 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Сукупний попит на гроші
Сукупний попит на гроші — це загальна кількість грошей, яку економічні аґенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, тобто сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на актив.
В неявному вигляді функція сукупного попиту на гроші може бути записана таким чином:
(M/P)d =L(i,Y)=L(r,n°,Y),
де i та Y є незалежними змінними функції попиту. Змінна доходу (Y) відображає співвідношення між грошовою масою і обсягом тих операцій, які необхідно профінансувати. Змінна процентної ставки (і) відбиває ступінь переваги грошових коштів відносно інших фінансових активів.
Проста лінійна функція реального попиту на гроші має вигляд: де коефіцієнти k та h відбивають чутливість (еластичність) попиту на гроші до доходу та процентної ставки відповідно.
Крива сукупного попиту на гроші має назву "кривої переваги ліквідності".
Згідно з функцією сукупного попиту на гроші, збільшення/зменшення рівня доходу супроводжується зростанням/падінням попиту на гроші на величину k*AY, що на графіку відображається зсувом кривої попиту. При кожному даному рівні доходу величина реального попиту на гроші буде падати, якщо ставка процента зростатиме, що на графіку відображається рухом вздовж кривої попиту (мал. 7.3).
При надто високій процентній ставці попит на гроші зменшується до мінімального, необхідного для проведення операцій в економіці, рівня — трансакційного попиту на гроші. І навпаки, при дуже низькому рівні процента попит на гроші цілковито еластичний по процентній ставці. У цьому випадку альтернативні витрати зберігання грошей наближаються до нуля, і тому кожна запропонована кількість грошей користуватиметься попитом. Економічна ситуація, за якої процентна ставка перебуває на такому низькому рівні, коли доход від облігацій не компенсує пов'язані з ними ризики і тому економічні аґенти прагнуть тримати все своє багатство у формі грошей, тобто попит на гроші не має обмежень з боку ставки процента, отримала назву "пастки ліквідності" (на мал. 7.3 цій ситуації відповідає r0).
Процентна ставка — це вартість послуги, пов’язаної з грошовим запозиченням, яка встановлюється в процентах до суми запозичених грошей. Рівень процентної ставки визначається в розрахунку на річний термін використання грошей, наприклад 10 % річних. У разі використання запозиченої суми грошей протягом терміну, меншого ніж рік, процентна ставка пропорційно зменшується. Добуток процентної ставки і суми грошей, які надаються у позику, для позикодавця є доходом у вигляді процента, а для позичальника — ціною у вигляді процентних платежів.
Залежно від способів грошового запозичення застосовуються різні процентні ставки. Серед них можна виділити такі процентні ставки за депозитами, процентні ставки за кредитами (позиками), процентні ставки за облігаціями, облікову процентну ставку тощо. Макроекономісти, як правило, використовують не конкретні процентні ставки, а процентну ставку як агрегат, який відображує загальний рівень процентних ставок в економіці. Але особливе значення для макроекономічного аналізу мають два види ставок процента: реальна і номінальна процентні ставки.
Реальна процентна ставка — це така ставка процента, яка формується ринком за припущення, що ціни на товари та послуги не зміняться протягом терміну використання позики. Вона визначає реальну кількість грошей, яку може отримати позикодавець, або кількість товарів і послуг, яку він може купити за цю кількість грошей. Рівень реальної процентної ставки залежить від багатьох чинників. Серед них головними є такі: адміністративні витрати позикодавців, строк позики, кредитні ризики, оподаткування доходу позикодавця, попит і пропозиція на ринку позичкових грошей. Усі ці чинники враховуються позикодавцем і позичальником у процесі узгодження рівня процентної ставки.
Номінальна процентна ставка — це така ставка процента, яка формується ринком з урахуванням реальної процентної ставки та інфляції, тобто зростання цін на товари та послуги, яке відбувається протягом терміну використання позики. Така процентна ставка визначає номінальну кількість грошей, яку може отримати позикодавець за надання позики. Оскільки ціни з часом, як правило, зростають, то в процесі узгоджування процентної ставки позикодавець і позичальник фактично визначають номінальну процентну ставку. Проте на момент узгодження ціни за позику позикодавець і позичальник не знають, якими будуть фактичні темпи інфляції протягом терміну використання позики. Вони можуть ураховувати лише ту інфляцію, яку очікують. Зв’язок між номінальною і реальною процентними ставками та очікуваною інфляцією можна виразити таким рівнянням:
, (5.23)
де і — номінальна процентна ставка; r — реальна процентна ставка; 
— очікуваний темп інфляції.
Рівняння (5.23) побудовано на таких умовах: 1 (одиниця) — це сума позики, а процентні ставки є коефіцієнтами до суми позики, тобто до одиниці. Очікуваний темп інфляції також є коефіцієнтом. Ліва частина рівняння визначає номінальну кількість грошей, яку має повернути позичальник по закінченні терміну використання позики. Вона складається з основної суми, тобто позики, і процентних платежів за використання позики. Права частина рівняння показує, як номінальна кількість грошей, що підлягає поверненню, залежить від реальної процентної ставки та очікуваного темпу інфляції.
Після нескладних перетворень рівняння (5.23) номінальну процентну ставку можна визначити за формулою
(5.24)
Щоб перевірити обґрунтованість формули (5.24), розглянемо такий приклад. Припустимо, що позика становить 1000 грн, реальна процентна ставка — 8 %, очікуваний темп інфляції — 5 %. Тоді номінальна кількість грошей, що підлягає поверненню, становитиме:
(1000 + 1000 ´ 0,08) ´ 1,05 = 1134 (грн).
Отже, номінальний процент дорівнює 134 грн. (1134 – 1000), а номінальна процентна ставка становить 13,4 % (134: 1000 ´ 100). Використаємо прийняті умови та обчислимо номінальну процентну ставку за формулою (5.24):
і = 0,08 + 0,05 (0,08 ´ 0,05) = 0,134 ´ 100 = 13,4 (%).
Результати проведених обчислень показують, що формула (5.24) є точним математичним засобом визначення номінальної процентної ставки. Її особливість полягає в тому, що добуток 
є несуттєвою величиною, якою можна знехтувати. Тому для визначення номінальної процентної ставки макроекономісти користуються спрощеною формулою:
. (5.25)
Рівняння (5.25) називають рівнянням Фішера. Воно показує, що номінальна процентна ставка може змінюватися в разі зміни реальної процентної ставки і/або внаслідок інфляції. Згідно з рівнянням Фішера, зростання очікуваного темпу інфляції на один процентний пункт збільшує номінальну процентну ставку теж на один процентний пункт. Такий зв’язок між номінальною процентною ставкою і темпом інфляції називають ефектом Фішера.
На базі рівняння Фішера можна визначити очікувану реальну процентну ставку:
. (5.26)
Як видно з формули (5.26), реальна процентна ставка — це різниця між номінальною процентною ставкою та очікуваним темпом інфляції. Але реальну процентну ставку можна обчислювати і на базі фактичного темпу інфляції. Така можливість випливає з особливості формування рівня реальної процентної ставки порівняно з номінальною процентною ставкою.
Номінальна процентна ставка, яка фіксується у відповідних угодах, установлюється до моменту надання позики і не змінюється протягом усього терміну її використання. Тому під час визначення її рівня можна врахувати лише очікувану інфляцію. За інших умов формується рівень реальної процентної ставки. Вона є похідною величиною — обчислюється за допомогою коригування номінальної процентної ставки з урахуванням інфляції. Оскільки очікуваний темп інфляції, як правило, не збігається з фактичним, то слід розрізняти два види реальної процентної ставки: очікувану реальну процентну ставку (ex ante) та фактичну реальну процентну ставку (ex post). Остання визначається за формулою
, (5.27)
де 
— фактичний темп інфляції.
Реальна процентна ставка є важливим чинником економічної кон’юнктури. Якщо номінальна процентна ставка — це інструмент, який регулює розрахунки між позикодавцем і позичальником, то реальна процентна ставка обумовлює мотивацію до отримання та надання позики.
Щоб розкрити мотиваційну роль реальної процентної ставки порівняємо між собою дві ситуації. Спочатку припустимо, що ви надали позику за 10 % річних і очікуєте протягом року нульову інфляцію. Внаслідок надання позики наприкінці року ви отримуєте грошей на 10 % більше за суму позики. При цьому такий приріст грошей є не лише номінальним, а й реальним, тобто у перерахунку на товари і послуги, які ви можете купити за отримані гроші. В даному випадку реальна процентна ставка, яку ви заробили, згідно з рівнянням Фішера (5.27) становить 10 % (10 – 0)
Тепер припустимо іншу ситуацію, в якій процентна ставка зросла до 15 %, а очікуваний темп інфляції становитиме 20 %. Хоча ви будете мати номінальних грошей на 5 % більше, ніж у попередньому випадку, за товари і послуги ви змушені платити на 20% більше. В результаті за свій процентний доход ви можете купити на 5 % менше товарів і послуг, ніж раніше, тобто ваше матеріальне становище погіршало на 5 %. Це випливає з рівняння Фішера:
Безумовно, як позикодавець ви не зацікавлені надавати позику за таких умов, бо, визначаючи свою вигоду через кількість товарів і послуг, в цьому випадку не заробляєте, а втрачаєте. Позичальнику, навпаки, такі умови є вигідними, оскільки його процентні платежі в реальному виразі фактично приносять доход.
Отже, коли реальні процентні ставки низькі, то існують більші стимули для отримання позик і менші — для надання позик. Ця обставина суттєво впливає на рішення економічних суб’єктів, зокрема на рішення домогосподарств щодо заощадження, банків щодо надання позик, підприємств щодо отримання позик.
Поиск по сайту: