Збалансування зовнішньоекономічних відносин

Зовнішня заборгованість.

Зовнішня заборгованість виникає при перевищенні імпорту товарів та послуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений несприятливим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого притоку капіталу.

Зовнішній борг складається із зобов'язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні агенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча. Зростання боргу супроводжується зростанням процент-них платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Темпи зростання боргу залежать від: частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу; процентної ставки. Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов'язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом - регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни. Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашен-ня боргу. Відповідно, система управ-ління зовнішньою заборгованістю краї-ни означає управління всіма стадіями і охоплює: аналіз кредито-спроможності – можливості країни позичати кошти; оцінку платоспро-можності - здатності обслуговувати борг; контроль рівня зовнішньої заборгованості. З цією метою використовуються показники заборго-ваності - індекси заборгованості. Стандартні: відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП; коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг).

Боргова криза - це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслу-говувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Методи зменшення боргу: реструктуризація, конверсія (викуп боргу, капіталізація боргу).

Збалансування зовнішньоекономічних відносин.

Щоб уникнути проблем, уряд має проводити економічну політику, направлену на збалансування зовнішньоекономічних відносин. Часто метою економічної політики стає досягнення сталості сальдо платіжного балансу, іншими словами, щоб упродовж багатьох років воно дорівнювало нулю (дефіцит протягом одного періоду відповідав активному сальдо протягом іншого періоду) або ж не перевищувало якогось певного рівня.

Поставлення саме такої мети має, між іншим, для економічної політики певні наслідки. Це означає, що засоби стабілізації кон'юнктури (заходи розширення виробництва — проти безробіття і стримування — проти інфляції) не можна застосувати без серйозних обмежень.

Причина полягає в тому, що політика експансії, якою б вона не була, як правило, послаблює платіжний баланс. Якщо держава проводить політику, направлену на підвищення купівельної спроможності, це означає, що люди отримують кошти для придбання більшої кількості товарів та послуг. Частина куплених товарів поступає з-за кордону, тому збільшується імпорт. Від такої політики експорт навряд чи зростає — він визначається насамперед купівельною спроможністю партнерів і здатністю придбати вітчизняну продукцію.

Досвід показує, що політика експансії обмежує експорт, оскільки зростаюча внутрішня купівельна спроможність полегшує експортуючим підприємствам продаж частини своїх товарів на внутрішньому ринку. Таким чином, експансіоністська політика розширює імпорт без зростання експорту. Це означає, що чистий дохід від закордонної діяльності менший видатків на імпорт: баланс погіршується. Це означає, що спроба зрівноважити платіжний баланс ставить певні перепони уряду та обмежує заходи експансії в політиці стабілізації.

Існує ще одна зв'язуюча ланка між політикою експансії, з одного боку, і дефіцитом платіжного балансу, з другого боку, завдяки якій зростає роль платіжного балансу як обмежувача економічної політики, — це інфляція.

Слід зазначити, що експансіоністська політика, яка підвищує купівельну спроможність усередині країни, не тільки безпосередньо збільшує імпорт, але й може також посередньо послабити платіжний баланс протягом певного періоду. Це пов'язано з тим, що збільшення попиту також викликає тенденцію до підвищення цін, тобто породжує інфляцію. У свою чергу інфляція робить товари, які виготовляються в країні, дорожчими і, відповідно, менш конкурентоздатними на світовому ринку. Це може загальмувати експорт і збільшити імпорт. Тим самим платіжний баланс ще більше послаблюється за рахунок того, що політика експансії викликає інфляцію і зниження конкурентоздатності. Таким же чином платіжний баланс обмежує "експансіоністську" політику стабілізації.

Простіше кажучи, обмеження з боку платіжного балансу означає, що уряд не завжди може проводити таку політику експансії і стимулювання купівельної спроможності, до якої він міг би прагнути, наприклад, для скорочення безробіття. Таким чином, в економіці виникає суперечність між зовнішнім і внутрішнім балансами.

Поиск по сайту: