Основні форми власності та їх взаємодія

Відносини власності вважають основою економічної системи. Щоб переконатися в цьому, потрібно розглянути їхню сутність.
Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність — це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:
- хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;
- як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;
- хто і які отримує доходи від господарської діяльності.
Як бачимо, відносини власності охоплюють всю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення. Інтереси мають суперечливий характер, що може призвести до конфліктів, і навіть війн. Це потребує надання економічним відносинам характеру правових, тобто суб'єкти відносин власності мають бути носіями певних потреб і обов'язків. Держава встановлює права власності. З юридичного погляду власність характеризує відносини з приводу привласнення та використання людиною матеріальних і духовних цінностей.
Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:
Право володіння.
Право користування.
Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).
Право на доход (право володіння результатами використання благ).
Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).
Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).
Право на передачу благ у спадок.
Право на безстроковість володіння благом.
Заборона щодо використання блага недозволеним способом.
Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).
«Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково — у випадку порушення її умов тощо.
Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв’язок. Власність через багатоманітність її суб'єктів (фізичні та юридичні особи) реалізується у різних формах (рис. 21).
Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).
Наприклад, нерухомість (житло, земля, споруди на ній) можна віддати не власнику в тимчасове володіння і розпорядження. Легковий автомобілі» може бути використаний власником для своїх потреб, а також для надання послуг перевезення іншим суб'єктам.
Колективна власність — це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.
Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.
Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.
Термін «кооперація» (від лат. слова cooperation — співпраця) вживається у двох значеннях. По-перше, як об'єднання трудових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів для спільної праці і досягнення певної мети. По-друге, як організаційно-правова форма діяльності.
Кооперація є самостійною продуктивною силою, що дає змогу отримати результат, який не може бути досягнутим за розрізнених дій окремих осіб. Це неприбуткова форма господарювання, особлива форма самодопомоги, самозабезпечення та економічного самозахисту населення
Суб'єктами державної власності є: держава в цілому, територіально-регіональні та муніципальні органи влади.
Об'єктами державної власності залежно від рівня влади є природні ресурси (земля, її надра, води, ліси, повітряний простір), засоби комунікації, транспорт, заклади освіти, культури, спорту тощо. Панівна в суспільстві форма власності і відповідна їй форма привласнення визначають тип економічної системи.
Зміни, які відбуваються в продуктивних силах суспільства під впливом науково-технічного прогресу, зумовлюють зміни у виробничих відносинах, що сприяє еволюції (поступовому, ненасильницькому перетворенню) форм власності, типів привласнення, а отже, й економічних систем.

Поиск по сайту: