Поняття, структура, механізм утворення та види адміністративно-правових відносин

Адміністративно-правові відносини - це відносини, які виникають з приводу виконання адміністративних зобов'язань публічною адміністрацією. Характерною ознакою адміністративно-правових відносин є те, що органи публічної адміністрації виступають у них владною стороною, яка реалізує свої виконавчо-розпорядчі повноваження. Тобто має право на прийняття владного (обов'язкового) рішення.

Складовими частинами адміністративно-правових відносин є юридична основа, юридичні факти, суб'єкти і об'єкти.

Юридична основа - це адміністративно-правові норми - як матеріальні так і процесуальні, на підставі яких виникають відносини.

Юридичні факти - це певні дії та події, які слугують фактичною підставою для виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин.

Дії - це факти, які виникають за волею людей. Вони можуть бути правомірними і неправомірними. Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. Неправомірні дії - це правопорушення, проступки, що тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу. Правовідносини, викликані протиправними вчинками, називають деліктними.

Події - це явища, що не залежать від волі людей, але призводять до певних правових наслідків (повені, землетруси, пожежі тощо).

Суб'єкти - це конкретні учасники адміністративно-правових відносин - юридичні та фізичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері управлінської діяльності. Передумовою вступу названих суб'єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності та дієздатності.

Адміністративна правоздатність - це спроможність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов'язки у сфері виконавчої влади. Адміністративна правоздатність юридичних осіб виникає, як правило, з моменту видання акта про їх заснування, а припиняється з їх ліквідацією чи реорганізацією. У фізичних осіб адміністративна правоздатність виникає з моменту народження і припиняється з їх смертю. Адміністративна правоздатність є основою дієздатності.

Адміністративна дієздатність - це здатність своїми діями набувати і реалізовувати права та обов'язки у сфері управління. Правоздатність і дієздатність складають правосуб'єктність.

Об'єкт - це те, щодо чого виникають, розвиваються і припиняються адміністративно-правові відносини.

Особливості адміністративно-правових відносин:

1) однією із сторін є суб'єкт владних повноважень (між звичайними громадянами такі відносини не виникають);

2) сторони в таких відносинах є, як правило, нерівними;

3) можуть виникати і без згоди сторін.

В зв'язку з багатоаспектністю предмета адміністративного права виникає кілька критеріїв класифікації адміністративних правовідносин. Наведемо деякі з них.

Залежно від галузевої належності виділяють матеріальні адміністративні правовідносини і процесуальні.

Матеріальні правовідносини - це відносини пасивного типу. Вони виражають статичну функцію права. Такі відносини складаються на основі уповноважуючих і заборонних адміністративно-правових норм,

Процесуальні відносини - це відносини активного типу. Вони виражають динамічну функцію права.

За характером зв'язків між сторонами адміністративно-правових відносин: вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні - це відносини субординаційного характеру, тобто відносини влади і підкорення. Вони мають місце там, де одна сторона підпорядкована другій.

Горизонтальні - правовідносини, в яких сторони фактично і юридично рівноправні.

Залежно від виконуваних функцій вони поділяються на регулятивні та правоохоронні.

Регулятивні - ті, що пов'язані з реалізацією позитивних завдань публічного управління. Це організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.

Правоохоронні - відносини, які виникають з приводу відповідальності за адміністративні провини. Вони виникають між правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою).

За характером дій зобов'язаного суб'єкта можуть бути активними та пасивними.

Активні - зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії (громадянин, якому виповнилося 16 років, зобов'язаний отримати паспорт).

Пасивними - зобов'язаний суб'єкт мусить утриматися від вчинення певних дій - вчинення правопорушення.

Особливості адміністративно-правових відносин:

1) вони є видом правових відносин та формою існування соціальних відносин. Вони виникають, змінюються та припиняються в сфері публічного адміністрування;

2) вони формуються у рамках і на основі адміністративно-правових норм, які містять у собі абстрактну конструкцію відносин;

3) відносини об'єктивуються з виникненням юридичних фактів, передбачених адміністративно-правовими нормами;

4) одна із сторін адміністративно-правових відносин завжди є носієм владних повноважень (публічна адміністрація), без якого існування адміністративно-правових відносин неможливе;

5) такі відносини можуть існувати за принципом "влада - підпорядкування", коли одна сторона має владні повноваження щодо іншої (наприклад, відносини між обласною та районною державними адміністраціями);

6) адміністративно-правові відносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. При цьому згода або бажання другої сторони не є обов'язковою умовою їх виникнення, так само, як і наявність або відсутність у неї владних повноважень. Яскравим прикладом у цій ситуації є реординаційні відносини, що виникають за ініціативи громадян, зокрема при оскарженні дій та рішень публічної адміністрації;

7) спори між сторонами таких відносин переважно вирішуються в адміністративному порядку, хоча можуть бути вирішені і в судовому (зокрема в порядку адміністративного судочинства).

17. Сутність, ознаки і принципи публічного управління. Структура публічного управління.

Публічне управління (англ. – public management) – це діяльність, яка забезпечує ефективне функціонування системи органів державної влади, регіонального врядування, органів місцевого самоврядування, громадських (неурядових) організацій, фізичних осіб та інших суб’єктів громадянського суспільства з метою реалізації державної політики в найрізноманітніших сферах суспільного життя.

Публічне управління є частиною соціального управління.

Публічне управління складається з:

1) державного управління, де суб'єктом виступає держава в особі відповідних структур;

2) громадського управління, де суб'єктами є недержавні утворення.

Слід зазначити, що в суспільстві, організованому на державній основі, переважне значення має державний канал соціально-управлінського впливу. Нині у суспільному житті важко відшукати хоч би одну сферу, якої так чи інакше не торкався б управлінський вплив держави.

Поряд з цим в умовах адміністративної реформи і ринкових перетворень в економіці зростає активність недержавних формувань і структур, які беруть дедалі більшу участь в управлінні не тільки громадськими, а й державними справами, у розв'язанні політичних, господарських і соціально-культурних проблем.

Державне і громадське управління у своїй діяльності не протистоять одне одному. Як різновиди публічного управління вони мають багато спільного. Це зумовлено єдністю публічних інтересів, цілей і завдань, у досягненні і вирішенні яких обидві системи беруть активну участь, а також самою природою управлінської діяльності.

Кожному з названих видів управлінської діяльності притаманні специфічні ознаки, що виключає можливість їх ототожнення. Відмінності між ними зумовлені особливостями їх організації, характером використовуваних форм і методів впливу.

Так, суб'єкти державного управління виступають від імені держави. Рішення, що приймаються у рамках цієї системи, обов'язкові для всіх учасників суспільних відносин, у тому числі й для недержавних організацій та формувань, їх діяльність має юридично-владний характер і забезпечується примусовою силою держави.

Суб'єктами громадського управління виступають недержавні утворення. До них належать різні самоврядні структури та їхні органи. Вони виступають як суб'єкти публічного управління виключно від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами.

Поиск по сайту: