Зовнішня торгівля та її теорії. Зовнішньоторговельна політика та її інструменти

Міжнародна торгівля виникає задовго до нашої ери і відіграє в розвитку окремих країн важливу роль. Це були, як правило, довгострокові зв'язки різних країн, які дозволяли країнам збільшувати загальний обсяг національного виробництва.

Перше теоретичне осмислення процесу міжнародної торгівлі належить меркантелістам. Представники цього напряму економічної думки аналізували міжнародну торгівлю в період первинного нагромадження капіталу і саме з цього погляду оцінювали зовнішню торгівлю. Вони вважали, що багатство країни - це золото і срібло, які в той час були грошовими металами, а для збільшення цього багатства необхідно якомога більше експортувати товарів і навпаки зменшувати імпорт.

Теорія меркантилістів відображала процес первинного нагромадження капіталу і мала позитивне значення. Але вона не відображала того факту, що торговельний обмін між різними країнами є взаємовигідним. Подальший розвиток теорії міжнародної торгівлі пов'язаний з видатним англійським економістом А.Смітом. Він сформулював теорію абсолютних переваг, суть якої полягала в тому, що країні вигідно експортувати ті товари, при виробництві яких у неї національні витрати виробництва менші, ніж в інших країн.

У подальшому теорію міжнародної торгівлі розвиває Д.Рікардо. Він формулює положення, яке знайшло свою назву, як теорія відносних, або порівняльних, переваг. її суть полягає в тому, що країна може спеціалізуватись на виробництві й експорті товарів з відносно нижчими, ніж в інших країн, витратами. Натомість може імпортувати ті товари, на виробництво яких у неї більші витрати. Ця теорія формулює тезу про взаємовигідність міжнародної торгівлі, адже в такому випадку країна внаслідок спеціалізації буде отримувати більшу кількість товарів, часто й кращої якості, порівняно з можливістю їх виробництва у власній країні. Теорії А. Сміта і Д.Рікардо - це найбільш відомі теоретичні положення, що обґрунтовують об'єктивну необхідність і взаємовигідність міжнародної торгівлі, хоча сьогодні існують й інші теорії.

Серед сучасних теорій міжнародної торгівлі досить поширеною є теорія Хешера-Оліна. Це теорія так званих факторних переваг. її суть полягає в тому, що країна повинна експортувати ті товари, для виробництва яких вона має надлишкові фактори (наприклад, капітал, землю, робочу силу). Що ж стосується імпорту, то він повинен зосереджуватися на тих товарах, для виробництва яких країна широко використовує дефіцитні для неї фактори виробництва. Останнім часом в економічній літературі з'явилися й інші теорії міжнародної торгівлі та її організації.

В умовах науково-технічної революції, з початку другої половини ХХст., міжнародна торгівля стрімко зростає. Чинниками, які вплинули на це, виступають: науково-технічна революція, поступова лібералізація торгівлі, загострення проблеми ресурсів та проблеми реалізації, поява й розвиток транснаціональних компаній тощо.

Світова торгівля відіграє дуже важливу роль в економічному житті кожної країни. Показником участі економіки конкретної країни в міжнародній торгівлі є зовнішньоторговельний оборот, який ще називають торговельним балансом, бо він складається з двох частин: експорта та імпорта. Експорт - це загальна сума продаж товарів та

послуг за межі країни. Імпорт - це вартість товарів та послуг, які ввозяться в країну із-за кордону. Різниця між експортом та імпортом має назву сальдо торговельного балансу. Воно може бути позитивним (активним). Це коли експорт за вартістю перевищує імпорт. Якщо ж це співвідношення характеризується перевищенням імпорту, то говорять про від'ємне (пасивне) сальдо торговельного балансу країни.

Від'ємне сальдо торговельного балансу означає для країни, що вона більше витрачає на імпорт товарів, ніж отримує від експорту за кордон своїх товарів. Така ситуація є небажаною, бо вона негативно відображається на економіці країни. Відтак, кожна країна намагається мати позитивне сальдо торговельного обороту. Хоча це тільки найбільш загальне визначення. За певних обставин, наприклад, коли виручка від експорту не витрачається для імпорту товарів і залишається в країні, вона може порушувати збалансованість грошового обороту в країні.

Інструментами зовнішньоекономічної політики називають тіль­ки ті політико-економічні інструменти, які призначені для ціле­спрямованого безпосереднього впливу на зовнішньоекономічні опе­рації. Вони можуть поділятися на торгово-політичні та валютно-політичні інструменти. До перших належать ті, які впливають на реальні характеристики міжнародного обміну товарами. Найваж­ливішими торгово-політичними інструментами є мито, континген­ти та інші нетарифні торгові обмеження.

Мито є найдавнішим інструментом торгової політики. В цілому його розглядають як податок, який держава накладає на товар, якщо він перетинає державний кордон або кордон митної зони, Відпо­відно до напряму товарних потоків розрізняють ввізне, вивізне та транзитне мито. Найбільше економічне значення має сьогодні ввізне мито. Вивізне мито накладають лише деякі країни, насамперед на аграрні продукти і сировину.

Раніше мито слугувало насамперед фіскальним цілям — форму­ванню державних доходів. Історично воно належить до найстарі­ших джерел доходів держави. Однак мито є не тільки джерелом доходів держави, а й так званою тарифною перешкодою торгівлі. Нарахування мита штучно підвищує ціну товарів при переміщенні їх через кордон, що впливає на попит і пропозицію. Мотиви нара­хування мита сьогодні такі:

- для формування доходів держави (так званий фіскальний мо­тив);

- для коригування рівноваги платіжного балансу;

- для захисту вітчизняних товаровиробників (класичний аргумент захисного мита);

- для захисту вітчизняних робочих місць.

Незалежно від того, з яких мотивів країна хоче встановити мито, вона має при цьому враховувати те, що торгові партнери, які через введення цього мита понесуть збитки, з свого боку, відреагують застосуванням так званого відповідного мита.

Якщо мито діє на зовнішню торгівлю опосередковано, через ціни на товари, що продаються, держава може здійснювати також без­посередній вплив за допомогою контингентування імпорту або екс­порту товарів. Контингенти — це кількісні і(або) вартісні обмежен­ня ввезення або вивезення певного товару, що вводяться на певний період. Реалізується контингентування через імпортні та експортні квоти, які можуть бути генеральними, груповими та індивідуальни­ми і поширюватись відповідно на всі країни, групу країн чи якусь окрему країну. Якщо торговий партнер певної країни йде через переговори "добровільно" на обмеження свого експорту в цю краї­ну, то говорять про так званий договір добровільного самообме­ження.

На практиці імпортні квоти мають більше значення, ніж експорт­не контингентування. І навпаки, імпортне мито має багато переваг над імпортними контингентами, тому що кількісні обмеження приз­водять до підвищення ціни імпортних товарів, а користується цим експортер, одержуючи більший прибуток. Водночас імпортне мито поповнює бюджет держави-імпортера.

Усі торгові перешкоди, за винятком мита, охоплюються понят­тям нетарифні торгові перешкоди. Контингенти є тільки формою нетарифних торгових перешкод, які виділяються разом з митом через їх гласність як інструмент державного впливу на торгівлю. Крім контингентів є ще багато інших нетарифних торгових пере­шкод, які також уже давно використовуються як інструмент зов­нішньоекономічної політики. На відміну від мита і контингентів вони перешкоджають торгівлі в більш чи менш прихованій формі, вплив їх важко оцінити кількісно. Часто вони є побічним наслідком заходів, що провадяться з іншою метою, наприклад підвищення стандартів охорони здоров'я, безпеки чи охорони навколишнього середовища.

Найважливішими нетарифними торговими перешкодами поряд з кількісними обмеженнями виступають:

- надання всіх видів субвенцій вітчизняним підприємствам та га­лузям економіки, що беруть участь у міжнародній конкуренції;

- введення певного податкового регулювання на користь вітчиз­няних галузей економіки, які підпадають під вплив міжнародної конкуренції;

- так звані технічні торгові перешкоди, які встановлюються через національні норми та інші технічні нормативи;

- забезпечення переваг вітчизняним продавцям при розподілі дер­жавних замовлень;

- встановлення правових нормативів, які перешкоджають торгівлі;

- певні методи визначення митної вартості та митного оформлення, що відступають від міжнародних норм, наприклад адміністративні акти щодо ввізних документів, упаковки чи маркування.

Правові та управлінські розпорядження, що перешкоджають тор­гівлі, називають також адміністративними торговими перешкода­ми. Приховані нетарифні торгові перешкоди дійсні сьогодні для біль­шої частини світової торгівлі як найсуттєвіша перешкода для вільного товарообміну. Оскільки за численними міжнародними договорами, зокрема ГАТТ-СОТ, мито і контингенти як інструмент торгової полі­тики значною мірою втратили своє значення, то приховані нета­рифні торгові перешкоди залишаються єдиним інструментом впли­ву на торгівлю. Це явище дістало назву "неопротекціонізм".

Організаційні засади зовнішньоекономічної політики визначаються національними законодавчими актами, міжнародними правилами і звичаями, а також спеціальними міжнародними угодами та різноманітними актами міжнародного права. Оформлення цього правового порядку на національному рівні та його формування на міжнародному рівні через укладання відповідних міжнародних угод і вступ до відповідних міжнародних організацій та договорів є та­кож завданням зовнішньоекономічної політики.

Поиск по сайту: