Термінологія валютного ринку

Валю́тний ри́нок — ринок, на якому гроші однієї країни використовують для купівлі валюти іншої країни.

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок — система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Особливості валютного ринку[ред. • ред. код]

Слід також зауважити, що на валютному ринку здійснюється широке коло операцій з туризму, міграції капіталів, робочої сили, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.

Основна частина валютних операцій проводиться в безготівковій формі, тобто по поточних і термінових банківських рахунках і тільки незначна частина ринку приходиться на торгівлю монетами і обмін готівкових грошей. Територіально валютні ринки прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Франкфурт-на Майні, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Амстердам, Брюссель).

З організаційного погляду валютний ринок - це система валютних бірж, комерційних банків та інших установ, що реалізують угоди з купівлі-продажу іноземної валюти. На практиці це означає поділ валютного ринку на два основні сегменти - біржовий та позабіржовий. Позабіржовий сегмент валютного ринку ще називають міжбанківським.

Біржовий ринок - це організаційно оформлений і постійно функціонуючий валютний ринок у вигляді валютної біржі. Валютна біржа - це підприємство, що організовує торги іноземною валютою та цінними паперами, вартість яких визначається в іноземній валюті.

Позабіржовий ринок - це сукупність операцій з обміну іноземної валюти, що здійснюється банками та іншими фінансовими установами без участі посередників. З організаційного погляду взаємодія між учасниками позабіржового валютного ринку - дилерами - забезпечується телефоном, телефаксом, та комп'ютерними мережами. Перевагами позабіржового валютного ринку є порівняно низька собівартість затрат на здійснення операцій з обміну іноземних валют, а також вища швидкість розрахунків. Зважаючи на це, обсяг операцій з обміну іноземних валют на міжбанківському ринку становить близько 90 %.[1, 50].

Для валютних ринків характерні такі основні види операцій:

Операції «спот» передбачають негайну постановку валюти за курсом, зафіксованим в угоді.

Операції «форвард» — це угоди, в яких сторони домовляються про постановку певної суми валюти через домовлений термін за узгодженим на момент операції курсом.

Операція «аутрайт» означає, що продавець зобов'язаний продати, а покупець — купити валюту в установлений строк за зафіксованим наперед курсом.

Операція «опціон», коли клієнт сплачує банку невелику премію й одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більше невигідним, ніж втрата коштів на премію.

Які ж валютні ринки існують?

Ринок євровалют — це міжнародний ринок валют країн Західної Європи, де операції здійснюються у євро. Об'єктивною причиною виникнення й розвитку ринку євровалют є поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, зростання потреб у

міжнародних кредитних грошах, а важливою його передумовою було введення взаємної конвертованості валют. Тим самим були створені умови для стійких валютно-фінансових зв'язків цілої групи країн і введення євро.

Відомий також ринок євродепозитів. Він виражає стійкі валютно-фінансові відносини, щодо формування вкладів в іноземній валюті у великих комерційних банках західних країн за рахунок коштів, що обертаються на ринку євровалют.

Розрізняють також ринок єврокредитів, який виражає стійкі кредитні зв'язки з надання міжнародних позик у євровалюті великими комерційними банками країн із розвинутою ринковою економікою. Позичальниками євровалюти виступають переважно великі компанії, які мають потребу в кредитах для фінансування масштабних проектів у даній країні й за кордоном, а також держави з відчутним дефіцитом платіжних балансів. Як правило, міжнародні кредити в євровалюті надаються великими національними банками окремих країн строком від 2 до 10 років з плаваючими відсотковими ставками. Ринок єврокредитів сприяє інтеграційним процесам ЄС, стимулює розвиток експорту, розширення іноземних інвестицій і є важливим фактором формування єдиного ринку.

Складна ситуація у валютно-фінансовій сфері, в якій нині опинилась Україна, пов'язана передусім з невиваженою політикою у зовнішньоекономічній сфері, недосконалістю законодавства та нормативних актів щодо валютного контролю і повернення валютної виручки. Гнучкішою має бути політика держави щодо протекціонізму та лібералізму у валютному регулюванні. До протекціоністських заходів можна віднести таку форму прямого втручання держави у валютну сферу, як валютні обмеження. Останні пов'язані з забороною національним експортерам продавати виручену іноземну валюту на ринку (вони зобов'язані здавати її в обмін на національну за офіційним курсом), можуть бути обмежені перекази валюти за кордон і її вивіз.

Застосовувані державою методи та обсяги валютних обмежень безпосередньо пов'язані з конвертованістю валюти. Для України це має надзвичайно велике значення з точки зору ефективності включення національної економіки у світову, можливості використання переваг міжнародного поділу праці, міграції капіталів. Оскільки Україна нині у своєму русі орієнтується на формування цивілізованої ринкової економіки, забезпечення конвертованості гривні стає неминучим.

44. Паритет купівельної спроможності та його роль у розвитку економіки країни.

Паритет купівельної спроможності – рівень обмінного курсу валют, який вирівнює купівельну здатність кожної їх. Відповідно до даної концепції, валютний курс завжди змінюється акурат настільки, наскільки це необхідно здобуття права компенсувати різницю у динаміці рівня цін різних країнах

r = Pd / Pf.

Інакше висловлюючись, якщо обмінних курсів коригуються щодо паритету купівельної спроможності, то переклад (конвертування) коштів із однієї валюти до іншої ні викликати змін - у купівельної спроможності цих коштів.

Паритет купівельної спроможності - ставлення між двома чи декількома грошовими одиницями, валютами різних країн, встановлюваний з їхньої купівельної спроможності стосовно певному набору товарів та послуг. Паритет купівельної спроможності то, можливо приватним, які встановлюються за за визначеною групі товарів, й загальним, які встановлюються за з усього громадському продукту. Наприклад, якщо одне і хоча б набір споживчих товарів, скажімо, споживчий кошик, стоїть 100 тисяч російських карбованців і 50 доларів, то паритет купівельної спроможності становить 2000 рублів на 1 долар.

Відповідно до теорії паритету купівельної спроможності визначення співвідношень валютних курсів потрібно порівняти ціни умовної "кошика" споживчих товарів двох десятків країн.

Паритет купівельної спроможності - це співвідношення між двома (кількома) валютами з їхньої купівельної спроможності певним набором товарів та послуг, тобто. він свідчить, чому дорівнює купівельна сила грошової одиниці однієї країни, що у грошових одиницях інших держав.

Цю залежність можна сформулювати так:

Р = r X Pi, чи

r = P/Pi

де Р і Pi - рівні цін країні і іноземній державі;

r - валютний курс, чи ціна іноземної валюти. Це ідеальна модель, де курс валюти формувався на основі тільки цін торгівлі двох десятків країн друг з одним.

Визначення обмінного валютного курсу з допомогою теорії паритету купівельної спроможності може лише приблизними, оскільки багато причин, викликають коливання валютних курсів, й не існує єдиного способу визначення споживчої "кошика". Структури товарів та послуг, їхнім виокремленням споживчу "кошик", за кордоном досить відрізняються одна від друга. Їх порівняння дуже умовне.

Проте теорія ПКС зазвичай підтверджується в довгостроковій перспективі й розрахунки реального паритету здійснюються під час проведення макроекономічного аналізу.

Паритет купівельної спроможності (ПКС) — це співвідношення" між національними валютами з їхньої купівельної спроможності, тобто. з урахуванням у країні ціни певний набір товарів та послуг. Оскільки ціни в всіх країн світу різні, то паритет купівельної спроможності мало збігаються з обмінним курсом національних валют (офіційним чи ринковим). Тому ПКС застосовується у аналітичних цілях, а чи не у розрахунках. При встановленні обмінного курсу національної валюти береться співвідношення попиту й пропозиції з цього валюту, що утворюється внаслідок зовнішньоторговельних операцій, тобто. з урахуванням торгуемых товарів та послуг (див. 1.1). Однак у більшості країн світу вони представляють меншість ВВП. При визначенні паритету купівельної спроможності береться максимально широке коло товарів та послуг, щоб у нього потрапили як торгуемые, і неторгуемые товари та. Так було в рамках Програми міжнародних зіставлень ООН, націленої визначення обсягу ВВП різних країн за паритетом купівельної спроможності їх національних валют, беруть 600—800 основних споживчих товарів та послуг, 200—300 основних інвестиційних товарів хороших і 10— 20 типових будівельних об'єктів. Потім визначають, скільки коштує цей набір у національній валюті досліджуваної країни й доларах США. За підсумками встановлення ПКС визначають купівельну здатність тій чи іншій національної валюти.

Поиск по сайту: