Виникнення етики в системі філософського знання

Етика — наука про мораль. Дане твердження — одне з небагатьох, щоб не сказати єдине, щодо якого збіглися теорія й практика, історичний досвід морального розвитку в цілому і його конкретні періоди. В прямій залежності від розуміння моралі перебувають і відмінності в тлумаченні етики як науки, її місця серед наук, ролі й значення для суспільного розвитку. За безумовного визнання того, що предметом етики є мораль, уявлення про її своєрідність, призначення в життєдіяльності людей великою мірою визначали зміст етики, покладали на неї певні обов'язки, передусім методологічного характеру.

Розуміння моралі як діяльності, в якій продукуються моральні цінності та норми, передбачає виявлення предмета, тобто того, що освоюється в моральнії діяльності, способу його освоєння й результату, аналіз генезису моралі, виявлення її значення для людського розвитку. Стосовно вирішення подібних завдань етика виступає як наука про специфічну форму людської діяльності, філософська теорія моральності, тобто належить до філософських наук.

За походженням етику відносять до філософських наук, за своєрідністю відрізняють від інших філософських дисциплін. При цьому етика визначається як практична філософія, вінець філософії. Якщо останню називають людською мудрістю, то етику характеризують як мудрість життя.

Походження етики — не єдиний аргумент на користь її належності до філософії, пряма спорідненість із якою простежується через предмет етики та способи його пізнання. Світоглядний рівень філософського знання про стосунки людини зі світом реалізується етикою з допомогою аналізу моральності — сфери їхнього дійсного прояву у взаєминах живих, конкретних, цілісних індивідів. Загальне тут розкривається через Індивідуальне, сутність специфічно людського ставлення до світу постає в безпосередності її існування.

Найвищий, філософський рівень узагальнення знань про людину дістає в етиці практичне, життєве підтвердження. З боку змісту філософської теорії, вираженого в системі взаємозв'язаних понять, істинність даної теорії вивіряється тим, наскільки їх відбиття в етиці співвідносне з «мовою» моральності, тобто підтверджується моральним життям людей.

Виражений у системі взаємопов'язаних понять зміст філософської теорії реалізується у способах аналізу моральності й становить методологічну основу етичної науки. Будучи, отже, сферою практичної філософії, її конкретним, етика ніби вивіряє філософські знання, абстрактно-конкретні за своїм характером. Слід зауважити, що в своєрідній ролі, яку етика відіграє в філософії — вивіряти її ідеї про людство через їх реалізацію у взаєминах між людьми,— й полягає гуманістичний смисл етики, який визначає її роль у системі філософських знань.

Протягом досить тривалого періоду етика спрямовує свої зусилля на звільнення від рамок, які сковують її розвиток і в які вона була втиснута філософським раціоналізмом. Таким чином, не без участі філософії, що ще раз свідчить про найбезпосередніший їхній (етики й філософії) зв'язок, етика потрапила в лещата редукціонізму — «наукового методу» так званих «точних наук», втративши при цьому підстави для розрізнення етичного знання й моральної свідомості, критерії для визначення моральних цінностей, їхнього сенсожиттєвого для людського розвитку характеру.

Етика випадає з системи філософських наук у процесі зміни акцентів у розумінні науковості теорії, що значною мірою було пов'язане з наступом редукціонізму. Закріплюється її належність до наукових дисциплін. Таке перетворення етики мало серйозні наслідки для її розвитку.

Етика та мораль

Етика — це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її виникнення, розвитку і функціонування, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства.

Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити природу, закономірності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості.

Мораль представляє собою складну сферу духовного життя людини і суспільства, сферу духовної культури і є предметом вивчення етики. Етика ж є вченням про мораль, про моральні освоєння людської дійсності. Етика не створює моралі, не вигадує норми, принципи, правила поведінки, оцінки та ідеали, а вивчає теоретично узагальнює, систематизує і намагається обґрунтувати одні норми і цінності та розкритикувати інші. Для цього вона і повинна розкрити джерело походження моральних цінностей, загальну природу моралі.

Властивості моралі. Отже, до головних властивостей моралі відносяться наступні:

1. Імперативність. Норми моральності завжди формулюються в наказовому нахиленні (наприклад, «не бреши», «не убий» …).

2. Універсальність. Вимоги моральності незмінні в будь-якій сфері людського буття, не локалізуються ні ситуативно, ні в часі.

3. Загальзначимість. Моральні розпорядження поширюються на всіх людей без винятку. Для моральності неприйнятна вибірковість в оцінках (наприклад, «подвійна» мораль). Ні минулі заслуги, ні походження, ні фінансове положення не надають права людині порушувати загальноприйняті моральні норми

4. Антиномічність, наприклад, суперечливість тверджень про необхідність робити добро, тому що це вигідно (доцільно), і про те, що добро повинне бути безкорисливим; чи вимога «не убий» і одночасно уявлення про військовий обов’язок. Причин антиномічності моралі багато. Головна полягає в тім, що вона, відбиваючи динаміку людського буття, розвивається сама, і цей розвиток — складний діалектичний процес, що включає й архаїчні уявлення про належне, і зовсім нові, перспективні, конкретні вимоги здорового глузду й етичні максими.

5. Позаінституційність. Моральність, на відміну від інших форм суспільної свідомості, соціально не структурована. Її норми не фіксуються в спеціальних документах, не забезпечуються примусовими заходами за допомогою спеціального апарата, не контролюються посадовими особами в особливих установах. Норми моральності підтримуються силою суспільної думки чи особистою переконаністю людини, носять неофіційний характер. Їхнє порушення не карається, але приводить до застосування моральної санкції у формі осуду, причому це може зробити будь-яка людина чи суспільство в цілому.

Обидва терміни («етика» і «мораль») увійшли до новоєвропейських мов, хоча й набули в них різного значення: етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю — реальні процеси, які вивчає ця наука. У повсякденному слововжитку ці терміни часто ототожнюють. Зокрема, ведучи мову про етику вчителя, медичного працівника тощо, мають на увазі специфіку їх моралі. Синоніми в науці, як правило, дезорієнтують, тому кожен науковий термін має бути закріплений за відповідним поняттям і денотатом (лат. denotatus — позначений) — предметом або класом предметів, позначених відповідним іменем.

Термін «мораль» використовують як у загальному, так і в особливому, вузькому значенні. У висловлюванні «етика — наука про мораль» він мислиться в загальному значенні, а в судженні «мораль є формою індивідуальної і суспільної свідомості» — у вузькому, оскільки з моралі в її широкому розумінні вилучено моральність — реальну поведінку людей і відповідну діяльність.

Загалом етика є наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин, сутність та особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-політичні, психологічні механізми, завдяки яким реалізуються моральні норми, судження, оцінки.

Поиск по сайту: