Етика утилітаризму

Утилітаризм - напрям в етиці (етична теорія), згідно з яким моральна цінність поведінки чи вчинку визначається його корисністю. Етика утилітаризму - в людині природний процес вступає в протиріччя з самим собою у свідомості. І. Бентам, основоположник утилітаризму, вважав основою моралі корисність, яку він ототожнював з насолодою. Виходячи з натуралістичного і позаісторичного розуміння природи людини, Бентам бачив кінцеве призначення моралі в тому, щоб сприяти природному прагненню людей відчувати насолоду і уникати страждань. У сприянні «найбільшому щастя» (задоволення) для «найбільшої кількості людей» і складається, згідно Бентама, сенс етичних норм і принципів. Загальне благоденство він розглядав як суму благ всіх окремих осіб.

Види утилітаризму: ► класичний - стверджує загальну користь в якості головного критерію добра; ► середньої корисності - спрямовує суспільство на максимілізацію середньої користі, тобто користі кожного "середньої людини", чи користі на душу населення. болем виправданням виступає уталітаризм "середньої користі", тому що людина у вихідному положенні вибіра буде швидше дбати не про загальну користь, а про свою особисту користь.

Утилітаризм дотримується телеологічного підходу до етики і стверджує, що про дії слід судити по їх наслідків. Відповідно до цієї точки зору, дії самі по собі не є хорошими або поганими. Дії знаходять моральне значення лише в тому випадку, коли їх розглядають у поєднанні з результатами, до яких вони призводять. Самі по собі дії не мають істинним значенням. Вони просто служать засобом досягнення того, що являє собою цінність.

Недоліки: ● ототожнює добро і користь, але добрм може постати і те, що в даний момент не приносить ніякої користі, як акт самопожертви. А то що корисно, може виступати злом. Але відрізняють добро як цінність яка ідеальна, від користі, кіт матеріальна. ● будь-який утилітаризм приносить у жертву користі своїй або загальної інші інтереси людей, наприклад їх свободу. ● утилітаризм вирішує питання з точки зору «середнього» людини, приносячи її в жертву суспільства, його потреби, інтереси, погляди.. він не виявляє належної участі кожній людині, особливо слабкому.

Утилітарізм - напрям в етиці, яка вважає користь основою моральності і критерієм людських вчинків.

Еволюційна етика

Еволюційна етика – ідея того, що еволюційний процес містить в собі основу для повного і адекватного розуміння моральної природи людини. Еволюційний підхід в етиці безпосередньо пов'язаний з еволюційної наукової теорією. У дусі наукового еволюціонізму еволюційна етика розглядає мораль як момент в розвитку природної (біологічної) еволюції, що вкорінена в самій природі людини. На цій основі він формулює і основний нормативний принцип моралі: морально позитивно те, що сприяє життю в його найбільш повних виразах.

Еволюційний підхід в етиці був розроблений англійським філософом Гербертом Спенсером (1820-1903) як додаток більш загального і синтетичного еволюційного методу до ет. Паралельно зі Спенсером еволюційна теорія отримала розвиток, причому емпірично більш докладно обгрунтоване, у Чарльза Дарвіна (1809-1882). Дарвін спеціально присвятив проблемам моралі і її виникнення дві глави свого двотомного твору "Походження людини і статевий відбір". У них положення про природні, біологічних передумовах моралі виводяться з еволюційної теорії. Фактично Дарвін не відкрив нічого нового в змісті моралі. Але він запропонував природно-наукове обгрунтування філософських ідей, що стосуються моралі і сприйнятих з емпіризму і етичного сентименталізму -- головним чином, Д. Юма, А. Сміта. У власне етичному змісті своєї концепції походження моралі він аніскільки не виходить за рамки, визначені цими мислителями. Основні ідеї Дарвіна щодо умов розвитку та існування моралі, розвинені потім еволюційної етикою, полягають у наступному. 1) Товариство існує завдяки соціальним інстинктам, які людина (як і будь-які соціальні тварини) задовольняє в суспільстві собі подібних; звідси випливають і симпатія, і послуги, які виявляються ближнім. Дарвін додає - і з етичної точки зору це дуже важливо - що послуги у тварин "ні в якому разі не поширюються на всіх особин цього виду та обмежуються членами однієї і тієї ж громади ". 2) Соціальний інстинкт перетворюється на моральність завдяки високому розвитку душевних здібностей. Не тільки інстинкти, а й що виникають на їх основі "образи всіх минулих дій і любов" виконують контролюючу роль, спонукаючи людину до вчинків, спрямованим на підтримку соціального життя, та перешкоджаючи домінування будь-яких інших інстинктів над соціальними. 3) У людини найсильнішим чинником поведінки стала мова, завдяки якій виявилося можливим формулювати вимоги громадської думки. Але й тут схвалення і несхвалення певних вчинків спочиває на симпатіях, безпосередньо обумовлених суспільним інстинктом. 4) Соціальний інстинкт і природна симпатія зміцнюються звичкою. В останні роки великим популяризатором еволюційної етики виступає Едвард О. Уілсон – гарвардський соціобіолог. В своїх чисельних публікаціях за останні роки він енергійно доводив, що зв’язки між еволюцією і етикою значно ширші і сильніші ніж це визнавали раніше. Що насправді в еволюційному процесі можна виявити багато з того, що являє істину цінність для вивчення людської моральності. Уілсон пішов на те, щоб стверджувати, що моральна філософія, яку створюють сучасні професійні словоблуди, за великим рахунком, невірно орієнтована, і що, імовірно, прийшов час забрати етичну проблематику у словоблудів і довірити її професійним вченим - біологам.

Поиск по сайту: