Етичний натуралізм

Натуралістична традиція в етиці має тривалу історію, ще починаючи з античності філософи прагнули вивести і обґрунтувати принципи організації життя людини, що відповідають його природі і сприяють досягненню ним щастя. Проте аж до другої половини XIX с. натуралістична етика носила умоглядний, спекулятивний характер, не була підкріплена конкретними науковими даними, а тому залишала великий простір для критики.

Тільки після створення Ч. Дарвіном теорії еволюційного розвитку натуралістична етика отримала міцну природничо-наукову підставу. Як відомо, ця теорія завдала найсильнішого удару по теологічній картині світу, продемонструвавши природний характер походження людини і її органічний зв’язок зі всім світом природи.

Головною ідеєю Дарвіна стало положення про те, що не Бог, а природа в процесі еволюційного розвитку за допомогою природного відбору за принципом біологічної доцільності породжує все різноманіття і складність природи і її вище породження — людини з його здібностями, у тому числі розумовими та етичними. Основою органічної еволюції, по Дарвіну, є здатність живих істот пристосовуватися до умов існування, що змінилися, за рахунок власних внутрішніх змін і вироблення корисних властивостей і ознак. Далі в силу вступає природний відбір, коли виживають і розмножуються тільки живі істоти з біологічно корисними ознаками, що виникли в процесі змін. Інші, що не зуміли пристосуватися до умов, що змінилися, забираються самою природою і гинуть в боротьбі за існування.

Особи, що вижили, що володіють біологічно корисними ознаками і властивостями, передають їх по спадку подальшим поколінням. Саме таким чином відбувається природна селекція, відбір і культивування певних властивостей і якостей, поява більш розвинутих форм організації життя.

Доводячи походження людини від тварин, Дарвін постійно підкреслював загальне між людиною та її предками, тим самим стираючи якісну грань між ними. Відмінності торкалися перш за все кількісних характеристик — ступені розвитку тих або інших якостей і здібностей. Так, початок людської моральності Дарвін бачив у властивій вже високоорганізованим тваринам здатності жити спільно, відчувати симпатію, проявляти вірність, піклуватися і допомагати один одному. На цій підставі він вважав, що і почуття обов'язку і совісті також є продуктом природної еволюції.

Але для обґрунтовування моральності, її вимог і цінностей необхідно вивчати зміст і спрямованість процесів еволюції в природі, розкривати механізми біологічної і психофізіологічної обумовленості людської поведінки.

Натуралістична етика прагне розглядати моральність як природне, доступне для наукового пізнання явище, а не як область надприродного, божественного, трансцендентального. Позиція натуралістичної етики має ряд істотних недоліків. Якщо погодитися з тим твердженням, що етичні цінності визначаються природою, її еволюційним розвитком, то сама мораль у такому разі втрачає своє значення як особливої форми свідомості і способу регуляції суспільного життя. Мораль завжди виступає як сила, яка підноситься над природою. Вона припускає здібність людини до самостійного і вільного вибору позиції і вчинку, є результатом усвідомленого вибору.

Поиск по сайту: