Фінансовий капітал

Фінансовий капітал — це грошові засоби, які можуть бути використані для придбання або створення фізичного капіталу. Концентрація фінансового капіталу відбувається на фінансовому ринку.

Політекономічний аналіз становлення фінансового капіталу на початку 20 століття виконав Ленін. На його думку фінансовий капітал — це капітал, що утворився в результаті злиття промислових і банківських монополій. Його виникнення — одна з основних ознак імперіалізму^[1]. Критикуючи концепцію Рудольфа Гільфердінга, що зводив поняття фінансовий капітал до підпорядкування промислового капіталу банківським, Ленін так визначив сутність фінансового капіталу: «Концентрація виробництва; монополії, які виростають з неї; злиття або зрощування банків з промисловістю — ось історія виникнення фінансового капіталу і зміст цього поняття.»^[2]

Людський капітал

Докладніше: Людський капітал

Людський капітал — це сформований і розвинутий у результаті інвестицій і накопичений людиною (людьми) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці та завдяки цьому впливає на зростання доходів свого власника, прибутку підприємства та національного доходу.

· Додатковий капітал — сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (це перевищення називають емісійний дохід).

· Робочий капітал — фінансовий показник, що характеризує ліквідність компанії.

80. Сутність підприємства та умови його існування

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво с невід'ємною ознакою ринку, його обов'язковим атрибутом. Немає підприємців — немає ринку, і навпаки. Поняття «підприємництво» надзвичайно ємне. Це зумовлено тим, що воно відображує сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього формувалося впродовж тривалого історичного періоду, змінювалося під впливом базисних та надбудовчих інституцій, психології людей.
У науковий обіг поняття «підприємець» на початку XVIII ст. увів англійський банкір-економіст Кантільйон. Під ним він розумів людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Головною рисою підприємця Р. Кантільйон вважав готовність до ризику.
Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII—XIX ст. зробили Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, М. Вебер, В. Зомбарт і И. Шумпетер.
А. Сміт характеризував підприємця як власника, під цим кутом зору він розглядав його дії в економічному житті, мотивацію, поведінку, психологію. Вчений зазначав, що підприємець керується лише власним інтересом, переслідує власну вигоду.
Проте не лише інтереси та вигода зумовлюють діяльність підприємця. Адже в умовах ринкового середовища існує багато суб'єктів підприємницької діяльності, між якими триває конкурентна боротьба за головний приз — прибуток. Одержати його можна тільки за умови застосування найефективнішого варіанта використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукує підприємця використовувати найкращі якості працівників: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Намагання виявити себе як особистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням суспільства — це також мета підприємця, яка відіграє значну роль у житті суспільства, є його рушієм. Усе це робить підприємництво локомотивом економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства.
Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові, відмінні риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу (прибуток), результат буде отримано через певний час, після того, як відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і в потребах суспільства. Причому прибуток, який отримає підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених змін, перевищить всі витрати. Через це більшу частину отриманого прибутку він спрямовує на розвиток господарської діяльності, а не на особисті потреби.
Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як «господар», «бізнесмен», тобто в значенні «людина, яка організувала свою справу і розвиває її». Проте як тоді можна класифікувати особу, яка має свою ферму або майстерню, де виробляє певну продукцію, реалізація якої дає їй можливість лише існувати? І великий власник, багатство якого зростає високими темпами, і дрібний товаровиробник, який отримує мізерний доход від своєї діяльності, як і всі інші, хто на свій страх і ризик займаються певною справою, отримуючи від неї доход, є господарюючими суб'єктами. Це поняття ширше, ніж поняття «підприємець».
Найтиповіші риси підприємця, які виділяють його з-поміж інших господарюючих суб'єктів, схарактеризував австрійський економіст Й. Шумпетер (рис. 42).
Реальне підприємництво не сумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим паперовим підприємництвом, яке зводиться до концентрації виробництва і капіталу внаслідок придбання, злиття і поглинання (ці явища спостерігаються і в Україні в умовах перехідної економіки). На це вказував і видатний англійський економіст Дж. Кейнс. На його думку, спекулянти не завдають шкоди, якщо вони залишаються «бульбашками на поверхні чистого потоку підприємництва». Однак коли розширення виробничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності казино, годі сподіватися на хороші результати.
Формування високої, економічно ефективної та соціально відповідальної підприємницької культури є одним з основних завдань, що стоять перед Україною, визначальною умовою переходу її до інноваційної моделі розвитку.
Справжнє підприємництво можливе тільки за умови економічної свободи людини, існування права вибору діяльності для якомога повнішої реалізації її здібностей, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи.
Підприємець — це особа, яка поєднує у собі новаторські, комерційні й | організаторські здібності і застосовує їх для пошуку і розвитку нових видів та методів виробництва, нових сфер використання капіталу, отримання нових благ та їх нових якостей.
Підприємництво — це тип господарської поведінки підприємців щодо | організації, розробки, виробництва і реалізації благ для отримання прибутку та соціального ефекту
Сутність підприємництва виявляється в ініціативній, новаторській, самостійній діяльності. Його метою, з одного боку, є отримання прибутку або особистого доходу в результаті передбачення, точного розрахунку, а з другого — найефективніше використання чинників виробництва, прагнення реалізувати творчі потенції людини.
Функції та умови існування підприємництва
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції — інноваційну, ресурсну, організаційну, мотиваційну (рис. 44).
Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у конкретному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови (рис. 45).
Економічні передумови підприємництва полягають у створенні в суспільстві умов для функціонування багатосуб'єктних (приватних, колективних, державних) власників. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення щодо використання майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів. У нашій країні економічними передумовами є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарств.
Політичні передумови передбачають створення у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва, зокрема гарантування всім господарюючим суб'єктам збереження їхньої власності, неможливості націоналізації, експропріації. владні структури мають створити умови для розвитку всіх форм власності, передусім інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), через відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.
Правові передумови підприємництва ґрунтуються на чинному законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Нормативні акти мають створити для всіх учасників ринкових відносин однакові правила гри, тобто надати однакові права і повну свободу діяльності, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавчо обумовлених випадків. Ідеться про те, що підприємці можуть діяти самостійно, вільно, в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони (правила гри), а отже, поняття «самостійно» та «вільно» набувають нового змісту.
У сфері бізнесу крім суворо формалізованих відносин, основаних на законодавчих актах, між господарськими суб'єктами складаються неформальні, які ґрунтуються на довірі, чесності, порядності, дотриманні слова, збереженні комерційної таємниці тощо.
Зазначені передумови не можуть існувати без досить важливої складової — психологічної, сутність якої полягає у формуванні позитивної суспільної думки щодо підприємництва. Без цього розвиток підприємництва стримуватиметься. Саме з реалізацією цієї передумови пов'язано багато проблем, оскільки у кількох поколінь населення України було сформовано негативне ставлення до підприємництва і враз змінити його не вдасться.
У нашій країні було прийнято низку нормативних актів, які заклали підґрунтя для формування підприємництва. Чільне місце серед них посідав Закон України «Про підприємництво».

81. Сутність ціни. Фактори, що впливають на ціну

Ціна і ціноутворення посідають провідне місце у ринковій економіці. Вони зумовлюють форми економічного зв'язку товаровиробників між собою та зі споживачами. Від рівня цін залежать існування виробництва і його масштаби, реалізація економічних інтересів виробників. Ціна має велике значення для споживача. Так, надмірна ціна може стати перешкодою для придбання товарів, а отже, й для реалізації інтересів споживачів. Ціни є одними із найдієвіших економічних важелів на рівні суспільства, підприємств, споживачів. Вони забезпечують поєднання економічних інтересів, сприяють підвищенню ефективності господарювання, прогресивному розвитку економіки.
Традиційно в економічних словниках, підручниках, навчальних посібниках ціна визначалась як грошове вираження вартості товару. А вартість, як відомо, є втіленою й уречевленою в товарі абстрактною працею. Вона характеризується кількістю суспільно необхідного робочого часу, потрібного для виготовлення споживної вартості за суспільно нормальних умов виробництва, середнього в цьому суспільстві рівня умілості та інтенсивності праці.
Однак на практиці вартість одного товару (тобто витрати суспільно необхідного часу) часто вища, ніж вартість іншого товару, проте ринкова його ціна менша. Це зумовлено тим, що ціна залежить також від співвідношення попиту і пропозиції на товари. Якщо попит на товар перевищує пропозицію цього товару, то ціна перевищує вартість. На ціну також впливають інші чинники, не пов'язані з вартістю.
Ціна є грошовим вираженням вартості товару тільки у разі існування рівноваги між попитом і пропозицією.
У деяких випадках коливання цін зумовлене не вартістю, а іншими причинами. Через це універсальним визначенням ціни слід вважати таке.
Ціна — це грошова сума, що сплачується за конкретний товар

Систему чинників, які впливають на ціну в ринковій економіці, наведено на рис. 75.

Головними серед них є вартісні чинники і чинники співвідношення попиту і пропозиції.
Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості часу, витраченого на його виробництво, і обернено пропорційно продуктивності праці.
Підвищення продуктивності праці зумовлює зниження індивідуальної вартості товару щодо суспільно необхідної. Впродовж певного періоду підприємства, які досягли таких результатів, можуть реалізовувати товар за вищою ціною, ніж індивідуальна вартість. Це забезпечує їм надлишковий прибуток. Підвищення суспільної продуктивності праці у певній галузі виробництва зумовлює зниження вартості товарів та відповідно їх ціни.
Отже, основні чинники зростання продуктивності праці с водночас і чинниками зниження ціни. До чинників зниження ціни належать: зростання технічної оснащеності праці;
підвищення культурно-технічного рівня і кваліфікації працівників; поліпшення організації виробництва і праці; підвищення матеріальної зацікавленості працівників. Визначальний вплив на перелічені чинники має науково-технічний прогрес.

82. Сутність конкуренції

Поиск по сайту: