Соціологічні школи в етиці

Соціально-історична етика розглядає мораль як продукт суспільного розвитку. Вона визнана регулювати суспільні відносини і поведінку людей в процесі їх колективної життєдіяльності в умовах поступового розвитку суспільства та ускладнення людських взаємостосунків. Соціально-історична етика виходить з вирішальної ролі праці і суспільного виробництва в процесі породження людини і суспільства разом зі всім соціокультурним комплексом. Саме трудова діяльність з необхідністю приводить до виникнення у людини мови, свідомості і мислення, є найважливішим фактором розвитку первісних людей, їх остаточного виділення з тваринного світу. Звірині інстинкти були пригнічені і витиснені в процесі колективного виробництва людьми свого життя, в боротьбі з природою при сумісному добуванні засобів існування.

Праця при цьому із самого початку виступає як спільна, колективна діяльність, бо недосконалість знарядь праці, нерозвиненість первісної людини, його слабкість перед лицем стихійних сил природи примушували його протистояти цим силам спільно, протиставивши їм принципово нову силу колективної спільності.

Одночасно праця стала головним фактором становлення і розвитку всього соціокультурного комплексу, зв’язуючи людей воєдино системою суспільного розподілу праці, обміну діяльністю та її результатами. Трудова діяльність означала появу нової форми набуття і передачі досвіду, принципово відмінній від пануючої в світі з її біологічним пристосуванням до середовища і природним відбором, вдосконаленням органів і функцій тіла. Створювався світ людської культури, існуючої об’єктивно штучної реальності, в якій опинялися, втілені досягнуті людиною успіхи в оволодінні природою — його уміння, навики, здібності, первинні уявлення про навколишню дійсність, його прагнення, бажання та мета.

Таким чином, саме творча культуротворча діяльність, що виникає на основі праці, стає нескінченним джерелом саморозвитку людського роду — вдосконалення форм діяльності, суспільних відносин і форм свідомості, а не органів людського тіла, не його біології. Найголовнішими факторами, що вирвали розвиток людини з сфери природної необхідності і підкорення законам біологічної еволюції, стали праця, спілкування і культура.

Найважливішими різновидами соціологічної етики є: 1. Марксистська етика. Виводить мораль з протиріч загальних і приватних інтересів. Добро за своїм змістом є спільний Інтерес. Але загальний Інтерес виражається в класовій формі, і тому мораль в сучасному суспільстві має класовий характер. загальнолюдська моральність в марксистській етиці заперечується як безглузде поняття. У свою чергу існування класів визначається економічною структурою суспільства. Мораль в кінцевому рахунку детерменіруется економікою. Марксизм стверджує, що мораль найбільш соціально прогресивно класу є і найбільш соціально прогресивної на даному етапі розвитку суспільства. Самою прогрссівною мораллю оголошується мораль робітничого класу. Саме поняття добра виводилося з інтересів пролетаріату. Маркс Виступає в режимі принципів заборон. Недоліки Маркс етики - відбувається натуралістична помилка, коли соціальні відносини отожнюються з добром. 2. "Договірна концепція моралі". Має давню історію. Представники - античні софісти, Гоббс, Локк. Її і деї живуть і в новітній етики. Дог конц запропонував у 20 ст. етик Дж. Ролз. Дог конц вважає що в основі моральності лежить суспільний договір. Люди, що володіють розумом і волею, здатні домовлятися про те, що вважати справедливим і несправедливим, що вважати за гідність. Суспільний договір передбачає також державу і право, які є гарантом громадських угод і приписів.

Релігійна етика

Релігійна етика – це етика, що ґрунтується як на природних, соціальних фактах моралі, так і на одкровенні Богом людині моральних істин. Стверджується, що сприймаючі людьми моральні істини доповнені в одкровенні тими, котрі не можна «відкрити» розумом, як, наприклад, заповідь любові до ворогів своїм чи істина об благодаті, що освится душу Божией, і т.п.

У цілому відносини релігії і моралі непрості. Усяка релігія, як зв'язок людини з Богом, містить у собі і визначеній моралі, що визначає принципи даного зв'язку з позицій добра. У свою чергу, остаточна своя підстава добро одержує в Богу.

Особливості релігійних етичних систем полягають у тому, що в релігіях, що містять персоніфікованого бога, бог є об'єктом моралі, і базовими стають норми, імперативно оголошені релігією як божественні, етика суспільних відносин як система моральних зобов'язань по відношенню до суспільства доповнюється (або підміняється) божественною етикою - системою моральних зобов'язань по відношенню до богa, аж до того, що може вступати в конфлікт (іноді соціальний або навіть масовий) із суспільною мораллю.

У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, загальнолюдський характер — тобто вона поширюється на всіх людей без винятку і всі рівні перед її вимогами, всі мають їх дотримуватися. Релігійна етика наповнює мораль високим духовним змістом, захищає її від спрощення, утилітарності.

Поиск по сайту: