійно. Але до того, як ми підемо до відділку, ось записка, яку мене попрохали вам передати. Вона від поліцейського Уельса.
Чоловік з Заходу взяв маленький шматок паперу. Його рука була міцною, коли він почав читати, але вона трохи тремтіла, коли він закінчив. Записка була досить короткою:
«Боб,Я був в умовленому місці вчасно. Коли ти запалив сірник, щоб прикурити сігару, я побачив обличчя людини, яка розшукується в Чикаго. Чомусь я не міг зробити це сам, тому я пішов і послав детектива виконати цю роботу. Джиммі».
2. 1) The heroes of the story "After Twenty Years" are two old friends who did not see each other for a long time. One of them became a criminal and the other became a policeman.
2) They met again at the restaurant where they parted twenty years ago and then they arranged that meeting. The officer Wells was on duty and the man from the West was waiting in the doorway.
3) Bob couldn't recognize his friend at first because many years had passed and the both men had changed a lot, and besides the policeman was wearing his uniform.
4) The policeman Wells sent a detective to arrest him, as when he first saw the man's face in the light he recognized the face of Silky Bob who was wanted in Chicago.
5) Jimmy couldn't arrest Bob himself, perhaps, because it was inconvenient and unpleasant for him to arrest his old friend.

Поиск по сайту: