Система відносин власності в економіці України

Головний засіб за допомогою якого можна поступово повернутися до нормального життя, - це радикальні зміни відносин власності та формування в нашій економічній системі незалежної фігури приватного власника-людини, яка б працювала для забезпечення власних інтересів через задоволення потреб суспільства. Без врахування відносин власності не можна глибоко з'ясувати суть любого економічного явища.

Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Вони виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Власність не існує без виробництва, як і виробництво неможливе без власності і тут відбувається проникнення одного в інше.

Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва;характеру розподілу обміну і споживання його результатів і доходів;формування суспільної форми праці;реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб'єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Для того, щоб продовжити вивчення проблеми власності, треба, насамперед дати відповіді на питання про те, а чому саме власності приділяється така велика увага, чому вона вважається економічною основою процесів, що відбуваються в сфері матеріального життя суспільства. Кожна людина, кожний учасник виробництва керується в своїй діяльності власними уявленнями про те, що йому треба робити, своїми інтересами, потребами.

Останні являють собою основу рушійних сил матеріального виробництва. Саме завдяки цим силам економіка або розвивається, рухається в напрямку до більших обсягів виробництва, вищої якості, або перебуває в стані стагнації. І саме відносини власності врешті-решт визначають рівень зацікавленості суб'єктів економічного життя.

Не залишається непоміченою необхідність у реформуванні відносин власності на Україні в зв'язку з її переходом до ринкової економіки. Тобто виникла потреба докорінної зміни відносин власності. В одному ж і тому суспільстві існує багатоформенність власності;в кожній країні існує своя структура відносин власності і це цілком вірно.

В Україні потрібно було створити такі форми і структуру власності які б забезпечували ринкові умови господарювання на противагу, пануючій раніше в СРСР, адміністративно - командній структурі, що основувалася на суцільному одержавленні власності. За тих часів вважалося, що соціалістична власність виступає в двох основних формах-державній і колгоспно-кооперативній, де роль провідної форми надавалася державній, а друга мала "влитися"в першу.

Державна власність охоплює значну частину майна? держава виступає могутнім власником, що продовжує утримувати в своїх руках всі основні підойми економічного життя. Це безпосередньо означало, що реальним суб'єктом привласнення поступово ставала держава. Одержавлення ж процесів привласнення неминуче вело до одержавлення процесу управління: управляв той, хто мав у своєму розпорядженні ресурси.

Треба визнати, що власність, яку ми називали суспільною, ніколи такою не була. Формально вона, згідно з Конституцією, належала народові, а за характером розпорядження, використання була державно-партійною. Реальним же власником засобів виробництва виступає пануючий партійно-бюрократичний клас, що використовував її, перш за все, у власних інтересах. Так роками не розв'язувалися проблеми підвищення життєвого рівня людей, задоволення їх потреб, що проголошувалось як головна мета функціонування соціалістичної економіки.

Одержавлення власності, що здійснювалося в нашій країні, не мало наукового підґрунтя і суперечило потребам суспільного розвитку. Соціальні перетворення в Україні за часів СРСР ґрунтувалися на помилкових та догматичних уявленнях про суть суспільної власності. Як раз те, що ця власність має лише одну (державну) форму реалізації, суперечить загальним законам економічного розвитку. Об'єктивною необхідністю є існування різноманітних форм господарювання, а отже і форм привласнення. Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускладненням структури, багатоманітністю форм власності і господарювання.

Ось як характеризує відносини власності економічна енциклопедія. "Власність - акт історично змінних об'єктивних відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання, що характеризують привласнення засобів виробництва та предметів споживання. У будь-якому суспільстві відносинам власності на засоби виробництва належить провідна роль, зумовлена тим, що основу економічного життя суспільства утворює процес виробництва, який відбувається у визначеній історичній формі, неможливий без відповідних матеріальних факторів."

Відносини власності в нашій країні мають бути докорінно перебудовані. Принципово нових рис вони набувають у зв'язку з розвитком сучасної технологічної революції та становленням постіндустріальної структури виробництва.

Економічна наука виходить з того, що основою відносин власності є власність на засоби виробництва. Власність же на засоби виробництва показує, який в суспільстві соціально-економічний спосіб. За умов демократизації економіки і формування ринку відбуваються зміни у відносинах власності.

Ці зміни ґрунтуються на прийнятих Верховною Радою України законах "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", "Про приватизаційні папери". Ці закони передбачають конкретні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів і результатів виробництва, а також на управління ним до різноманітних форм власності, передусім йдеться про широке роздержавлення власності і приватизацію підприємств.

Структура ринку

76. Структура ринку

Пізнати сутність ринку як економічної категорії без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою, неможливо. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним явищем економічного життя (рис. 29).
Класифікація ринків за економічним призначенням об'єктів ринкових відносин
За цим критерієм виділяють 7 взаємозалежних типів ринку. Наприклад, зростання попиту на засоби виробництва сприятиме розширенню ринку праці, що, в свою чергу, стимулюватиме збільшення виробництва предметів споживання, купівлю цінних паперів, валюти.
Кожний з ринків, у свою чергу, поділяється на дрібніші. Ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, рибних продуктів існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.
Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення фізіологічних та соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображує виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво мають бути адекватними платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то в суспільстві настає дисбаланс: з одного боку, не вистачає певної групи товарів споживання, з другого — виникає перевиробництво інших товарів. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру і ліквідуючи диспропорції в економіці та у сфері обігу. Таким чином, відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.
Ринок засобів виробництва спрямований на задоволення виробничих потреб. Його суб'єктами є фізичні та юридичні особи, що займаються економічною діяльністю. Самостійність останніх залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення цін на неї, укладення договорів. Підприємництво існує тільки тоді, якщо юридична або фізична особа мають можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприяє певній зацікавленості підприємств у ефективному використанні матеріально-технічних ресурсів, спонукає вивчати та прогнозувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення у разі зміни кон'юнктури.
Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, передбачає економічну та юридичну відповідальність за виконання контрактів та поставок. Порушення їх призводить до втрати прибутку, а іноді й до банкрутства.
Ринок нерухомості призначений для торгівлі землею, об'єктами, що на ній збудовані, зокрема житловими будинками. Суб'єктами цього сегмента ринку є фізичні та юридичні особи, які купують об'єкти нерухомості як для особистого (квартира чи будинок), так і для виробничого споживання (земля для сільськогосподарської діяльності, приміщення для офісу тощо).
Нерухомість як товар має деякі відмінності від решти товарів: це об'єкт довгострокових інвестицій (у землю, будівлі, житло можна
вкладати капітал, збільшуючи таким чином його вартість);- передається у спадщину майбутнім поколінням; займає певний простір.
На ринку науково-технічних розробок та інформації відбувається купівля-продаж науково-технічної продукції, технічних засобів інформації, інформативних систем. Цей сектор ринку обслуговує всі сфери людської діяльності. Без упровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національне багатство країни, підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання. Цим зумовлене значення ринку науково-технічних розробок та інформації у суспільно-економічному житті.
Особливе місце у цьому сегменті сучасного ринку посідають нові інформаційні технології та комп'ютери. Вони прискорюють науково-технічний прогрес, дають змогу спілкуватися й обмінюватися інформацією населенню різних країн.
Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) — це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-продаж фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової економіки й об'єднує кредитний ринок і ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У розвиненому конкурентному середовищі він є гнучким механізмом мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення фінансування витрат підприємств та організацій.
Валютний ринок — специфічний ринок, предметом купівлі-продажу на якому є різні національні валюти. їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи, наприклад, українську гривню до американського долара, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розрахуватися доларами, за англійські — фунтами стерлінгів, за японські — ієнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиції їх, і встановлюється або доларова, або фунтова, або ієнна ціна української гривні.
У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти — фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземні, уряди різних країн.
На валютному ринку всі види операцій поділяють на два види: поточні операції та операції з капіталом.
Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купують і продають валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що імпортують національні товари, іноземні туристи, іноземні уряди — для утримання посольств, консульств, іноземні фірми — з метою переправити національну валюту до своїх країн.
Ринок операцій з капіталом включає статті витрат: а) на будівництво або придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції; б) на купівлю цінних паперів інших країн — портфельні інвестиції. Ринок праці (робочої сили) є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі. Його існування означає, що кожна людина має право на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором.
Робоча сила стає об'єктом купівлі-продажу за умов існування, з одного боку, вільного вибору професії або виду діяльності, що передбачає вільне переміщення людини в межах країни і за її межами, а з другого — вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю у суспільному виробництві. У свою чергу, роботодавець також має право вибору. А це означає, що невід'ємним атрибутом ринку праці є безробіття — надзвичайно складна економічна і соціальна проблема для будь-якої країни.
Класифікація ринків за ступенем зрілості ринкових відносин
Розвинений ринок — це система товарно-грошових відносин між суб'єктами господарської діяльності, покупцями і продавцями, яка передбачає економічну самостійність, рівноправність та конкуренцію
І товаровиробників
Ціна на такому ринку формується під дією законів вартості, попиту і пропозиції, граничної корисності. Вона є головним регулятором економічного життя. Водночас держава виступає замовником значної кількості товарів і послуг, здійснює контроль за деякими цінами, встановлює мінімальну заробітну плату, а отже, є регулятором ринкових відносин.
Характерними рисами розвиненого ринку є наявність бірж, банків, страхових компаній, аудиторських і брокерських фірм та інших інституцій ринкової інфраструктури; узгодженість законодавчих актів, нормативних документів щодо прав, обов'язків і відповідальності суб'єктів господарювання.
Ринку, що формується, притаманні наявність елементів неринкових відносин (натуральний обмін, або бартер, надмірне втручання держави у господарське життя), невідпрацьованість законодавчих документів, анти-ринковий настрій різних верств населення.
Існує два шляхи формування ринку. Перший — класичний — це перехід від натурального до товарного господарства. Другий — пов'язаний зі зміною послідовності економічних перетворень, тобто має інверсійний характер, передбачає формування ринкової системи в умовах індустріального суспільства, що склалося. Такий шлях характерний для всіх постсоціалістичних країн, зокрема для України, де тривалий час панувала директивно-планова економіка, тому насамперед потрібно замінити її ринковою, подолати державний монополізм і сформувати конкурентне середовище з вільним ціноутворенням.
Ринок із різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний, олігопольний). Монопольним називають ринок, на якому домінує один постачальник або продавець. Головною ознакою олігополії с панування на ринку товарів чи послуг невеликої кількості господарюючих суб'єктів.
Класифікація ринків відповідно до чинного законодавства
Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він обслуговує потреби тіньової економіки, що є несанкціонованою господарською діяльністю. Така економіка існує в усіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою. Тіньовий ринок має таку саму структуру, що й легальний (офіційний), тобто його елементами є предмети споживання, засоби виробництва, кредит і робоча сила.
Для тіньової економіки характерне: заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої в країні діяльності; отримання доходів від незаконної діяльності.
Перший компонент пов'язаний з легальними видами діяльності, доходи від яких приховуються з різних причин, наприклад приховування від податкових органів нерегулярних заробітків і доходів.
Другий компонент називають нелегальною, підпільною або «чорною» економікою, до якої належать наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність зазвичай не створює нової продукції. а лише перерозподіляє наявні доходи. Існування «чорного» ринку зумовлене намаганням нажитися на низьких потребах окремих людей. Несанкціонована діяльність призводить до розвитку шахрайства, крадіжок, зловживання чиновників владою, виникнення мафії.
Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною тільки за умови подолання товарного дефіциту, монопольних явищ у процесах виробництва, обміну, розподілу і споживання. Жодними адміністративними або карними методами не вдасться побороти мафіозні структури, якщо буде збережено їхню економічну базу.
Класифікація ринків за адміністративно-територіальною ознакою
Місцевий ринок розташований у певному місці (на певній території), де здійснюється купівля-продаж різноманітних товарів і послуг. Це продовольчі, оптові ринки, універмаги, універсами, магазини тощо.
Національний (внутрішній) ринок інтегрує у собі всі ринки країни: предметів споживання і послуг, засобів виробництва, нерухомості, науково-технічних розробок та інформації, фінансовий, валютний, праці, легальний і нелегальний, місцеві ринки зрізним ступенем обмеження конкуренції. Акти купівлі-продажу на внутрішньому ринку здійснюються у національній валюті.
Світовий ринок — це сукупність національних ринків, пов'язаних між собою товарно-грошовими відносинами. Він ґрунтується на міжнародному поділі праці. На початку свого становлення він передбачав обмін сировинними ресурсами і продуктами сільськогосподарського виробництва. Нині на світовому ринку здійснюється купівля-продаж готової продукції, зокрема різноманітної техніки, продуктів харчування, а також капіталу, робочої сили, валюти, цінних паперів, інтелектуальної власності, послуг тощо. Отже, різні види ринків, маючи спільні риси, відрізняються за об'єктом купівлі-продажу, специфікою ціноутворення, формуванням попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Колений ринок займає певний сектор у ринковій інфраструктурі {товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці). Однак при цьому всі вони є елементами одного цілого, що й створює інституцію ринку.

Поиск по сайту: