Антиінфляційна державна політика

Економічні наслідки інфляції

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює хаос і диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.

По-друге, капітали переливаються зі сфери виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також переміщаються за кордон у пошуках прибутковішого застосування й гарантованого прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція.

По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари, нерухомість та інші матеріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах.

По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад - до простої, або випадкової, форми вартості.

По-п'яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас стимулює імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

Соціальні наслідки інфляції

Економічна наука вважає, що інфляція е своєрідним податком, яким держава шляхом емісії нічим не забезпечених грошей додатково обкладає доходи населення, що веде до негативних соціальних наслідків. Ще Дж.М. Кейнс писав, що "тривалим процесом інфляції уряди можуть конфіскувати таємно і непомітно значну частину багатства своїх громадян".

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги.

По-друге, інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Антиінфляційна державна політика

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає здійснення тактичних (короткострокових) заходів щодо зниження рівня наявної інфляції та стратегічних (довгострокових) заходів, спрямованих на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

До основних заходів антиінфляційної державної політики належать:

- зростання виробництва і насичення ринку товарами;

- обмеження емісії грошей;

- подолання дефіциту державного бюджету;

- стимулювання нагромаджень та інвестицій;

- проведення обґрунтованої кредитної політики;

- скорочення ставок податків;

- проведення приватизації і стимулювання розвитку середнього й малого бізнесу;

- збільшення безготівкового обігу;

- широке впровадження електронної системи розрахунків;

- скорочення бартерних операцій;

- регулювання валютного курсу;

- розвиток ринку цінних паперів;

- подавлення інфляційних очікувань населення;

- проведення грошових реформ конфіскаційного типу.

24. Сукупний попит - це сукупна величина обсягу продукції, яку готові купити всі суб'єкти національної економіки за даного рівня цін та за інших однакових умов. Він визначається величиною грошових видатків, які передбачають витратити на придбання товарів та послуг домогосподарства, приватні підприємці, урядові установи, а також витрати на чистий експорт. Сукупний попит містить чотири компоненти:

Споживчі витрати є такими грошовими видатками, які домогосподарства передбачають використати на придбання споживчих товарів та послуг. Їх загальна величина передусім залежить від використовуваного доходу, оскільки переважна частина останнього і спрямовується на ці цілі. На обсяг споживчих витрат впливає розподіл одержуваних домогосподарствами доходів на частину, що споживається, і ту, що заощаджується. Розмір споживчих витрат безпосередньо пов'язаний також із рівнем цін.

Інвестиції – ті витрати, які приватні підприємці (юридичні та фізичні особи) передбачають використовувати для придбання споруд, будівель, устаткування та нагромадження запасів. Розмір цих витрат залежить від обсягу виробництва, витрат на капітал, які зумовлюються рівнем податків і процентних ставок, очікувань на майбутнє. Ця складова сукупного попиту найчутливіша до заходів монетарної політики.

Урядові витрати – до них належать ті, що передбачені державними установами на придбання товарів та послуг для задоволення державних потреб. їх розмір залежить від величини видатків на цілі, визначені державним бюджетом згідно з прийнятими урядовими рішеннями.

Чистий експорт – становить різницю між вартістю експорту і імпорту товарів та послуг. Найважливішими факторами, що його визначають, є обсяги виробництва і внутрішні доходи країн, які здійснюють торгівлю, обмінні курси національних валют та співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін на обмінювані товари та послуги.

25. Сукупний попит залежить від цінових та нецінових факторів. Ціновим фактором є рівень цін. Залежність між сукупним попитом і рівнем цін є оберненою і зображається графічно:

Як бачимо, крива сукупного попиту має спадний характер, а це вказує на те, що чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг реального ВВП, який буде куплено. Такий нахил кривої сукупного попиту зумовлений трьома факторами:

По-перше, це ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то збільшується і процентна ставка. Це приводить насамперед до зменшення такої складової сукупного попиту, як інвестиції. Зростання процентної ставки негативно позначається і на споживчих витратах, бо значну частину споживчих товарів та послуг домогосподарства купують у кредит. Тому і обсяг реального ВВП, який буде куплено, зменшиться.

По-друге, це ефект багатства. При вищому рівні цін купівельна здатність нагромаджених фінансових активів, таких як строкові рахунки та облігації, що знаходяться у населення, зменшиться. Багатство населення зменшується, воно стає біднішим, адже за рахунок накопичених фінансових активів може менше купити товарів. Тому і витрати населення на придбання товарів та послуг скоротяться, що зменшить реальний обсяг валового національного виробництва, який буде закуплено.

По-третє, це ефект імпортних закупівель. Якщо рівень цін на вітчизняні товари зростає, то населення буде більше купувати імпортних товарів, а іноземці - менше вітчизняних. Збільшення ціни приведе до скорочення експорту і зростання імпорту, що спричинить зменшення чистого експорту, а отже, і величини сукупного попиту.

На сукупний попит впливають і нецінові детермінанти. До них належать доходи і витрати населення, його наміри щодо майбутнього придбання товарів та послуг, загальний добробут, рівень податків і державних видатків, рівень процентної ставки і інші. Саме вони визначають зміни усіх чотирьох компонентів сукупного попиту. Так, зміни в споживчих витратах обумовлюються загальною величиною доходів населення, очікуванням їх зміни, заборгованістю споживачів, зміною податкового тиску. Зміни в інвестиційних витратах пов'язані з рівнем прибутків та процентних ставок, очікуваними доходами від інвестицій, рівнем використання потужностей. Зміни в урядових видатках визначаються політикою уряду, його політичним курсом. А зміни в чистому експорті є результатом зміни валютних курсів: падіння національної валюти збільшує чистий експорт, бо обсяг експорту зростає, оскільки стає вигіднішим за рахунок зміни ціни. Зростання валютного курсу, навпаки, робить імпорт вигідним, а отже негативно позначається на чистому експорті, зменшуючи його.

Нецінові фактори впливають на криву сукупного попиту, спричиняючи її зсув вправо або вліво. Якщо, наприклад, збільшуються грошові доходи домогосподарств, то це приведе до зростання їх витрат на придбання товарів та послуг. Тому при незмінному рівні цін буде купуватись більше товарів та послуг, а це означає, що сукупний попит зросте і його крива переміститься вправо. Положення, коли збільшаться податкові ставки, то це приведе до зменшення як споживчих, так і інвестиційних витрат, що зменшить і сукупний попит, крива якого пересунеться вліво.

26. Сукупна пропозиція окреслює той обсяг виробництва, який би фірми виробляли та продавали за даних цін, витрат та ринкових умов. Це поняття часто використовується як синонім ВВП.

Крива пропозиції AS відображає ту кількість товарів та послуг, що її фірми виробляли б і продавали за кожного можливого рівня цін за решти незмінних факторів.

Горизонтальний відрізок (кейнсіанська модель) кривої AS демонструє реальні рівні обсягу виробництва, що значно нижчі за обсяг виробництва при повній зайнятості. Тобто він відображає стан економіки за умов спаду або депресії, коли велика кількість ресурсів не використовується повністю.

Вертикальний відрізок (класична модель) ілюструє стан економіки в довгостроковому періоді за умов повної зайнятості, коли економіка працює на повну потужність, виробляючи потенційний обсяг виробництва.

Згадаємо, що кількість продукції, яка виготовляється при повному використанні всіх придатних ресурсів, називається рівнем виробництва при повній зайнятості, або природним рівнем виробництва, а отриманий ВВП – потенційним.

Проміжний відрізок відображає стан, при якому повна зайнятість не досягається рівномірно або одночасно в різних секторах чи галузях економіки. Але ціни деякою мірою змінюються в бік зростання, що веде до збільшення обсягів виробництва.

Крива AS показує залежність між рівнем цін та реальним обсягом виробництва за інших незмінних умов. Але якщо одна або декілька цих «інших умов» змінюються, то крива AS переміщується вліво або вправо.

27. Сукупна пропозиція – це загальна кількість товарів та послуг, які фірми готові виробляти і продавати протягом року за кожного рівня цін. Тобто, сукупна пропозиція визначається обсягом товарів та послуг, який підприємці країни пропонують на ринку. Характерним є їх прагнення досягти максимально можливого обсягу таких благ, або потенційного чи природного обсягу виробництва. Саме такий обсяг виробництва є одним із найважливіших чинників сукупної пропозиції.

Потенційний обсяг виробництва - це такий реальний ВВП, який економіка виробляє, якщо в ній є повна зайнятість, або норма безробіття не перевищує так званого його природного рівня. Такий обсяг виробництва і є одним з факторів, що визначають сукупну пропозицію.

Другим фактором сукупної пропозиції є рівень заробітної плати і цін на інші фактори виробництва. Заробітна плата є важливим елементом витрат виробництва. Її зменшення приводить до скорочення витрат і зрештою позначається на збільшенні сукупної пропозиції. Такий самий вплив на сукупну пропозицію здійснює і зміна цін матеріальних факторів виробництва.

Обсяг сукупної пропозиції безпосередньо пов'язаний із цінами на товари та послуги. Високі ціни створюють сприятливі умови для зростання виробництва товарів та послуг, а отже, і для збільшення сукупної пропозиції. Низькі ціни приводять до скорочення реального обсягу виробництва. Тому між сукупною пропозицією і рівнем цін існує пряма залежність. Це означає, що за інших рівних умов обсяг сукупної пропозиції тим більший, чим виший рівень цін, і навпаки. Отже, на сукупну пропозицію впливають дві групи факторів: цінові і нецінові.

Першу групу становлять ціни на товари та послуги, що утворюють ВВП. До нецінових факторів сукупної пропозиції належать зміни цін на ресурси, з яких виготовлені товари та послуги, зміни в рівні ефективності виробництва (їх підвищення означає зменшення затрат ресурсів на одиницю продукції, а отже, супроводжується збільшенням реального виробництва) та зміни правових норм (до останніх передусім належать рівень податків та субсидій).

28. У точці перетину кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції досягаються рівноважний рівень цін і рівноважний обсяг вир-ва національного продукту.

Існують три варіанти рівноваги сукупного попиту AD і пропозиції AS.

Якщо сукупний попит збільшується на горизонтальному (кейнсіанському) відрізку AS, то це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах. Це можливо за умов неповної зайнятості факторів виробництва, коли ціни, номінальна заробітна плата та інші номінальні величини відносно жорсткі, повільно реагують на ринкові коливання.

Якщо сукупний попит AD зростає на вертикальному (класичному) відрізку сукупної пропозиції AS, то це призводить до інфляційного зростання цін та номінального ВВП за незмінного обсягу реального ВВП. (Реальний обсяг виробництва не може змінитись за умов повного використання всіх можливих ресурсів).

На проміжному відрізку кривої сукупної пропозиції AS зростання сукупного попиту AD призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості.

Кейнсіанська модель загальної рівноваги основана на пріоритеті:

-сукупного попиту

-регулюючої ролі обсягу продажу

-можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття й інфляції, спаду виробництва.

Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентної ставки. Дж. М. Кейнс відкрив ефект мультиплікатора — загальне зростання національного доходу перевищує державні витрати на стимулювання сукупного попиту, що веде до розширення виробництва та підвищення рівня зайнятості.

В основу кейнсіанської повної моделі загальної рівноваги покладено такі положення:

1)зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості

2)зростання національного доходу веде до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більший національний дохід, тим менший сукупний попит.

Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рівні. Для розвитку підприємництва державі слід регулювати норму процента; її розмір має бути менший за норму прибутку.

Поиск по сайту: