Заробітня плата. Її сутність та форми

Слід зазначити, що у деяких підручниках і навчальних посібниках як доходи споживчого призначення визнають тільки заробітну плату. Сьогодні вона становить приблизно половину особистих доходів населення України.
Заробітна плата — це ціпа, що виплачується найманим працівникам за використання їхньої праці
Вона враховує вартість робочої сили, кількість, якість праці та результати трудової діяльності, конкуренцію, що склалася на ринку праці (рис. 107).

Отже, заробітна плата є ціною товару «робоча сила», або її вартістю. Вартість робочої сили виступає як вартість життєвих засобів, яка має бути достатньою, для того щоб підтримувати стан нормальної життєдіяльності працівників і членів їх сімей.
При розрахунку вартості товару «робоча сила» враховують традиційні потреби людини, вартість життєвих засобів і споживчого кошика. За допомогою вартості останнього можна визначити ціну праці (поділивши вартість життєвих засобів на робочий час використання робочої сили).
Назва «ціна праці» досить умовна. Вона не означає, що працівник безпосередньо продає працю. Найманий робітник продає на певний строк свою здатність до праці, тобто робочу силу. Ціна праці фактично визначає тарифну ставку (погодинну, денну, місячну) або розцінку на виготовлення продукту (виробу).
В умовах адміністративно-командної економіки встановлення розміру тарифних ставок становило велику таємницю. Вони були повністю відокремлені від їх матеріального змісту (прожиткового мінімуму). Не визнавалося, що заробітна плата є формою розподілу за результатами праці. В умовах ринкової економіки формування заробітної плати відбувається на основі кількісної та якісної оцінки праці. Вона також є об'єктом конкуренції на ринку праці.

Форми і системи оплати праці – це перелік певних понять і правил, за допомогою яких установлюється залежність оплати праці від фактичних результатів (витрат) праці. Вимірники витрат праці – кількість виготовленої продукції або кількість відпрацьованого часу, термін виконання робіт.

Форми оплати праці:

Відрядна оплата праці (Piece-rate pays of labour) -це оплата праці за кількість зробленої продукції (робіт, послуг), вона заснована на оплаті праці в прямій залежності від його результатів.

Різновиди відрядної оплати праці:

Відрядно-преміал ьна - це така система оплати праці, коли робітник одержує не тільки відрядний заробіток, але і премію. Премія звичайно встановлюється за досягнення визначених показників: виконання плану виробництва продукції, завдань по якості продукції або економії у витраті матеріальних і інших видів ресурсів.

Непряма-відрядна - застосовується для оплати праці допоміжних робітників, заробітна плата яких залежить від результатів праці основних робітників, що обслуговуються ними.

Питома вага робітників, які отримують заробіток по цій системі, порівняно невелика.

Відрядно-прогресивна оплата праці, як правило, вводиться тимчасово на найважливіших ділянках основного виробництва. При цій системі заробіток робітника визначається по виконанню норми виробітки, як і при прямій відрядній оплаті, тобто по встановлених розцінках. При перевиконанні установленої норми прогресивно збільшуються доплати до основної відрядної розцінки. Нарахування прогресивних доплат робиться по результатах місячної роботи. Така система оплати праці застосовується звичайно на вирішальних ділянках, що є "вузьким місцем", у випадку особливої необхідності матеріального стимулювання робітників у зростанні виробітку. Недолік цієї системи в тому, що заробіток робітника зростає швидше, чим продуктивність праці. Розрахунок вимагає великої обчислювальної роботи.

Колективна відрядна (бригадна) оплата праці - відрядна форма оплати праці по результатах роботи колективу (бригади). Спочатку розраховується заробіток усієї бригади як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадну розцінку. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади методом коефіцієнто-годин або методом коефіцієнта виконання норм. Головна перевага даної системи в тому, що вона зацікавлює усіх робітників даної бригади в кінцевих результатах роботи, сприяє розвитку в них почуття відповідальності і взаємодопомоги.

Акордна система оплати праці - це різновид відрядної, оплати праці, сутність якої полягає в тому, що розмір оплати праці встановлюється на весь обсяг виконання робіт із визначенням терміну його виконання.

На підприємстві найбільш доцільно застосовувати акордну оплату праці в наступних випадках:

- підприємство не укладається в термін із виконанням якогось замовлення, і при його невиконанні воно буде зобов'язане заплатити значні суми штрафних санкцій у зв'язку з умовами договору;

- при надзвичайних обставинах (пожежі, обвали, виходи з ладу основної технологічної лінії по серйозній причині), що приведуть до припинення виробництва;

- при гострій виробничій необхідності виконання окремих робіт або впровадженні нового обладнання на підприємстві.

Погодинна оплата праці (Hour payment of labour) - це оплата праці за відпрацьований час.

Ця форма має такі системи:

Проста погодинна - розраховується як добуток годинної тарифної ставки робочого даного розряду на відпрацьований час у даному періоді.

Погодинно-преміювальна - це така оплата праці, коли робітник одержує не тільки заробіток за кількість відпрацьованого часу, але і визначений відсоток премії до цього заробітку.

Система посадових окладів. По цій системі оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.

Погодинну систему оплати праці найбільш вигідно застосовувати, якщо:

- на підприємстві функціонують потокові і конвеєрні лінії зі строго заданим ритмом;

- функції робітника зводяться до спостереження і контролю за ходом технологічного процесу;

- витрати на визначення планової та облік зробленої кількості продукції відносно великі;

- кількісний результат праці не може бути виміряний і не є визначальним;

- якість праці важливіше його кількості;

- робота є небезпечною;

- робота неоднорідна за своїм характером і нерегулярна по навантаженню;

- на даний момент збільшення випуску продукції (робіт, послуг) на тому або іншому робочому місці є недоцільним для підприємства;

- збільшення випуску продукції може призвести до браку або зниження її якості.

Тарифна система (Tariff system) являє собою основу для диференціації заробітної плати відповідно по кваліфікації, умовам і шкідливості праці, а також у районному, міжгалузевому, галузевому і внутрішньозаводському розрізах. Вона містить у собі нормативні документи, що характеризують якісні особливості різної конкретної праці, дозволяє зіставляти між собою всі різноманітні види праці, враховувати їхню складність, умови виконання і народногосподарське значення, відбивати якість праці в заробітній платі.

У тарифній системі відображені питання поділу праці робітників по професіях, фахам і кваліфікації.

Тарифно-кваліфікаційні довідники - це нормативні документи, у яких усі види робіт, що виконуються в тому або іншому виробництві, діляться на групи в залежності від їхньої складності.

Тарифна ставка -абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій робітників за одиницю часу. Вона встановлюється урядом по кожній галузі окремо, як правило, для робітників, праця яких по складності відноситься до першого розряду. Ставка першого розряду визначається згідно з встановленим державою розміром мінімальної заробітної плати і визначає рівень заробітної плати некваліфікованого робітника. Тарифні ставки інших (наступних) розрядів розраховуються множенням тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оплата праці керівників і службовців здійснюється відповідно до посадових окладів. Розподіл працівників по посадах здійснюється за допомогою Єдиної номенклатури (переліку) посад і Кваліфікаційного довідника посад керівників і службовців. У довіднику відображені кваліфікаційні характеристики по кожній посаді, які складаються з трьох розділів: посадові обов'язки, професійні знання, кваліфікаційні вимоги. Схема посадових окладів являє собою перелік посад на підприємствах відповідних галузей промисловості з вказівкою місячного посадового окладу або коефіцієнта.

Кваліфікаційний рівень визначається діленням заробітної плати окремих працівників на сформований на підприємстві мінімальний рівень оплати праці. При віднесенні робочого або фахівця до тієї або іншої кваліфікаційної групи приймається в увагу не тільки кваліфікаційний рівень, розрахований на основі заробітної плати, але і відповідність працівника професійним вимогам, а також конкретні посадові обов'язки. Виконання робіт більш високої кваліфікаційної групи може служити підставою для переводу конкретного працівника в цю групу і присвоєння йому відповідного кваліфікаційного рівня.

Цей метод розрахунку фонду оплати праці простий, зрозумілий робочим, позитивно ними сприймається. Він припускає пряме ув'язування трудового внеску працівників з оплатою і просуванням по службовим східцям.

Виділяють три основні моделі заробітної плати:

1. Ринкову – на основі договору між організацією і працівником,

2. Колективну – на основі договору між адміністрацією підприємства і профспілкою працівників, або іншим органом, що представляє їх інтереси.

3. Державну – на основі визначення рівня мінімальної заробітної плати і параметрів, що її регулюють.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту працю, нижче якої не може проводитися оплата за виконану роботу. До мінімальної заробітної плати не включають доплати, надбавки та компенсаційні виплати.

Земельна рента

В умовах товарного виробництва виникає особлива форма доходів — земельна рента.
Незалежно від форм власності на землю в процесі господарювання утворюється додатковий дохід від використання землі — диференціальна рента, що породжується монополією на землю як на об'єкт господарювання. Виникнення цієї монополії зумовлене існуванням відокремлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідним синтезом існуючих природних та економічних умов для утворення диференціальної ренти.
Однією з умов виникнення диференціальної ренти є відмінність земельних ділянок за природною родючістю землі, а також за їх місцем розташування щодо ринку (місця реалізації продукції"). Використання досягнень науки і техніки у сільському господарстві дещо згладжує ці відмінності, проте повністю не усуває їх.
Тільки господарства, розташовані на кращих землях, отримують додатковий чистий доход. Якби його отримували всі господарства, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла б.
Другою природною умовою утворення диференціальної ренти є обмеженість землі у просторі, тим більше обмежені кращі за родючістю землі.
Продукція, що виробляється на кращих землях, не може повністю задовольнити потреби суспільства. Тому до господарського обороту залучаються ділянки землі відносно гірші за родючістю та місцем розташування. Якби продукція, що виробляється на кращих землях, повністю задовольняла потреби суспільства, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла б.
Господарства, які мають кращі земельні ділянки, отримують більше продукції з одиниці земельної площі — додатковий продукт, що є матеріальною основою диференціальної ренти.
Необхідною економічною умовою перетворення цього додаткового продукту на диференціальну ренту є наявність товарно-грошових відносин.
Особливість дії закону вартості в сільському господарстві полягає в тому, що суспільна вартість сільськогосподарської продукції визначається середніми витратами суспільно необхідної праці у господарствах, розташованих на гірших за родючістю та місцем розташування землях за середнього рівня організації виробництва.
Індивідуальна вартість сільськогосподарської продукції, яка виробляється господарствами, розташованими на кращих та середніх землях, нижча від суспільної. Однак реалізують вони свою продукцію за цінами, що визначаються вартістю продукції на гірших землях. Це дає можливість отримувати додатковий чистий доход.
Форми диференціальної ренти наведені на рис. 103.

Перша диференціальна рента — це додатковий чистий доход, який отримують у результаті продуктивної праці на кращих за родючістю та місцем розташування землях.
Друга диференціальна рента — це доход, що виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто завдяки додатковим вкладенням у землю.
Другу диференціальну ренту отримують не всі господарства, а тільки ті, які здійснюють інтенсифікацію за більш сприятливих умов виробництва (тобто використовують кращі землі). Господарства, які здійснюють додаткові вкладення на гірших землях, отримують не другу диференціальну ренту, а раціоналізаторський доход.
Спільним між першою і другою диференціальними рентами є те, що обидві вони ґрунтуються на використанні родючості землі. Тільки у випадку першої ренти родючість зумовлена природними чинниками, а у випадку другої — інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва.

Поиск по сайту: