Індукція — це рух думки від одиничного до всезагального, від знання нижчого ступеня спільності до знання вищого її ступеня

Дедукція, навпаки, рух думки від всезагального до одиничного.

Теоретичним підґрунтям для виникнення та існування індукції і дедукції є діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.
Метод аналогії означає перенесення властивості (сукупності властивостей), притаманної одному явищу, на інше явище. Для цього визначають подібність за деякими ознаками та якостями між різними об'єктами, встановлюють зв'язки і відмінності між ознаками явищ, що існують у реальній дійсності. У певному значенні аналогія є різновидом порівняння, оскільки вона спрямована на вивчення подібності та відмінності між явищами.
У багатьох випадках висновки, зроблені на підставі аналогії, не можуть бути доказом, проте на їх основі можна висувати гіпотези.
Гіпотеза — це науково обґрунтоване припущення про можливі зв'язки, відносини, причини явищ.

Економічні дослідження, як правило, здійснюються цілеспрямовано, виходячи переважно з потреб практики. Якщо сутність явища, яке вивчається, невідома, а фактів для з'ясування немає або недостатньо, дослідник змушений обмежитися припущеннями. Однак це ще не наукова гіпотеза, а лише перша сходинка на шляху до неї.
Для висунення гіпотези потрібні достовірні факти. Проте цього не досить, аби перетворити теоретичне припущення на повноцінну теорію. Тому висновок про можливі зв'язки, причини ще не є повністю достовірним. Для цього потрібно мати достатні докази. Важливість гіпотези полягає в тому, що вона є засобом розв'язання суперечностей між новими фактами і теоретичними поглядами, які вже застаріли.
Гіпотеза має особливе значення для розвитку економічної теорії. Вона здійснює постановку проблем, які сприяють ефективнішому веденню наукових пошуків, дає змогу перевірити всі можливі шляхи дослідження й обрати найбільш правильні та науково обґрунтовані.
Важливу роль відіграє також експеримент. Він потребує ретельної підготовки, розрахунку, обґрунтування. Економічні реформи, що здійснюються на перехідних етапах економічного розвитку, в період криз і стабілізації економіки, можна розглядати як своєрідний експеримент.
Економічна теорія може здійснювати аналіз на двох рівнях: макро- та мікроекономічному.

На макроекономічному рівні аналізуються переважно показники економіки країни в цілому, а також агреговані показники, зокрема сектори: урядовий, приватний або домогосподарств.

Під час мікроекономічного аналізу розглядаються конкретні показники окремих підприємств.

Моделі ринкової економіки

43.

У розвинених країнах склалося кілька моделей ринкового господарювання: вільний, соціально орієнтований і державно-керований ринок (рис. 31).

Зазначені моделі ринкової економіки мають спільні та специфічні риси.
До спільних рис належать: наявність різних форм власності — приватної, колективної, державної; конкуренція і сприяння її відтворенню з боку держави.
Специфічні риси зумовлені історичними, культурними, релігійними, політичними особливостями певної країни. Уряд відіграє різну роль в економіці, організації фінансових ринків і вирішенні соціальних проблем.
У США, наприклад, в економічному житті суспільства урядові відведено обмежену роль. Це зумовлено історичними чинниками, розмаїттям культурних, релігійних та інших традицій народів, що їх заселяли. Першими європейськими поселенцями були люди, які намагалися сховатися від закону, релігійних переслідувань і утвердити себе як особистість. На цьому ідеологічному Груні й формувалися ринкові засади в США.
Становлення ринку у більшості західноєвропейських країн відбувалося в умовах феодальної системи, за законами, які ґрунтувалися на засадах монархізму, що й визначило роль держави в економічному і соціальному житті суспільства.
Специфіка японської моделі економіки зумовлена ізольованістю країни від зовнішнього світу (1603—1854), особливостями феодальної системи та віковими традиціями конфуціанства. Ці та інші історичні, природно-кліматичні, культурні чинники сприяли тому, що Японія є менш індивідуалізованим суспільством, ніж інші розвинені країни.
Специфіка історичних традицій і політичної філософії США, європейських держав і Японії відображується і в організації економічного життя цих країн. Одна з найголовніших відмінностей полягає у розмірах видатків центрального уряду. Так, за 2000 р. вони становили: у Франції — 51,2 % ВВП; в Італії—46,7; у Німеччині — 43,0; у Великій Британії — 38,4; в Японії — 38,2; у СІЛА — 29,3 % ВВП.
У країнах Європейського союзу частка урядових витрат набагато перевищує цей показник у США та Японії. Це відбиває особливе ставлення
європейських країн до системи державного соціального забезпечення як способу обмеження нерівності доходів і підтримання соціальної стабільності. В Японії обсяг державних асигнувань є набагато нижчим, більшу частину соціальних потреб задовольняє сім'я. У Сполучених Штатах Америки держава також не надає соціального захисту, однак і сім'я не поспішає брати на себе цю відповідальність.
Одним із наслідків відмінностей у підходах до соціальної політики є диференціація у доходах населення. Відсоток людей, що живуть за межею бідності, у США вищий, ніж у Європі та Японії, незважаючи на те, що Америка є найзаможнішою країною світу.
Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, критерієм ефективності моделі ринкової економіки є ступінь реалізації потенцій особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини.
Організація Об'єднаних Націй оцінює рівень розвитку країн за спеціальним показником, що враховує рівень доходу населення, медичного забезпечення та освіти.

Поиск по сайту: