Етичний кодекс психолога

ДОДАТОК 10

На IV становчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м.Києві прийнято Етичний кодекс психоло­га. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуман­ної, високоморальної діяльності психологів України, здійсню­ваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів.

Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, пра­вил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й

регулюють його життєдіяльність. Об’єктом досліджень і впли­ву психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими.

Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню пси­хологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров’я - у виконанні функцій, пов’язаних з профі­лактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління - у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління. Заснована То­вариством психологів України Комісія з етики проводить робо­ту, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етично­го кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпе­чує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зо­бов’язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

І. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

1.1. Психолог несе особисту відповідальність за свою роботу.

1.2. Психологи зобов’язані всіляко запобігати і не допуска­ти антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.

1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права ви­користовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулюван­ня нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інте­ресів людини.

1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпе­чення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих. які проводяться з використанням комп’ютерних технологій.

1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соці­ального статусу.

II. КОМПЕТЕНТНІСТЬ

2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв’­язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компе­тенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіона­лами, що можуть надати адекватну допомогу.

2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не ап­робованих центральними органами Товариства психологів Ук­раїни. У тих випадках, коли психологічні методики лише про­ходять випробування (з дозволу контрольних органів Товари­ства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контин­гентом досліджуваних, попереджають їх про застосування не- перевірених методів і технічних пристроїв або про свій недо­статній рівень оволодіння ними.

2.3. Психолог публікує під своїм ім’ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріаль­ної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.

2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індиві­дуальні якості та особливості і визначення меж власних про­фесійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов’язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв’язуватись психологом.

III. ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА

3.1. Психологи суворо додержуються принципу добро­вільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добро­вільності, але в межах законодавчих норм; обов’язком психоло­га є намагання налагодити з клієнтом співробітництво. Психо­логи утримуються від непотрібних лікувань.

3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов’язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати при­мусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.

3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розпо­відати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.

3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або до­цільність направлення клієнта до іншого компетентного спеці­аліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упев­нився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.

3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих при­вілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, до­вірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінан­сові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додат­кова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого пси­холог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим кош­том в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.

5.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діаг­ностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.

3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі кон­сультування або лікування можна дати об’єктивний професій­ний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз’яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.

3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати вис­новок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і викори­стати отримані дані на користь клієнта.

3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебу­ває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв’язання поставленого завдан­ня, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер ви­явлених симптомів - постійний чи тимчасовий.

3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежувано­му про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов’язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психо­лог обов’язково попереджає про те, хто і для чого може викори­стати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку.

Психолог уповноважений особисто запобігати некоректно­му і неетичному використанню результатів досліджень і пови­нен виконувати цей обов’язок незалежно від посадової суборди­нації.

IV. КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

4.1. Психолог зобов’язаний додержуватися конфіденцій­ності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особис­того життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов’язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.

Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.

4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обсте­жуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформа­цією, яка потрібна для виконання професійного завдання. За­пис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і зане­сення інформації про клієнта до комп’ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.

4.3. Психолог зобов’язаний оберігати професійну таємни­цю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагнос­тичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для де­монстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються.

4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, по­в’язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, по­трібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.

4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функ­ції, він з’ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інфор­мацію, занесену до комп’ютера). В разі потреби психолог пови­нен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.

4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну тає­мницю.

4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не роз­криває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз’яснень правоохоронним і судовим органам).

V. ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дот­римання таких умов: визначення об’єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей вико­ристання одержаних результатів (наприклад, оцінювання пер­спективи професійної успішності, формування спільного ко­лективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами макси­мальної ефективності та наукової обґрунтованості.

5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помил­кам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у ви­користанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відпо­відальність за правильне і доступне роз’яснення непрофесіона- лам суті застосовуваних психологічних методів, а також за мож­ливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у су­дочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу по­винна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України.

5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експе­рименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.

5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переко­натися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

VI. КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ

6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об’ - єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний ком­плекс.

6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для рекла­ми або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, по­відомляє лише своє ім’я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми го­норару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Ого­лошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обі­цянки, стосовно досягнення специфічних результатів. Психо­лог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні проце­дури.

6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань па конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденц­ійної інформації.

Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змо­гу зберегти їх валідність та надійність.

VII. ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ

7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має вияв­ляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує про­фесійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відпові­дальне ставлення до справи колег та представників інших про­фесій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправ­ленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може вис­тупити з об’єктивною, аргументованою критикою роботи коле­ги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб’єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, вис­новок якої може використати для спростування несправедли­вих оцінок чи критики.

7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні мето­ди для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнту­ри, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов’язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.

7.3. Розв’язуючи конкретні завдання обстеження, консуль­тування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він ви­користати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише пере­конавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими пси­хологами.

7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у роз­порядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.

7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується поло­женнями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комі­сія з етики Товариства психологів України.

7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товари­ства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення:

- попередження;

-догана;

- виключення з членів Товариства.

У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необ­хідних заходів до винного.

Поиск по сайту: