Економічний зміст і причини виникнення фінансової кризи на підприємстві

В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін на ринку і розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість і ціни, оптимізувати структуру витрат.

Від характеру і структури ринкових потреб, можливості їх передбачення, прогнозування і відповідного реагування залежить доля корпорацій-виробників. Підприємства, що з тих чи інших причин не встигли швидко зреагувати на відповідні явища, опиняються на межі банкрутства. Банкрутство - це результат глибокої фінансової кризи підприємства, система заходів по управлінню якого не дала результатів.

Загалом криза - це ситуативна характеристика функціонування будь-якого суб’єкта як результат невизначеності в його зовнішньо­му та внутрішньому середовищах.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керів­ництва на фінансові відносини. На практиці з кризою ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність потенціалу для успішного функціонування. З позицій фінансового менеджменту кризовий стан полягає в нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Основними причинами виникнення таких криз є:

раптове виникнення непередбачених подій у зовнішньому середовищі (зміна політичної ситуації, податкового законодавства і цін, коливання валютного курсу і тощо);

зміна відносин суб’єкта з його контрагентами;

зміни всередині суб’єкта;

зміни в НТП, результатом чого є формування нових підходів, поглядів і орієнтирів.

Вирізняють такі рівні криз:

мікрорівень;

галузевий;

регіональний;

державний.

Фінансову кризу характеризують трьома параметрами:

джерелами (факторами) виникнення;

видом кризи;

стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та підібрати відповідні заходи з антикризового управління. Ступінь передбачуваності кризових явищ і ситуацій залежить від факторів, що поділяються на дві групи: зовнішні або екзогенні (що не залежать від підприємства) та внутрішні або ендогенні (які залежать від підприємства).

Зовнішні фактори кризового стану, у свою чергу, поділяються на три підгрупи:

загальноекономічні фактори (ті, що чинять негативний вплив на господарську діяльність підприємства). Це: зниження рівня національного доходу, зростання інфляції, сповільнення платіжного обороту, нестабільність податкової системи, нестабільність законодавства, зниження рівня реальних доходів населення, зростання рівня безробіття;

ринкові фактори (негативні тенденції розвитку товарних та фінансових ринків). Це: зниження місткості внутрішнього ринку, суттєве зниження попиту, зростання пропозиції товарів- субститутів, посилення монополізму на ринку, зниження активності фондового ринку, нестабільність валютного ринку;

інші зовнішні фактори (їх склад визначається підприємством самостійно в залежності від специфіки своєї діяльності). Це: політична нестабільність, негативні демографічні тенденції, стихійні лиха, погіршення криміногенної ситуації.

Внутрішні фактори кризового стану також поділяються на підгрупи в залежності від особливостей формування грошових потоків корпорації:

операційні фактори (неефективний маркетинг, неефективна структура поточних витрат (висока доля постійних витрат), низький рівень використання основних засобів, високий розмір страхових і сезонних запасів, недостатньо диверсифікований асортимент продукції, неефективний виробничий менеджмент);

інвестиційні фактори (неефективний фондовий портфель, висока тривалість будівельно-монтажних робіт, суттєве перевико- ристання інвестиційних ресурсів, недосягнення запланованих обсягів прибутку за реалізованими реальними проектами, неефективний інвестиційний менеджмент);

фінансові фактори (неефективна фінансова стратегія, низька ліквідність активів, завелика доля позичкового капталу, висока доля короткострокових джерел залучення позичкового капіталу, зростання дебіторської заборгованості, висока вартість капіталу, пере­вищення допустимих рівнів фінансових ризиків, неефективний фінансовий менеджмент).

Головними зовнішніми факторами виникнення фінансової кризи в корпорації можуть бути:

розмір і структура потреб населення, рівень його доходів і накопичень, а відповідно, й купівельна спроможність;

політична нестабільність та напрям внутрішньої політики, фінансова, кредитна і податкова політика держави;

розвиток науки і техніки;

загальноекономічний спад в країні та загальний рівень інфляції;

нестабільність законодавства, а також фінансового і валютного ринків;

пріоритети розподілу держзамовлень;

посилення конкуренції або криза окремої галузі;

сезонні коливання тощо.

Вплив зовнішніх факторів має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу, якщо менеджмент непра­вильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагу­вання, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Серед величезної кількості внутрішніх факторів можна виділити такі основні блоки:

низька якість і некомпетентність менеджменту;

недостатній рівень кваліфікації персоналу;

незадовільна організація маркетингу і збуту, втрата ринків;

підвищення рівня витрат;

недостатній або застарілий технічний рівень виробництва;

прорахунки у сфері постачання;

брак інновацій і раціоналізаторства;

дефіцит фінансових ресурсів;

незадовільна робота з планування, аналізу, інформаційного забезпечення, контролю;

відсутність стимулів праці у персоналу тощо.

У класичній ринковій економіці, за даними зарубіжних дослідників, 1/3 провини за банкрутство припадає на зовнішні фактори і 2/3 - на внутрішні. Для сучасної України характерна майже зворотна пропорція. Адже, згідно з опитуваннями, майже 90% впливу на замовлення фінансової кризи мав рівень податків.

Кризові явища на рівні підприємства можна класифікувати так:

стратегічна криза (зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

криза прибутковості (збитки «з’їдають» власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує загроза втрати платоспроможності);

Виділяють і такі види криз:

локальна криза (як результат зриву досягнення окремої мети чи випадання одного елемента з системи управління, наприклад, втрата постачальника, джерела сировини, звільнення спеціаліста тощо);

криза занепаду (пов’язана з радикальними порушеннями нормальної виробничої діяльності на основі існуючого технічного по­тенціалу);

криза ліквідації або криза як банкрутство (повна страта можливості до виживання).

Остання класифікація тісно пов’язана з поняттям стадії кризи. Для ідентифікації її глибини застосовують такі фази фінансової кризи:

фаза, що безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його в режим антикризового управління);

фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

кризовий стан, що несумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Поиск по сайту: