Визначення нормативу оборотного капіталу у виробничих запасах підприємства

Із попереднього матеріалу відомо, що найбільша частка оборотного капіталу знаходиться у виробничих запасах. Це пояснюється необхідністю забезпечення безупинності виробництва. Економістами і менеджерами давно з’ясовано, що безупинність може бути забезпечена за різного обсягу запасів матеріальних цінностей. Але оскільки створення цих запасів з економічного погляду є заморожуванням коштів, то стає очевидним, що найбільший господарський ефект досягається за їх мінімальної величини, достатньої для нормального функціонування виробництва.

У практиці роботи аграрних підприємств мінімальні запаси окремих складових оборотного капіталу визначаються у процесі їх нормування. Суть його полягає в тому, що по кожному елементу нормованих оборотних засобів установлюється індивідуальний норматив: по матеріальних цінностях — у натуральному і грошовому виразі, по фондах обігу — у вартісному виразі.

Індивідуальний норматив оборотного капіталу — це мінімальна потреба в його окремому виді (елементі), яка забезпечує безперервну роботу підприємства. Сукупний норматив оборотного капіталу по підприємству визначається як сума індивідуальних нормативів, що відображає загальну потребу підприємства в цьому ресурсі.

В аграрних підприємствах нормування оборотного капіталу здійснюється відповідно до «Методичних рекомендацій по нормуванню оборотних засобів підприємствами аграрного сектора АПК» (К., ІАЕ УААН, 1998).

При нормуванні виробничих запасів враховується обсяг виробничого споживання їх відповідного елемента (добрив, отрутохімікатів, пального тощо) і часу знаходження (завантаження) засобів в обороті. Норму запасів (Нр) на ці види матеріальних цінностей визначають за формулою:

Нр = М • К,

де М — час знаходження кожного виду виробничих запасів в обороті; К — коефіцієнт наростання споживання кожного виду запасів.

Час знаходження оборотних засобів (відповідного виду запасів) в обороті розраховується з виразу:

М = Д: Пф,

де Д — річна зважена завантаженість відповідного виду виробничих запасів в обороті. Щоб її визначити, потрібно спожитий у кожному кварталі ресурс помножити на дні його знаходження в обороті й одержані результати по всіх кварталах підсумувати; Пф — річна потреба оборотного засобу (вартість виробничо спожитого засобу за рік).

Коефіцієнт наростання споживання оборотного засобу (К) визначається так:

К =Д: Дк,

де Дк — календарна завантаженість оборотного засобу в обороті, яка дорівнює добутку вартості виробничо спожитого засобу за рік на 365.

Норматив на кожний вид виробничих запасів (Н) обчислюють за формулою:

Н = С • Нр,

де С — сума середньоденного споживання оборотного засобу, що визначається як частка від ділення вартості спожитого ресурсу за рік на 365.

За наведеними формулами нормативи розраховуються тільки на перший плановий рік, а на наступні роки їх можна встановити в процентах до річного обсягу виробничого споживання за формулою:

Нпр = (Н: Взс) • 100,

де Взс — вартість спожитого оборотного засобу за рік.

Норматив на запаси готової продукції визначається у відсотках діленням середніх мінімальних залишків готової продукції на фактично реалізовану продукцію у звітному році. Норматив на плановий рік у грошовому виразі розраховується як добуток планового обсягу реалізації продукції на норматив у відносному виразі. Середні мінімальні залишки визначають як середнє арифметичне суми залишків готової продукції по тих місяцях року, в яких вони були меншими від фактичної середньої величини цих залишків.

Норматив по розрахунках із споживачами продукції (робіт, послуг) підприємства визначають так: спочатку розраховують фактичний середньодобовий обсяг реалізації продукції і середню періодичність надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства. Перший з цих показників обчислюють діленням обсягу реалізованої продукції за рік на 365, а другий — відношенням кількості днів у році до кількості разів надходжень цих коштів протягом року. Множенням першого показника на другий встановлюють суму вилучення коштів господарства в розрахунках. Потім визначають норму вилучення коштів у розрахунках як частку від ділення суми вилучення коштів на фактичний обсяг реалізації з наступним множенням результату на 100. Звідси норматив оборотних коштів по розрахунках із споживачами на плановий рік дорівнюватиме добутку планового обсягу реалізації продукції на норму вилучення коштів (коефіцієнт).

Нормативи на корми і підстилку доцільно встановлювати в обсязі їх планової потреби з початку року до одержання врожаю з одночасним створенням страхового запасу. Зрозуміло, що це мінімальна потреба в такому ресурсі. Як уже зазначалося, залежність сільськогосподарського виробництва від природних умов зумовлює необхідність створення значних наднормативних запасів кормів на випадок несприятливих погодних умов у майбутньому періоді.

Норматив на насіння і посадковий матеріал визначається, виходячи з планової потреби для посіву ярих культур, збільшеної на страховий фонд (10—15 % загальної потреби).

Розглянутий підхід до нормування оборотного капіталу можливий за відносно стабільних цін, відсутності спаду виробництва і перебоїв у постачанні аграрних підприємств найважливішими матеріальними ресурсами.

В умовах високих темпів інфляції докорінно змінюється тактика підприємств щодо формування оборотних засобів і їх нормування. По-перше, через швидке знецінення готівки аграрним підприємствам вигідно її матеріалізувати у виробничі запаси (пальне, мастила, добрива, отрутохімікати тощо), створюючи якнайбільший наднормативний запас, оскільки втрати від заморожування коштів у цих запасах будуть меншими, ніж втрати, що зумовлюються знеціненням готівки внаслідок інфляції. Існує ще одна причина, яка робить такі дії підприємств економічно виправданими, — дефіцит на окремі види оборотних фондів промислового походження, насамперед на енергоносії, запасні частини. За існування дефіциту виникає невпевненість аграрних підприємств у можливості придбання цих ресурсів у потрібний момент майбутнього періоду. Це штовхає їх на створення наднормативних запасів у будь-який час, коли виникає можливість такого придбання (наявність власних коштів і партнера, що може продати дефіцитний ресурс). Зрозуміло, що фактор дефіциту негативно діє на формування виробничих запасів і тоді, коли інфляція відсутня.

По-друге, швидке зростання цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, а також тарифів на роботи і послуги, що надаються аграрним підприємствам, збільшення оплати праці працівників як компенсаційний захід від втрати покупної спроможності грошової одиниці, інші прояви негативної дії інфляційних процесів зумовлюють неможливість установлення обґрунтованих нормативів оборотних засобів у вартісному виразі, а отже, і визначення їх сукупного нормативу по підприємству в цілому. Тому в умовах інфляції та гіперінфляції нормативи оборотних засобів виправдано встановлювати лише за тими їх елементами, які можуть бути розраховані в натуральній формі.

Значного поліпшення використання оборотного капіталу можна досягти завдяки підвищенню швидкості його обороту. Хоч у сільському господарстві ця швидкість обмежена природними і біологічними факторами, але в аграрних підприємствах є ще багато невикористаних резервів для прискорення кругообігу даного ресурсу. Так, великі резерви прискорення обороту оборотних фондів криються в скороченні періоду виробництва в тваринництві завдяки підвищенню середньодобових приростів тварин на їх дорощуванні і відгодівлі. Наприклад, зі зростанням середньодобових приростів свиней з 200 до 350 г період відгодівлі (час виробництва) до здавальної маси, скажімо 100 кг, скорочується на 40,2 % (з 16,5 до 9,7 міс.). Підвищення середньодобових приростів на дорощуванні і відгодівлі великої рогатої худоби з 400 до 650 г за здавальної живої маси 450 кг дає змогу скоротити час виробництва на 38,5 % (з 26,7 до 16,4 міс.).

Важливим фактором підвищення ефективності використання оборотного капіталу, прискорення його кругообігу є впровадження у виробництво нових, більш урожайних і скоростиглих сортів сільськогосподарських культур, а також інтенсивних технологій їх вирощування, внесення оптимальних доз мінеральних добрив на фоні органічних за оптимального співвідношення в них NРК. За таких умов не затягується вегетаційний період рослин, відбувається їх своєчасне дозрівання, а значить, не порушується нормальний процес кругообігу оборотного капіталу. Прискорити швидкість обороту цього ресурсу можна скороченням часу перебування коштів у сфері обігу завдяки розвитку виробничої інфраструктури і впорядкуванню взаєморозрахунків із заготівельними організаціями та переробними підприємствами, а також постачальниками аграрним підприємствам предметів праці промислового походження.

Одним з найважливіших напрямів поліпшення використання оборотного капіталу є режим економії. Науково-дослідними установами розроблені обґрунтовані нормативи витрачання окремих видів оборотних фондів на одиницю продукції, 1 га, 100 ткм, 100 км пробігу тощо. Порівняння фактичних витрат цих ресурсів з нормативами дає змогу об’єктивно оцінити стан справ з їх використанням, з’ясувати причини, що призвели до перевитрати і вжити заходів для їх усунення.

Ефективного використання оборотного капіталу досягають за умови збалансування джерел його формування — власних і позичкових. Через сезонність сільськогосподарського виробництва аграрні підприємства вимушені в окремі періоди року авансувати у виробництво значні оборотні засоби, для створення яких нерідко не вистачає власних коштів. У таких випадках закономірним є використання підприємством кредиту, тобто капіталу кредитних установ за умови його повернення в установлені строки з одночасною виплатою процентів. Масштаби використання кредиту підприємством на такі цілі обмежується його платоспроможністю (кредитоспроможністю). За сприятливого зовнішнього середовища у джерелах формування оборотного капіталу аграрних підприємств питома вага кредиту може досягти до 35—40 %, тоді як на кінець 2000 р. цей показник, за відомих причин, становив лише 1,8 %. Про важливість підвищення ролі кредиту у формуванні оборотного капіталу свідчить досвід фермерських господарств США, Німеччини, інших розвинутих країн, де цей параметр також знаходиться близько зазначених меж.

У США, інших країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства, організації, що поставляють фермерам корми, добрива, отрутохімікати, інші некапітальні ресурси, використовують так званий порядок відкритого рахунку за схемою «3/10 повна 30». Ця схема передбачає стимулювання постачальниками покупців якнайшвидше оплачувати рахунки шляхом надання їм знижок за куплену продукцію, але за умови, що вони оплачують її не пізніше встановленого терміну — 10 днів з початку періоду кредитування, наприклад з моменту отримання товару чи його відвантаження. В такому разі покупець одержує знижку 3 % (для фермерських господарств вона може становити до 5 %). Якщо ж покупець оплату здійснює в період з 11-го по 30-й день включно, то ним сплачується повна вартість товару, а при сплаті понад 30-й день, на покупця накладаються штрафні санкції згідно з умовами контракту. Аграрне підприємство повинне вирішити, що йому вигідніше — взяти кредит і своєчасно заплатити рахунок, одержавши знижку, чи затримати оплату, дочекавшись надходжень власних коштів, але при цьому втратити право на знижку. Відповідь на це питання можна одержати, зіставивши платежі (проценти) банку за кредит із сумою знижки.

Для розрахунку ставки проценту Пр, за якої забезпечується без-збитковість використання кредиту, використовується формула*2:

*2: {Див.: Кася Э., Беккер М., Иелсон А. Эффективное фермерское хозяйство. — М.: ВО Агропромиздат, 1991. — С. 285.}

де — процентна знижка; — загальна кількість днів, протягом яких рахунок є дійсним (30 днів); — кількість днів, протягом яких рахунок потрібно оплатити, щоб одержати знижку.

Якщо, наприклад, знижка становить 3 %, а К — 10 днів, то Пр дорівнюватиме 55,6 %, тобто фермеру буде вигідно брати кредит за умови, що процентна ставка на нього буде не більшою за 55,6 %. Якщо, скажімо, знижка становить лише 1 %, то в нашому прикладі Пр становитиме значно менше — 18,2 %.

Поиск по сайту: