Банківські гроші та процес їх створення. Мультиплікативне розширення пропозиції грошей

Банківські гроші — це теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Здатність окремого комерційного банку створювати гроші через кредитування залежить від розмірів його надлишкових резервів. Іншими словами, комерційний банк може давати в позику лише суму, що дорівнює сумі його надлишкових резервів. Він обмежений таким чином, оскільки чеки, виписані позичальником, скоріше за все будуть вкладені в інший банк, що призведе до втрати частини резервів і рахунків кредитуючого банку в розмірі позики, яку він видав.

Система комерційних банків в цілому може надавати позику, що в декілька разів перевищує її надлишкові резерви, оскільки банківська система не може втрачати резервів, хоча індивідуальні банки можуть поступатися резервами іншим банкам у системі.

Грошово-кредитний мультиплікатор - це коефіцієнт збільшення (скорочення) надлишкових резервів банківської системи, який утворюється внаслідок процесу створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) у процесі кредитування клієнтів банками на основі додаткових вільних резервів, що надійшли до банку ззовні. Коефіцієнт взаємозв´язку між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити, ґрунтується на принципі: втрачені кредитні ресурси одним комерційним банком внаслідок надання кредитів своїм клієнтам стають надбанням іншого і використовуються ним вже як власні кошти для надання у безготівковій формі своїм клієнтам. І так далі. Тобто кожна грошова одиниця, яка випускається одним комерційним банком створює кредитні резерви іншим банкам: другому, третьому і т.д.

Ефект дії мультиплікатора постійно відтворюється тому, що втрачені резерви для одного банку створюють вільні кредитні ресурси іншого комерційного банку, тому банківська система загалом не втрачає їх, а створює надлишкові резерви. У підсумку, така спроможність банківської системи існує не завжди і не безмежна. Вона обмежується необхідністю формувати комерційними банками обов´язкових резервів, розміри яких визначаються резервною нормою, що регулюється законодавчо.

Вона визначається НБУ у відсотках до банківських пасивів, забезпечує банківській системі достатню ліквідність у періоди несприятливої кон´юнктури і дозволяє державі регулювати масу грошей в обігу:

де Рн - резервна норма.

Для визначення всієї маси грошей, яку спроможна створити одна грошова одиниця надлишкових резервів за даної резервної норми, розраховується грошово-кредитний мультиплікатор:

де MM- грошово-кредитний мультиплікатор на певний момент; М0 - маса грошей в обігу поза банками; D - маса грошей у депозитах комерційних банків; R - сума резервів комерційних банків (гроші на кореспондентських рахунках і в касах банків).

Приміром, на 1.01.2000 р. в Україні рівень мультиплікації становив 1,18, тобто, він був дуже низьким. Але і надто великий коефіцієнт мультиплікації може порушити рівновагу на грошовому ринку і спровокувати інфляцію.

Необхідність формувати обов´язкові резерви робить джерелом кредитування лише вільні банківські резерви, тобто ту сукупність грошових коштів комерційних банків, яка є у розпорядженні комерційного банку в даний момент і може використовуватися ними для активних операцій. Вільний резерв банку визначається як різниця між загальним резервом і обов´язковим резервом. Чим більший розмір вільного резерву, тим вищою є кредитоздатність банку.

Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від:

а) норми обов´язкового резервування (ч): mm = 1/ч;

б) використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень;

в) зниження попиту на позички і зростання позичкового відсотка зменшує надання позик і формування депозитних вкладів у банках;

г) зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.

Поиск по сайту: