Антиінфляційна політика

Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

Учені-економісти, узагальнивши інформацію щодо інфляційних процесів, нагромаджену впродовж тривалого часу в усіх країнах світу, дійшли таких висновків:
Повністю позбутися інфляції в сучасних умовах неможливо, оскільки не можна ліквідувати чинники, які її спричинюють.
Протидіяти інфляції можна лише через реалізацію державної політики, яка б поєднувала цілі та методи довго- й короткотривалого характеру.
Антиінфляційна політика є складовою соціально-економічної політики держави і тому має узгоджуватися з останньою.
Методи антиінфляційної політики мають бути змішаними, тобто такими, що передбачають заходи монетарного та немонетарного характеру залежно від виду і типу інфляції, особливостей ЇЇ вияву в різних країнах.
Найважливішою складовою антиінфляційної стратегії уряду є запобігання інфляційним очікуванням. Пересічні громадяни, всі суб'єкти господарської діяльності мають позбутися страху знецінення збережень і довіряти урядові та його політиці.
У світовій практиці з середини 70-х років XX ст. широко застосовується політика таргетування (від англ. target — мета) інфляції. Метою такої політики є вибір цінового орієнтира, зазвичай це індекс зростання цін. Досягнення подібної мети передбачає здійснення таких державних заходів: законодавче встановлення і публічне проголошення розрахованих планових показників інфляції на зазначений термін. Це виявляється у введенні твердих лімітів на щорічний приріст грошової маси; скорочення бюджетного дефіциту і його ліквідацію; підвищення курсу національної валюти, що сприятиме падінню цін на імпортну продукцію, а отже, і рівню цін у країні; відповідальність центрального банку за неперевищення запланованих
показників інфляції, його звітування перед громадськістю; прогнозування індексу зростання цін.
Водночас держава використовує різні прийоми та методи антиінфляційної політики, які мають короткотерміновий характер і спрямовані на те, щоб зменшити «температуру» інфляції. До них належать:

- стимулювання товарності економіки шляхом державної підтримки, наприклад через введення пільгового оподаткування, або перехід від безоплатного задоволення певних потреб до платних (навчання, медобслуговування, надання інформації тощо);

- приватизація державної власності;

- часткова реалізація стратегічних запасів;

- широкомасштабний імпорт споживчих благ;

- грошова реформа конфіскаційного типу.

Основні методи антиінфляційної стратегії держави наведено на рис. 154.
Доки український ринок не досить розвинений, він не в змозі впливати на зміни світових, а також внутрішніх цін в окремих базових галузях економіки. Держава має втрутитися в ці процеси, в іншому випадку відбудеться зростання інфляції.

2. Банки та операції, що вони здійснюють

Ба́нк (від італ. banco - лава) — кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансовим операціям.

Банк(італ.banco-конторка)-фінансове підприємство,яке виконує комплекс базових функцій (акумулює грошові кошти та інші цінності,надає кредити,випускає в обіг гроші та цінні папери,здійснює грошові розрахунки та інші функції) з метою привласнення прибутку.

Бáнківські оперáції — операції, які забезпечують функціонування і прибутковість банків. Розрізняють пасивні (наприклад, залучення депозитів) та активні (наприклад, надання кредитів). Мають за мету одержання прибутку (насамперед у комерційних банках) та супроводжуються необхідними записами в банківських рахунках та в бухгалтерських документах.

Акт́ивні оперáції бáнків – банківські операції, через посередництво яких банки розміщують наявні в них грошові ресурси (видача позик, купівля цінних паперів тощо).

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності:

· державні;

· акціонерні;

· кооперативні.

2. За масштабами операцій:

· роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

· оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням:

· міжнародні;

· регіональні;

· банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних операцій:

· спеціалізовані;

· універсальні.

5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про акціонерні товариства».

Згідно з законом України “Про банки и банківську діяльність” глави 8

“Вимоги до діяльності банку” статті 47 “Банківські операції” банки мають

право здійснювати наступні опереції:

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі

банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

Зміст операції: Банк у процесі своєї діяльності створює кредитний ресурс. За для цього він залучає гроші у національній та іноземній валюті у формі вкладів та депозитів в обмін на зобов'язання повернути кошти на умовах визначених договором.

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і

банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих

рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на

них;

· банківські рахунки — рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів;

· банківський платіжний інструмент — засіб, що містить реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в якій він використовується, та, як правило, держателя цього банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів;

Зміст операції: Створюючи кредитний ресурс банк веде власний бухгалтерський облік коштів, вимог та зобов'язань відносно клієнтів. Банк має право за дорученням клієнта здійснювати переказ грошей на інші рахунки. Зміст операції фіксується первинними касовими документами.

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на

власний ризик.

Зміст операції: Банк у процесі своєї діяльності створює кредитний ресурс. Кредитний ресурс складається з коштів які були залучені у вклади, депозити, депозитні сертифікати тощо. Відповідно цієї операції, банк за для збереження ліквідності, розміщує кредитний ресурс у депозитах іншого банку, або у депозитах Національного банку України.

Поиск по сайту: