Шляхи вирішення проблем страх ринку У

• підготувати проект програми реформування галузі;

• переглянути перелік видів обов'язкового страхування з метою його оптимізації і приведення у відповідність із нормами ЄС;

• надавати кошти на розвиток механізмів розширеного відтворення клієнтської бази, підвищення професійного рівня страхової діяльності та страхової культури населення;

• підготувати методичні рекомендації з технології здійснення страхових і перестрахових операцій за участю страхових посередників й переглянути порядок та форми їх звітності;

• сформувати дієву систему попереднього, поточного та наступного контролю за фінансовим станом страхових компаній;

• стимулювати створення в СК служб внутрішнього контролю та аудиту;

• популяризувати страхування;

• систематично оприлюднювати інформацію про виплати страхових відшкодувань, практику розміщення СК своїх коштів тощо;

• створити нац. базу даних недобросовісних клієнтів.

115. У чому полягає сутність взаємовідносин страхових компаній з фінансовим ринком?

Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних коштів страхових фондів і отримання від цього доходів. Отримані доходи розподіляються на дві частини. Одна формує доходи страхових компаній і становить певну частину їхнього прибутку. Друга частина спрямовується безпосередньо на формування страхових фондів. Вона характеризує здешевлення страхування для страхувальників за рахунок використання їхніх коштів (страхових платежів) на фінансовому ринку. Це важлива складова раціонального й ефективного використання фінансових ресурсів країни в цілому.

У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — страхових фондів.

Створення страхових фондів, у свою чергу, може здійснюватись у трьох формах:

· фонди самострахування;

· централізоване страхове забезпечення;

· колективні страхові фонди.

116. У чому полягають дискусійні підходи щодо визначення сутності та функцій фінансів?

Фінанси являють собою достатньо складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. Як і будь яке явище, вони можуть розглядатися на різних рівнях узагальнення і деталізації. У цілому блок фінансових дисциплін можна умовно поділити на три рівні.

Перший – загальна теорія фінансів, яка визначає і характеризує головні фінансові відносини, формує основні форми і поняття, що в подальшому поглиблюються й конкретизуються.

Другий – передбачає конкретизацію (диференціацію) теорії фінансів, на якому визначаються і характеризуються окремі сфери і ланки фінансовихвідносин. Ці відносини вивчаються в рамках таких дисциплін, як фінанси підприємств, страхова справа, державні фінанси, податкова система, міжнародні фінанси, гроші та кредит, банківські операції тощо.

Третій – визначає прикладну теорію, яка вивчає конкретні методи використання та управління фінансовими відносинами. Сутність цих відносинвивчається в рамках таких курсів, як фінансовий менеджмент, страховий менеджмент, банківський та кредитний менеджмент, фінансовий ринок, фінансовий механізм макроекономіки та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Найбільш складним дискусійним питаннямзалишається проблема визначення взаємовідносин й взаємозв’язків між окремимифінансовими категоріями. Складність цих проблем полягає в тому, що фінанси як комплексну економічну категорію слід розглядати у двох аспектах.

Перший аспект пов’язаний із розкриттям економічної сутності фінансів із точки зору її видимої сторони. Ця сторона фінансів відповідає загальноприйнятому спрощеному сприйняттю фінансів, які асоціюються із грошовими розрахунками та фінансовою діяльністю суб’єктів господарювання. Отже, ця сторона фінансів, зазвичай, ототожнюється із рухом грошових потоківміж суб’єктами фінансів – урядом, бізнесом та фізичними особами.

Другий аспект розкриває невидиму сторону фінансів, яка асоціюється зрухом вартості створеного сукупного суспільного продукту, тобто волового внутрішнього продукту. Цей рух відображається через обмінні, розподільні та перерозподільні процеси, в яких поступово беруть участь такі конкретні фінансовікатегорії, як ціна, податки, заробітна плата, кредит, і від чіткої налагодженостівзаємодії між ними залежить ефективність функціонування економічної системидержави та розвиток суспільства в цілому. Цей аспект є більш складним длярозуміння. Невидиму сторону фінансів, що пов’язана з рухом вартості створеного суспільством ВВП, можна відобразити наочно за допомогою формалізованоїсхеми руху вартості.

117. У чому полягає взаємозв’язок та відмінність фінансів і грошей (кредиту, заробітної плати)?

Найважливішою ознакою фінансів є грошовий характер цихвідносин, оскільки гроші є обов’язковою умовою існування фінансів. Гроші– цеосновний інструмент фінансових відносин.

Взагалі гроші це товар, який виконує роль загального еквівалента обмінуна будь-який інший товар. Щодо фінансів, гроші завжди виступають обліковоюодиницею грошових доходів або фондів, формування яких здійснюється завдяки фінансів. Фінанси формують та розподіляють усю вартість ВВП, що фактичноутворює такі похідні її функції як регулюючу та стимулюючу. Саме ці функції дають змогу конкретизувати сферу фінансових відносин, що і складають сутністьневидимої сторони фінансів, а також показати перспективи їхнього розвитку, виявити найважливіші напрямки удосконалення функцій формування, розподілута контролю, які визначають видиму сторону фінансів.

Водночас гроші мають своє чітке призначення в економічному житті, щопроявляється в їх головних п’яти функціях: платіжній (рахунковій); обмінній(обернення); збереження (накопичення); вартісній (масштабу цін); міжнароднихгрошей. Відомо, що гроші та грошовий обіг суттєво впливають на фінансовестановище як фізичних і юридичних осіб зокрема, так і держави в цілому. Якщогрошей в обороті більше, ніж товарів та послуг, що виробляються й надаються, то гроші знецінюються. Відповідно зменшуються доходи й обсяги витрат усіхсуб’єктів господарювання.

Таким чином, фінанси відображають тільки грошові відносини, або такіоперації, які можна оцінити у вартісних вимірниках. Фінанси, які мають грошовуформу та виражають відповідні економічні відносини, відрізняються від грошейяк за своїм змістом, так і за функціями. Отже між грошима і фінансами немаєтотожності. Розглянемо конкретно різницю між грошима і фінансами.

118. Поясність чим обумовлюється необхідність державного регулювання фінансового ринку. Співвідношення державного регулювання і саморегулювання.

Ринок не завжди може самостійно протистояти економічній нестабільності. Тому виникає необхідність державного виливу на економічний цикл. В основі стабілізаційної функції держави лежить та обставина, що витрати приватного сектора економіки можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними. В першому випадку держава може застосувати стимулюючу політику, в іншому – стримувальну. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика, за допомогою яких вона впливає на сукупний попит.

Державне втручання в економіку може бути ефективним за умов, якщо воно є зваженим, тобто враховує «розподіл праці» між державою і ринком. Тому в теорії і на практиці завжди існує проблема співвідношення між державним регулюванням економіки і ринковим саморегулюванням. Значною мірою вирішення цієї проблеми залежить від того, як розуміється сутність державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки – це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найбільш ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання й не підміняє його, а свідомо використовує його регулювальний потенціал, надає ринковим регуляторам здатність більш цілеспрямовано і ефективно впливати на економічний розвиток. У кінцевому підсумку це повинно сприяти досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними і соціальними втратами.

Спираючись на ринковий механізм, держава не обмежується лише його інструментами. Поряд з ними вона використовує й неринкові інструменти, які доповнюють господарський механізм, надають йому цілеспрямованого характеру. Так, державні закупки, податки, трансферти, грошова емісія не є інструментами ринкового механізму. Але без їх використання не можуть вирішуватися важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

Державне регулювання економіки – це суб'єктивний фактор економіки. Тому його ефективність обумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулювальних функцій враховує об'єктивні економічні закони, і передусім закони ринку. У цьому розумінні ринкові закони створюють об'єктивну межу для втручання держави в економіку. Іншими словами, ринковий механізм – це сфера державного невтручання. Більше того, держава повинна сприяти розвиткові ринкового механізму, усувати штучні перешкоди на його шляху, які можуть створювати для нього підпр. монополії та владні структури.

Держава може втручатися в ринковий механізм лише в одному випадку – коли цей механізм ще не досяг необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Показовим прикладом для цього є перехідна економіка, яка знаходиться в стані зміни економічних відносин, коли адміністративно-командні механізми вже не діють, а ринкові – ще знаходяться в стадії становлення. Знайти раціональне співвідношення між державним втручанням в економіку і її ринковим саморегулюванням – актуальна проблема органів державного управління.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки – це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування. У першому випадку держава з метою одержання необхідних зрушень в економіці повинна не підміняти закони ринку штучними законами, а впливати на ті умови, які забезпечують реалізацію цих законів. Впливаючи на умови функціонування ринку, вона може спрямувати розвиток ринкових відносин відповідно до цілей і пріоритетів державної економічної політики. Так, застосовуючи політику “дорогих” або “дешевих” грошей, держава не втручається в закони грошового ринку, а впливає лише на співвідношення між попитом і пропозицією на гроші і через зміни в цьому співвідношенні цілеспрямовано регулює економічні процеси.

В іншому випадку держава, враховуючи обмеження ринкового механізму, його нездатність запобігти виникненню негативних побічних наслідків від функціонування економіки, може нейтралізувати їх за допомогою неринкових інструментів. Так, державні програми допомоги малозабезпеченим, непрацездатним і тимчасово безробітним членам суспільства можуть забезпечити їхній соціальний захист без втручання в ринковий механізм.

Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування в регулювальних діях держави індивідуальних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як частка державного сектора в змішаній економіці, структура економіки, досягнутий технічний рівень виробництва, місце національної економіки в світовому розподілі праці, природні, демографічні, національні та політичні умови. Врахування цих умов вимагає від кожної держави творчого підходу до визначення межі та методів свого втручання в економіку.

119. У чому полягають переваги і недоліки прямих та непрямих податків. Поясніть свою відповідь.

120. Поясніть у чому полягає роль домогосподарств на фінансовому ринку.

Д/г є одним із найважливіших ринкових інститутів поряд із комерційними організаціями й державою і як суб'єкт економічних стосунків самостійно приймають фінансові рішення. Фінанси д/г як сукупність економічних стосунків характеризують їх взаємодію з іншими економічними суб'єктами, стосунки, що складаються всередині д/г, д/г один з одним. Зміст цих стосунків відображається в специфіці формування, розподілу, перерозподілу та використання фондів коштів. При цьому вихідним посиланням різних проявів фінансових стосунків д/г є розгляд д/г як суб'єкта здобуття доходу, тобто як частини системи фінансових інститутів держави, його внеску в національну економіку, а також взаємин із державою, сферою виробництва й бізнесу.

Д/г є, по суті, найменшим структурним компонентом у економіці, але роль їх досить велика – в першу чергу тому, що домашні господарства визначають попит на продукти, які виробляються в країні. Воно є одним із його суб’єктів, тому що частина доходу, що не використовується д/г упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни.Ще одним моментом впливу на економіку й усі сфери її прояву в суспільстві є те, що д/гнадають ресурси для вир-ва (робочу силу, кошти й ін.). Взагалі, не дивлячись на їх структурне становище в економіці будь-якої країни, д/г мають, якщо не більший, то принаймні й не менший вплив на екон. добробут, ніж інші сегменти економіки.

Сфера фінансів домашніх господарств є складовою частиною фінансової системи країни. Це грошові фонди, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності. Основною метою фінансів цієї сфери є формування дохідної частини загальносімейних бюджетів (бюджетів окремих громадян) і використання цих доходів на цілі поточного споживання і накопичення.

Заощадження населення – це та частина доходу сімейних господарств, що не йде на купівлю товарів і послуг, а також на сплату податків. При цьому кошти, призначені для накопичення, можуть бути інвестовані громадянами в різні види дохідних фінансових інструментів, об’єкти тезаврації тощо.

Сфера фінансів домашніх господарств забезпечує надходження грошових коштів у загальнодержавний і регіональні (місцеві) бюджети у формі податків, зборів та інших обов’язкових платежів, а також інвестиції в різні цінні папери (інші фінансові активи), емітовані різними державними органами та окремими підприємствами.

Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції:

· споживання;

· постачання факторів виробництва;

· заощадження.

Поиск по сайту: